Постанова № 32187228, 27.06.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2013 р. Справа № 914/1361/13

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кордюк Г.Т.

суддів Юрченко Я.О.

Якімець Г.Г.

розглянувши апеляційну скаргу Корпорації «Енергоресурс-інвест» від 06.06.2013 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 27.05.2013 року

у справі № 914/1361/13

за позовом: Корпорації «Енергоресурс-інвест», м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжгалузеве територіально-виробниче об'єднання «Комплекс», м. Львів

про визнання договору субпідряду № 02-5/11ММ від 05.05.2011 року недійсним

за участю представників:

від позивача: Церковний В. Є. - представник

від відповідача: Варламов О. В., Чиж С. М. - представники

Права та обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило, тому протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст. 81-1 ГПК України без забезпечення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 27.06.2013 року змінено склад колегії, замість судді Гриців В.М., в склад колегії введено суддю Юрченко Я.О.

Рішенням господарського суду Львівської області від 27.05.2013 року у справі № 914/1361/13 (суддя Мороз Н.) в задоволенні позовних вимог Корпорації «Енергоресурс-інвест» до ТзОВ «Міжгалузеве територіально-виробниче об'єднання «Комплекс» про визнання договору субпідряду № 02-5/11ММ від 05.05.2011 року недійсним - відмовлено.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не доведено у встановленому порядку належними та допустимими доказами, визначені у ст.ст. 230, 215 ЦК України підстави недійсності договору.

Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що покликання позивача на непогодження сторонами усіх істотних умов договору, не заслуговують на увагу, оскільки виконання робіт відповідачем та прийняття їх позивачем, підтвердженого документально, з якого не вбачається наявність розбіжностей щодо умов договору у сторін, а відсутність всіх істотних умов договору субпідряду, може бути лише підставою для визнання договору неукладеним, згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, але не підставою для визнання його недійсним.

Також, місцевий господарський суд у рішенні зазначив, що відповідно до норм ст. 318 ГК України, у випадку непогодження обов'язку щодо розробки проектної документації та забезпечення будівництва матеріалами і конструкціями в договорі, такий обов'язок несе замовник (щодо розробки та передачі ПКД), або підрядник (щодо матеріального забезпечення будівництва), а у випадку непогодження строків оплати робіт у договорі, такі строки визначені законом, зокрема, нормами ст.ст. 530, 854 ЦК України.

Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду, Корпорація «Енергоресурс-інвест», позивач у справі, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги повністю. Зокрема, в апеляційній скарзі апелянт покликається на те, що місцевий господарський суд при прийнятті рішення не дослідив умов укладення правочину та виконання його відповідачем, а тому прийшов до хибного висновку, що при укладенні спірного договору субпідряду досягнуто всіх умов. Крім того, апелянт зазначає, що оспрюваний договір суперечить ч. 1 ст. 318 Господарського кодексу України, оскільки не має таких його обов'язкових елементів як: обсяги і види робіт, передбачених проектом, строки початку і завершення будівництва, проектного та іншого забезпечення будівництва, вартість і порядок фінансування будівництва об'єкта (робіт).

Також, апелянт вважає, що висновок місцевого господарського суду про те, що факт виконання відповідачем субпідрядних робіт та прийняття їх позивачем підтверджено документально, не підтверджений жодними доказами та обставинами справи, оскільки Корпорацією «Енергоресурс-інвест» не були прийняті обсяги робіт зазначені та перелічені у акті поданого ТзОВ «МТВО «Комплект» та не було погоджено дефектних актів, на які посилається відповідач. Крім того, встановлення наявності чи відсутності факту прийняття виконання робіт взагалі виходить за рамки даного провадження та не має значення для встановлення недійсності правочину, отже суд вийшов за межі своєї компетенції при вирішенні спору.

Не погоджується апелянт також і з тим, що оспорюваний договір спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки такі обставини спростовується тим, що відповідачем не було дотримано положень договору щодо його виконання, а саме роботи розпочалися без письмового погодження, відповідач не подавав актів виконаних робіт до 26 числа кожного місяця, не було погоджено календарний план виконання робіт та об'єкти, як і локальні кошториси.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу та представник в судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги заперечив, просить рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, відповідач в спростування доводів апеляційної скарги зазначає, що розроблення проектно-кошторисної документації і графіку виконання робіт (календарного плану) та надання її субпідряднику для виконання робіт є обов'язком позивача у даному випадку. Окрім цього, оскільки проектно-кошторисна документація, була не досконала та містила ряд недоліків, які не давали би можливості якісно та вчасно виконати зазначені роботи, відповідачем роботи, відповідно до умов договору виконувались на підставі дефектних актів, які були розроблені при участі представників позивача, відповідача та генерального замовника будівництва - КП «Новоград- Волинське ВУВКГ.

Також, відповідач вважає безпідставним твердження апелянта про те, що в порушення ст. 203 ЦК України, зазначений правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків та не вчинений у належній формі, оскільки з ініціативи позивача і в його редакції для виконання зазначених робіт між позивачем і відповідачем було укладено угоду на 600 000,00 грн., для виконання робіт згідно договору відповідача було допущено на технічний будівельний майданчик, згідно дефектних актів позивачем надано обладнання для його монтажу та встановлення, підрядні роботи виконувались з травня по грудень 2011 року без жодних зауважень зі сторони позивача та замовника будівництва, позивачем було сплачено частину коштів за виконані роботи у розмірі 310 000,00 гривень, що явно перевищує 30% суму авансу передбачену в угоді.

Таким чином, відповідач вважає, що зазначена угода, та її наслідки не суперечать положенням Господарського та Цивільного кодексів України, зазначена угода була спрямована на реальне настання правових наслідків, так як із сторони відповідача роботи виконані, повністю, якісно, в строк, а позивач провів лише часткову оплату за них, та оспорюваний правочин вчинений у належній формі.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, заслухавши в судовому засіданні доводи та заперечення представника позивача та відповідача, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду належить залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи, 05.05.2011 року між Корпорацією "Енергоресурс-інвест" (генпідрядник) та ТзОВ "Міжгалузеве територіально-виробниче об'єднання "Комплекс" (субпідрядник) укладено договір субпідряду № 02-5/11 ММ (том І, а.с. 4), відповідно до умов якого (п. 1.1), генпідрядник доручає, а субпідрядник в межах твердої договірної ціни зобов'язується власними і залученими силами виконати і здати генпідряднику відповідно до календарного плану виконання робіт будівельно-монтажні роботи з модернізації систем водопостачання та водовідведення, заміни аварійного та технічного зношеного устаткування на ВНС та КНС м. Новоград-Волинського на сучасне енергозберігаюче обладнання.

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 30.12.2011р. (п. 14.1).

Згідно п. 4.1 договору субпідряду, генпідрядник здійснює оплату за виконані роботи на підставі актів, підписаних уповноваженими представниками сторін. Роботи виконувались відповідачем з травня по грудень 2011 р., що підтверджується актами виконаних робіт (том І, а.с. 91-204, том ІІ, а.с. 1-80).

ТзОВ "Міжгалузеве територіально-виробниче об'єднання "Комплекс" виконало відповідно до актів виконаних робіт, роботи на загальну суму 504 439,24 грн.. Однак, позивач частково оплатив їх вартість в сумі 310 000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками (том ІІ, а.с. 89-97) та платіжними дорученнями (том ІІ, а.с. 123-131), внаслідок чого, у позивача перед відповідачем виникла заборгованість в розмірі 194 439,24 грн..

Окрім цього, як встановлено місцевим господарським судом та колегією суддів, незважаючи на те, що відповідачем роботи по договору субпідряду були виконані в повному обсязі та в термін до 30.12.2011 р, позивач акти виконаних робіт не підписав у зв'язку з наявністю в них певних технічних розбіжностей. Рішення господарського суду Львівської області від 16.03.2013р. у справі №914/741/13-г (том ІІ, а.с. 98), зобов'язано позивача підписати акти виконаних робіт за договором №02-5/11ММ від 05.05.2011 року та стягнуто заборгованість останнього перед відповідачем, однак, зазначене рішення не набрало законної сили, оскільки Корпорацією "Енергоресурс-інвест" подано апеляційну скаргу № 263 від 30.04.2013 року на зазначене рішення, яка ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17.05.2013 року прийнята до провадження.

Корпорація "Енергоресурс-інвест" звернулась з позовом про визнання недійсним договору субпідряду № 02-5/11 ММ від 05.05.2011 року. Позовні вимоги, позивач обґрунтовує тим, що відповідачем не розроблено кошторисної документації, непогодження обсягів та видів робіт, строків початку і закінчення робіт, порядку фінансування будівництва, проектного та іншого забезпечення будівництва. Крім цього, позивач вважає, що оспорюваний договір не відповідає вимогам встановленим чинним законодавством, оскільки не має таких обов'язкових елементів як: обсяги і види робіт, передбачених проектом, строки початку і завершення будівництва, проектного та іншого забезпечення будівництва, вартість і порядок фінансування будівництва об'єкта (робіт). Відтак, стверджує, що зазначений договір не відповідає критеріям, встановленим чинним законодавством та не спрямований на реальне настання правових наслідків.

Отже, предметом позову у даній справі є визнання договору субпідряду недійсним, а підставою - його суперечність вимогам закону, а також неспрямованість договору на реальне настання правових наслідків, з посиланням на ст. 203 ЦК України.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, а також має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є лише недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Отже, в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Пунктом 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 року, встановлено, що в силу припису частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).

У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205-210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину.

Водночас господарським судам необхідно враховувати, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність.

Як вбачається з матеріалів справи, останніми підтверджується, що на виконання умов оспорюваного договору його сторони вчинили всі необхідні дії, спрямовані на реальне настання правових наслідків, зумовлених цим договором, а саме: сторонами договору, разом з генеральним замовником будівництва, складено дефектні акти, відповідач виконав роботи, що підтверджено листами № 400 від 15.05.2012 року, № 70 від 13.07.2012 року, № 638 від 26.07.2012 року, № 77 від 09.08.2012 року, № 691 від 17.08.2012 року (том ІІ, а.с. 81-86), позивач частково сплатив кошти по спірному договору на загальну суму 310 000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками (том ІІ, а.с. 89-97) та платіжними дорученнями (том ІІ, а.с. 123-131) .

За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання. При цьому, особа повинна використовувати належні способи захисту, зокрема, наведені ст. 16 ЦК України: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право та ін.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що матеріали справи не містять посилань на фактичне порушення прав позивача з боку відповідача внаслідок укладення спірного договору та позивачем не подано належних та допустимих доказів на підтвердження фактів порушення права.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Твердження апелянта про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм законодавства при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення, колегія суддів не вбачає. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків викладених у рішенні місцевого господарського суду, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Окрім цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне:

Звертаючись з апеляційною скаргою до Львівського апеляційного господарського суду, скаржником до апеляційної скарги долучено платіжне доручення № 2511 від 07.06.2013 року про сплату судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 573,50 грн.. Однак, колегія суддів дослідивши та перевіривши правильність сплати судового збору відповідно до платіжного доручення № 2511 від 07.06.2013 року, встановила, що останнє не є належним доказом сплати судового збору за подання апеляційної скарги, оскільки апелянтом сплачено судовий збір не спеціальний розрахунковий рахунок Львівського апеляційного господарського суду.

Ухвалою від 14.06.2013 року апеляційний господарський суд зобов'язав апелянта подати належні докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

На виконання даної ухвали суду, 27.05.2013 року позивач подав платіжне доручення № 2754 від 19.06.2013 року про сплату судового збору, який відповідає вимогам чинного законодавства та є належним доказом сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Таким чином, колегія суддів вважає, позивачем (апелянтом) помилково сплачено судовий збір відповідно до платіжного доручення № 2511 від 07.06.2013 року.

Пунктом 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 року № 7, передбачено, що питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом)

У разі з'ясування судами апеляційної чи касаційної інстанцій під час перегляду судових рішень підстав для повернення сплачених сум судового збору питання про це вирішується відповідно судом апеляційної чи касаційної інстанцій у судовому рішенні, прийнятому за результатами такого перегляду (п. 5.4 постанови Пленуму).

Відповідно до п. 5.6 постанови Пленуму, питання щодо повернення сплаченої суми судового збору в будь-якому разі вирішується господарським судом, який розглядав справу, навіть якщо таку сплату помилково здійснено не за місцем розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів вважає, що з Державного бюджету України на користь апелянта - Корпорації «Енергоресурс-інвест», підлягає поверненню сума сплаченого ним судового збору у розмірі 573,50 грн.

Керуючись ст. 9 Закону України «Про судовий збір», ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення господарського суду Львівської області від 27.05.2013 року у даній справі залишити без змін, апеляційну скаргу Корпорації «Енергоресурс-інвест» - без задоволення.

2. Повернути Корпорації «Енергоресурс-інвест» (79035, м. Львів, вул.. Зелена, 131, код ЄДРПОУ 30336890) з Державного бюджету України 573,50 грн. (п'ятсот сімдесят три гривень 50 копійки) судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги згідно з платіжним дорученням № 2511 від 07.06.2013 року та оригінал платіжного доручення № 2511 від 07.06.2013 року.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, встановлені ст.ст. 109, 110 ГПК України.

Головуючий - суддя Кордюк Г.Т.

суддя Юрченко Я.О.

суддя Якімець Г.Г.