Ухвала суду № 3219879, 11.03.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

“11” березня 2008 року Справа № АС-27/363-06

к/с № К-34969/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Голубєвої Г.К.

Суддів Брайка А.І.

Нечитайла О.М.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Ликовій В.Б.,

розглянувши касаційну скаргу Лозівської обєднаної державної податкової інспекції

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.10.2006 року

у справі № АС-27/363-06

за позовом Первомайського державного підприємства “Хімпром”

до Лозівської обєднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій

ВСТАНОВИВ:

Первомайське державне підприємство “Хімпром” (далі Первомайське ДП “Хімпром”) звернулося до господарського суду Харківської області із позовною заявою до Лозівської обєднаної державної податкової інспекції (далі Лозівська ОДПІ) про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення № 0000282301/3 від 11.05.2006 року, рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 000242301/3, № 0000292301/3 від 11.05.2006 року.

Постановою господарського суду Харківської області від 02.08.2006 року у задоволенні позову відмовлено. Судове рішення мотивовано неправомірністю відчуження активів в період існування податкової застави без попередньої згоди податкового органу та непоширення дії мораторію на задоволення вимог кредиторів на застосування штрафних санкцій за порушення термінів розрахунків в зовнішньоекономічній діяльності.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.10.2006 року рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішеннями, Лозівська ОДПІ подала касаційну скаргу, в якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.10.2006 року скасувати, а постанову господарського суду Харківської області від 02.08.2006 року залишити без змін. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального права.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга частково підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями Лозівської ОДПІ було здійснено планову документальну перевірку дотримання Первомайським ДП “Хімпром” вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.10.2003 року по 31.03.2005 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” шляхом реалізації майна, що перебувало у податковій заставі, без погодження з податковим органом та порушення здійснення розрахунків в іноземній валюті. Зазначені порушення відображені в акті перевірки від 04.10.2005 року № 123/29-104/00203341, на підставі якого були винесені спірні рішення.

За результатом апеляційного узгодження рішень контролюючого органу 11.05.2006 було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000282301/3, яким до позивача застосовано фінансові (штрафні) санкції за неузгоджене відчуження активів в період дії податкової застави у розмірі 408247,64 грн., рішення про застосування штрафних санкцій № 000242301/3 на суму 91194,30 грн., № 0000292/301/3 на суму 2040 грн. за порушення здійснення розрахунків в іноземній валюті.

По першому епізоду судами встановлено, що 29.09.1999 року у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна було внесено запис про заставу № 50-312, що все майно та майнові права Первомайського ДП “Хімпром” знаходяться у податковій заставі. Однак за період, що перевірявся, позивачем було здійснено продаж нерухомого та рухомого майна, продаж готової продукції з оплатою векселями, продаж готової продукції в рахунок заробітної плати.

Підпунктом 17.1.8 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” встановлено, що у разі коли платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, відчужив такі активи без попередньої згоди податкового органу, якщо отримання такої згоди є обовязковим згідно з цим Законом, платник податків додатково сплачує штраф у розмірі суми такого відчуження, визначеної за звичайними цінами.

Таким чином, відповідальність, передбачена зазначеною нормою, застосовується до платника податку за наявності двох умов:

1) перебування активів платника податків у податковій заставі відповідно до п. 8.2 ст. 8 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”;

2) відчуження платником податків таких активів без попередньої згоди податкового органу, якщо отримання такої згоди є обовязковим відповідно до положень п. 8.6 ст. 8 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Відповідно до п. п. “а” п. п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом, серед яких купівля чи продаж, інший вид відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнові чи немайнові права, за винятком майна, майнових та немайнових прав, що використовується у підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні.

Із аналізу зазначеної норми вбачається, що правомірним є відчуження (реалізація) майна без згоди податкового органу за наявності двох умов:

-відчуження майна, яке використовується платником податків у підприємницькій діяльності, інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької(готова продукція, товари, товарні запаси, роботи, послуги);

-розрахунку за реалізоване майно коштами iз врахуванням рівня звичайних цін.

Однак судами не надано належної оцінки господарським операція по відчуженню майна, здійснених позивачем, зокрема при виплаті заробітної плати та взаємозаліку, не враховано положення трудового та цивільного законодавства.

Твердження скаржника про непоширення дії рішення Конституційного Суду України від 24.03.2005 року № рп/2005 на правові відносини, що виникли до його винесення, колегією суддів Вищого адміністративного суду України вбачається обґрунтованим з огляду на вимоги ч. 2 ст. 73 Закону України “Про Конституційний Суд України”, відповідно до якої у разі якщо акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, тобто від 24.03.2005 року.

По другому епізоду судами встановлено, що з 25.06.2003 року позивач перебуває у стані банкрутства і з цієї дати введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, що діяв на час розгляду справи.

Згідно зі ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” мораторій на задоволення вимог кредиторів зупинення виконання боржником грошових зобовязань і зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобовязань та зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань і зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів).

Із системного аналізу зазначених норм вбачається, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобовязань і зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), які виникли після дня введення мораторію, а отже, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Невиконання таких зобовязань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за не виконання згаданих зобовязань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобовязань та зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), а також штрафних санкцій, ґрунтується на законі.

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у звязку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобовязання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не повязується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати договори та вчиняти інші правочини, у звязку з чим у нього виникають права та обовязки, виконання яких забезпечується на загальних засадах.

Таким чином дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобовязань поточних кредиторів, то за цими зобовязаннями, згідно із загальними правилами, нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань та зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів).

Нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості за зобовязаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється, згідно з частиною першою статті 23 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Відповідно до ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

З огляду на неповне встановлення у справі обставин, які мають істотне значення для вирішення спору, що з врахуванням меж повноважень, визначених ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, не може бути усунено судом касаційної інстанції, постановлені у справі судові рішення відповідно до ст. 227 зазначеного Кодексу підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно зясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Лозівської обєднаної державної податкової інспекції задовольнити частково.

Постанову господарського суду Харківської області від 02.08.2006 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.10.2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий

підписГолубєва Г.К.Судді

підписБрайко А.І.

підписНечитайло О.М.

підписРибченко А.О.

підписФедоров М.О.

З оригіналом згідно

В. секретар В.Б. Ликова