Ухвала суду № 32180990, 27.06.2013, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 1304/4008/12 Головуючий у 1 інстанції: Стрельбицький В.В.

Провадження № 22-ц/783/3738/13 Доповідач в 2-й інстанції: Курій Н. М.

Категорія: 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі: головуючого - судді Курій Н.М.,

суддів: Каблака П.І., Крайник Н.П.,

за секретаря Данилик І.І.,

з участю ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 на заочне рішення Галицького районного суду м. Львова від 05 березня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Універсал Банк» про визнання договору частково недійсним,

в с т а н о в и л а :

Заочним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 05 березня 2013 року відмовлено у позові ОСОБА_3 до ПАТ «Універсал Банк» про визнання договору частково недійсним.

Заочне рішення суду оскаржив представник ОСОБА_3 - ОСОБА_2.

Апелянт вважає оскаржуване заочне рішення суду першої інстанції необгрунтованим, таким, що ґрунтується на неправильній оцінці обставин, які мають значення для справи, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції не прийняв до уваги те, що у договорі кредиту передбачено несправедливі умови стосовно розміру пені, яка має сплачуватися внаслідок неналежного виконання зобов'язання, встановленого договором. Розмір пені є непропорційно великим, оскільки він дорівнює 0,5% в день, тобто 182,5 % річних однієї тільки пені, що суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів».

На думку апелянта, висновки суду про недоведеність та безпідставність позовних вимог є не правильними та такими, що призвели до ухвалення неправомірного рішення.

Апелянт просить заочне рішення суду скасувати і постановити нове про задоволення його позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши відповідно до ст.303 ЦПК України законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів доходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення залишити без змін з таких підстав.

Відповідно до ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно зі ст.ст.11, 59, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Встановлено, що 05.09.2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Універсал Банк» укладено кредитний договір №11-2/16400144К, згідно з яким ОСОБА_3 отримав кредит в сумі 14 000,00 грн. строком на 60 місяців і сплатою за користування кредитом 33% річних, зобов'язався повернути кредит у визначені цим договором терміни і своєчасно сплачувати відсотки та комісію за користування кредитом /а.с.3-6/.

Згідно з п.9.1 означеного договору кредиту, при порушенні строків погашення кредиту або сплати процентів, комісії за користування кредитними коштами позичальник додатково сплачує пеню за кожен день прострочення платежу в розмірі 0,5% від несплачених сум за кожен день прострочення платежу.

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

У відповідності до ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства, серед іншого, є свобода договору, суть якої полягає, зокрема, і в тому, що сторони є вільними у визначенні умов договору. Згідно з ч.3 ст.6 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства впливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Пункт 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12.04.1996р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» передбачає, що оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг).

Пункт 20 означеної вище Постанови визначає, «що неустойка (штраф, пеня) стягується лише тоді, коли це передбачено укладеним сторонами договором чи відповідним нормативним актом. Пеня за порушення договору враховується і стягується у відсотковому відношенні до суми заборгованості за кожний день прострочки, в тому числі за святкові, неробочі й вихідні дні».

Відповідно до ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.

Як видно з вищезазначеного положення Закону, сума сплати компенсації у разі невиконання ним зобов'язань є непропорційно великою тоді, коли у разі невиконання зобов'язань сума компенсації становить понад п'ятдесят відсотків вартості продукції, однак, оспорюваним положенням договору передбачено, що сума такої компенсації становить 0,5% від несплачених сум за кожен день прострочення платежу, що аж ніяк не перевищує 50% суми кредиту, тобто зазначена умова не суперечить вимогам Закону.

Відповідано до ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір

встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом може бути збільшений у договорі.

Відтак, мотиви апеляційної скарги позивача є безпідставними, оскільки судом дано належну оцінку необгрунтованим та надуманим твердженням представника позивача про те, що розмір пені є непропорційно великим, оскільки укладений договір кредиту був добровільно підписаний ОСОБА_3, а відтак, останній погодився зі всіма умовами даного договору, в тому числі і з пунктом 9.1.

Таким чином, суд дійшов правильного висновку, що права позивача при укладенні та виконанні укладеного договору порушені не були, оспорюване положення договору відповідає вимогам законодавства України, тобто таке не можна вважати несправедливою умовою договору, а тому колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог та вважає, що мотиви апеляційної скарги позивача про невідповідність висновків суду обставинам справи - необґрунтовані, а відтак, апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 необхідно відхилити.

З огляду на наведене, колегія суддів доходить висновку, що Галицький районний суд м. Львова правильно встановив фактичні обставини справи, зібраним доказам дав оцінку, правильно застосував матеріальний закон та дотримав процедуру розгляду справи, передбачену чинним Цивільним процесуальним кодексом України, а тому рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст. 308, п.1 ч.1 ст. 314, ст. 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 відхилити.

Заочне рішення Галицького районного суду м. Львова від 05 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий:

Судді: