Рішення № 32157699, 25.06.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" червня 2013 р. Справа № 911/1430/13

Господарський суд Київської області у складі судді Саванчук С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик",

84601, Донецька обл., м. Горлівка, вул. Озерянівська, 2

02088, м. Київ, вул. Леніна, 42

до Фізичної особи - підприємця Ксенжук Віри Павлівни,

09220, Київська обл., Кагарлицький р-н, с. Черняхів, вул. Заводська, 13

про стягнення 1 397,02 грн.

за участю представників:

позивача - 1) Далека Т.В. (довіреність від 31.12.2012, б/н);

2) Зеленковська О.Г. (довіреність від 25.06.2013, б/н);

відповідача - Голіцин Д.С. (адвокатський договір від 07.05.2013).

Обставини справи:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" (далі - позивач) до Фізичної особи - підприємця Ксенжук Віри Павлівни (далі - відповідач) про стягнення 7 337,18 грн., з яких: 5 940,16 грн. - основний борг, 376,26 грн. - пеня, 604,97 грн. - 20% річних, 415,79 грн. - штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань щодо здійснення розрахунку за поставлений товар.

Ухвалою господарського суду Київської області від 17.04.2013 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 07.05.2013.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 10880 від 07.05.2013) позивачем подано клопотання про залучення документів на вимогу ухвали суду від 17.04.2013.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 10880 від 07.05.2013) позивачем подано клопотання про зменшення розміру позовних вимог відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку зі сплатою відповідачем основного боргу та частковим поверненням товару, на підтвердження чого надано акт звірки взаєморозрахунків та заявлено остаточні позовні вимоги у розмірі 1 397,02 грн., що складаються з: 376,26 грн. - пені, 604,97 грн. - 20% річних та 415,79 грн. - штрафу.

Відповідно до частин 4, 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням того, що заяву підписано уповноваженою на це особою, зменшення розміру позовних вимог не суперечить чинному законодавству та не порушує нічиїх прав і охоронюваних законом інтересів, зменшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом.

У зв'язку з прийняттям зменшення розміру позовних вимог господарським судом, у справі має місце нова ціна позову - 1 397,02 грн., з яких: 376,26 грн. - пеня, 604,97 грн. - 20% річних та 415,79 грн. - штраф, виходячи з якої і буде вирішуватися спір.

Підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні, з урахуванням пункту 6. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 №01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року".

У судовому засіданні 07.05.2013 оголошено перерву на 21.05.2013 відповідно до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

20.05.2013 через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 11512 від 20.05.2013) відповідачем подано заперечення, в якому зазначено про відсутність предмету спору та заявлено клопотання про припинення провадження у справі.

У судовому засіданні 21.05.2013 оголошено перерву на 13.06.2013 відповідно до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

10.06.2013 через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 12932 від 10.06.2013) відповідачем подано додаткові письмові пояснення, в яких позов заперечується повністю.

У судовому засіданні 13.06.2013 оголошено перерву на 25.06.2013 відповідно до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 13.06.2012 на підставі частини 3 статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору у справі на п'ятнадцять днів.

У судовому засіданні 25.06.2013 представники позивача повністю підтримали позовні вимоги, з урахуванням зменшення розміру позовних вимог, представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 25.06.2013 оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -

встановив:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" (далі - позивач, постачальник) та Фізичною особою - підприємцем Ксенжук Вірою Павлівною (далі - відповідач, покупець) укладено договір від 01.01.2011 № 469-11 (далі - Договір) відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця алкогольні напої, а покупець зобов'язався прийняти товар і оплатити в порядку, визначеному умовами договору (пункт 1.1. Договору).

Відповідно до пункту 4.1. Договору, найменування, кількість, асортимент товару визначається покупцем у замовленні та зазначається постачальником у видатковій накладній на товар.

Згідно пункту 6.1. Договору, розрахунки за товар здійснюються покупцем протягом 21 календарних днів з дня отримання товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника або в інших узгоджених сторонами порядку та формі, що не суперечить чинному законодавству України, або за домовленістю сторін шляхом попередньої оплати.

До матеріалів справи не додано доказів погодження сторонами іншого, ніж прямо передбаченого пунктом 6.1. Договору строку оплати - протягом 21 календарних днів з дня отримання товару, а, відтак, суд дійшов висновку, що в спірних правовідносинах сторонами погоджено здійснення оплати товару протягом 21 календарних днів з дня отримання товару, що підтверджено сторонами.

Крім того, твердження заперечень на позовну заяву про те, що у грудні 2011 року відповідач на підставі пункту 9.6. Договору повідомив працівника позивача про небажання подальшої співпраці, судом оцінюється критично та не розцінюється як підстава вважати Договір достроково розірваним або припиненим, оскільки доказів письмового звернення до позивача з відповідною пропозицією, відповідно до пункту 9.4. Договору, матеріали справи не містять, а фактичні обставини справи - постійне здійснення господарських операцій між сторонами з поставок товару за Договором, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами та не заперечується сторонами, свідчить про те, що Договір діяв у період спірних поставок.

Під час встановлення правових підстав спірних відносин, судом враховано, що у даті Договору, що вказана на першому його аркуші, міститься виправлення, а саме: 2010 рік виправлено на 2011 рік. У зв'язку з чим, позивачем стверджується, що Договір укладено у 2011 році, а відповідачем - що у 2010 році. Судом враховано, що у видаткових накладних, копії яких наявні в матеріалах справи, щодо поставок за Договором, зазначено реквізити Договору, зокрема, дату укладання - 01.01.2011, вказані накладні підписані представниками обох сторін. Крім того, дана обставина, зважаючи на умови Договору, що визначають строк його дії, а також відсутність у матеріалах справи доказів його дострокового розірвання, відмови від пролонгації чи визнання Договору недійсним, не впливає на факт чинності Договору під час спірних правовідносин.

На виконання умов Договору, позивач поставив відповідачу товар на суму 6 470,16 грн., а останній його отримав, що підтверджується наступними видатковими накладними: від 11.05.2012 № 436082/427402 на суму 645,54 грн., від 19.05.2012 № 444411/436403 на суму 1 057,44 грн., від 25.10.2012 № 617646/604897 на суму 1 622,10 грн., від 26.10.2012 № 619641/606957 на суму 484,02 грн., від 27.10.2011 № 620974/608696 на суму 2 661,06 грн. До матеріалів справи долучено копії зазначених видаткових накладних.

На момент звернення позивача з даним позовом до суду, відповідач не оплатив вартість прийнятого товару на суму 5 940,16 грн.

Позивачем подане клопотання про зменшення розміру позовних вимог, де зазначено про оплату відповідачем товару, отриманого за вищевказаними видатковими накладними та часткове повернення товару, на підтвердження чого надано акт звірки взаєморозрахунків між сторонами станом на 30.04.2013, копії фіскальних чеків та накладної від 25.04.2013 № 1 про часткове повернення товару.

Відповідно до частин 4, 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням того, що клопотання підписано уповноваженою на це особою, зменшення розміру позовних вимог не суперечить чинному законодавству та не порушує нічиїх прав і охоронюваних законом інтересів, зменшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом.

У зв'язку з прийняттям зменшення розміру позовних вимог господарським судом, у справі має місце нова ціна позову - 1 397,02 грн., виходячи з якої і буде вирішуватися спір.

Зокрема, за несвоєчасну оплату відповідачем отриманого товару, позивачем заявлено до стягнення 376,26 грн. пені, 604,97 грн. 20% річних та 415,79 грн. штрафу (7% від суми боргу). Розрахунок наведено в Додатку №1 до позовної заяви (том 1, а.с. № 11).

Відповідачем позовні вимоги заперечені повністю, оскільки він вважає, що ним строк виконання грошового зобов'язання перед позивачем не порушений.

Суть заперечень відповідача полягає у тому, що поставки товару між сторонами мають постійний характер, наявні поставки, що здійсненні за видатковими накладними, складеними після спірних, строк виконання грошових зобов'язань відповідача за якими не настав. Проте, позивачем, внаслідок зловживання своїми договірними правами, кошти, що надавались відповідачем представнику позивача готівкою, зараховано не в рахунок сплати за спірними, більш ранніми, за якими спливав строк розрахунку, видатковими накладними, а в рахунок більш пізніх, тих, за якими не наступив строк виконання грошового зобов'язання.

Зважаючи на викладене, відповідач вважає, що ним не порушено строк виконання основного зобов'язання, а, відтак, відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій і відсотків річних за невиконання грошового зобов'язання.

Зокрема, відповідач посилається на пункт 6.4. Договору, яким визначено, що якщо покупець, при здійсненні оплати товару не вказує номер накладної, за яку здійснює розрахунок, то постачальних має право здійснити зарахування коштів як оплату за накладні, строк оплати за якими настав раніше.

Свої заперечення відповідач обґрунтовує доказами, що надані ним в матеріали справи: розпискою представника позивача про отримання готівкових коштів від відповідача на погашення спірної заборгованості, бланком здачі грошових коштів та копією посадової інструкції працівника позивача, який отримував кошти, де визначено, зокрема, що вказаний працівник «вживає заходів із забезпечення своєчасного надходження коштів за реалізовану продукцію».

Відповідно до письмових заперечень відповідача, розрахунки здійснювались відповідачем за тими накладними, за якими вказувала уповноважена особа позивача і претензій зі сторони позивача не було у зв'язку з особливим статусом товару, який знаходився на реалізації.

Крім того, відповідачем стверджується, що в спірних правовідносинах має місце прострочення кредитора, оскільки позивачем постійно змінюються банківські розрахункові рахунки, що позбавляє відповідача можливості здійснювати безготівкову оплату товару із зазначенням у призначеннях платежів тих видаткових накладних, за якими він має намір сплатити.

На підставі аналізу норм чинного законодавства, умов Договору, матеріалів справи та фактичних обставин справи, що встановлені судом, суд дійшов висновку про безпідставність заперечень відповідача, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 6.4. Договору, якщо покупець, при здійсненні оплати товару не вказує номер накладної, за яку здійснює розрахунок, то постачальних має право здійснити зарахування коштів як оплату за накладні, строк оплати за якими настав раніше.

Пунктом 6.1. Договору погоджено сторонами можливість здійснення розрахунку між ними в інших, ніж шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника, узгоджених сторонами порядку та формі, що не суперечить чинному законодавству України.

Згідно з пунктом 6.2. Договору датою оплати покупцем вартості отриманого від постачальника товару є дата зарахування грошових коштів на рахунок постачальника.

Відповідно до частини 1 статті 198 Господарського кодексу України платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з абзацом першим частини 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

На підтвердження сплати спірної заборгованості, в матеріали справи надано копії фіскальних чеків про зарахування коштів через банківську установу на рахунок позивача.

Вказане відповідає вимогам законодавства та умовам, що погоджені сторонами в Договорі, а віднесення коштів в оплату того чи іншого зобов'язання є волевиявленням сторони, яке реалізоване відповідачем шляхом уповноваження особи здійснити оплату через установу банку від його імені, з іншої сторони, здійснити зарахування коштів як оплату за накладні, строк оплати за якими настав раніше, є правом, а не обов'язком позивача.

Згідно зі статтею 65 Господарського кодексу України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів, для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Судом встановлено волевиявлення сторін на підставі матеріалів справи, наявність основного грошового зобов'язання у заявленому в позові розмірі 5 940,16 грн. - сторонами не заперечується, докази сплати коштів - фіскальні чеки свідчать про сплату спірних коштів після порушення провадження у справі, доказів оплати у повному обсязі вартості товару, що поставлений за спірними накладними, відповідач суду не надав. Проте, позивачем надано розрахунок та бухгалтерську довідку від 18.06.2013, за підписами уповноважених представників позивача, в якій визначено волевиявлення позивача про зарахування коштів в рахунок спірних накладних, що відповідає умовам Договору між сторонами та не суперечить законодавству.

Підтвердженням відсутності у позивача права на стягнення штрафних санкцій та відсотків річних, відповідач також вважає те, що в акті звірки взаєморозрахунків, що підписаний сторонами станом на 30.04.2013 не відображено наявності будь-якої заборгованості відповідача перед позивачем.

Твердження відповідача щодо неправомірності позовних вимог про стягнення штрафних санкцій та відсотків річних у зв'язку з тим, що вказані зобов'язання не відображені в акті звірки взаєморозрахунків станом на 30.04.2013 судом до уваги не беруться, з огляду на наступне.

Вказаний акт складено після порушення провадження у справі, після того як відповідачем сплачено основний борг та частково повернуто товар, у зв'язку з чим позивачем зменшено розмір позовних вимог на суму основного боргу, що прийнято судом.

У розумінні статей 9, 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», вказаний акт є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості та фіксує стан розрахунків між сторонами, але сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, а також не свідчить про відмову позивача від права нарахування штрафних санкцій та відсотків річних за порушення грошового зобов'язання, яке мало місце в минулому і яке згодом виконане добровільно, зважаючи на те, що відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про те, що відповідач на підставі власного волевиявлення не зазначав ті призначення платежів, які вважав за потрібне, доказів сплати коштів за спірними накладними в строк, що визначений Договором, суду не надав, а обов'язку позивача здійснювати зарахування коштів в рахунок більш ранніх зобов'язань або не здійснювати подальші поставки товару у разі наявності заборгованості, про що також вказується відповідачем, ані законодавством, ані Договором не встановлено.

Інші заперечення відповідача не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують вказаних висновків суду.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору на підставі доказів у справі. Зокрема, відповідно до частини 2 статті 32 Господарського процесуального кодексу України - на підставі письмових доказів та пояснень представників сторін.

Згідно із частиною 1 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, обов'язок доказування покладається на сторони.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Приписами пункту 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з вимогами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищевикладене, наявні у справі докази, досліджені судом, суд дійшов висновку про порушення відповідачем строку оплати товару, що отриманий ним за Договором, на суму 5 940,16 грн.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Згідно частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частинами 1, 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 Господарського кодексу України). Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (частина 6 статті 232 Господарського кодексу України).

Згідно частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 7.1. Договору, у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від постачальника товару, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день порушення строків оплати; у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від постачальника товару більше ніж на 30 календарних днів, покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі сім відсотків від суми боргу.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно пункту 9.2. Договору, у випадку порушення покупцем строків оплати отриманого від постачальника товару, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику 20% річних від суми боргу за користування чужими коштами.

З метою повного і об'єктивного розгляду справи, судом перевірено правильність нарахування штрафних санкцій і 20% річних та встановлено, що здійснений позивачем розрахунок в частині стягнення пені є помилковим та підлягає частковому задоволенню в розмірі 376,22 грн., розрахунок в частині стягнення 20% річних та штрафу, відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, тому підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами.

На підставі аналізу вищезазначених норми чинного законодавства, дослідження матеріалів та всебічного розгляду всіх обставин справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 604,97 грн. 20% річних, 376,22 грн. пені та 415,79 грн. штрафу є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростованими, а, відтак, підлягають задоволенню. Позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 0,04 грн. задоволенню не підлягають.

Відшкодування судового збору, сплаченого позивачем у розмірі 1 720,50 грн., відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 4, 32, 33, 36, 43, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Ксенжук Віри Павлівни (09220, Київська обл., Кагарлицький р-н, с. Черняхів, вул. Заводська, 13, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 2241020481) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" (84601, Донецька область, м. Горлівка, вул. Озерянівська, 2, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 35871504) 376 (триста сімдесят шість) грн. 22 коп. пені, 604 (шістсот чотири) грн. 97 коп. 20% річних, 415 (чотириста п'ятнадцять) грн. 79 коп. штрафу та 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 49 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 01.07.2013.

Суддя С.О. Саванчук