Постанова № 32158573, 25.06.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2013 р. Справа №805/2246/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 12:00

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Олішевська В.В., при секретарі судового засідання Ступар Ю.О., розглянувши адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемівський КХП» м. Артемівськ

до відповідача: Артемівської об'єднаної Державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби

про: скасування податкових повідомлень - рішень № 0000752342 від 08.10.2012 року та № 0001112342 від 20.12.2012 року

за участю

представників сторін:

від позивача: Нікішин Д.В. - за довір.

від відповідача: Жердєва Н.В., Шаповал С.О. - за довір.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Артемівський комбінат хлібопродуктів» м. Аретемівськ звернулося до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000752342 від 08.10.2012 року та № 0001112342 від 20.12.2012 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем неправомірно прийняті оскаржувані податкові повідомлення - рішення, оскільки висновки які викладені в акті перевірки підприємства позивача не мають документальних підтверджень.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги в повному обсязі, просив суд задовольнити позов.

Представники відповідач проти задоволення позовних вимог заперечували, надавши заперечення. В обґрунтування заперечень посилались на те, що актом перевірки встановлено відсутність документальних доказів поставки зернових культур, що свідчить про те, що укладені між позивачем та ТОВ «Донецькагро-Маркет» угоди не мали реального товарного характеру.

В судовому засіданні представник відповідача наполягав на відсутності підстав для задоволення заявлених позивачем вимог, просив суд відмовити позивачу в задоволенні позову.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Артемівський комбінат хлібопродуктів» є юридичною особою, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за № 33063696, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А 00 № 295607, перебуває на обліку в Артемівській об'єднаній державній податковій інспекції Донецької області Державної податкової служби, позивач зареєстрований платником податку на додану вартість з 17 лютого 2005 року.

Артемівською об»єднаною державної податковою інспекцією Донецької області Державної податкової служби (далі по тексту відповідач) проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженої відповідальністю «Артемівський комбінат хлібопродуктів» (далі по тексту позивач) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства про взаємовідносини з ТОВ «Донецькагро - Маркет», за період з 01.01.2009 по 31.12.2010 р., за результатами якої складено акт № 1136/22/33063696 від 21.09.2012 р.

Актом перевірки встановлені порушення:

· п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94 ВР зі змінами та доповненнями, внаслідок чого підприємством ТОВ «Артемівський КХП» занижено суму податку на прибуток за 9 місяців 2009 року у розмірі 235655 грн., у т.ч.: за ІІІ квартал 2009 р. - 235655 грн.

· пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, зі змінами та доповненнями, підприємством ТОВ «Артемівський КХП» завищено від'ємне значення податку на додану вартість за вересень 2009 р. у розмірі, яка відноситься до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у розмірі 188524 грн., в наслідок чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету за жовтень 2009 р. у розмірі 188524 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення від 08.10.2012 р. № 0000752342 яким збільшено суму грошового зобов'язання на суму 294569 грн. з яких основний платіж - 235655 грн. та штрафні санкції - 58914 грн. та № 0000742342 яким збільшено суму грошового зобов'язання на суму 282786 грн. з яких основний платіж - 188524 грн. та штрафні санкції - 94262 грн.

Вище зазначені податкові повідомлення рішення були оскаржені в адміністративному порядку. За результатами розгляду скарг податкове повідомлення рішення № 0000752342 яким збільшено суму грошового зобов'язання на суму 294569 грн. з яких основний платіж - 235655 грн. та штрафні санкції - 58914 грн. - залишено без змін, податкове повідомлення - рішення № 0000742342 яким збільшено суму грошового зобов'язання на суму 282786 грн. з яких основний платіж - 188524 грн. та штрафні санкції - 94262 грн. скасовано в частині штрафних санкцій на 47131 грн., в іншій частині залишено без змін. В зв'язку з чим 20.12.2012 р. прийнято податкове повідомлення - рішення № 0001112342 яким збільшено суму грошового зобов'язання на суму 235655 грн. з яких основний платіж - 188524 грн. та штрафні санкції - 47131 грн.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями - рішеннями № 0000752342 від 08.10.2012 р. яким збільшено суму грошового зобов'язання на суму 294569 грн. з яких основний платіж - 235655 грн. та штрафні санкції - 58914 грн. та № 0001112342 від 20.12.2012 р. яким збільшено суму грошового зобов'язання на суму 235655 грн. з яких основний платіж - 188524 грн. та штрафні санкції - 47131 грн. позивач просить скасувати їх в судовому порядку.

Відповідно статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать документально підтверджені витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до підпункту 2.1.1. пункту 2.1. статті 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного пунктом 4.3. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно пункту 16.1 ст. 16 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» платники податку самостійно визначають суми податку, що підлягають сплаті. Податок на прибуток нараховується за ставкою, визначеною статтею 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», від прибутку, що підлягає оподаткуванню, розрахованого згідно з пунктом 3.1. цього Закону, з урахуванням положень пунктів 7.12., 7.13., 7.14., 14.1., 16.9. та статей 6 та 13 цього Закону.

Платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових періодів у разі його наявності відповідно до пункту 6.1. статті 6 цього Закону. При цьому, за звітні квартал, півріччя та три квартали платники податку надають спрощену декларацію, а за результатами звітного року - повну.

Наявними в матеріалах справи документами підтверджено надання позивачем до податкової інспекції податкової звітності з податку на прибуток за 3-й квартал 2009 року.

Згідно з пунктом 5.1. статті 5 цього Закону, валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1. пункту 5.2. цієї ж статті Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3. - 5.7. цієї статті.

Крім того, у п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» наведений вичерпний перелік операцій, за якими витрати платника податків не включаються до складу валових витрат, оскільки у п. 5.10. наведеної статті зазначено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Як встановлено в судовому засіданні, позивачем були сформовані валові витрати за фактом отримання товарно-матеріальних цінностей в порядку, визначеному Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Як вбачається з акту перевірки, позивачем не підтверджено факт придбання сировини у ТОВ «Донецькагро - маркет», витрати понесені у зв'язку з придбанням ТМЦ не пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, відповідно до вимог п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

В зв'язку з чим відповідач зазначає, що підприємством позивача порушено п. 5.1 ст. 5 вищезазначеного Закону, а саме завищено валові витрати 9 місяців 2009 р., у зв'язку з включенням до складу валових витрат, сум витрат сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду які не пов'язані у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, на загальну суму 942618 грн., в тому числі: за ІІІ квартал 2009 року - 942618 грн., в наслідок чого підприємством занижено суму податку на прибуток за 9 місяців 2009 року у розмірі 235655 грн., у тому числі: за ІІІ квартал 2009 р. - 235655 грн.

Підпунктом 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що до складу валових доходів включаються доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді вартості матеріальних цінностей, переданих платнику податку згідно з договорами схову (у відповідальне зберігання) та використаних ним у власному виробничому чи господарському обороті.

Тобто, як вбачається з вищевказаної норми Закону, до складу валових доходів повинна включатись саме вартість переданих на зберігання цінностей, але не вартість реалізації таких матеріальних цінностей.

Підпунктом 4.1.1. п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що до складу валових доходів включаються, зокрема, загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Судом встановлено, що між позивачем (зерновий склад) та ТОВ «Донецькагро - маркет» (поклажодавець) 11.09.2009 р. укладено договір складського зберігання зерна № 31, відповідно якого поклажодавець передає продукцію (зернові, кукурудза в зерні, насіння соняшнику), а зерновий склад приймає її на зберігання знеособлене, на умовах визначених цим договором. Приймання та передача зерна по кількості та якості на зберігання та з зберігання проводиться згідно результатам зважувань на вагах зернового складу та оцінки якості виробничо-технічної лабораторії зернового складу. Зерновий склад зобов'язується видати поклажодавцю один з оформлених складських документів (складську квитанцію, подвійне чи просте складське свідоцтво) на прийняте на зберігання зерно, здійснити відпуск зерна по першій вимозі поклажодавця при умові повернення у бухгалтерію зернового складу складських документів (складських квитанцій або складського свідоцтва) та повернути поклажодавцю зерно. Поклажодавець зобов'язується здійснювати доставку зерна на зерновий склад та його транспортування з зернового складу за свій рахунок. Строк зберігання зерна до 01.06.2010 р.

Виконання умов укладеного між позивачем та ТОВ «Донецькагро - маркет» договору знайшло своє відображення в податковому та бухгалтерському обліку позивача, а саме: картках складського обліку, складських квитанціях на зерно, накладних.

Розрахунки між суб'єктами господарювання за переданий на зберігання товар проводилися у безготівковій формі, здійсненні в повному обсязі. Даний факт не є спірним між сторонами.

В подальшому товар, отриманий позивачем за вищевказаним договором складського зберігання зерна, був придбаний позивачем у ТОВ «Донецькагро - маркет» відповідно до укладених договорів купівлі-продажу, які наявні в матеріалах справи, шляхом переоформлення складських квитанцій на зерно.

Виконання умов вищезазначених договорів знайшло своє відображення в податковому та бухгалтерському обліку позивача, а саме: видаткових та податкових накладних.

Розрахунки між суб'єктами господарювання за переданий на зберігання товар проводилися у безготівковій формі, здійсненні в повному обсязі. Даний факт не є спірним між сторонами.

Крім того, 30.09.2009 року між позивачем (продавець) та Підприємством з іноземними інвестиціями «СЕРНА» (покупець) укладено договір поставки № ВР-414-09, відповідно до якого продавець зобов'язується поставити і передати у власність, а покупець прийняти і оплатити насіння соняшника (товарного) українського походження врожаю 2009 р. на умовах «EXW (Франко - елеватор) «ТОВ Артеміський КХП» зерновий склад Донецької області за письмовою згодою сторін, згідно Інкотермс 2000 на загальну кількості 1500 тон +/- 2% загальною вартістю 3195000 (+/-2%) грн. з ПДВ.

Виконання умов укладеного між позивачем та Підприємством з іноземними інвестиціями «СЕРНА» договору знайшло своє відображення в податковому та бухгалтерському обліку позивача, а саме: рахунках, довіреностях, видаткових та податкових накладних.

Розрахунки між суб'єктами господарювання за відвантажений товар проводилися у безготівковій формі, здійсненні в повному обсязі. Даний факт не є спірним між сторонами.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем не доведено суду порушення п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені Законом України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним під час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1. статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

З аналізу положень Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якими визначені правила формування податкового кредиту та валових витрат, вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Згідно пункту 1.32. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до підпункту 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Виходячи із положень вищевказаної норми закону, лише відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість. І тільки у разі не підтвердження на момент перевірки податкового кредиту податковими накладними платник податку може бути притягнутий до відповідальності.

Згідно з підпунктом 7.5.1. пункту 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суд враховує, що наявність податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Від встановлення цієї обставини залежить оцінка податкових накладних як правової підстави для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.09.2009 р. між позивачем (покупець) та ТОВ «Донецькагро-маркет» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 72, відповідно до якого продавець постачає і передає у власність покупця, а покупець приймає і отримує соняшник в кількості 235 тон +/- 10% загальною вартістю 540500 грн.

16.09.2009 р. між позивачем (покупець) та ТОВ «Донецькагро-маркет» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 80, відповідно до якого продавець постачає і передає у власність покупця, а покупець приймає і отримує соняшник в кількості 100 тон +/- 10% загальною вартістю 230000 грн.

17.09.2009 р. між позивачем (покупець) та ТОВ «Донецькагро-маркет» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 88, відповідно до якого продавець постачає і передає у власність покупця, а покупець приймає і отримує соняшник в кількості 200 тон +/- 10% загальною вартістю 440000 грн.

23.09.2009 р. між позивачем (покупець) та ТОВ «Донецькагро-маркет» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 97, відповідно до якого продавець постачає і передає у власність покупця, а покупець приймає і отримує соняшник в кількості 200 тон +/- 10% загальною вартістю 410000 грн.

Відповідно до умов зазначених вище договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Донецькагро-Маркет», передача товару здійснюється на складі покупця.

Як встановлено в судовому засіданні з пояснень представника позивача і вбачається з наданих ним документальних доказів, а саме договору складського зберігання зерна, укладеного позивачем з ТОВ «Донецькагро-Маркет», передача товару за вищевказаними договорами поставки/купівлі-продажу відбулася шляхом переоформлення в складських квитанціях на зерно права власності на товар, поставлений ТОВ «Донецькагро-Маркет», за зазначеними договором і який знаходився на складі позивача без його вивозу зі складу.

Виконання умов зазначених договорів знайшло своє відображення в податковому та бухгалтерському обліку позивача, а саме: рахунках, довіреностях, складських квитанціях на зерно, видаткових та податкових накладних.

Розрахунки між суб'єктами господарювання за відвантажений товар проводилися у безготівковій формі, здійсненні в повному обсязі. Даний факт не є спірним між сторонами.

Дослідженням в судовому засіданні податкових накладних, виписаних ТОВ «Донецькагро-Маркет» за результатами здійснення фінансово-господарської діяльності з позивачем в рамках вищезазначених договорів, судом встановлена їх відповідність вимогам підпункту 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом ДПА України № 165 від 30 травня 1997 року (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037). Отже, наявними в матеріалах справи документами підтверджено формування позивачем податкового кредиту на підставі належним чином оформлених податкових накладних, що свідчить про відсутність перешкод, визначених підпунктом 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», для включення зазначеної суми до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду.

Також суд зазначає, що транспортування зазначених товарно-матеріальних цінностей підтверджено товарно-транспортними накладними, копії яких наявні в матеріалах справи.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що заповнення товарно-транспортних документів свідчить про невідбуття певних господарських операцій, з огляду на наступне. Метою складання зазначених документів є підтвердження правомірності відображення в податковому обліку витрат, пов'язаних із транспортуванням, проте, зазначені документи не впливають на формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями з приводу постачання товарно-матеріальних цінностей. Наявність товарно-транспортних накладних не пов'язано із формуванням податкового кредиту, порядок визначення якого встановлений підпунктом 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». З огляду на зазначене, висновки про відсутність фактичного виконання господарської операції не можуть обґрунтовуватися в залежності від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної.

У судовому засіданні в якості свідка було допитано ОСОБА_4, який є власником одного з транспортних засобів на якому здійснювалося перевезення ТМЦ ТОВ «Донецькагро - маркет» на адресу ТОВ «Артемівський КХП». Зазначена особа зазначила, що не надавала послуги перевезення ТОВ «Донецькагро - маркет», але доставляло вантажі на адресу ТОВ «Артемівський КХП». Щодо здійснення перевезень у 2009 році, свідок не зміг надати пояснення, оскільки вже сплинуло багато часу.

Згідно з частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 цього ж Закону, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, враховуючи умови договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Донецькагро-Маркет» (обов'язок постачальника/продавця забезпечити поставку товару, місце поставки), видаткові накладні, складські квитанції на зерно, картки складського обліку, що містяться в матеріалах справи, є належними доказами, що підтверджують транспортування товару позивачеві. Правильність формування суми спірного податкового кредиту підтверджується, окрім податкових накладних, первинними документами.

Також, в підтвердження своєї правової позиції відповідачем надано акт ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька від 22.07.2010р. № 759/23-213/34849808 про неможливість проведення перевірки контрагента ТОВ «Донецькагро-маркет» з питань підтвердження отриманих від ТОВ «Артемівський комбінат хлібопродуктів» відомостей. Як вбачається із зазначеного акту податковим органом не досліджені первинні документи по взаємовідносинам зазначеного Товариства з позивачем і не встановлено наявності чи відсутності фінансово-господарських відносин між ними.

Суд вважає безпідставними посилання відповідача в акті перевірки на необґрунтованість формування позивачем податкового кредиту за наслідками здійснення господарської діяльності з ТОВ «Донецькагро-Маркет».

Судом встановлено, що контрагент позивача ТОВ «Донецькагро-Маркет», на момент вчинення спірних фінансово-господарських операцій був юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку, включеною до ЄДРПОУ, знаходилися на податковому обліку в органі податкової служби та була платниками податку на додану вартість.

Відповідно до підпункту 7.2.4. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний під час виникнення спірних правовідносин, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Таким чином, постачальник позивача ТОВ «Донецькагро-Маркет» на час здійснення господарських операцій мала статус юридичної особи, та як наслідок мали право здійснювати господарську діяльність шляхом укладення договорів на поставку товарів, договорів купівлі-продажу та був наділений правом видачі податкових накладних, що обумовлює спеціальну податкову правосуб'єктність.

В свою чергу, обставина реального здійснення господарських операцій та правильність їх відображення в податковому обліку доведена в цій адміністративній справі на підставі досліджених доказів.

Стосовно доводів відповідача, що договори поставки/купівлі-продажу, укладені між позивачем та ТОВ «Донецькагро-Маркет», є нікчемними, суд зазначає наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Суд бере до уваги, що умовою для кваліфікації правочину як нікчемного через те, що він порушує публічний порядок, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, визначальне значення має встановлення персоналій посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник.

В процесі розгляду справи відповідачем доказів, крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, відповідачем не надано.

Водночас позивачем з посиланням на належні докази, що долучені до матеріалів справи, доведено обставину реального здійснення господарських операцій.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Разом з тим, як встановлено в судовому засіданні з пояснень представників сторін, кримінальних справ відносно посадових осіб позивача та ТОВ «Донецькагро-Маркет», щодо порушення податкового та іншого законодавства в сфері економічних відносин, зокрема щодо укладення та виконання вищезазначених договорів, не порушувалось, обвинувальні вироки суду з цього приводу відсутні.

Посилання представників відповідача на обвинувальний вирок Куйбишевського районного суду м. Донецька по кримінальній справі № 1-512/10 стосовно посадових осіб ТОВ «Донбас-Агро», ТОВ «Регіон Стекло ЛТД», ТОВ «Украгропоставка» суд не приймає до уваги, оскільки зазначене підприємство не має ніякого відношення до спірних правовідносин і до здійснення фінансово-господарської діяльності з позивачем, так як контрагентом позивача, відповідно до матеріалів справи, є ТОВ «Донецькагро - маркет».

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд приходить до висновку, що первинні документи, які наявні в матеріалах справи, є належними доказами в розумінні частини 4 ст. 70 КАС України при підтвердженні обставин реальності правочинів, укладених з ТОВ «Донецькагро-Маркет», та правильності їх відображення в податковому обліку позивача.

З огляду на викладене, судом встановлено, що спірні договори з ТОВ «Донецькагро-Маркет» спричинили зміну майнового стану позивача, тобто є реальними, спірні суми податкового кредиту та валових витрат сформовані на підставі достовірних первинних документів, які підтверджують рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача, у договорах наявна господарська мета.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі вищевикладеного, а також враховуючи, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства в частині спірних правовідносин, застосування до нього штрафних санкцій на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України є неправомірним.

На підставі викладеного, позовні вимоги ТОВ «Артемівський комбінат хлібопродуктів» підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемівський КХП» м. Артемівськ до Артемівської об'єднаної Державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішеннь № 0000752342 від 08.10.2012 року та № 0001112342 від 20.12.2012 року - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000752342 від 08.10.2012 року.

Скасувати податкове повідомлення - рішення № 0001112342 від 20.12.2012 року.

Стягнути з державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемівський КХП» м. Артемівськ судові витрати в розмірі 2294 грн.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена вступна та резолютивна частини у судовому засіданні 25 червня 2013 року в присутності представників сторін.

Повний текст постанови складено та підписано 01 липня 2013 р.

Постанова може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Олішевська B.В.