Рішення № 32180091, 14.05.2013, Романівський районний суд Житомирської області

Справа № 290/212/13-ц

Україна

Романівський районний суд Житомирської області

____________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2013 року смт. Романів Романівський районний суд Житомирської області в складі: головуючого - судді Кравчук В.П.

при секретарі Багінській В.І.

за участю позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

за участю відповідача ОСОБА_4

предстаника органу опіки та піклування Романівської райдержадміністрації Данилевич В.І,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Романові

цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4 (Треті особи: Романівський районний сектор управління державної міграційної служби в Житомирскій області, орган опіки та піклування Романівської райдержадміністрації) про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням , -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду з даним позовом, де просили визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житлом за адресою будинок АДРЕСА_1, мотивуючи тим, що вони являються власниками вищевказаного будинку. Даний факт підтверджується відповідно свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 14.01.2013 року та витягом з реєстру про реєстрацію права власності.

З 20.03.2006 року у вищезазначеному будинку зареєстрована відповідачка ОСОБА_4, однак 25.11.2006 р. відповідачка зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 та перейшла проживати до його будинку в АДРЕСА_2, де і проживала до 2009 року разом з чоловіком і дитиною. Дитина була зареєстрована у помешканні батька. Після розірвання шлюбу з ОСОБА_6 відповідачка стала проживати зі своїм співмешканцем в АДРЕСА_3

В будинку по вул. Житомирській, 10 смт. Романова речей відповідачки немає, за весь період своєї реєстрації відповідачка ніколи за комунальні послуги та інші витрати не платила, не приймала участі в ремонтах будинку та благоустрою навколо нього. Відповідачка не являється для позивачів родичкою, добровільно знятись з реєстраційного обліку відмовляється.

Позивачі, на підставі ст. 41 Конституції України, ст.ст. 16 ч.1, 317, 321, 383, 391 ЦК України, просили визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування будинком АДРЕСА_1

У судовому засіданні позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, представник позивача ОСОБА_3 заявлений позов підтримали повнстю, показавши, що позивачі з 14 січня 2013 року являються власниками житлового будинку в АДРЕСА_1, відповідачка ОСОБА_4 в даному будинку фактично не проживає понад один рік, але зареєстрована за даною адресою з 20.03.2006року, а тому позивачі просили визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житлом за адресою будинок АДРЕСА_1

Відповідачка ОСОБА_4 заявлений позов не визнала, показавши, що з 1997 по 2006 рік вона була членом сім"ї ОСОБА_7; у листопаді 2006 року ОСОБА_7 видала її заміж; ІНФОРМАЦІЯ_3 у неї народився син ОСОБА_8. У 2012 році ОСОБА_7 склала заповіт на користь її сина, заповівши йому на випадок її смерті належний їй житловий будинок АДРЕСА_4, але під впливом позивачів та сусідки ОСОБА_9 даний заповіт ОСОБА_7 було скасовано. Позивачка вважає, що вона має право на проживання в будинку АДРЕСА_1, як член сім"ї покійної ОСОБА_7, як кругла сирота, яка більше 10 років проживала з покійною та зареєстрована за цією адресою, а тому просить в задоволенні позову відмовити.

Судом оголошувалася перерва в розгляді даної цивільної справи та надавалася реальна можливість відповідачці ОСОБА_4 для подачі зустрічного позову в межах розгляду даної цивільної справи, але відповідачка в судовому засіданні 10.06.2013 року заявила, що вона заявляти будь-який зустрічний позов відмовляється і не буде.

В судовому засіданні представник органу опіки та піклування Романівської райдержадміністрації Данилевич В.І. з метою захисту прав малолітньої дитини вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити, але пояснити суду, де в теперішній час фактично проживає неповнолітній ОСОБА_10 не змогла.

Представник Романівського районного сектору управління державної міграційної служби у Житомирскій області в судове засідання 10.06.2013 року не з"явився, згідно заяви завідуючого Романівського РС УДМС Денисюка С.П. від 10.06.2013 року просить слухати справу у відсутності їх представника.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_12 показала, що вона як соціальний працівник Романівського територіального центру соціального обслуговування, обслуговувала ОСОБА_7 з 2007 року по день її смерті, оскільки із ОСОБА_7 постійно ніхто із родичів не проживав, вона два рази на тиждень приходила до підопічної ОСОБА_7, допомогала їй у всьому; інколи заходила ОСОБА_4, але вона постійно з ОСОБА_7 не проживала.

Свідки ОСОБА_13, ОСОБА_9 показали, що тривалий час знали померлу ОСОБА_7, яка проживала одиноко, а ОСОБА_4 після того, як вийшла заміж, із ОСОБА_7 за адресою АДРЕСА_1, фактично не проживала.

Заслухавши позивачів, представника позивачів ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, представника органу опіки та піклування Романівської райдержадміністрації Данилевич В.І., допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що заявлений позов підлягає повному задоволенню, з наступних підстав:

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 являються власниками в рівних частках житлового будинку АДРЕСА_1, що стверджується свідоцтвами про право на спадщину за заповітом від 14.01.2013 року та витягами з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності від 14.01.2013 року (а.с. 4 -10).

Згідно довідки, виданої територіальним центром соціального обслуговування у Романівському районі за №11 від 15.01.2013 року (а.с.11), вбачається, що ОСОБА_7 дійсно обслуговувалася відділенням соціальної допомоги на дому з 02.03.2007 року (наказ№403) по 01.06.2012 року (наказ №81).

Із наданих відповідачкою доказів вбачається, що ОСОБА_4 з 20.03.2006 року зареєстрована в АДРЕСА_1. 25 листопада 2006 року позивачка зареєструвала шлюб із ОСОБА_6 (а.с. 69 -71). Позивачка має на утриманні неповнолітнього сина - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3, який також зареєстрований за місцем реєстрації матері в АДРЕСА_1 (а.с.72).

Згідно рішення Романівського районного суду від 1 листопада 2012 року позов ОСОБА_4 в своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_10- задоволено частково: вселено ОСОБА_4 та її малолітнього сина ОСОБА_10 в будинок АДРЕСА_1 мотивуючи тим, що на даний час ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не набули права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1, а відтак ОСОБА_4 та ОСОБА_10 не втратили право на проживання в спірному будинку.(а.с.73 -74). Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 24.12.2012 року рішення Романівського райсуду від 01.11.2012 року залишено без змін (а.с.76 -77).

Із акту комісії Романівської селищної ради від 23.01.2013 року у складі депутата селищної ради Ткачук З.А., сусідів ОСОБА_9, ОСОБА_15, вбачається, що на момент обстеження ОСОБА_4 із дитиною ОСОБА_10 по АДРЕСА_1 не проживають. Згідно акту державного виконавця від 21.03.2013 року вбачається, що при виконанні виконавчого листа про вселення в будинок ОСОБА_4 дане рішення не виконано, оскільки ОСОБА_4 не була згідно з виконанням вселення, покинула місце виконання рішення та не повернулася; при цьому боржником ОСОБА_1 не були вчинені будь-які перешкоди для вселення.

Статтею 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, передбачено право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Із змісту ст.319 ЦК України вбачається, що втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Також з даної норми та ст.317 ЦК України вбачається, що власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до положень ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом порушених цивільних прав та інтересів громадян є примусове виконання обов'язку в натурі.

Посилання відповідачки ОСОБА_4 на вимоги рішення Романівського райсуду від 1 листопада 2012 року про задоволення позову про вселення її до будинку, суд оцінює критично, оскільки як вбачається із змісту даного рішення суду, на час винесення рішення суду від 1 листопада 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не набули права власності на житловий будинок, а як слідує із правоустановлюючих документів на даний будинок (а.с. 4 -10), позивачі набули право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 14 січня 2013 року. Із акту державного виконавця від 21.03.2013 року також слідує, що рішення про вселення ОСОБА_4 не було виконане, оскільки ОСОБА_4 не була згідна з виконанням про вселення, а тому покинула місце виконання.

В судовому засіданні згідно пояснень самої відповідачки ОСОБА_4 вбачається, що вона, вийщовши заміж, фактично не проживала по АДРЕСА_1, а проживала по АДРЕСА_4, в будинку, який також належав ОСОБА_7 та на який було зроблено заповіт на її сина ОСОБА_10; свідки ОСОБА_9, ОСОБА_13, ОСОБА_12 підтвердили, що ОСОБА_4 із своїм сином ОСОБА_10 фактично за адресою АДРЕСА_1, останні роки не проживала, що узгоджується з поясненнями самої відповідачки ОСОБА_4

Враховуючи, що відповідачка ОСОБА_4 понад один рік без поважних причин не проживала в АДРЕСА_1, а тому відповідно до положень ст. 405 ч.2 ЦК України, у суда маються всі підстави визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право на користування житловим будинком АДРЕСА_1

Таким чином, суд вважає право позивачів як власників будинку щодо користування власним приміщенням на свій розсуд порушеним і таким, що підлягає відновленню шляхом визнання ОСОБА_4 такою, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1

На підставі ст. 41 Конституції України, ст.150 Житлового кодексу України, ст.ст.16, 317, 319, 321, 383, 391, 405 Цивільного кодексу України, та керуючись ст.ст.10, 11, 60, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд

Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4 (Треті особи: Романівський районний сектор управління державної міграційної служби в Житомирскій області, орган опіки та піклування Романівської райдержадміністрації) про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням , задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, такою, що втратила право користування будинком АДРЕСА_1.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Романівський районний суд в апеляційний суд Житомирської області протягом 10 днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий суддя В.П.Кравчук