Рішення № 32168198, 28.05.2013, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/2799/13-ц

Провадження №2/369/1755/13

РІШЕННЯ

іменем України

28.05.2013 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі

головуючої судді Медвідь Н.О.

при секретарі Ковтонюк К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ВВІКО» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього місячного заробітку за час затримки розрахунку, грошової компенсації за невикористану відпустку та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що вона працювала у ТОВ «ВВІКО» на посаді юрисконсульт, у період з 04 травня 2011 р. по 02.11.2012 р.Наказом 02.11.12 вона була звільнена на підставі п.1 ст.36 КЗпП України. У день звільнення вона працювала.Проте, у день звільнення, з нею не було проведено розрахунок з виплатили всіх сум, що належить працівникові від підприємства, установ та організації, у вигляді заборгованості заробітної плати за період "вересень, жовтень та листопад 2012 року та грошову компенсацію за невикористану відпустку за 21 календарний день.

Загальна заборгованість по виплаті заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку за 21 к.д. на день звільнення становить 13 991,41 грн.: 10 581,14 грн. з/п та 3 410,27 грн. за невикористану відпустку.Станом на 22.03.13 заборгованість не погашена.

Термін розрахунку - останні два повні робочі місяці - вересень, жовтень 2012 р. Середньоденна заробітна плата складає: 6102,00 грн.(посадовий оклад) + 6102,00 грн. (посадовий оклад) : 43 робочі дні, за два місяці = 283,81 грн. Період невиплати належної заробітної плати з 02.11.2012 р. по 31.03.2013 р. Листопад 2011 р. - 21 робочий день; Грудень 2011 р. - 21 робочий день; Січень 2013 р. - 21 робочий день; Лютий 2013 р. - 20 робочих днів; Березень 2013 р. - 20 робочих днів. Разом: 103 робочих дні.

Загальний розмір середнього заробітку за час затримки складає 29 232,43 грн., виходячи з розрахунку: 283,81 х 103 р.д. = 29 232,43 грн.

Через незаконні дії відповідача вона не мала коштів на утримання своєї родини, кошти на проживання, які необхідні для кожної людини.

У неї є заборгованість перед фінансовою установою на велику суму. У зв'язку з чим вона кожний місяць зобов'язана шукати та сплачувати 2 000,00 грн., що є суттєвою та відчутною сумою для її родини, яка складається з матері пенсіонерки, яка отримує мінімальну пенсію. Крім того, вона втратила нормальні життєві зв'язки та виникає потреба прикладати додаткових зусиль для організації свого життя. Також, вона позбавляє свою сім»ю можливості вести звичайні для неї спосіб життя. Таким чином, вона оцінює свої моральні страждання в 8 000,00 грн.

Тому просила стягнути з відповідача заборгованість заробітної плати у розмірі 10 581,14 грн., грошову компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 3 410,27 грн., середній заробіток за час затримки у розмірі 29 232,43 грн., моральну шкоду 8 000 грн.

В ході судових засідань позивачка збільшила свої вимоги та згідно останніх уточнень просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у розмірі 10 581,14 грн., грошову компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 3 410,27 грн., середній заробіток за час затримки у розмірі 40 343,75 грн., моральну шкоду 8 000 грн., додатково понесені витрати у розмірі 100,00 грн.

В судовому засіданні позивачка позов підтримала.

Представник відповідача проти позову заперечувала частково, оскільки позивача було звільнено 02.11.2012 , з цієї дати йому стало відомо порушення свого права і з цієї дати починає відлік тримісячний строк позовної давності. Позовна заява датована 22.03.2013 . Вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди є такими, що заявлені з порушенням строку позовної давності. Вважає, що позивач пропустила тримісячний строк позовної давності для звернення за частиною з заявлених вимог, що є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині. Тому просила застосувати строк давності та відмовити в частині позову про стягнення середньомісячної заробітної плати та моральної шкоди решту позовних вимог визнала..

Суд, вислухавши осіб, які приймають участь у розгляді справи, вивчивши матеріали справи, позов задовольняє частково з наступних підстав:

Судом встановлено, що позивач працювала у ТОВ «ВВІКО» на посаді юрисконсульт, у період з 04 травня 2011 р. по 02.11.2012 р.

Наказом №38-К від02 листопада 2012 р. позивачка була звільнена на підставі п.1 ст.36 КЗпП України.

У день звільнення позивачка працювала, що підтверджується копією Табеля обліку використання робочого часу за листопад 2012 р.

Проте, у день звільнення, з позивачкою не було проведено розрахунок з виплатили всіх сум, що належить працівникові від підприємства, установ та організації, у вигляді заборгованості заробітної плати за період вересень, жовтень та листопад 2012 року та грошову компенсацію за невикористану відпустку за 21 календарний день, що підтверджується наказом про звільнення.

Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Так, відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити.

Як зазначено у п. 20 Постави Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведені його до розгляду справи - по день постановлений рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальність.

Загальна кількість робочих днів, згідно яких необхідно вираховувати суму середнього заробітку складає - 125 робочі днів.

Оскільки відповідачем у добровільному порядку не було надано довідки про середню заробітну плату (дохід) позивача, а розрахунок середньоденної заробітної плати в позовній заяві останнім здійснювався за відсутності офіційних документів, тому необхідно при розрахунку суми середнього заробітку за весь час затримки виплати відповідних сум керуватися «офіційною» Довідкою про середню заробітну плату (дохід) Позивача № 182 від 17.08.2012 р., яка надавалася останньому відповідачем, для пред'явлення фінансовим установам (третім особам), та «має» підпис Головного бухгалтера та Генерального директора Товариства. Таким чином, загальний розмір середнього заробітку за час затримки складає 40 343,75 грн., виходячи з розрахунку: 322,75 грн. х 125 р.д. = 40 343,75 грн.

Відповідно до абз. З п. З Порядку, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів, тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправлених робіт без позбавлення волі.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коди від дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином посилання представника відповідача на порушення позивачкою строків позовної давності щодо вимог про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди не мають під собою правового підґрунтя.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі або юридичній особі неправомірними рішеннями діями, чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Суд відмовляє в позові щодо відшкодування моральної шкоди, оскільки відповідно роз'яснень даних в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди" обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача, та вина останнього в її заподіянні. Зокрема суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин, та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.

Позивач не довела свого позову щодо стягнення моральної шкоди з відповідача, не доведено з яких міркувань визначена ця сума, які протиправні дії скоєні відповідачем, які б давали підстави для відшкодування моральної шкоди, та чим підтверджена сума моральної шкоди.

Також суд відмовляє у задоволенні вимог позивача щодо стягнення додаткових витрат, які були нею витрачені..

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст.. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

За правилами ст. З ЦПК України, кожна особа має право звернутися до суду саме за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Представник відповідача не довела тих обставин на які посилалася як на підставу своїх заперечень , не надала докази в обґрунтування цих заперечень, не спростувала тих обставин, на які посилалася позивач в обґрунтування своїх вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі стягнення компенсації за невикористану відпустку та стягнення середньомісячної заробітної плати за весь час розрахунку, що є її обов»язком відповідно до засад змагальності процесу за ст.. 10 ЦПК України . При цьому суд створив всі умови для змагального процесу , роз»яснював представнику відповідача її права та обов»язки.

Разом з цим , як свідчать матеріали справи, а також твердження позивачки, нею не обґрунтовано та не надано жодних доказів, які б вказували на правові підстави для задоволення позовних вимог, по відшкодуванню моральної шкоди, а також додаткових витрат в сумі 100 гр., Позивачкою не доведено причинний зв»язок між діями відповідача та розміром моральної шкоди і додаткових витрат, що виключає підстави для задоволення позову в цій частині.

Отже, суд, оцінюючи докази в їх сукупності, дійшов висновку про часткову обґрунтованість та доведеність вимог позивача, оскільки вони частково відповідають вимогам ст.ст.57-59 ЦПК України.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 47, 116, 117, 233, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 10, 11, 209, 212-214, 215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ «ВВІКО» на користь ОСОБА_1 10 581 грн. 14 коп. заборгованості по заробітній платі, 3 410 грн. 27 коп. за невикористану відпустку, 40 343 грн. 75 коп. середній заробіток за час затримки розрахунку, а всього 54 335 грн. 16 коп.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ТОВ «ВВІКО» на користь держави 543 грн. 35 коп. судового збору.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя: