Рішення № 32157877, 20.06.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2013 р.Справа № 922/2002/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Кролівець М.О.

розглянувши справу

за позовом ТОВ фірма "ТК-3000", м. Харків до ФОП ОСОБА_2, с. Високий про стягнення коштів за участю представників сторін:

позивача - не з'явився.

відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Розглядається вимога ТОВ "ТК-3000" про стягнення з ФОП ОСОБА_2 загальної суми заборгованості у розмірі 74 446,39 грн.

Представник позивача в призначене судове засідання не з'явився, витребуваних судом документів не надав, про час та місце слухання справи був повідомлений, про причини неявки суду не повідомив.

Представник відповідача в призначене судове засідання не з'явився, витребуваних судом документів не надав, про час та місце слухання справи був повідомлений, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, про причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень на позов, в зв'язку з чим справа розглядається в порядку статті 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами справи.

Суд, розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне:

29.06.2005 року між ТОВ "ТК-3000" (Замовник, позивач по справі) та з ФОП ОСОБА_2 (Постачальник, відповідач по справі) був укладений договір поставки, у відповідності з умовами якого, відповідач зобов'язується передати, а позивач - прийняти та сплатити матеріали на умовах, передбачених цим Договором. Кількість, номенклатура товару вказується в специфікаціях до цього Договору, які є його невід'ємною частиною.

29.06.2005 року сторонами було підписано специфікацію на поставку ватину глопрошивного.

Відповідно до п. 3.2. Договору відповідач зобов'язаний поставити товар позивачу протягом 5 банківських днів з моменту сплати товару.

Відповідно до п.3.3. Договору датою поставки товару вважається дата вказана в видатковій накладній.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти за поставлений товар у загальній сумі 54 014,28 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких містяться в матеріалах справи.

На виконання умов Договору відповідачем було поставлено товар на суму 18003,60 грн.

Крім того, 25.10.2007 року відповідачем було повернуто 1000,00 грн. та 30.12.2009 року відповідачем було перераховано позивачу 100,00 грн., грошових коштів сплачених позивачем за поставлений товар.

Таким чином, станом на момент звернення позивача з позовом до суду за відповідачем рахується заборгованість в сумі 34 910,68 грн., товар відповідачем на адресу позивача на вказану суму не поставлено та грошові кошти не повернуто.

Надаючи правову оцінку вище викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно до ч.2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до наявного в матеріалах справи двостоннього акту звірки взаємних розрахунків станом на 28.02.2013 року сума заборгованості у розмірі 34 910,68 грн. відповідачем визнана.

Враховуючи, що сума основного боргу відповідачем не оспорена, відповідач не надав суду доказів про поставку товару у повному обсязі або доказів повернення суми попередньої оплати за недопоставлений товар, а також, враховуючи, що відповідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином та у встановлений строк, позовні вимоги щодо стягнення попередньої оплати в сумі 34 910,68 грн. суд вважає обґрунтованими та такими, що підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, на підставі п.9.3. Договору позивачем за прострочення виконання зобов'язання відповідачу була нарахована пеня в сумі 3 316,51 грн.

Згідно п.5 ч.1 ст.81 ГПК України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо, зокрема, позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.05.2013 року про порушення провадження у справі було зобов'язано позивача надати до суду обґрунтований розрахунок стягуваної суми з урахуванням умов договору та зазначенням періоду виникнення заборгованості, але позивачем на виконання вимог ухвали суду без поважних причин обґрунтований розрахунок пені необхідний для вирішення спору в цій частині не надано, в зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 3 316,51 грн. суд залишає без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.81 ГПК України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми. За таких обставин, позовні вимоги позивача в розмірі 8014,71 грн. 3% річних обґрунтовані, відповідають вимогам діючого законодавства та підлягають задоволенню.

Перевіривши нарахування інфляційних втрат у розмірі 28 204,49 грн., суд приходить до висновку, що наданий позивачем розрахунок суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки розрахований порічно та без врахування повернутих грошових коштів сплачених в якості попередньої оплати в розмірі 1000 грн. та 100 грн. відповідно.

Позивачем без поважних причин на виконання вимог ухвали суду обґрунтований помісячний розрахунок інфляційних за період з липня 2005 року по грудень 2012 року необхідний для вирішення спору не надано, в зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення інфляційних в сумі 28 204,49 грн. судом залишаються без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.81 ГПК України.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 526, 530, 625 ЦК України, ст.ст. 1, 12, 22, 33, 43, 49, 75, п.5 ч.1 ст.81, 82-85 ГПК України,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК-3000» (м.Харків, пл. Повстання, 2, код ЄДРПОУ: 30752658, р/р 26001010057393 в AT «Банк Золоті Ворота» м. Харків, МФО 351931) суму попередньої оплати у розмірі 34 910,68 грн., 8 014,71 грн. 3% річних, 1 720,50 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення пені в сумі 3 316,51 грн. та інфляційних в розмірі 28 204,49 грн. позов залишити без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.81 ГПК України.

Повне рішення складено 25.06.2013 р.

Суддя Прохоров С.А.

справа №922/2002/13