Постанова № 32189408, 22.05.2013, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2013 року , о 15-00 годині,Справа № 0870/915/12 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд

у складі: головуючого - судді Матяш О.В.,

за участю секретаря Передерій А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя

справу за адміністративним позовом державного підприємства Мелітопольський завод «Гідромаш»

до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

позивач звернувся до суду із вказаним позовом, зазначивши в заяві, що відповідачем, на підставі акту перевірки, без врахування аргументів, викладених в запереченнях до акту перевірки, винесено податкові повідомлення-рішення від 16.11.2011 форми «В1» № 0001302301 та форми «Р» № 0001282301, згідно з якими позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) - відповідно.

В результаті адміністративного оскарження рішення № 0001282301 залишено без змін, а № 0001382301 - скасоване в частині зайво застосованих штрафних санкцій.

Актами перевірки від 29.04.2011 та від 03.10.2011 встановлено, що для формування кредиту та затратної частини у грудні 2010 року ДПМЗ «Гідромаш» співпрацював з фірмами, які мають ознаки «фіктивності», по відносинам з якими відсутній факт транспортування ТМЦ на територію ДПМЗ «Гідромаш» та його фактичного отримання у грудні 2010 року. Посилання в акті перевірки від 03.10.2011 на висновки акту перевірки № 584/23/00240106 від 29.04.2011 ( на підставі останнього винесене податкове повідомлення-рішення №0000142305 від 29.04.2011) є неправомірними, оскільки станом на 03.10.2011 зазначене рішення було оскаржене в судовому порядку, а тому не було узгодженим.

Висновки про відсутність чи неправильне оформлення ТТН, які мають наслідком відсутність документального підтвердження господарської операції та наявність помилок у відображенні результатів господарської операції в обліку, є хибними, оскільки ТМЦ прийнято на баланс підприємства, згідно з документами, копії яких надавались при перевірці. Хибним також є висновок про подорожні листи, які були надані при перевірці: не заповнені належним чином та не відповідають вимогам чинного законодавства, тому не можуть бути належними доказами фактичного транспортування придбаного товару. Проте у листі від 28.09.2011 вказано, що до грудня 2009 року ДПМЗ «Гідромаш» вивозило товар з ПП «Станкомплект» переважно власним транспортом, а, починаючи з 2010 року, поставка товару здійснювалася силами постачальника ПП «Станкомплект» на власному транспорті засновника.

Позивач вважає рішення від 16.11.2011 №0001302301 та № 0001282301 незаконними, необґрунтованими, та такими, що прийняті з порушенням норм законодавства. Просить визнати їх нечинними та скасувати.

В судовому засіданні представники позивача підтримують позов, надаючи пояснення, аналогічні, викладеним в уточненій позовній заяві. Просять позов задовольнити.

Відповідач позов не визнає, просить відмовити в його задоволенні, зазначивши в запереченнях, що в ході здійснення перевірки ДПМЗ «Гідромаш», на підставі інформації, отриманої від ВПМ Мелітопольської ОДПІ, було встановлено, що позивач для формування власного кредиту та затратної частини у грудні 2010 року використовує фірми, які мають ознаки «фіктивності», по яких відсутній факт транспортування ТМЦ на територію ДПМЗ «Гідромаш» та його фактичного отримання у грудні 2010 року.

На підтвердження факту транспортування ТМЦ позивачем надані подорожні листи, але вони не заповнені належним чином та не відповідають вимогам Інструкції Держкомстату України № 74 від 17.02.1998. Інші документи, які є необхідними для підтвердження фактичного транспортування придбаного товару, до перевірки не надано.

В перевіряємому періоді ДПМЗ «Гідромаш» здійснював фінансово-господарські відносини з ПП «Станкомплект», який в своєму листі зазначив, що поставка товару здійснювалась транспортом замовника, тобто ДПМЗ «Гідромаш» не надано документів, підтверджуючих факт транспортування (доставки) товару. Позивач у своїй відповіді зазначив, що транспортування товару здійснювалося транспортом ПП «Станкомплект», надав копії первинних документів. Проте за інформацією Мелітопольського МРЕВ ДАІ за засновниками ПП «Станкомплект» транспортних засобів не значиться.

Враховуючи відсутність факту поставки та транспортування ТМЦ на адресу ДПМЗ «Гідромаш», у останнього відсутнє право на включення до податкового кредиту податкових накладних на поставку ТМЦ на загальну суму 1 527 140,99 гривень, у т.ч. ПДВ - 254 342,48 гривень.

У судовому засіданні представник відповідача просить відмовити у позові з підстав, зазначених у запереченнях.

Вислухавши представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке:

судом встановлено, що Мелітопольською МДПІ було проведено планову виїзну перевірку ДПМЗ «Гідромаш» з питань дотримання вимог податкового, валютного ті іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 30.06.2011, висновки якої викладено в акті № 2458/23/00240106 від 03.10.2011. Зокрема, зазначено про порушення позивачем:

- пп. 5.2.1 п. 5.2, абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 (далі - Закон №334): безпідставно завищено валові витрати на 1 856 414 гривень, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 459 832 гривень;

- пп.пп. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.4 п. 7.4., пп.7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 (далі - Закон №168), п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України: завищено податковий кредит на 401 944 гривень, внаслідок чого завищено суму від'ємного значення на 401 944 гривень та завищено суму бюджетного відшкодування на 387 984 гривень ( в т. ч. за травень - грудень 2010 року за результатами акту документальної позапланової невиїзної перевірки № 584/23/00240106 від 29.04.2011);

- п. 13.2 ст. 13, п. 16.1 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334 (у редакції Закону України №283/97-ВР від 22.05.1997 зі змінами та доповненнями): самостійно не визначено суму податку, що підлягає сплаті за IV квартал 2010 року в розмірі 1361 гривень.

16.11.2011, на підставі акту, МДПІ було винесено податкові повідомлення-рішення у відношенні ДПМЗ «Гідромаш»:

№ 0001282301, яким збільшено суму грошового зобовязання за платежем: податок на прибуток на 549 973,5 гривень (в т.ч. 459 832 гривні за основним платежем, 90 141 гривня - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

№ 0001302301, яким зменшено суму бюджетного відшкодування, заявленого на розрахунковий рахунок з ПДВ, на 84 169 гривень, й застосовано штрафні санкції в розмірі 32 385,5 гривень;

№0000352201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток іноземних юридичних осіб на 1701,25 гривень (позивач не оскаржує дане рішення).

В результаті адміністративного оскарження рішенням ДПА в Запорізькій області №422/10/25-020 від 26.01.2012 залишено без змін рішення № 0001282301, скасоване рішення № 0001302301 в частині зайво застосованих штрафних санкцій у розмірі 29 704,25 гривень.

Відповідно до пп.пп. 3.1.2, 3.2.2 акту перевірки, з посиланням на акт перевірки № 584/23/00240106 від 29.04.2011, та на підставі отриманої інформації від ВПМ Мелітопольської ОДПІ (службовий лист № 28.04.2011Р. від 28.04.2011), ДПМЗ «Гідромаш» для формування власного кредиту та затратної частини у грудні 2010 року використовував фірми, які мають ознаки «фіктивності», по яких відсутній факт транспортування ТМЦ на територію ДПМЗ «Гідромаш» і факт його отримання у грудні 2010 року, на загальну суму 1 527 140,99 гривень, в т .ч. ПДВ - 254 342,48 гривень.

Судом встановлено, що позивач в судовому порядку оскаржив податкове повідомлення-рішення № 0000142305 від 29.04.2011, яке було винесене відповідачем на підставі акту перевірки № 584/23/00240106 від 29.04.2011. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 14.09.2011 по справі № 2а-0870/5793/11 було задоволено позов ДПМЗ «Гідромаш» та визнано протиправним й скасоване рішення № 0000142305 від 29.04.2011. Суд апеляційної інстанції ухвалою від 30.05.2012 відмовив у відкритті апеляційного провадження за скаргою Мелітопольської ОДПІ, оскільки апелянт не вказав поважних причин, які унеможливили вчасне апеляційне оскарження. З таким висновком погодилась колегія суддів касаційної інстанції в ухвалі від 25.09.2012. Таким чином, постанова від 14.09.2011 набрала законної сили 30.05.2012.

Відповідно до абз. 4 п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України, «при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.»

Таким чином, висновки акту перевірки № 2458/23/00240106 від 03.10.2011 не можуть бути обґрунтовані рішенням № 0000142305 від 29.04.2011, яке на час перевірки не було узгодженим.

Судом встановлено, що ПП «Станкомплект», ПП «Укртехпром», АТ «Гідроапаратура», ТОВ «Машгідропривод», ТОВ «ТЦ «Автокомплект», ТОВ «ТАКТ-М», ТОВ «Укрспецпрокат», ТОВ «Мрія», ПрАТ «Експериментально-механічний завод», ТОВ «Автомашінструмент», ТОВ «Автопромпідшипник», НП ЧМП «Промтехконструкція», ТОВ «Югавтокомплект», ТОВ «ВО Контактор», ЗАТ «НГК Промислові системи», ТОВ «НВФ Автотрейд», ТОВ «Продмаш», ТОВ «Метизсбут», ТОВ «Метиз-трейд», ТОВ «Торговий дім Агринол», ТОВ «Донецькхім-хімічний завод», ТОВ «Інженерно-технічний центр «Азовкабель», ТОВ «Торговий дім МЕЛКОМ» поставляли позивачу товар, відповідно до договорів, актів здачі-прийомки виконаних робіт, рахунків, рахунків-фактур, податкових накладних, накладних, видаткових накладних, приходних ордерів. Позивач же сплачував кошти за отриманий товар, що підтверджується платіжними дорученнями (арк.с. 111 т. 1 - арк.с. 235 т. 2).

Акт перевірки містить висновки про відсутність чи неправильне оформлення ТТН як причину відсутності документального підтвердження господарської операції та наявності помилок у відображенні результатів господарської операції в податковому та бухгалтерському обліку (арк.15 акту перевірки).

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» № 2344-III від 05.04.2001, документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб, для водія, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.

Згідно з п. 1 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 25.02.2009, для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, необхідною є товарно-транспортна накладна. Проте, відповідно до п. 2 даного Переліку, для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб такий документ не потрібен.

Отже, для перевезення вантажів юридичною особою для власних потреб наявність товарно-транспортної накладної не передбачено законодавством, а передбачено накладну або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж. Оскільки ДПМЗ «Гідромаш» здійснював вантажні перевезення для власних потреб та не є перевізником, не працює на договірних умовах, то й немає потреби в наявності товарно-транспортної накладної. Накладні на товар, передбачені вищевказаним Переліком, наявні на підприємстві.

В акті перевірки зазначено про використання позивачем відносин з фірмами, які мають ознаки «фіктивності» для формування власного податкового кредиту (арк. 19 акту перевірки).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, «підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини», а відповідно до ч. 1 ст. 202, «правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.»

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.ч. 1-5 ст. 203 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, «договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.»

Відповідно до ст. 204 кодексу, «правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.»

Таким чином, визнання правочинів фіктивними не відноситься до компетенції органів ДПС, а є прерогативою суду. Тому висновки акта не відповідають зазначеним нормам, які встановлють, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, «у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.»

Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що повноваження щодо визнання правочинів такими, що порушують вимоги відповідності інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, також відноситься до компетенції судів, а не органів ДПС.

Відповідно до п. 18 Постанови Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 234 Цивільного кодексу України, «фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.»

Враховуючи вищевикладене, правочин є чинним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або судом. Отже, відповідачем ані в акті перевірки, ані в судовому засіданні не надано доказів, які б підтвердили фіктивність правочинів позивача або їх невідповідність нормам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334, «до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.»

Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 цієї ж статті, «не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.»

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, «для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.»

Згідно з пп.пп. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону №168, «податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. Підставою для нарахування податкового кредиту без отримання податкової накладної також є: транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, за винятком тих, в яких форма встановлена міжнародними стандартами; касові чеки, які містять суму поставлених товарів (послуг), загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера, але без визначення податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума поставлених товарів (послуг) не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку на додану вартість).

Згідно з пп. 7.4.4 п. 7.4 цієї ж статті, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 зазначеної статті, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п. 5.2 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової служби України № 984 від 22.12.2010, «у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів;

у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки;

у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.»

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999, «підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.»

Відповідно до абз. 1 п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, «первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.»

Таким чином, підставою для ведення бухгалтерського та податкового обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні відповідати законодавчо встановленим вимогам. В акті перевірки не зазначено про невідповідність первинних документів вимогам чинного законодавства або вчиненим правочинам, тому вони є достатньою підставою для відображення позивачем зазначених господарських операцій у бухгалтерському та податковому обліку.

Витрати на придбання товарів у вищезазначених контрагентів включені позивачем до складу валових витрат, оскільки реально понесені на придбання ТМЦ, що використовуються в процесі господарської діяльності. Їх здійснення підтверджується належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського обліку.

Згідно з п.п.198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

На підставі п. 201.1 ст. 201 ПКУ, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити.

Згідно з п. 201.10 зазначеної статті, «у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг».

Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Акт перевірки не містить висновків щодо порушень складання (або ненадання) позивачем податкових накладних, тому він правомірно включив до податкового кредиту суми ПДВ, сплачені у зв'язку з придбанням ТМЦ у ПП «Станкомплект», ПП «Укртехпром», АТ «Гідроапаратура», ТОВ «Машгідропривод», ТОВ «ТЦ «Автокомплект», ТОВ «ТАКТ-М», ТОВ «Укрспецпрокат», ТОВ «Мрія», ПрАТ «Експериментально-механічний завод», ТОВ «Автомашінструмент», ТОВ «Автопромпідшипник», НП ЧМП «Промтехконструкція», ТОВ «Югавтокомплект», ТОВ «ВО Контактор», ЗАТ «НГК Промислові системи», ТОВ «НВФ Автотрейд», ТОВ «Продмаш», ТОВ «Метизсбут», ТОВ «Метиз-трейд», ТОВ «Торговий дім Агринол», ТОВ «Донецькхім-хімічний завод», ТОВ «Інженерно-технічний центр «Азовкабель», ТОВ «Торговий дім МЕЛКОМ».

Відповідно до ст. 19 Конституції України, «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.»

Стаття 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» № 509-XII від 04.12.1990 та стаття 20 Податкового кодексу України містять вичерпний перелік функцій державних податкових інспекцій. З аналізу вищенаведених норм законодавства вбачається, що відповідачу, відповідно до покладених на нього функцій та повноважень, не надано право щодо встановлення фіктивності, нікчемності правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

З огляду на викладене, доводи відповідача про нібито допущені з боку позивача порушення вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з вищезазначеними контрагентами, в тому числі й ПП «Станкомплект», спростовані дослідженими у судових засіданнях доказами.

Судом встановлено, що рішенням ДПА в Запорізькій області частково скасовано рішення № 0001382301 від 16.11.2011 в частині зайво застосованих штрафних санкцій у розмірі 29704,25 гривень, тому зазначене рішення підлягає скасуванню в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 2681,25 гривень, й у зв'язку із цим позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В судовому засіданні представник відповідача не зміг пояснити, яким чином податковий орган прийшов до висновків, викладених в акті перевірки від 03.10.2011, оскільки мав розрахунки тільки в розрізі дат, а не в розрізі контрагентів позивача.

Отже, суд приходить до висновку, що ДПІ було неправомірно винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, оскільки позивач правомірно нарахував суми податку на прибуток та включив до податкового кредиту суми ПДВ по операціям із вказаними контрагентами.

Відповідно до ст. 94 КАС України, присудженню на користь позивача підлягають здійснені ним документально підтверджені судові витрати.

Керуючись ст.ст.17,158-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.11.2011, винесене Мелітопольською об'єднаною державною податковою інспекцією у відношенні державного підприємства Мелітопольський завод «Гідромаш» № 0001282301, яким збільшено суму грошового зобовязання за платежем: податок на прибуток на 549 973,5 гривень (в т.ч. 459 832 гривні за основним платежем, 90 141 гривня за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.11.2011, винесене Мелітопольською об'єднаною державною податковою інспекцією у відношенні державного підприємства Мелітопольський завод «Гідромаш» № 0001302301 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування, заявленого на розрахунковий рахунок з податку на додану вартість, на 84 169 гривень, та застосування штрафних санкцій в розмірі 2681,25 гривень.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь державного підприємства Мелітопольський завод «Гідромаш» судові витрати у розмірі 2050 (двох тисяч п'ятидесяти) гривень 28 копійок.

Постанова може бути оскаржена у Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд через Запорізький окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання постанови у повному обсязі шляхом подання апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, що її подає, до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.В. Матяш