Рішення № 32192536, 04.07.2013, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

№243/5828/13-ц

№ 2/243/2276/2013

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

04 липня 2013 року Слов"янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

Головуючого - судді Хаустової Т.А.

при секретарі - Степановій С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Слов'янська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства "Содовий завод" про нарахування та виплату заробітку за час затримки розрахунку після звільнення та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства "Содовий завод" про нарахування та виплату заробітку за час затримки розрахунку після звільнення та моральної шкоди, обґрунтувавши свої вимоги тим, що вона працювала у ВАТ "Содовий завод" на різних посадах з 29 серпня 1979 року по 02 листопада 1998 року, що підтверджується записами у її трудовій книжці у відповідності до наказу №716 від 29.08.1979 року про прийняття на роботу, та наказом №485 від 02.11.1998 року про звільнення. Підставою звільнення був факт невчасного та не в повному обсязі, а потім зовсім припинення виплати заробітної плати.

На день її звільнення заборгованість по сплаті заробітної плати складала 668,36 грн., розрахунок по заробітній платі відповідачем здійснений не був, чим порушив вимоги трудового законодавства.

Рішенням Слов'янського міського суду Донецької області від 15 квітня 1999 року №2-1358-99, яке набуло законної чинності, з відповідача на її користь було стягнуто заборгованість заробітної плати у розмірі 668,35 грн.

Вона неодноразово зверталася до відповідача з вимогою виконати Рішення суду, але зазначене було проігнороване, останнє звернення відбулось 12 березня 2013 року, але отримала лист від відповідача про неможливість виконати Рішення суду від 15 квітня 1999 року, у зв'язку з відсутністю у підприємства коштів.

Відносно строку звернення до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку та моральної шкоди, то у відповідності із Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року по справі №1-5/2012 р. в частині ст.ст.116,117,237-1 КЗпП України, про застосування тримісячного строку звернення до суду щодо стягнення моральної шкоди,наведений строк обраховується з моменту фактичного розрахунку із працівником. В даному випадку фактичний розрахунок до сих пір не проведений.

Відповідно до Довідки наданої ВАТ «Содовий завод» за №21-7734 від 13.05.2013 року за останні два місяці роботи вона відпрацювала: у вересні 1998 року - 48,2 год., або 6 днів; у жовтні 1998 року -56,4 год., або 7 днів. Всього відпрацьовано протягом двох місяців 13 днів.

Заробітна плата за фактично відпрацьовані протягом місяців робочі дні складає: у вересні 1998 року - 42,90 грн.; у жовтні 1998 року - 50,70 грн. Всього заробітна плата за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні складає 93,60 грн. Середньоденний заробіток становить 93,60:13=7,20 грн.

Враховуючи те, що згідно з штатним розкладом, в неї був п'ятиденний робочий тиждень,кількість робочих виходів за 5-ти денним робочим тижнем за офіційно опублікованими статистичними даними «Про норму тривалості робочого часу» у оприлюднених листах Міністерства праці і соціального захисту населення України за період з 02.11.1998 року по 31 травня 2013 року складала би 3650 днів, тобто кількість робочих днів затримки розрахунку по виплаті заробітної плати, за період з 02.11.1998 р. по 31.05.2013 р. складає 3650 робочих днів.

З 02.11.1998 по 31.12.1998 року- 43 робочі дні, з 01.01.1999 року по 31.12.2012 року - 3505 робочі дні, з 01.01.2013 р. по 31.05.2013 р. -102 робочі дні, всього 3650 робочих днів.

Середній заробіток за весь час затримки розрахунку становить 7,20 грн. х 3650 дн.= 26280,00 грн.

Отже, з моменту її звільнення - 02.11.1998 року по день постановлення судом Рішення по цій справі, відповідач повинен, відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України, виплатити їй середній заробіток у розмірі 26280,00 грн.

У відповідності до вимог ст. 237-1 КЗпП України,відшкодування власником,або уповноваженим органом моральної шкоди працівникові провадиться у разі,якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань,втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначає, що практикою Європейського суду з прав людини,яка є джерелом права в Україні, зокрема в Рішеннях «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року, «Альохін та інші проти України, від 21 лютого 2012 року, «Харук та інші проти України» від 26 липня 2012 року(всі вони були працівниками ВАТ «Содовий завод»),визнавалося таким, що підлягає під захист ст. 1 Протоколу№1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод: рухоме і нерухоме майно, матеріальні і нематеріальні права, зокрема акції, патенти, відшкодування згідно з рішенням суду, право на пенсію, право землевласника на орендну плату, економічні права, пов'язані з веденням підприємницької діяльності, право займатись професійною діяльністю, правомірні очікування щодо певного стану речей у майбутньому, право вимоги.

Враховуючи, що сплата заробітної платні і її розмір обов'язково зазначається в трудовому договорі чи контракті,її можливо вважати активом, а порушення роботодавцем умов виплати заробітної платні - порушенням права власності відповідно до ст.1 Першого протоколу. При цьому, позов працівника до суду про стягнення заробітної плати також вважається активом і прирівнюється до «майна» у значені, закладеному в ст.1 Першого протоколу.

Також враховуючи той факт, що тривалий час відповідач не здійснює розрахунок, чим порушує її право на отримання винагороди за виконану роботу у вигляді заробітної плати, внаслідок чого вона не мала можливості вести нормальний спосіб життя, вимушена була докладати додаткових зусиль для матеріального забезпечення себе та своєї родини, що призвело до душевних та фізичних страждань. У зв'язку з чим просить стягнути на її користь завдану моральну шкоду, яку вона оцінює у розмірі 5000,00 грн. З урахуванням наведеного вона звернулася до суду.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилася про час, дату та місце розгляду справи повідомлялася належним чином (а.с.12), до суду надала заяву про слухання справи без її участі, наполягала на задоволенні позовних вимог(а.с.10).

Представник відповідача - ВАТ "Содовий завод", в судове засідання не з'явився, про час, дату і місце судового засідання повідомлявся належним чином, у відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України.(а.с.12,14)До суду надав заяву про розгляд справи без їх участі позовні вимоги визнають в частині вимог у відповідності до довідки бухгалтерії наданої ВАТ «Содовий завод», яка підтверджує існування заборгованості по заробітній платі без урахування компенсації та індексації, в іншій частині просять відмовити(а.с.14)

Суд, розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства "Содовий завод" про нарахування та виплату заробітку за час затримки розрахунку після звільнення та стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню у звязку з наступним.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працювала у ВАТ "Содовий завод" з 29 серпня 1979 року по 02 листопада 1998 року, що підтверджується записами у її трудовій книжці у відповідності до наказу №716 від 29.08.1979 року про прийняття на роботу, та наказом №485 від 02.11.1998 року про звільнення (а.с.5)

Відповідач ВАТ «Содовий завод» неналежно здійснював виплату заробітної плати, та мав заборгованість перед позивачем.

У відповідності до ч.1 ст. 94 КЗпП України « Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу».

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першої ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України.

Рішенням Слов'янського міського суду Донецької області від 05 квітня 1999 року №2-1358-99, яке має закону силу, з відповідача на її користь було стягнуто заборгованість заробітної плати у розмірі 668,35 грн.(а.с.9)

Таким чином, на час звернення позивача з даним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, є рішення суду, яке набрало законної сили, з приводу стягнення заборгованості по заробітній платі.

ОСОБА_1 неодноразово зверталася до відповідача з вимогою здійснити розрахунок по заробітній платі, але відповідачем звернення було проігноровано, останнє звернення відбулось 23 квітня 2013 року(а.с.7).

У відповідь на звернення позивача від 12 березня 2013 року, ВАТ "Содовий завод" повідомив про неможливість виконати Рішення суду від 15 квітня 1999 року, у зв'язку з відсутністю коштів.(а.с.8)

Отже, судом встановлено, що з моменту звільнення до теперішнього часу позивачу не виплачена заборгованість по заробітній платі.

У відповідності до ч.1 ст. 117 КЗпП України "В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку".

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці.

Зазначені норми трудового права структурно віднесені до розділу VІІ "Оплата праці" указаного Кодексу. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Про неможливість здійснити розрахунок з позивачем, підприємство вказує на відсутність коштів та відкриття ліквідаційної процедури по справі з приводу банкрутства підприємства на підставі Постанови Донецького Господарського суду від 04 вересня 2003 року.

За положеннями ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що дія мораторію не поширюється на вимоги колишніх працівників про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З урахуванням вимог ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

ОСОБА_1 просить стягнути середній заробіток за час затримки з 18 грудня 1997 року по день ухвалення Рішення по справі.

Приписами п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" встановлено, що закінчення строку виплати заробітної плати ( ст. 115 КЗпП) не є початком перебігу зазначеного процесуального строку, якщо не оспорюється право на її одержання; у відповідних випадках ця обставина може бути підставою для вимог про компенсацію втрати частини заробітку у зв'язку із затримкою його виплати. Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Враховуючи ті обставини, що на теперішній час підприємство не здійснило з позивачем повного розрахунку, то перебіг тримісячного строку звернення до суду не розпочинався.

Також, Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 надано офіційне тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу.

Конституційний Суд України визначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116,117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У відповідності до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці": "Задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення."

Оскільки судом встановлено невиконання відповідачем обов'язку по проведенню розрахунку із звільненим працівником,то таке є підставою для покладення на нього встановленої ст. 117 КЗпП України відповідальності.

Виходячи із засад законодавства, що регулює трудові правовідносини між працівником та роботодавцем, відсутність підстав для її покладення, в т.ч. у визначеному повивачем розмірі такої відповідальності має доводити роботодавець.

Відомості про те, що відповідач заперечував проти проведеного позивачем розрахунку у справі відсутні.

Тому з підприємства - ВАТ "Содовий завод" на користь позивача слід стягнути середній заробіток за весь час затримки виплати розрахунку - з 02 листопада 1998 року по 31 грудня 2013 року, що складається: з 02 литопада 1998 року по 31 грудня 1998 року - 43 робочих днів, з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2012 року - 3505 робочих днів, з 01 січня 2013 року по 04 липня 2013 року(по день винесення рішення по справі) - 127 робочих днів, всього 3675 робочих днів.

У відповідності до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 ( зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року №348) середньоденний заробіток позивача складає 11,54 грн., зазначена сума визначена з урахуванням довідки відповідача №21-7734 від 13 травня 2013 року(а.с.8), в якій зазначено, що середня заробітна плата складає 46,80 грн., зазначений факт сторонами не оспорюється, у відповідності до чого 46,80 грн.( середня заробітна плата): 6,5 дні (середньомісячне число робочих днів) = 7,20 грн.( середньоденна заробітна плата).

Відповідно до п.8 Постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення середньої заробітної плати" №100 від 08 лютого 1995 року, нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин).

У зв'язку з чим 7,20 грн.( середньоденна заробітна плата) х 3675 (робочих днів) = 26460,00 грн.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати розрахунку підлягають задоволенню.

Вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн., підлягають частковому задоволенню враховуючи наступне.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як встановленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків(втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Компенсація завданої шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом визнання факту порушень відповідачем строку розрахунку з позивачем, а має самостійне юридичне значення.

У відповідності до ч.1 ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Засади та сутність інституту моральної шкоди розкривається в ч. 2 ст. 23 ЦК України, відповідно до якої встановлено, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди " зазначено, „ що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до діючого законодавства моральна шкода може полягати, зокрема:... в моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків ".

Судом встановлено, що у період трудових відносин були порушені права ОСОБА_1 а саме, право на оплату праці, оскільки заборгованість по заробітній платі відповідачем не виплачена до теперішнього часу.

Так, звільнений працівник, якому з вини підприємства несвоєчасно виплатили належні при звільнені суми, має право вимагати відшкодування завданої при цьому моральної шкоди.

У відповідності до ч.3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У зв'язку з тим, що протиправними діями відповідача - дійсно були порушені трудові права позивача, що вимагало від ОСОБА_1 додаткових зусиль, у зв'язку з порушенням звичайного укладу його життя, але суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000,00 гривень є завищеними та підлягають зменшенню до розміру 1000,00 грн, зазначена сума є достатньою та такою, що відповідає характеру та обсягу страждань, їх тривалості та тяжкості вимушених змін у житті позивача.

Також, у відповідності до вимог ст.4 ЗУ "Про судовий збір", за подання позовних заяв в порядку цивільного судочинства майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати, за подання позовної заяви немайнового характеру 0,1 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно ч.3 ст.6 ЗУ "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Згідно з ч.3 ст. 88 ЦПК України „ Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача на користь держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог".

У зв'язку з чим, з відповідача - ВАТ "Содовий завод", на користь держави необхідно стягнути судовий збір у розмірі 264 грн. 60 коп. за вимоги майнові характеру та 114,70 грн. за вимоги немайнового характеру.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3,10,11,27,59,60,88,192,209,212-215,218 ЦПК України, ст.ст. 117, 237-1 КЗпП України, ст. 23 ЦК України, Законом України "Про оплату праці", Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" Законом України "Про судовий збір", суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства "Содовий завод" про нарахування та виплату заробітку за час затримки розрахунку після звільнення - задовольнити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Содовий завод", що розташований за адресою: Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Чубаря, б.91, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНННОМЕР_1, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 середній заробіток за весь час затримки з 02 листопада 1998 року по 04 липня 2013 у розмірі 26460,00 грн.( двадцять шість чотириста шістдесят грн. 00 коп). моральну шкоду у розмірі 1000,00 грн. (одна тисяча)

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Содовий завод", що розташований за адресою: Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Чубаря, б.91, судовий збір (КДД 22030001) у розмірі 264,60 грн. та судовий збір у розмірі 114,70 грн. до державного бюджету коштів, отримувач коштів Слов'янське УК/Слов'янськ/ 22030001, код ЄДРПОУ 37803368, банк ГУДКСУ у Донецькій області, код банка МФО 834016, рахунок 31210206700075, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення ухвалене і підписане в нарадчій кімнаті в одному екземплярі.

Суддя Слов'янського

міськрайонного суду Т.А.Хаустова