Постанова № 32159774, 14.05.2013, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2013 р. Справа № 2а-3608/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Боброва Ю.О.,

за участю секретаря судового засідання Дмитрашко О.М.,

представників сторін:

позивача: Гопші С.І., Жученко Н.О., Олійника В.Б.,

відповідача - Григоріва В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом приватного підприємства фірма «Інвестцентр»

до державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.08.2012 року за №№0000732203, 0000742203,-

ВСТАНОВИВ:

22.11.2012 року приватне підприємство «Інвестцентр» (надалі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.08.2012 року за №№0000732203, 0000742203.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. У липні-серпні 2012 року державною податковою інспекцією у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби (надалі - ДПІ у м. Івано-Франківську) проведена перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податків і зборів, дотримання валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року, за результатами якої складений акт від 10.08.2012 року за №6062/22-3/31263441. На підставі акту 28.08.2012 року винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення за №№0000732203, 0000742203. Разом з тим, висновки ДПІ у м. Івано-Франківську, викладені в акті перевірки від 10.08.2012 року про порушення позивачем податкового та іншого законодавства і встановлення йому в зв'язку з цим податкових зобов'язань з податку додану вартість на загальну суму 130137,00 грн. та з податку на прибуток на загальну суму 628732,00 грн. не відповідають фактичним обставинам справи, суперечать нормам законодавства України, що регулюють правовідносини в сфері оподаткування. Угоди з контрагентами позивача: ТОВ «Юніол», ТОВ «Альянс-Нафтогаз», ТОВ «Українська нафтова компанія» та ТОВ «Юван ТА» були укладені відповідно до вимог закону. Виконання угод на поставку нафтопродуктів оформлені належним чином та підтверджені первинними бухгалтерськими документами. Тому, висновки податкового органу щодо нікчемності угод з вказаними суб'єктами господарювання не відповідають нормам законодавства України та є безпідставними. Рішень судів щодо визнання недійсними угод позивача з його контрагентами немає. У зв'язку з цим, податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Івано-Франківську від 28.08.2012 року за №0000732203 щодо збільшення позивачу грошових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 130137,00 грн. та від 28.08.2012 року за №0000742203 - з податку на прибуток на загальну суму 628732,00 грн. неправомірні і підлягають скасуванню.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, зазначених у позовній заяві. Крім того, кожен окремо, пояснили суду, що господарські угоди, укладені з ТОВ «Юніол», ТОВ «Альянс-Нафтогаз», ТОВ «Українська нафтова компанія» та ТОВ «Юван ТА» на поставку нафтопродуктів, відповідають нормам цивільного законодавства за формою та змістом. В судовому порядку не скасовувалися та не визнавалися нікчемними чи недійними. Поставка товарів підтверджена належними бухгалтерськими документами. Позивач не може нести відповідальності за можливі порушення вимог податкового законодавства його контрагентами, так як вжив усіх необхідних для цього заходів. Господарські операції з придбання нафтопродуктів були реальними. Поставлені нафтопродукти - газовий конденсат, мазут тощо реалізовувалися підприємством споживачам або поставлялися на нафтопереробні заводи для їх переробки, зокрема, лігройно-газойлева фракція та суміші вуглеводнів. Для перевезення нафтопродуктів позивач використовував власний транспорт або замовляв транспортно-експедиційні послуги в інших суб'єктів господарювання. Контрагенти позивача мали відповідні ресурси, персонал та основні засоби для здійснення господарської діяльності щодо поставки нафтопродуктів. Крім того, податковим органом проводилася перевірка взаєморозрахунків позивача з ТОВ «Українська нафтова компанія» і ТОВ «Альянс-Нафтогаз», у ході якої підтверджені поставки нафтопродуктів та проведення розрахунків за це. Усі податкові зобов'язання позивача та вказаних контрагентів належно відображені в первинних бухгалтерських документах та податковій звітності. У зв'язку з цим, вважають податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Івано-Франківську від 28.08.2012 року за №№0000732203, 0000742203, якими збільшені грошові зобов'язання, відповідно, з ПДВ на загальну суму 130137,00 грн. та з податку на прибуток на загальну суму 628732,00 грн. неправомірними та такими, що підлягають скасуванню. У зв'язку з цим, просили позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях від 06.12.2012 року за вих. №22532/10/10-039/1706. Просив відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, показання свідка, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши докази, суд установив наступне.

Приватне підприємство фірма «Інвестцентр» (надалі - ПП фірма «Інвестцентр) 04.05.2001 року зареєстрована як юридична особа виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ - 31263441 (а.с. 176 т.1).

17.05.2001 року підприємство взяте на податковий облік ДПІ у м. Івано-Франківську за №9291. На момент податкової перевірки та розгляду справи судом ПП фірма «Інвестцентр» є платником податків і зборів, встановлених законом, в тому числі, прибуткового податку та податку на додану вартість (а.с. 13 т.1).

У липні-серпні 2012 року ДПІ у м. Івано-Франківську проведена перевірка ПП фірма «Інвестцентр» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податків, зборів, ат також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року, за результатами якої складений акт від 10.08.2012 року за №6062/22-3/31263441. (а.с. 12-52 т.1, 76-116 т.3).

Перевіркою, серед іншого, встановлені наступні порушення ПП фірма «Інвестцентр» податкового законодавства: підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.4, 138.6 статті 138, підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України введеного в дію Законом від 02.12.2010 року за 2755-VI, із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 628731,00 грн., в тому числі, за I квартал 2011 року - занижено на 35536,00 грн., за II квартал 2011 року - занижено на 593195,00 грн.; пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 130136,00 грн., в тому числі, за січень 2011 року - на 28429,00 грн., за квітень 2011 року - на 101707,00 грн. (а.с. 51 т.1, 95 т.3).

На підставі вказаного акта перевірки ДПІ у м. Івано-Франківську 28.08.2012 року винесені податкові повідомлення-рішення: за №0000732203, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 130137,00 грн., в тому числі, за основним платежем - на 130136,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - на 1,00 грн.; за №0000742203, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 628732,00 грн., в тому числі, за основним платежем - на 628731,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - на 1,00 грн. (а.с. 53, 54 т.1, 118, 119 т.3).

Детальний розрахунок розміру грошових зобов'язань та штрафних (фінансових) санкцій, встановлених позивачу за результатами перевірки, викладений в довідці ДПІ у м. Івано-Франківську та відповідає даним, вказаним в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях (а.с. 116 т.3).

Разом з тим, у судовому засіданні встановлено, що вказані вище висновки податкового органу, викладені в акті планової виїзної перевірки ПП фірма «Інвестцентр» від 10.08.2012 року за №6062/22-3/31263441, не відповідають фактичним обставинам справи, нормам Цивільного кодексу України, податкового та іншого законодавства України, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частини 1 стаття 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України, введений в дію Законом від 02.12.2010 року за 2755-VI, із змінами та доповненнями (надалі - Кодекс), регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

На момент спірних правовідносин Кодексом були врегульовані порядок нарахування та сплати позивачем податку на додану вартість та податку на прибуток. Крім того, порядок формування валових витрат і валових доходів підприємства та правовідносини позивача зі сплати податку на прибуток протягом першого кварталу 2011 року були регламентовані чинним на той час Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції від 22.05.1997 року №283/97 (надалі - Закон №283/97).

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Кодексу податковий борг - це сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно підпункту 54.3 статті 54 Кодексу контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Пунктом 4.1 статті 4 Закону №283/97 визначено, що валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Цим же пунктом визначено перелік доходів, які включаються до складу валового доходу підприємства. Зокрема, серед іншого, доходи від операцій, передбачених статтею 7 цього Закону.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону №283/97, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 283/97-ВР визначено що, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Пункт 5.3 статті 5 Закону № 283/97-ВР містить вичерпний перелік витрат, що не включаються до складу валових витрат. Так, зокрема, підпунктом 5.3.1 передбачено, що не включаються до складу валових витрат не пов'язані з веденням господарської діяльності. Також, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону).

Пунктом 5.11 статті 5 цього ж Закону передбачено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону №283/97 датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до пункту 134.1 Кодексу об'єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно пункту 135.1 Кодексу доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 135.2 встановлено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 Кодексу, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6- 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно підпункту 138.1.1 Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 Кодексу).

Відповідно до пункту 138.4 Кодексу витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені (пункт 138.5 Кодексу).

Пунктом 138.6 Кодексу передбачено, що собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Відповідно до підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Кодексу, не включаються до складу витрат, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності. Зокрема, серед іншого (підпункт 139.1.9), витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пункту 150.1 статті 150 Кодексу, якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення. Від'ємне значення як результат розрахунку об'єкта оподаткування, отриманий від ведення діяльності, яка підлягає патентуванню, не враховується для цілей частини першої цього пункту та відшкодовується за рахунок доходів, отриманих у майбутніх податкових періодах від такої діяльності.

Відповідно до пункту 1 підрозділу 4 розділу XX Податкового кодексу України розділ ІІІ цього Кодексу застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом.

Згідно пункту 2 цього підрозділу з дати набрання чинності розділом ІІІ цього Кодексу платники податку на прибуток підприємств складають наростаючим підсумком та подають декларацію з податку на прибуток за такі звітні податкові періоди: другий квартал, другий і третій квартали та другий-четвертий квартали 2011 року.

Пунктом 3 встановлено, що пункт 150.1 статті 150 Кодексу застосовується у 2011 році з урахуванням такого: якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.

Відповідно до абзацу 2 вказаного вище пункту, розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого-четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Правовідносини позивача щодо сплати ПП фірма «Інвестцентр» податку на додану вартість, формування податкового кредиту тощо на момент спірних правовідносин також були регламентовані нормами Кодексу.

Особливості визначення бази оподаткування в окремих випадках (порядок коригування податкових зобов'язань та податкового кредиту) встановлені статтею 192 Кодексу.

Так, згідно пункту 192.1 цієї статті, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Порядок формування податкового кредиту позивача встановлено статтею 198 Кодексу.

Згідно пункту 198.1 право на віднесення сум податку до податкового кредиту, серед іншого, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Пунктом 198.3 Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 Кодексу).

Згідно пункту 201.6 Кодексу податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Відповідно до вимог частини 1 статті 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні норми щодо ведення бухгалтерського обліку встановлені Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року за №88, із змінами та доповненнями.

Перевіркою повноти визначення податку на прибуток за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року встановлено його заниження на 35536,00 грн. (а.с. 23 т.1).

Проведеною перевіркою повноти визначення валових витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за період з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року податковим органом установлено їх завищення на 22579109,00 грн. унаслідок обліку та відображення в податковій звітності господарських операцій з ТОВ «Юніол», ТОВ «Альянс-Нафтогаз», ТОВ «Українська нафтова компанія» та ТОВ «Юван ТА» на поставку нафтопродуктів (а.с. 25 т.1).

Перевіркою, зокрема, установлено завищення об'єкта оподаткування внаслідок віднесення до складу валових витрат у зв'язку з придбанням товару у наступних контрагентів: ТОВ «Українська нафтова торгівельна компанія» на загальну суму з ПДВ 1571970,42 грн.; ТОВ «Альянс-Нафтогаз» - на 912718,98 грн.; ТОВ «Юніойл» - на 610240,98 грн.

Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року встановлено його завищення на 130136,00 грн. за січень та квітень 2011 року (а.с. 35 т.1).

Завищення податкового кредиту податковим органом установлено по наступних господарських операціях: придбання позивачем у ТОВ «Юван ТА» суміші вуглеводнів та мазуту М-100 у січні 2011 року - ПДВ на загальну суму 28429,00 грн.; придбання у ТОВ «Юніойл» у квітні 2011 року лігройно-газойлевої фракції - ПДВ на загальну суму 101706,83 грн. (а.с. 37-40).

Аргументами податкового органу, які стали підставою для прийняття висновку про завищення об'єкта оподаткування та завищення податкового кредиту є наступне. На думку податкового органу, вказані контрагенти позивача мають ознаки «транзитерів», а не вигодонабувачів, правочини позивача з ними не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, у контрагентів позивача відсутні адміністративно-господарські можливості на виконання господарських угод, укладених з ним та, як висновок, угоди на поставку нафтопродуктів, укладених ПП фірма «Інвестцентр» з ТОВ «Українська нафтова торгівельна компанія», ТОВ «Альянс-Нафтогаз», ТОВ «Юніойл», ТОВ «Юван ТА» є нікчемними.

Однак, враховуючи досліджені в судовому засіданні докази, на переконання суду вказані вище висновки податкового органу не можуть братися до уваги з огляду на наступне.

Підстави та порядок визнання недійсності (нікчемності) правочинів встановлені Цивільним кодексом України.

Згідно частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (частина 2 статті 215 ЦК України).

Згідно до частини 3 цієї ж статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно частини статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно частини 3 статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік нікчемних правочинів, як таких, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України. Зокрема, такими правочинами є: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).

Також, суд вказує наступне. Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

При цьому, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійсненних з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з вказаним, слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснень з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними право чини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушеннями хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 ЦКУ міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладення угоди виконувала представницькі функції за статусом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 ЦКУ у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Таким чином, відсутність наявності в діях хоча б однієї зі сторін угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зумовлює відсутність підстав для застосування визначених в статті 215 та 216 ЦК України правових наслідків, пов'язаних із стягненням виконаного.

В судовому засіданні досліджені оригінали угод позивача, укладені з ТОВ «Українська нафтова торгівельна компанія», ТОВ «Альянс-Нафтогаз», ТОВ «Юніойл» та ТОВ «Юван ТА», оригінали документів щодо виконання вказаних угод та бухгалтерські документи щодо оплати позивачем придбаного товару, угоди про перевезення нафтопродуктів, укладені з ПП «Екмітранс», товарно-транспортні накладні на перевезення нафтопродуктів та документи про оплату транспортно-експедиційних послуг тощо.

Дослідженням первинних документів господарської діяльності позивача суд установив наступне.

ПП фірма «Інвестцентр» у ході господарської діяльності було укладено ряд угод на поставку нафтопродуктів. Зокрема: від 07.04.2011 року за №070402 з ТОВ «Альянс-Нафтогаз», від 29.03.2011 року за №03/11, з ТОВ «Українська нафтова торгівельна компанія», від 04.01.2011 року за №01-04/0111 з ТОВ «Юван ТА», від 04.03.2011 року за №9-11/1 з ТОВ «Юніойл» (а.с. 67-69, 82-84, 125-129, 139-141 т.1; 121-123, 210-211, 236-237 т.2; 15-17, 57-61, 168-171, 180 т.3).

Для перевезення нафтопродуктів позивачем був укладений з ПП «Екмітранс» договір від 01.04.2011 року ( а.с. 90-91 т.2; 34-35 т.3).

На момент укладання угод позивачем його контрагенти були зареєстровані в ЄДРПОУ як юридичні особи та перебували а обліку відповідних територіальних податкових органів як платники податків, в тому числі як платники ПДВ.

Виконання угод на поставку нафтопродуктів та надання транспортних послуг підтверджується дослідженими судом оригіналами первинних бухгалтерських документів, а саме: рахунками-фактурами, видатковими накладними, актами приймання-передачі нафтопродуктів, актами здачі-приймання робіт (надання послуг) тощо (а.с. 70-71, 73-74, 76-78, 79-80, 85-86, 88-89, 91-92, 95,97-98, 100, 102, 104, 106, 108, 110, 112, 114, 116-124, 130-131, 133-136, 138, 142-143, 146-148, 152 т.1; 93, 95, 97, 100-101, 103, 105, 107, 109-118, 120, 124-125, 127-128, 150-151, 153-155, 212-213, 215-217, 219-221, 223-225, 227, 238-239, 241-243, 245-247 т.2; 3-4, 18-19, 22-24, 28, 36, 38, 40, 42, 44, 46, 48, 50, 52-53, 55, 62, 64-67, 69 т.3; 1-7, 31-32, 34-35, 37-40, 42-43, 45-46, 48-50, 52-53, 55-56, 58-59, 61-6264-65 т.4).

Придбання нафтопродуктів здійснювалося на підставі заявок позивача, які скеровувалися електронною поштою його контрагентам (а.с. 30, 33, 36, 41, 44, 47, 51, 54, 57, 60, 63 т.4).

За придбані нафтопродукти та отримані послуги з їх перевезення позивачем перераховані кошти його контрагентам через банківські установи, що підтверджується копіями платіжних доручень та виписками з банківських рахунків позивача (а.с. 22-64, 228-235 т.2; 6-14, 29-33, 157-159, 163, 165, 184-188 т.3)

Дослідженням в судовому засіданні документів первинного бухгалтерського обліку по спірних господарських операціях установлено, що вони оформлені відповідно до вимог закону.

Судом установлено, що усі податкові накладні, виписані контрагентами позивача на вказані вище господарські операції оформлені відповідно до вимог статті 201 Кодексу.

Допитаний в якості свідка по даній адміністративній справі начальник відділення Головного відділу податкової міліції ДПІ у м. Івано-Франківську ОСОБА_5 показав суду, що ним проводилася перевірка реальності господарських операцій ПП фірма «Інвестцентр» з ТОВ «Українська нафтова торгівельна компанія», ТОВ «Альянс-Нафтогаз» та ПП «Екмітранс». У ході перевірки з виїздом до місця реєстрації вказаних контрагентів позивача ним було встановлено реальність усіх господарських операцій та можливість зазначених контрагентів здійснювати господарську діяльність. За результатами перевірки до ДПІ у м. Івано-Франківську була скерована довідка за вихідним №8073/14/07-09/2687 від 27.07.2012 року з додатками - копіями документів, які були отримані у вказаних підприємств та підтверджували їх господарські взаємовідносини з позивачем.

Покази свідка повністю узгоджуються з дослідженими судом первинними документами, довідкою від 27.07.2012 року за №8073/14/07-09/2687 (а.с. 147-245 т.3), тому суд вважає їх правдивими та достовірними і приймає до уваги.

Реальність господарських операцій позивача з його контрагентами також підтверджується дослідженими судом документами щодо реалізації нафтопродуктів та передачу їх для переробки на нафтопереробне підприємство, угодою про спільну діяльність з ТОВ «Віктор», договором оренди АЗС (а.с. 176-180, 188-189 т.2; 121-124, 125-128, 130-132 т.3).

Позивач має необхідний адміністративний персонал та основні засоби для здійснення передбаченої статутом господарської діяльності (а.с. 129, 133135, 136 т.3).

Послуги та товари, які були предметом зазначених у постанові договорів, відносної яких податковим органом зроблено висновок щодо їх нікчемності, не заборонені законодавством, немає будь-яких обмежень стосовно їх придбання позивачем.

Враховуючи наведене, суд вважає безпідставними твердження відповідача, що вищезазначені договори укладені позивачем з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та є такими, що порушують публічний порядок, а тому згідно частини 1 статті 203, частини 2 статті 215 ЦК України їх слід вважати нікчемними.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що укладаючи вказані господарські договори на поставку нафтопродуктів, позивач діяв з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу при укладанні позивачем угод у ході його підприємницької діяльності, оскільки мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам, юридичні особи діють через органи управління і, як наслідок, через фізичних осіб, котрі входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

У ході розгляду даної адміністративної справи відповідачем не надано суду доказів на підтвердження фактів порушення позивачем установленого порядку здійснення підприємницької діяльності.

Суд зазначає, що право платника податку на податковий кредит та отримання бюджетного відшкодування сум надмірно сплаченого податку не залежить від виконання податкового обов'язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг). Така позиція відповідає правовому регулюванню, встановленому статтею 198 Кодексу.

На переконання суду, презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, які є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не доведено контролюючим органом.

Доказів про обізнаність платника податку щодо будь-якої можливої протиправної діяльності його контрагентів - ТОВ «Юніол», ТОВ «Альянс-Нафтогаз», ТОВ «Українська нафтова компанія» та ТОВ «Юван ТА» або про те, що позивач діяв без належної обачності, відповідачем суду не подано.

У зв'язку з викладеним, суд не бере до уваги посилання відповідача в акті від 10.08.2012 року за №6062/22-3/31263441 та в судовому засіданні на акти перевірок контрагентів позивача, які проведені податковими органами за місцем їх реєстрації. Крім того, в них не наведені переконливі докази щодо неможливості поставки нафтопродуктів та послуг вказаними вище суб'єктами господарювання. Окремі акти перевірок контрагентів позивача, проведені одними і тими є податковими органами, суперечать один одному (а.с. 210-241 т.1; 1-21 т.2; 81-89 т.4).

Також, суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог законодавства України юридична відповідальність носить виключно індивідуальний характер. Тому, неправомірно притягати до відповідальності позивача за можливі порушення, допущені в ході господарської діяльності його контрагентами.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007 р. у справі « Інтерсплав проти України»).

Нормами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб про захист яких вони просять.

Таким чином, проаналізувавши досліджені в судовому засіданні докази, на підставі норм Цивільного кодексу України та податкового законодавством, що діяли на момент спірних правовідносин, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку про те, що висновки акту перевірки ДПІ у м. Івано-Франківську від 10.08.2012 року за №6062/22-3/31263441 не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать вимогам закону. Тому, податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Івано-Франківську від 28.08.2012 року за №№0000732203, 0000742203 слід визнати протиправними та скасувати .

На підставі викладеного, враховуючи встановлені в судовому засіданні фактичні обставини даної справи та норми закону, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про те, що позов ПП фірма «Інвестцентр» до ДПІ у м. Івано-Франківську підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 4 статті 118 КАС України, якщо у задоволенні вимог позивачеві буде відмовлено, вжиті заходи забезпечення адміністративного позову зберігаються до набрання постановою суду законної сили. Проте суд може одночасно з прийняттям постанови або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення адміністративного позову або заміну одного способу забезпечення адміністративного позову іншим.

Враховуючи викладене, суд вважає, що заходи забезпечення адміністративного позову, встановлені ухвалою суду від 12.12.2012 року необхідно залишити до набрання постановою суду законної сили.

Відповідно до вимог частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Тому, на користь позивача слід стягнути з Державного бюджету України судовий збір в сумі 2146,00 грн.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 11, 94, 118, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби від 28.08.2012 року за №№0000732203, 0000742203.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства фірма «Інвестцентр» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 31263441) судовий збір в сумі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 00 коп.

Заходи забезпечення адміністративного позову, встановлені ухвалою суду від 12.12.2012 року - залишити до набрання постановою суду законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: /підпис/ Ю.О. Бобров

Постанова в повному обсязі складена 17.05.2013 року.