Рішення № 32171734, 19.06.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.06.13 р. Справа № 914/973/13-г

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Оболонь», м.Київ

до відповідача: Малого колективного підприємства фірма «ГеяНА», м.Дрогобич Львівської області

про стягнення 47369,16грн.

за зустрічним позовом: Малого колективного підприємства фірма «ГеяНА», м.Дрогобич Львівської області

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Оболонь», м.Київ

про зобов'язання вчинити дії та стягнення 86000,00грн. недоотриманого прибутку

Суддя Щигельська О.І.

при секретарі Горбань М.Ю.

Представники:

від позивача: Микусевич О.М. - представник за довіреністю

від відповідача: Мелех С.О. - директор, Басюк Г.Т. - представник за довіреністю

Суть спору: позов заявлено Публічним акціонерним товариством «Оболонь», м.Київ до Малого колективного підприємства фірма «ГеяНА», м.Дрогобич Львівської області про стягнення 47369,16грн.

Ухвалою суду від 12.03.2013 р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 26.03.2013 року. Ухвалою суду від 26.03.2013р. заяву позивача про зміну підстав позову прийнято до розгляду і відкладено розгляд справи на 23.04.2013р. у зв'язку із неявкою відповідача. В судовому засіданні 23.04.2013р. оголошено перерву до 30.04.2013р. з метою надання можливості відповідачу надати відзив на позовну заяву та для вирішення питання щодо прийняття зустрічної позовної заяви. Ухвалою суду від 25.04.2013р. порушено провадження та прийнято зустрічну позовну заяву МКП фірми «ГеяНА» до розгляду. Ухвалою суду від 30.04.2013р. розгляд справи відкладено на 11.06.2013р. для надання можливості сторонам подати витребувані докази. Ухвалою від 11.06.2013р. розгляд справи відкладено на 19.06.2013р. з підстав, викладених у ній.

Представник позивача в судове засідання 19.06.2013 року з'явився, позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених у позовній заяві та заяві про зміну підстав позову. Проти зустрічного позову заперечив з мотивів, вказаних у письмових поясненнях на зустрічну позовну заяву (вх.№21838/13 від 11.06.2013р.) та у поясненні, долученому у судовому засіданні 19.06.2013р. Вказав, зокрема, що між ПАТ «Оболонь» (до зміни назви - ЗАТ «Оболонь», позивач по справі) та Малим колективним підприємством фірмою «ГеяНА» - (зберігач за договором, відповідач по справі) укладено договір відповідального зберігання продукції та тари №72 від 01.10.2010р. відповідно до якого позивач передає відповідачу продукцію та тару на відповідальне зберігання, а відповідач здійснює відповідальне зберігання продукції та тари в узгоджені терміни на умовах договору таз правом подальшої купівлі прийнятої продукції та умовах даного договору та договору купівлі-продажу, укладеного між сторонами.

На виконання п.1.2 договору, позивач передав на відповідальне зберігання продукцію та тару згідно товарно-транспортних накладних та актів прийому-передачі. Станом на 27.02.2013 року на відповідальному зберіганні у відповідача знаходиться продукція та тара позивача на суму 68376,00грн.

19.03.2013 р. позивач з транспортним засобом з'явився до відповідача на склад для вивезення продукції та тари з відповідального зберігання. Однак, при обстеженні продукції було виявлено, що у продукції, яка знаходиться на складі, минув термін реалізації.

Оскільки згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність» повернення товару має оформлятися товарно-транспортною накладною (товарною накладною), в акті від 19.03.2013р. зазначено, що продукцію та тару було повернуто з відповідального зберігання за кількістю визначеною в товарно-транспортних накладних.

Відповідач завчасно підготував накладну №17 від 19.03.2013р. з переліком на повернення всієї продукції, що знаходилася на зберіганні без врахування того, що строк реалізації продукції на той час минув.

Враховуючи, що строк реалізації продукції минув, позивач на підставі ст.ст.949, 951 ЦК України відмовився від вивозу продукції, тому в накладній №17 від 19.03.2013р. зроблено відмітку директором МКП фірма «ГеяНА» Мелех С. про відмову ПАТ «Оболонь» від вивозу простроченої продукції.

Позивач просить стягнути з відповідача 47369,16грн. вартості продукції, строк реалізації якої минув.

Щодо вимог зустрічного позову, позивач зазначив, що МКП фірма «ГеяНА» не наведено нормативного обґрунтування своїх позовних вимог, не надано жодного доказу на підтвердження того, що ПАТ «Оболонь» грубо порушено його права і є причинний зв'язок між діями ПАТ «Оболонь» і недоотриманим прибутком, а також вказав, що позивач не визначився з конкретною сумою недоотриманого прибутку.

Представники відповідача в судовому засіданні 19.06.2013р. проти первісного позову заперечили з мотивів, відображених у відзиві, позовні вимоги за зустрічною позовною заявою підтримали. Зазначили, зокрема, що на виконання п.1.1. та 1.2. договору, ПАТ «Оболонь» постачала продукцію власного виробництва на склад МКП фірма «ГеяНА». Проте, з 11 жовтня 2012 року, з невідомих для МКП фірма «ГеяНА» причин, ПАТ «Оболонь» припинено поставку тари та продукції власного виробництва чим завдано МКП фірмі «ГеяНА» значної шкоди.

МКП фірма «ГеяНА» свої зобов'язання виконувала в повному обсязі, а саме: прийняла на зберігання продукцію та тару ПАТ «Оболонь», виконувала усі письмові та усні вказівки, та розпорядження ПАТ «Оболонь», підготувала складські приміщення, забезпечувала повне збереження продукції, схоронність та температурний режим, щодня надавала повну інформацію про перебіг реалізації продукції та про запас продукції та тари і щодня надавала звіти щодо термінів реалізації продукції по конкретній асортиментній одиниці продукції. Проте, ПАТ «Оболонь» свої зобов'язання щодо поставки продукції порушила, чим нанесла МКП фірма «ГеяНА» значних збитків у вигляді недоотриманого прибутку, що складає 247377,00грн. Просили позов задоволити і зобов'язати ПАТ «Оболонь» забрати свій товар і стягнути з нього 86000,00грн. недоотриманого прибутку, а в первісному позові відмовити повністю.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та оцінивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Між ЗАТ «Оболонь» (на даний час - ПАТ «Оболонь», позивач по справі) та Малим колективним підприємством фірмою «ГеяНА» (відповідач по справі) укладено договір відповідального зберігання продукції та тари №72 від 01.10.2010р., відповідно до якого позивач передає відповідачу продукцію та тару на відповідальне зберігання, а відповідач здійснює відповідальне зберігання продукції та тари в узгоджені терміни на умовах договору та з правом подальшої купівлі прийнятої продукції на умовах даного договору та договору купівлі-продажу, укладеного між сторонами.

На виконання п.1.2 договору, позивач передав на відповідальне зберігання продукцію та тару згідно товарно-транспортних накладних та актів прийому-передачі. Станом на 01.06.2012р. на відповідальному зберіганні у відповідача згідно акту звірки розрахунків знаходилася продукція та тара позивача на суму 334470,84 грн. Частина продукції та тари повернута відповідачем.

Станом на 01.12.2012р. на відповідальному зберіганні у відповідача згідно акту звірки розрахунків знаходилася продукція та тара позивача на суму 70195,00грн. Частина продукції та тари була повернута відповідачем.

Згідно розрахунку загальної заборгованості станом на 27.02.2013 року на відповідальному зберіганні у відповідача знаходиться продукція та тара позивача на суму 68376,00 грн.

Згідно п.2.1.9 договору відповідач зобов'язувався повернути всю отриману продукцію та прийняту тару в цілісності та в повному обсязі після закінчення терміну дії даного договору, або на вимогу позивача (письмову або усну) в будь-який час, що зазначений в вимозі позивача.

Позивачем 28.02.2013 р. направлено відповідачу вимогу №602/0/2-13 від 27.02.2013 р. про повернення ПАТ «Оболонь» продукції та тари на суму 68376,00 грн. з відповідального зберігання, а у разі неповернення - сплати її вартості.

12.03.2013 р., тобто після порушення провадження у справі, на адресу позивача надійшов лист відповідача №25 від 06.03.2013р. з вимогою самостійно забрати продукцію та тару з відповідального зберігання із завчасним повідомленням про час її вивезення.

19.03.2013 р. позивач з транспортним засобом з'явився до відповідача на склад для вивезення продукції та тари з відповідального зберігання. Однак, при обстеженні продукції виявлено, що у продукції, яка знаходиться на складі, минув термін реалізації, а саме: пиво Оболонь світле 2 л, 540шт. терміном реалізації до 03.11.2012р., пиво Жигулівське 2 л, 300шт. терміном реалізації до 22.10.2012р., пиво Злата Прага 1л, 60шт. терміном реалізації до 26.11.2012р., пиво Десант Світле 1л, 900шт. терміном реалізації до 18.10.2012р., пиво Десант Міцне 1л, 300шт. терміном реалізації до 13.11.2012р., пиво Ячмінний колос 1л, 60 шт. терміном реалізації до 08.11.2012р., пиво Десант міцне 0,5л, 500шт. терміном реалізації до 10.12.2012р., пиво Хайк Урбан 0,5л, 2900шт. терміном реалізації до 25.09.2012р., напій Живчик Унік 2л, 120шт. терміном реалізації до 30.11.2012р., напій Живчик зі смаком груші 2л, 270шт. терміном реалізації до 30.11.2012р., напій Живчик зі смаком груші 1л, 540шт. терміном реалізації до 05.12.2012р., м/в Оболонська сл/газ 2л, 240шт. терміном реалізації до 16.10.2011р., що підтверджується актом, складеним 19.03.2013р.

Вказані обставини не заперечуються жодною із сторін.

Враховуючи, що строк реалізації продукції минув, позивач, керуючись ст.ст.949, 951 ЦК України, відмовився від вивозу такої продукції і просить відшкодувати її вартість.

У зустрічній позовній заяві відповідач просить зобов»язати позивача забрати свій товар із складів відповідального зберігання МКП фірма «ГеяНА» та стягнути з ПАТ «Оболонь» недоотриманий прибуток в сумі 86000,00грн. Підставою для задоволення позову відповідач вважає необґрунтоване припинення поставки ПАТ «Оболонь» продукції та тари на склад МКП фірма «ГеяНА» з 11.10.2012р., у зв'язку із чим відповідачу завдано збитків, розрахунок яких наведено у бухгалтерській довідці виходячи із недоотриманої націнки від продажу товарів ПАТ «Оболонь» за період з жовтня по грудень 2012 року.

При винесенні рішення у даній справі суд керувався наступним.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.

Статтею 936 ЦК України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно ст.949 ЦК України, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Відповідно до ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Відповідно до п.1.5 укладеного між сторонами договору, термін зберігання переданої на зберігання продукції, не повинен перевищувати термінів реалізації цієї продукції, для тари обмеження терміну зберігання не передбачаються. При зберіганні продукції зберігач зобов'язаний в письмовій формі (звіт) повідомляти Оболонь про закінчення терміну реалізації не пізніше дня, коли до закінчення терміну реалізації залишиться половина терміну зберігання по конкретній асортиментній одиниці продукції.

Пунктом 8.1 договору передбачено, що зберігач зобов'язаний щомісячно до 03 числа поточного місяця подавати письмово Оболоні звіт про кількість продукції та тари на складі, з обов'язковим зазначенням в звіті перебігу термінів реалізації продукції на відповідальному зберіганні. У випадку відсутності заперечень з боку Оболоні протягом тижня звіт вважається прийнятим.

Відповідач вказує, що неодноразово повідомляв позивача про закінчення терміну реалізації продукції та сумлінно виконував інші умови договору, в тому числі щодо надання звітів. Суд зобов'язував відповідача надати докази в підтвердження таких тверджень, зокрема, ухвалою від 11.06.2013р. зобов'язано відповідача надати докази виконання п.8.1 договору. Проте, ні електронних, ні письмових звітів, ні листів, які б свідчили про належне виконання відповідачем умов укладеного договору, суду не подано.

Згідно п 9.1 укладеного між сторонами договору, при псуванні продукції та тари, порушенні термінів реалізації продукції, не поверненні продукції та тари на вимогу Оболоні, втраті продукції та тари, знищенні продукції та тари, які передані Зберігачеві по його вині, зберігач зобов'язаний відшкодувати вартість продукції та тари та відшкодувати всі спричинені своєю діяльністю або бездіяльністю збитки та упущену вигоду Оболоні.

Однак відповідач свої зобов'язання не виконав, не повідомив позивача про сплив строку реалізації продукції, як це передбачено п.1.5. та п.8.1 договору. В результаті строк реалізації продукції, яка знаходилася на зберіганні у відповідача, минув.

Згідно бухгалтерської довідки ПАТ «Оболонь», вартість продукції, яка знаходилась на зберіганні у відповідача, строк реалізації якої минув і яку відмовився забрати позивач, становить 47396,16грн. Зауважень щодо визначення вартості продукції відповідачем не висловлювалось.

Відповідно до ст.526 Цивільного Кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Що стосується посилань відповідача на Положення про умови та порядок повернення невідповідної та протермінованої продукції з торгової мережі та від дистрибуційних компаній, то слід зазначити, що вказане Положення є внутрішнім актом позивача та стосується роботи працівників ПАТ «Оболонь» і жодним чином не змінює умов договору зберігання, укладеного між сторонами.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги за первісним позовом підтверджені поданими доказами, відповідачем не спростовані та підлягають до задоволення.

Що стосується вимог зустрічного позову, судом зазначається наступне.

Згідно статті 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 ГК України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Отже, оскільки відшкодування збитків є заходом цивільно-правової відповідальності, його застосування можливе лише за наявності умов відповідальності, передбаченої законом. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести факт порушення зобов'язання контрагентом, наявність і розмір понесених збитків, а також причинний зв'язок між правопорушенням і збитками. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (ст.614 ЦК України).

Проте, відповідачем не доведено належними і допустимими доказами жодної із наведених складових.

Зокрема, твердження про те, що ПАТ «Оболонь» порушено умови договору припинивши в односторонньому порядку з 11 жовтня 2012 року поставку продукції не узгоджується з положенням п.5.1.1. договору, згідно якого у ПАТ «Оболонь» є обов'язок регулярно постачати на відповідальне зберігання зберігачу тару та продукцію в кількості та асортименті, який визначається Оболонню. Таким чином, ПАТ «Оболонь» самостійно визначає, яку кількість та асортимент буде постачати зберігачу на відповідальне зберігання. Конкретних термінів і періодичність такої поставки договором не визначено. Крім того, надана МКП фірма «Геяна» бухгалтерська довідка, якою розраховано суму збитків, є внутрішнім документом МКП фірма «ГеяНА» і не може бути доказом у розумінні ст.32 ГПК України.

Щодо вимоги про зобов»язання ПАТ «Оболонь» забрати товар у МКП «Геяна», то оскільки, відповідно до вже наведеної вище статті 951 ЦК України, якою визначено, що якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості, суд приходить до висновку про відмову у її задоволенні.

Згідно з ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; при задоволенні позову в повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов'язані зі сплатою судового збору, покладається на відповідача; в разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача. Такі правила розподілу судового збору застосовуються у спорах як майнового, так і немайнового характеру. Правило ст.49 ГПК України щодо розподілу сум судового збору у справах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, пропорційно розміру задоволених позовних вимог застосовується також і у випадках, коли судовий збір сплачено за мінімальною (визначеною Законом) ставкою.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.33, 34, 44, 49, 60, 82, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Малого колективного підприємства фірма «ГеяНА» (м.Дрогобич Львівської області, вул. Пилипа Орлика, буд.3А, код ЄДРПОУ 22367161) на користь Публічного акціонерного товариства «Оболонь» (м.Київ, вул.Богатирська, буд.3, код ЄДРПОУ 05391057) 47396,16грн. вартості продукції та 1720,50грн. судового збору.

3. Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.

4. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

5. Строк і порядок оскарження рішення суду визначені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повне рішення складено 25.06.2013р.

Суддя Щигельська О.І.