Ухвала суду № 32195528, 05.06.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2013 р.Справа № 2а-6360/11/2170

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Хом'якова В.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів: Осіпова Ю.В. та Скрипченка В.О.,

при секретарі Руденко І.Ю.,

за участю представників позивача Ковальова Д.А. та Сидорченка М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Бериславської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 02 липня 2012 року по справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Князя Трубецького» (правонаступник відкритого акціонерного товариства «Князя Трубецького») до Бериславської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби (правонаступник Державної податкової інспекції у Бериславському районі Херсонської області) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2011 року ВАТ «Князя Трубецького» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Бериславському районі Херсонської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03 серпня 2011 року № 0000013500, № 0000282310, № 0000312310 та № 0000302310.

В обґрунтування позову зазначалось, що з 23 червня по 15 липня 2011 року посадовими особами відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку ВАТ «Князя Трубецького» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01 січня 2010 року по 31 березня 2011 року. За результатами перевірки складено акт від 22 липня 2011 року за № 334/231/00413720, в якому зазначено про порушення позивачем: пунктів 1.20 та 1.26 ст. 1, п. 5.1., п. п. 5.2.1 п. 5.2, п. п. 5.3.5, 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 6.1 ст. 6, п. п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7, п. п. 8.3.1 п. 8.3 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування на суму 956517 грн. 10 коп., а також п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством занижено суму податку на додану вартість на 146457 грн. 04 коп. та завищено заявлену суму бюджетного відшкодування на 10117 грн. 83 коп.. Крім того, в акті перевірки зазначено про порушення підприємством п. п. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 та ст. 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено податок на прибуток у сумі 878039 грн.. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 03 серпня 2011 року № 0000013500, № 0000282310, № 0000312310 та № 0000302310, якими ВАТ «Князя Трубецького» визначено податкові зобов'язання та штрафні санкції. На думку позивача, висновки акта перевірки щодо порушення ВАТ «Князя Трубецького» вимог податкового законодавства не є обґрунтованими, а тому прийняті на підставі акта перевірки податкові повідомлення-рішення відповідача підлягають скасуванню.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 02 липня 2012 року позовні вимоги ПАТ «Князя Трубецького» задоволено повністю. Визнано неправомірними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Бериславському районі Херсонської області від 03 серпня 2011 року № 0000302310, № 0000312310, № 0000282310 та № 0000013500.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, представник Бериславської МДПІ Херсонської області ДПС в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають встановленим обставинам, і, крім того, судом при вирішенні справи порушено норми матеріального та процесуального права. На думку апелянта, проведеною податковим органом перевіркою встановлено порушення позивачем норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість», а тому прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення є правомірними. У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача просить залишити оскаржене судове рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, виступи представників позивача про залишення оскарженого судового рішення без змін, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом встановлено, що з 23 червня по 15 липня 2011 року посадовими особами ДПІ у Бериславському районі Херсонської області проведено документальну планову виїзну перевірку ВАТ «Князя Трубецького» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 березня 2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 22 липня 2011 року за № 334/231/00413720, в якому зазначено про порушення позивачем: пунктів 1.20, 1.26 ст. 1, п. 5.1, п. п. 5.2.1 п. 5.2, п. п. 5.3.5, 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 6.1 ст. 6, п. п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7, п. п. 8.3.1 п. 8.3 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування на суму 956517 грн. 10 коп., занижено суму податку на додану вартість на 146457 грн. 04 коп. та завищено суму бюджетного відшкодування на 10117 грн. 83 коп..

В акті перевірки також зазначено про порушення позивачем п. п. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 та ст. 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено податок на прибуток у сумі 878039 грн..

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 03 серпня 2011 року: № 0000013500, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на 878039 грн. за основним платежем та застосовано штрафні санкції у розмірі 219510 грн.; № 0000282310, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 146457 грн. та визначено штрафні санкції у сумі 35614 грн. 26 коп.; № 0000312310, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 10117 грн. 83 коп. та застосовано штрафні санкції у розмірі 2529 грн. 46 коп.; № 0000302310, яким підприємству зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 956517 грн. 10 коп. та застосовано штрафні санкції у розмірі 1 грн..

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Князя Трубецького», суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем податкові зобов'язання в період з 01 січня 2010 року по 31 березня 2011 року сформовано у відповідності до Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на час виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 названого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як встановлено матеріалами справи, видами діяльності ВАТ «Князя Трубецького», серед іншого, є виробництво виноградних вин (основний), вирощування винограду.

Позивачем серед інших господарських операцій протягом перевіреного податковим органом періоду укладено контракт від 01 липня 2009 року з іноземним консультантом ТОВ «LE FAISEUR DE VI» (Франція, м. Бордо). Згідно контракту ТОВ «LE FAISEUR DE VI» надає позивачу консультаційні послуги з питання вирощування винограду та виробництва вина (т. 1 а. с. 106-109).

Витрати на загальну суму 465804 грн. 55 коп., понесенні позивачем у зв'язку з оплатою послуг за вказаним контрактом, віднесено ВАТ «Князя Трубецького» до складу валових витрат.

В акті перевірки посадовими особами ДПІ у Бериславському районі Херсонської області зроблено висновки, що підприємство завищило від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток внаслідок віднесення до складу валових витрат вартість послуг, придбаних у ТОВ «LE FAISEUR DE VI», які не пов'язані із господарською діяльністю платника податку та не підтверджені відповідними документами, передбаченими ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Проте, як вірно зазначено судом першої інстанції, витрати по вказаній вище угоді безпосередньо пов'язані з основною статутною діяльністю позивача та підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 названого Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як встановлено матеріалами справи, витрати за зазначеним вище контрактом з ТОВ «LE FAISEUR DE VI» включено позивачем до складу валових витрат на підставі первинних документів - контракту про надання консультативних послуг (т. 1 а. с. 106-109), актів прийому-передачі виконаних робіт (т. 1 а. с. 111-137), письмових рекомендацій (т. 2 а. с. 173-193), платіжних доручень (т. 2 а. с. 194-195), оформлених відповідно до наведених вимог чинного законодавства України, що не спростовується висновками акта перевірки.

Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, контракт, укладений між позивачем та ТОВ «LE FAISEUR DE VI», передбачав консультування підприємства на всіх етапах виробництва вина, починаючи з вирощування винограду та до розливу в пляшки.

Консультування здійснювалось шляхом регулярних відвідувань винних льохів, спеціального дегустування і змішування різних продуктів в липні, вересні, жовтні, листопаді 2009 року та січні 2010 року. Вказані дії носили особистий характер, а тому в актах приймання-передачі цих послуг не визначено їх конкретний перелік, обсяг та зміст, а тільки період надання послуг та їх вартість.

Крім того, не є обґрунтованими посилання відповідача на відсутність доказів впровадження позивачем результатів одержаних послуг у господарську діяльність підприємства з подальшим отриманням економічного ефекту, що виключає зв'язок цих послуг з господарською діяльністю товариства, оскільки в даному випадку зв'язок наданих послуг з господарською діяльністю ВАТ «Князя Трубецького» має бути встановлений шляхом аналізу призначення результатів цих послуг з урахуванням їх сутності.

З установлених судом фактичних даних випливає, що сфера виробництва вина цілком відповідає діяльності позивача. За поясненнями керівника підприємства, наданими в судовому засіданні суду першої інстанції, та підтвердженими в суді апеляційної інстанції представниками позивача, щомісячно до позивача приїжджав представник нерезидента, проводились дегустації виноматеріалів, давались рекомендації по переробці, розливу, обробці, зберіганню, планувались роботи на наступний період, придбавалось обладнання, розроблявся дизайн етикеток, формувалась лінійка вин, обговорювалась цінова політика.

Представники позивача додатково пояснили, що консультації також надавались в усній формі за телефонними переговорами та електронною поштою. Та обставина, що консультації надавались і по питанням обрізки винограду для отримання максимально якісного врожаю, часу збирання врожаю, конкретних сортів, консультант виїздив на виноградники для контролю якості винограду, не є підтвердженням того, що ці консультації не були потрібні позивачу та не були пов'язані з його господарською діяльністю.

Поясненнями представників позивача також встановлено, що основним завданням при вирощуванні винограду для виробництва якісних вин є отримання врожаю високих якісних кондицій, а не отримання високого врожаю. Зона, в якій знаходяться виноградники ТОВ «Тавр» (підприємство, пов'язане з ВАТ «Князя Трубецького»), не відноситься до зон, де виноград в силу природних чинників набирає високий вміст цукру. Середній вміст цукру у винограді, вирощеному в цій зоні, по даним багаторічних спостережень лабораторії винзаводу ВАТ «Князя Трубецького» складає 17,5-18,5 г/куб. дм.. Застосування ряду нових технологічних операцій з урахуванням консультаційних послуг дозволило отримувати протягом 2009-2011 років середній вміст цукру у винограді 21-22 г/куб. дм.. При цьому високий вміст цукру у винограді сприяє кращому розкриттю сортових особливостей винограду у вині: ароматів, смаку, кольору. Всі технологічні операції, які проводяться на виноградниках ТОВ «Тавр», мають за мету створення сприятливих умов для накопичення у виноградній ягоді цукру, досягнення балансу між кислотністю та цукристістю, зниження ризику розповсюдження захворювань та шкідників. Обробка виноградників (обрізування виноградного куща, обломки, проріджування, видалення зайвих грон винограду) впливає на процес дозрівання виноградних грон. Початок дати збирання винограду визначає лабораторія винзаводу. При цьому враховуються наступні фактори: вміст цукру, кислотність, РН. Після визначення піку технічної стиглості винограду приймається рішення про початок його збору окремо по кожному сорту винограду. Працівники позивача контролюють процес збирання, виноград збирається в чисті ящики з кислотостійкою поверхнею не більше 15 кг. Товщина шару винограду не перевищує 30 см. Виноград поступає на переробку не пізніше двох годин після збору з куща. Позивач зазначає, що вина з врожаю 2009 року, тобто за період отримання консультаційних послуг, на Міжнародній виставці «Продекспо - 2012» в м. Москва отримали золоту («Оксамит України»), срібну («Перлина степу») та бронзові медалі.

За таких даних, витрати, понесенні ВАТ «Князя Трубецького» у зв'язку з отриманням консультаційних послуг від ТОВ «LE FAISEUR DE VI», безпосередньо пов'язані з основною статутною діяльністю позивача та направлені на збільшення доходів підприємства у майбутньому, що підтверджується наведеними вище даними та результатами виробництва вина.

На підставі викладеного, віднесення позивачем до складу валових витрат суми оплати консультаційних послуг в розмірі 465804 грн. 55 коп. за названим вище контрактом є правомірним.

Не ґрунтується на чинному на час виникнення спірних правовідносин законодавстві і висновок посадових осіб податкового органу про порушення позивачем п. п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо віднесення до складу валових витрат суми витрат у розмірі 342580 грн. 30 коп. на придбання у ТОВ «Тавр» (пов'язаної особи) винограду у 2010 році за цінами, більшими, ніж звичайні, та завищення у зв'язку з цим податкового кредиту на 72998 грн. 46 коп. та бюджетного відшкодування на 10117 грн. 83 коп..

Так, відповідно до п. п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) з метою оподаткування витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.

Згідно п. 1.26 ст. 1 Закону пов'язана особа - це особа, що відповідає будь-якій з наведених нижче ознак: юридична особа, яка здійснює контроль над платником податків або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги).

Як встановлено матеріалами справи, контрагент позивача - ТОВ «Тавр» є пов'язаною з ним особою, оскільки обидва суб'єкти господарювання знаходяться під спільним контролем з боку спільного Українсько-англійського підприємства з іноземною інвестицією «Соломія». Частина підприємства «Соломія» у статутному капіталі ПАТ «Князя Трубецького» - 30,15%, а в статутному капіталі ТОВ «Тавр» - 34%. Цей факт позивачем не заперечується.

Посадовими особами ДПІ у Бериславському районі Херсонської області в акті перевірки зазначено, що ТОВ «Тавр» реалізовував позивачеві виноград білих та червоних сортів за цінами, які, на думку відповідача, перевищували ціни на аналогічну продукцію, яка склалась в інших виробників винограду. Так, ціна винограду для переробки, отриманого у ТОВ «Тавр», склала 2,58 грн. та 3 грн. (без ПДВ), а ціна винограду білих та столових сортів у іншого виробника - ВАТ «Кам'янський» в 2010 році склала 2,03 грн. (без ПДВ).

Проте, як вірно зазначено судом першої інстанції, податковий орган при визначені рівня звичайних цін застосував некоректні дані про рівень цін.

Так, за умовами договору постачальник ТОВ «Тавр» поставляє позивачу виноград сортів Каберне Совіньон, Шардоне, Рислінг, Аліготе, Совіньон, Піно нуар, Піно блан, Мерло за якісними показниками базисної концентрації цукру, тоді як відповідачем здійснено порівняння цін на виноград іншого виробника без сортової та якісної прив'язки з його продукцією. При цьому сорти винограду, наведені у довідці, наданій ПАТ «Кам'янський» від 21 липня 2011 року № 297/67, не відповідають сортам, що придбавались позивачем у ТОВ «Тавр».

За таких даних, податковий орган для перевірки обставин оподаткування платника податків, які склались у 2010 році, використав непрямі методи визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які відповідно до Податкового кодексу України можуть застосовуватись податковим органом для визначення рівня звичайних цін лише по відносинам, які виникли після 01 січня 2013 року.

Судом встановлено, що згідно умов договору купівлі-продажу сировини для промислової переробки, укладеного між ТОВ «Тавр» (продавець) та ВАТ «Князя Трубецького» (покупець) 28 квітня 2010 року за № 28/04/2010 та додаткової угоди від 31 серпня 2010 року продавець зобов'язувався поставити для промислової переробки виноград свіжий урожаю 2010 року сортів Ріслінг, Аліготе, Шардоне, Совіньон, Піно нуар, Піно блан, Каберне Совіньон, Мерло за ціною: виноград білих сортів за ціною 3100,00 грн./т (з ПДВ), виноград червоних сортів 3600,00 грн./т (з ПДВ) (т. 1 а. с. 138-141, 142).

З метою визначення рівня звичайних цін ДПІ у Бериславському районі Херсонської області подало запит до ПАТ «Кам'янський», згідно з відповіддю якого ціна винограду для переробки білих та червоних сортів у 2010 року становила за 1 кг: сорти Лідія, Ізабелла - 2,13 грн. з ПДВ, європейські білі та красні сорти - 2,43 грн., Олімпійський, Біанка - 2,23 грн. з ПДВ.

Як зазначено вище, правила визначення звичайних цін за Податковим кодексом України можуть застосовуватись податковим органом для визначення рівня звичайних цін лише по відносинам, які виникли після 01 січня 2013 року.

При цьому згідно п. п. 4.3.3 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків. Проте, з 2004 року та до моменту виникнення спірних правовідносин відповідний закон не приймався. Таким чином, методика визначення податкових зобов'язань за непрямими методами не була законодавчо визначена.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що відсутність встановленої законом методики нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами не є перешкодою для застосування звичайних цін для визначення податкових зобов'язань контролюючими органами, оскільки методики визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами та із використанням звичайних цін не є тотожними. Порядок розрахунку суми податкових зобов'язань із використанням звичайних цін безпосередньо встановлений пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» і не потребує додаткового правового врегулювання.

Таким чином, до 01 січня 2013 року визначення звичайних цін розуміється та застосовується за правилами, визначеними п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 21-328а11, яка відповідно до ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Названою нормою Закону встановлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Відповідно до п. п. 1.20.1 п. 1.20. ст. 1 названого Закону ідентичні товари - товари що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Однорідні товари - товари , які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

При визначенні звичайної ціни необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів, які є предметом купівлі-продажу. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована.

З'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом. Будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами, не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право подати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми п. п. 1.20.1 цього Закону, як це передбачено п. п. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Таким чином, якщо не доведено зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. З огляду на те, що відповідачем не було надано статистичної оцінки рівня цін реалізації ідентичних або однорідних товарів, які б вказували на завищення позивачем ціни придбання вказаних товарів у співставних умовах, висновки акта перевірки є помилковими.

Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, доводи відповідача про придбання позивачем та ПАТ «Кам'янський» ідентичних чи однорідних товарів не обґрунтовані належними доказами. У наданій відповідачем довідці ПАТ «Кам'янський» не вказано, про які саме європейські сорти винограду йде мова та не наведено їх якісні та фізичні характеристики. Договори, які укладались позивачем та ПАТ «Кам'янський» не аналізувались, порівняння цін проводилось відповідачем не з ідентичним та однорідним товаром, оскільки сорти винограду, наведені у довідці ПАТ «Кам'янський» від 21 липня 2011 року №297/67, не відповідають сортам, що придбавались позивачем у ТОВ «Тавр». Не з'ясовано відповідачем і вміст цукру у придбаних ПАТ «Кам'янський» сортах винограду, що безумовно впливає на собівартість продукції.

Посилання відповідача на відсутність у Бериславському районі Херсонської області інших підприємств, що здійснюють придбання винограду для переробки, не звільняє податковий орган від обов'язку дотримання процедури визначення звичайних цін.

За таких даних, відповідачем не проведено детального та обґрунтованого аналізу цін, які існували на ринку купівлі-продажу винограду у 2010 році, не здійснено аналізу договорів з ідентичними (однорідними) товарами та співставними умовами, не проаналізовано та не надано оцінки наявності або відсутності будь-яких інших об'єктивних умов, що існували на ринку ідентичних (однорідних) товарів та могли вплинути на ціну винограду.

З урахуванням викладеного, висновок відповідача про завищення позивачем валових витрат на суму 342580 грн. 30 коп. не є обґрунтованим.

Не ґрунтується на чинному на час виникнення спірних правовідносин законодавстві і висновок посадових осіб податкового органу про порушення позивачем п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у зв'язку з віднесенням останнім до складу податкового кредиту податку на додану вартість на загальну суму 68516 грн. 60 коп., сплаченого у складі вартості товару (винограду), придбаного у ТОВ «Тавр».

Так, відповідно до п 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нормами п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 названого Закону передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як встановлено матеріалами справи, податковий кредит за травень-жовтень 2010 року позивач формував на підставі податкових накладних, виданих його контрагентом ТОВ «Тавр».

Відповідно до п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця): д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з п. п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 названого Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

На підставі п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Крім того, пунктом 2 Порядку заповнення податкових накладних, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 165 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037), чинного на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Згідно п. 5 Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку, тобто якщо податкову накладну видано особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Підпунктом 6.2 Порядку визначено, що податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Як встановлено матеріалами справи, всі розрахунки позивача підтвердженні податковими накладними, оформленими у відповідності до вимог п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та складеними в порядку, передбаченому наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037).

Податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 68516 грн. 60 коп. визначено позивачу податковим органом у зв'язку зі зменшенням відповідачем підприємству суми валових витрат по угоді з ТОВ «Тавр» на загальну суму 342580 грн. 30 коп..

Оскільки, як зазначено вище, витрати по вказаній угоді правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат, всі розрахунки позивача підтверджені податковими накладними, оформленими у відповідності до чинного законодавства, то і формування позивачем податкового кредиту з включенням до нього суми податку на додану вартість в розмірі 68516 грн. 60 коп. і бюджетного відшкодування у сумі 10117 грн. 83 коп. є правомірним.

В підпункті 3.1.2 акта перевірки посадовими особами відповідача зазначено про порушення позивачем п. п. 5.3.5 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме про зайве включення до складу валових витрат суми штрафу у розмірі 57625 грн. 65 коп., сплаченого у 3-му кварталі 2010 року ВАТ ім. Покришева за несвоєчасне виконання позивачем господарського зобов'язання.

Відповідно до п. п. 5.3.5 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валових витрат витрати на сплату штрафів та/або неустойки чи пені за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду.

Зі змісту вказаної статті Закону вбачається, що платник податку не має права включати до складу валових витрат штрафні (фінансові) санкції, застосовані до нього на підставі договору або закону.

Як встановлено матеріалами справи, 28 серпня 2008 року між ВАТ «Князя Трубецького» (покупець) та ВАТ ім. Покришева (продавець) укладено договір купівлі-продажу сировини для промислової переробки № 48-Ю, за умовами якого продавець передав покупцю 230 тон сировини.

Проте, згідно мирової угоди від 18 травня 2009 року, затвердженої ухвалою господарського суду Херсонської області від 19 травня 2009 року у справі №10/93-09, ВАТ «Князя Трубецького» та ВАТ імені Покришева доповнили та змінили умови договору від 28 серпня 2008 року, змінивши назву та предмет договору на договір поставки на умовах товарного кредиту, погодили графік відстрочення оплати переданого товару та порядок сплати річних. Так, п. 3.1 угоди передбачено, що крім суми основного боргу покупець сплачує продавцю 22 % річних від суми заборгованості за користування коштами продавця (т. 1 а. с. 234-237).

За період 2010 року сума нарахованих на заборгованість процентів склала 57625 грн. 65 коп., які позивачем були сплачені у вересні 2010 року та включені до складу валових витрат.

Згідно позиції відповідача, сума нарахованих на заборгованість процентів являється штрафом за рішенням сторін договору, який не підлягає включенню до складу валових витрат.

Разом з тим, відповідно до п. 1.10 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» проценти - це доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів, зокрема, включається платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит.

Згідно п. п. 1.11.2 п. 1.11 ст. 1 Закону товарний кредит - це товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним або фізичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент.

Товарний кредит передбачає передання права власності на товари (результати робіт, послуг) покупцю (замовнику) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зі змісту названого вище договору поставки на умовах товарного кредиту вбачається, що продавець надав позивачу відстрочку оплати на певний термін та під певний відсоток. При цьому відсотки, встановленні договором, не є штрафом або пенею в розумінні п. п. 5.3.5 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а є платою за користування майном та коштами продавця.

Відповідно до п. п. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

За таких даних, сплачені позивачем у 3-кварталі 2010 року відсотки у розмірі 57625 грн. 65 коп., передбачені мировою угодою між ВАТ «Князя Трубецького» та ВАТ імені Покришева від 18 травня 2009 року, правомірно віднесено підприємством до складу валових витрат у відповідності до вимог п. п. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

В акті перевірки також зазначено про порушення ВАТ «Князя Трубецького» п. п. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 та ст. 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток в частині несплати авансового внеску з податку на прибуток за 1 півріччя 2010 року у сумі 878039 грн., нарахованого на суму дивідендів, призначених до виплати законом.

Відповідно до підпунктів 7.8.1 та 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, провадить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав пропорційно частці його в статутному капіталі підприємства-емітента таких корпоративних прав незалежно від того, чи була діяльність такого підприємства-емітента прибутковою протягом звітного періоду при наявності інших власних джерел для виплати дивідендів, а також від того, чи є наявним прибуток, розрахований за правилами податкового обліку, чи ні.

Крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.

Як встановлено матеріалами справи, загальними зборами акціонерів ВАТ «Князя Трубецького» від 26 листопада 2008 року, від 29 квітня 2009 року та від 23 грудня 2010 року вирішено прибуток товариства в розмірі 13407 грн. 60 коп. за 2007 рік не розподіляти, враховуючи продовження робіт з реконструкції винзаводу, затверджено збитки товариства за 2008 рік у розмірі 1696 грн. 80 коп., а також вирішено не розподіляти прибуток за 2009 рік в сумі 19800 грн., у зв'язку з чим нарахування та виплату дивідендів не проводити (т. 1 а. с. 149-189).

В акті перевірки зазначено, що чистий прибуток ВАТ «Князя Трубецького» за 2009 рік становив 19825 грн. 41 коп., нерозподілений прибуток за 2007 - 2009 рік становив 11687362 грн. 37 коп., усього 11707187 грн. 87 коп., у зв'язку з чим сума дивідендів в розмірі 30 % чистого прибутку повинна становити 3512156 грн. 33 коп., а сума авансового внеску за ставкою 25 % від суми дивідендів - 878039 грн. (т. 1 а. с. 45).

В обґрунтування необхідності визначення відповідного податкового зобов'язання стороною відповідача зазначалось, що за результатами 2007-2009 років за даними бухгалтерського обліку на кінець 2009 року позивач мав чистий прибуток та нерозподілений прибуток в сумі 11707187 грн. 78 коп., а тому акціонерне товариство зобов'язано було нарахувати дивіденди у сумі 512156 грн. 33 коп., а при нарахуванні дивідендів у відповідності до п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» нарахувати та сплатити в бюджет авансовий внесок з податку на прибуток в розмірі 25% від суми дивідендів незалежно від результатів оподаткування податком на прибуток результатів його основної діяльності.

Проте, як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідно до п. п. 10.2.4 (абз. «д») та 10.2.5 Статуту ВАТ «Князя Трубецького», в редакції від 06 липня 2007 року, затвердження річних результатів діяльності товариства, а також визначення порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку є виключною компетенцією загальних зборів акціонерів.

Протягом 2007 - 2010 років загальними зборами акціонерів товариства прибуток для виплати дивідендів не розподілявся, рішення про виплату дивідендів акціонерами не приймалось, дивіденди не нараховувались та не виплачувались, а тому у підприємства відсутні підстави для нарахування та сплати до бюджету авансового внеску з податку на прибуток із суми дивідендів.

Відповідно до п. 1.9 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» дивіденд - це платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав на користь власника таких корпоративних прав у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

Згідно ч. 1 ст. 30 Закону України «Про акціонерні товариства» дивіденд - частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу.

Отже, дивіденд - це платіж, який провадиться юридичною особою на користь акціонерів у зв'язку з розподілом її прибутку. Прибуток, одержаний після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці, сплати податків та інших обов'язкових платежів, залишається у розпорядженні товариства та підлягає розподілу на загальних зборах. Строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) та визначення порядку покриття збитків належить до виключної компетенції загальних зборів акціонерів.

Частиною 2 статті 30 названого вище Закону (в редакції, чинній протягом 2008-2009 років) встановлено, що виплата дивідендів здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку в обсязі, встановленому рішенням загальних зборів акціонерного товариства, у строк не пізніше шести місяців після закінчення звітного року.

Як зазначалось вище, рішення про виплату дивідендів загальними зборами акціонерів ВАТ «Князя Трубецького» не приймалось.

Крім того, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що авансовий внесок перераховується до бюджету не пізніше дати виплати дивідендів акціонерам. Жодного документу, який би підтверджував дату виплати акціонерним товариством дивідендів, в акті перевірки не зазначено, що відповідачем не заперечується.

Законодавство про господарські товариства, чинне протягом 2007 - 2008 років, розгляд питань стосовно нарахування та виплати дивідендів відносило до компетенції вищого органу управління акціонерного товариства - загальних зборів. Крім того, грошові кошти, якими мають бути виплачені дивіденди (в разі рішення загальних зборів), є майном товариства і тільки воно вирішує питання розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, чинній протягом 2007 - 2008 років) учасники товариства мають право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів.

Таким чином, виплата дивідендів є правом, а не обов'язком товариства. Нарахування та виплата дивідендів проводиться за рішенням загальних зборів один раз на рік за підсумками календарного року після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці.

Загальні збори акціонерів є єдиним органом управління, який, відповідно до чинного законодавства (ч. 2 ст. 30 та ч. 2 ст. 33 Закону України «Про акціонерні товариства», ст. 41 Закону України «Про господарські товариства») та Статуту ВАТ «Князя Трубецького» має право приймати рішення про розподіл прибутку, у тому числі про виплату дивідендів та їх розмір.

Таким чином, на момент прийняття рішення про розподіл прибутку за 2007 - 2008 роки загальні збори акціонерів товариства мали законодавчі підстави прийняти рішення про невиплату дивідендів.

Щодо розподілу прибутку товариства за 2009 рік слід зазначити наступне.

Відповідно до пунктів 2 та 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про акціонерні товариства» норми ст. ст. 1 - 49 Закону України «Про господарські товариства» втрачають чинність через два роки з дня набрання чинності Законом України «Про акціонерні товариства». Згідно з вимогами пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про акціонерні товариства» статути та інші внутрішні документи акціонерних товариств, створених до набрання чинності Законом України «Про акціонерні товариства», підлягають приведенню у відповідність з нормами цього Закону не пізніше, ніж протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом.

Таким чином, акціонерні товариства, створені до набрання чинності Законом України «Про акціонерні товариства», протягом двох років після набрання чинності цим Законом повинні застосовувати у своїй діяльності норми, встановлені статями 1-49 Закону України «Про господарські товариства», до моменту приведення статутів акціонерних товариств у відповідність до Закону України «Про акціонерні товариства».

Приведення діяльності позивача у відповідність із Законом України «Про акціонерні товариства» відбулося у лютому 2012 року після реєстрації нової редакції Статуту ПАТ «Князя Трубецького», а тому у своїй діяльності до моменту перетворення у публічне товариство позивач керувався Законом України «Про господарські товариства» та відповідними підзаконними нормативно-правовими актами, які не містили правової норми щодо обов'язку товариства нараховувати і виплачувати дивіденди у грошовій формі в розмірі не менше 30% чистого прибутку, отриманого у 2009 році та/або нерозподіленого прибутку минулих років.

Щодо нездійснення позивачем авансового внеску, нарахованого на суму дивідендів у 2010 році, апеляційний суд виходить з наступного.

Пунктами 10 та 11 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» внесено зміни до Закону України «Про господарські товариства» та Закону України «Про акціонерні товариства» з приводу нарахування та сплати дивідендів акціонерам та учасникам товариств.

Так, пунктом 11 розділу XVII Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» внесено зміни у ст. 30 Закону України «Про акціонерні товариства», відповідно до яких виплата дивідендів здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку, у строк не пізніше шести місяців після закінчення звітного року (тобто до 01.07.2010 року у даному випадку). Виплата дивідендів здійснюється господарським товариством з чистого прибутку у звітному році та/або нерозподіленого прибутку в розмірі не менше 30 відсотків. Розмір виплати дивідендів може бути збільшений за рішенням загальних зборів акціонерного товариства. У разі відсутності або недостатності чистого прибутку звітного року та нерозподіленого прибутку минулих років виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється за рахунок резервного капіталу товариства.

Проте, як вірно зазначено судом першої інстанції, зміни, внесені Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» від 27 квітня 2010 року № 2154-VI у вказаній вище частині визнано неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 30 листопада 2010 року за № 22-рп/2010 року.

На підставі викладеного, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для донарахування позивачу податку на прибуток у розмірі 878039 грн., оскільки протягом 2007 - 2010 років обов'язок сплачувати авансовий внесок з податку на прибуток з дивідендів у платника податку виникав лише у випадку прийняття рішення про нарахування та виплату таких дивідендів. Однак, матеріалами справи встановлено, що акціонери-учасники позивача рішення про нарахування та виплату дивідендів не приймали, отриманий прибуток було направлено на розвиток виробництва, а тому у позивача відсутній обов'язок щодо нарахування та сплати авансового внеску з податку на прибуток.

Не ґрунтується на чинних на час виникнення спірних правовідносин нормах податкового законодавства і висновок податкового органу щодо завищення позивачем суми податкового кредиту на 88058 грн. 27 коп. внаслідок реалізації основних фондів 1-ої групи пов'язаній особі ТОВ «Тавр» за ціною, нижчою залишкової вартості.

Обґрунтовуючи вказане порушення посадові особи відповідача в акті перевірки зазначили про порушення позивачем п. п. 7.4.1 та 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п. п. 7.4.1 та 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Зі змісту наведених норм податкового законодавства вбачається, що платник податку не має права включати до складу податкового кредиту суми ПДВ лише у разі придбання основних фондів, які не призначаються для використання в господарській діяльності.

Проте, як встановлено матеріалами справи, основні фонди у вигляді виноградників формувались позивачем з 2003 року, залишкова вартість виноградників станом на вересень 2010 року становила 2940291 грн. 36 коп. і складалася з витрат підприємства на розкорчування старих виноградників у розмірі 335818 грн. 12 коп., підняття плантажу у розмірі 74940 грн. 06 коп., дооцінки (за 2001 рік) у розмірі 222502 грн. 23 коп., посадка, шпалера, догляд (59,26 га) - у розмірі 2307030 грн. 95 коп..

У 2006 році внаслідок форс-мажорних обставин (сильні морози) сталася повна загибель центральних та замісних вічок, пошкодження кореневої системи та деревини рослин молодих виноградників. В результаті проведеного обстеження комісією Бериславської райдержадміністрації Херсонської області молоді виноградники посадки 2003-2004 років переведено в молодшу вікову групу на 2 роки. На виноградниках було проведено роботи по їх відновленню, протягом 2006-2007 років заново проведено формування нових кущів, що в подальшому призвело до збільшення балансової вартості виноградників.

За таких даних, протягом певного періоду ВАТ «Князя Трубецького» правомірно відносило до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені підприємством у зв'язку з поліпшенням основних фондів - виноградників, які використовувались позивачем протягом всього строку експлуатації у господарській діяльності.

У вересні 2010 року підприємство вирішило припинити самостійне вирощування винограду у зв'язку з економічними труднощами, а тому 27 вересня 2010 року уклало договір купівлі-продажу з ТОВ «Тавр», згідно якого виноградники посадки 2003-2004 років площею 59,26 га було продано за договірною ціною у розмірі 3000000 грн., у тому числі ПДВ 500000 грн., тобто виручка підприємства під продажу виноградників склала 2500000 грн., що на 440291 грн. 36 коп. менше балансової вартості об'єкту основного фонду.

Відповідно до п. п. 8.4.3 п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі виведення з експлуатації окремих об'єктів основних фондів групи 1 у зв'язку з їх продажем балансова вартість групи 1 зменшується на суму балансової вартості такого об'єкта.

Сума перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю окремих об'єктів основних фондів групи 1 та нематеріальних активів включається до валових доходів платника податку, а сума перевищення балансової вартості над виручкою від такого продажу включається до валових витрат платника податку.

Законом України «Про податок на додану вартість» будь-якого коригування податкового кредиту у разі продажу об'єкту основного фонду за ціною нижчою від балансової вартості не передбачено.

З урахуванням викладеного, у ВАТ «Князя Трубецького» відсутні будь-які підстави для коригування податкового кредиту у зв'язку з продажем об'єкта основного фонду - виноградників за ціною нижчою від балансової вартості.

Враховуючи, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Бериславської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 02 липня 2012 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

Судді: