Ухвала суду № 32185056, 11.06.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження:№ 22-ц/790/2869/13 Головуючий 1 інст. - Сенаторов В.М.

Справа № 640/447/13-ц Доповідач - Карімова Л.В.

Категорія: відшкодування шкоди

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2013 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного

суду Харківської області в складі:

головуючого - судді Карімової Л.В.,

суддів колегії Бурлака І.В.,

Яцини В.Б.,

при секретарі Гопко А.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 березня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Харківського обласного управління публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2013 року ОСОБА_3 в особі свого представника за довіреністю ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства (ПАТ) «Державний ощадний банк України» в особі філії - Харківського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Просила визнати відповідача винним у протиправній діяльності - прямій дискримінації щодо неї у вигляді відмови у виплаті компенсації та внесення (актуалізації) даних про позивача у Реєстр вкладників заощаджень громадян на підставі відсутності українського громадянства.

Також просила стягнути з відповідача на її користь відшкодування матеріальних збитків в сумі 1129,03 грн. та у відшкодування спричиненої їй моральної шкоди в сумі 10 000 грн. і перерахувати стягнуті кошти представнику позивача: ОСОБА_4; о/р: НОМЕР_1; р/р: НОМЕР_2; банк одержувача: філія Ощадбанку 10020/0180, м. Харків; код ЄДРПОУ: 09351600; МФО: 351823.

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилалася на те, що вона є громадянкою Республіки Болгарія, народилася в Україні в м. Харкові і до 2006 року була громадянкою України.

В період до 02 січня 1992 року вона помістила свої грошові заощадження в установах Ощадного банку СРСР. У 2002 - 2003 роках отримала компенсаційні ощадні книжки на підставі статті 5 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» від 21.11.1996 №537/96-ВР у філіях Харківського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» в місті Харкові: у філії №10020/04, рахунок НОМЕР_3 на суму 762,70 грн.; у філії №10020/011, рахунок НОМЕР_6 на суму 2707,30 грн. (на дошлюбне прізвище ОСОБА_3); у філії №10020/057, рахунок НОМЕР_4 на суму 860,35 грн.; у філії №10020/0160, рахунок НОМЕР_5 на суму 436,15 грн.; у філії №10020/0180, рахунок № НОМЕР_7 на суму 1053,55 грн. Крім того, на її дошлюбне прізвище ОСОБА_3 у філії №10020/0403 міста Богодухів Харківської області відкритий рахунок № 07977 на суму 2000,00 радянських рублів станом на 18.06.1980 p..

Позивач зазначала, що відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» від 22.12. 2011 р. № 4282-У1 та на підставі пунктів 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2012 року № 346 «Про виплату в 2012 році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 02 січня 1992 р. в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, та в облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, державні казначейські зобов'язання СРСР і сертифікати Ощадного банку СРСР, придбані на території Української PCP» відповідач був зобов'язаний провести з 01 червня 2012 року виплату компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень вкладникам, відомості про яких станом на 01.01.2012 року внесені і інформаційно-аналітичну систему Реєстр вкладників заощаджень громадян та які не отримали протягом 2008 року вказану компенсацію. Відповідач повинен був зарахувати кошти, отримані від Державної казначейської служби, на рахунки громадян та проводити виплату компенсації у межах залишку проіндексованого вкладу, але не більше ніж 1000 грн. на одного вкладника.

Оскільки вона в 2008 році не отримувала компенсації, відомості про неї як вкладника відповідач відповідно до ч.2 ст. 6 Закону повинен був внести до Реєстру під час оформлення компенсаційних ощадних книжок, вона в червні 2012 року приїхала з Болгарії до м. Харкова для отримання компенсації, яка відповідачем не була сплачена.

В зв'язку з чим ОСОБА_3 просила стягнути з відповідача компенсацію в сумі 1000 грн., судові витрати в сумі 129,03 грн. та моральну шкоду в сумі 10000 грн.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що вищевказана виплата компенсаційних втрат від знецінення грошових заощаджень згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2012 року № 346 передбачена тільки громадянам України.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 березня 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Харківського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить скасувати це рішення районного суду та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, задовольнивши їх.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність тих обставин, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права.

Вказував, що поза увагою суду залишилася головна вимога позову - визнання дискримінаційними дій відповідача по відмові у виплаті компенсації через відсутність у ОСОБА_3 українського громадянства.

Вважав, що оскільки договірні відносини існували між ОСОБА_3 та відповідачем, останній відповідно до ст.. 60 Конституції України не повинен був виконувати злочинне розпорядження уряду - постанову № 346 Кабінету Міністрів України.

Зазначає, що на порушення вимог процесуального права висновки суду першої інстанції про те, що обмеження прав іноземців на отримання компенсації міститься в Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» і постанові № 346 Кабінету Міністрів України, ґрунтуються на припущеннях та не узгоджуються з вимогами ч.3 ст. 1 вказаного Закону.

В запереченнях на апеляційну скаргу ПАТ «Державний ощадний банк України» просить відхилити апеляційну скаргу за безпідставністю її доводів, які були предметом розгляду суду першої інстанції і цим доводам дана належна правова оцінка.

Вислухавши пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи ОСОБА_3 в період до 02 січня 1992 року помістила свої грошові заощадження в установах Ощадного банку СРСР, а в 2002 - 2003 роках отримала у філіях Харківського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» компенсаційні ощадні книжки на підставі ст.. 5 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» від 21.11.1996р.

Питання компенсації громадянам України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери, придбані в установах Ощадного банку СРСР, що діяли на території України: облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов'язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР, регулюється Законом України « Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України » від 21.11.1996 року № 537\96-ВР.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з вимог зазначеного Закону та відсутності вини ПАТ «Державний ощадний банк України» у відмові в виплаті компенсаційних втрат позивачу та її дискримінації, а також безпідставності позову.

Судова колегія вважає, що такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на матеріалах цивільної справи та вимогах закону.

У частинах 1,2 статті 1 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» встановлено зобов'язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 02 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери: облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 р., облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 р., державні казначейські зобов'язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР.

Тому відповідальність за знецінені грошові заощадження, поміщені ОСОБА_3 в установи Ощадбанку України несе не відповідач - ПАТ «Державний ощадний банк України», а держава в порядку, передбаченому цим Законом.

Між тим ОСОБА_3 не заявляла таких позовних вимог до держави Україна, а її представник ОСОБА_4 не заявляв при розгляді справи в суді першої інстанції в порядку ст..33 ЦПК України клопотання про заміну неналежного відповідача або залучення співвідповідача.

У зв'язку з цим та відповідно до вимог ст.ст. 11 та ст.. 303 ЦПК України клопотання представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 в суді апеляційної інстанції про залучення у якості співвідповідача Кабінет Міністрів України судовою колегією було відхилено.

Судом першої інстанції також на підставі вищезазначених норм права обґрунтовано зроблений висновок про те, що ПАТ «Державний ощадний банк України» діяв в межах наданих йому повноважень та відповідно до Закону та інших нормативних актів, тому посилання представника апелянта на дискримінацію ОСОБА_3 за ознакою відсутності громадянства України, є безпідставними.

Крім того, судова колегія вважає, що ОСОБА_3 не вичерпала всіх засобів захисту своїх прав, тому доводи апелянта на порушення судом вимог ст.ст. 6 та 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.. 1 Протоколу №12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, рішення якого ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1.ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, судова колегія

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання цією ухвалою законної сили.

Головуючий:

Судді: