Рішення № 32155105, 21.06.2013, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/2761/2013р. Головуючий у 1 інстанції: Бондаренко І.В.

Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2013 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Крилової О.В.

Суддів : Трофимової Д.А.

Бабак А.М.

При секретарі: Свинаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 09 квітня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа - Державна іпотечна установа при Кабінеті Міністрів України, про розподіл майна подружжя, визнання права власності, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Державна іпотечна установа при Кабінеті Міністрів України, про розподіл майна подружжя, визнання права власності,

В С Т А Н О В И Л А:

В жовтні 2012 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя, визнання права власності.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 07.08.1999 року по 20.11.2009 року. Від шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

23 квітня 2010 року вона зареєструвала іншій шлюб та змінила прізвище з „ОСОБА_4" на „ОСОБА_4".

За час перебування в шлюбі з відповідачем була придбана квартира за адресою: АДРЕСА_1.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_3 залишився проживати в спірній квартирі, її право власності як співвласника частині вказаної квартири не визнає.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_4 просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

У січні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_4, третя особа - Державна іпотечна установа при Кабінеті Міністрів України, про розподіл майна подружжя та визнання права власності.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що 07.08.1999 року він уклав шлюб з ОСОБА_4

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 09 листопада 2009 року шлюб було розірвано.

З травня 2009 року сторони мешкають окремо, спільне господарство не ведеться.

16 серпня 2007 року він уклав з ТОВ „Український промисловий банк" кредитний договір, за умовами якого отримав кредит для придбання нерухомості в сумі 51450 доларів США під 12% річних, з кінцевим строком повернення до 15.08.2032 року.

Того ж дня в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором було укладено іпотечний договір, згідно умов якого предметом іпотеки є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, яка має наступні характеристики: квартира АДРЕСА_1.

13 вересня 2007 року ним було перераховано банку в рахунок погашення кредиту 39400 доларів США, які він отримав від продажу квартири, яка належала йому на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину. Вказані кошти ОСОБА_3 не вважає об'єктом спільної власності подружжя.

Згідно свідоцтва про право власності від 30.05.2008 року та витягу ОП „ЗМБТІ" від 04.06.2008 року за ним зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Враховуючи той факт, що погашення кредиту складалось з відсотків за користування кредитом та тіла кредиту, що складало 40 доларів США щомісяця, сторонами за час спільного проживання було сплачено 800 доларів США.

Виходячи з рівності часток подружжя, ОСОБА_3 вважає, що ОСОБА_4 належить 7/500 частини спірної квартири, що відповідає 400 доларам США, а йому - 493/500 частини спірної квартири.

Посилаючись на вищевикладені обставини, ОСОБА_3 просив суд визнати за ним право власності на 486/500 частини квартири АДРЕСА_1; визнати 14/500 частин спірної квартири спільним майном подружжя, визначивши, що частки подружжя є рівними, тобто по 7/500 частин кожному; припинити право ОСОБА_4 на 7/500 частин у спільному майні, з виплатою їй компенсації за цю незначну частку; визнати за ним право власності на всю спірну квартиру.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 09 квітня 2013 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 1209 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_4 та зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнити частково, а саме: визнати за ОСОБА_3 право приватної власності на 43/50 частки кв. АДРЕСА_1.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

На підставі п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

Так, відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції визнав за нею право власності на 1/2 частину спірної квартири, так як вважав, що зазначену квартиру було придбано у шлюбі, в інтересах сім'ї, вона є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає розподілу між сторонами в рівних часках.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки він суперечить закону та не ґрунтується на доказах, наявних у матеріалах справи.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина 1 статті 70 СК України).

Згідно з ч. 1 ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Частиною 4 статті 65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Згідно з пунктами 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина 4 статті 65 СК України).

Відповідно до частин 6, 7 статті 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, суд відповідно до ч. 6 ст. 57 СК може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин, і провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною власністю до настання таких обставин (абзац 3 пункту 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»).

На підставі частин 1, 3 статті 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню; обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом першої інстанції встановлені та не оспорюються сторонами наступні обставини.

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 07.08.1999 року (а.с. 34).

Від шлюбу сторони мають малолітнього сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 36).

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 09.11.2009 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було розірвано. Рішення набрало законної сили 20.11.2009 року. У рішенні встановлено, що шлюбні відносини між сторонами припинені з травня 2009 року (а.с. 120).

У своїй позовної заяві до Хортицького районного суду м. Запоріжжя про стягнення аліментів від 15.10.2009р., ОСОБА_4 також зазначала, що „подружні відносини між мною й відповідачем припинилися з травня 2009 року, спільне господарство на ведеться" (а.с. 76-77).

23 квітня 2010 року ОСОБА_4 зареєструвала іншій шлюб та змінила прізвище на „ОСОБА_4" (а.с. 37).

Під час шлюбу, 14.08.2007 року між ОСОБА_3 та ТОВ „Постулат" було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № 48, договірна вартість ЦП за цим договором становить 273499,86 грн., при погашенні облігацій покупець має право отримати у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1, будівництво якої здійснювало ТОВ „Постулат", з подальшим укладенням нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири (а.с. 167-169).

В цей же день ОСОБА_3 вніс до ТОВ „Постулат" первинний внесок за цим договором на будівництво квартири в сумі 13675 грн. 40 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 75479 від 14.08.2007 року (а.с. 170).

16.08.2007 року ОСОБА_3 уклав з ТОВ „Український промисловий банк" кредитний договір № 501-99/К-07 (кредит на придбання нерухомості (первинний і вторинний ринок) та кредит під заставу нерухомості) на сумі 51450 доларів США, в еквіваленті 259822 грн. 50 коп., під 12% річних, дата повернення кредиту - 15 серпня 2032р., мета кредитування - купівля житла (а.с. 59-61), які ОСОБА_3 отримав 16.08.2007р. згідно заявки на видачу готівки № 8424 (а.с. 171). В цей же день за платіжним дорученням № 75818 від 16.08.2007р. ОСОБА_3 перерахував ТОВ „Постулат" 259824 грн. 46 коп. (а.с. 172).

Для забезпечення кредитних зобов'язань ОСОБА_3 уклав з ТОВ „Український промисловий банк" іпотечний договір № 501-99/Z-07 від 16.08.2007 року. Предметом іпотеки згідно п. 1.2 цього договору є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, на квартиру за адресою: АДРЕСА_1. Даний договір було нотаріально посвідчено 16.08.2007р. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстровано в реєстрі за № 1182 (а.с. 45-47).

16.08.2007 року ОСОБА_4 (тоді ОСОБА_3) уклала з ТОВ „Український промисловий банк" договір поруки № 501-99/П-07-1, згідно якого поручилась за належне виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором від 16.08.2007р. (а.с. 72).

30.05.2008 року ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, право власності оформлено та зареєстровано ОСОБА_3 в органах БТІ (а.с. 88-89, 90-91).

17.07.2009 року ОСОБА_3 уклав з ТОВ „Український промисловий банк" додаткову угоду до кредитного договору № 501-99/К-07 від 16.08.2007 року, згідно якої назву договору змінено на «Договір про іпотечний кредит» та сторони погодились, що ОСОБА_3 надано грошові кошти в сумі 83100 грн. під 16,5% річних, кредит надається строком погашення не пізніше 16.07.2034 року на поліпшення житлових умов (а.с. 62-67).

В цей же день ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали з ТОВ „Український промисловий банк" договір поруки № 501-99/Zфпор-09, за умовами якого ОСОБА_4 поручилась за належне виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором від 16.08.2007 року та додаткової угоди до нього (а.с. 73-75).

Згідно ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуто нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуто нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_2 в м. Запоріжжі на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17.01.1998р., серія ААК № 799788, яку він отримав у спадок від ОСОБА_9 (а.с. 92). Ця квартира була набута ОСОБА_3 до шлюбу, є його особистою приватною власністю.

13 вересня 2007 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_10, за реєстровим № 336, ОСОБА_3 продав належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_2, отриману ним у спадок, ОСОБА_11 за 202000 (двісті дві тисячі) гривень, що підтверджується довідкою нотаріуса № 230/01-16 від 06.11.2012р. (а.с. 93).

13.09.2007 року, тобто в день продажу належної йому на праві особистої приватної власності квартири, ОСОБА_3 для виконання своїх зобов'язань за кредитним договором № 501-99/К-07 від 16.08.2007р., сплатив ТОВ „Український промисловий банк" 39400 доларів США (еквівалент 198970 грн.) за квитанцією № 8860 від 13.09.2007 року (а.с. 173).

Після розірвання шлюбу із ОСОБА_4, ОСОБА_3 один продовжував і дотепер продовжує сплачувати кредит. Так, за період з травня 2009 року по квітень 2013 року ним сплачено за кредит 87240 грн. 05 коп., з яких 57660 грн. 88 коп. - тіло кредиту і 29579 грн. 17 коп. - відсотки за користування кредитом.

За час спільного проживання сторін у шлюбі, з серпня 2007 року по квітень 2009 року, ними було сплачено спільні кошти в рахунок погашення отриманого на придбання квартири кредиту згідно квитанцій: за 2007 рік - 3867 грн. 15 коп. (2272 грн. 50 коп. + 202 грн. + 604 грн. 84 коп. + 206 грн. 55 коп. + 581 грн. 26 коп.); за 2008 рік - 9713 грн. 69 коп. (802 грн. 95 коп. + 797 грн. 90 коп. + 757 грн. 50 коп. + 792 грн. 85 коп. + 203 грн. 01 коп. + 569 грн. 64 коп. + 776 грн. 16 коп. + 740 грн. 78 коп. + 775 грн. 20 коп. + 194 грн. 79 коп. + 557 грн. 01 коп. + 743 грн. 90 коп. + 898 грн. 03 коп. + 1103 грн. 97 коп.); за 2009 рік - 3720 грн. 41 коп. (1179 грн. 56 коп. + 870 грн. 95 коп. + 6 грн. 85 коп. + 785 грн. 86 коп. + 7 грн. 24 коп. + 869 грн. 95 коп.); + первинний внесок в сумі 13675 грн. 40 коп. під час оформлення договору купівлі-продажу цінних паперів, а всього на загальну суму 30976 грн. 65 коп. (а.с. 174 - 198).

Тому, судова колегія вважає, що спільним сумісним майном подружжя є кошти в сумі 30976 грн. 65 коп., які сплачені за вищевказаним кредитним договором на придбання спірної квартири.

Згідно звіту про оцінку ринкова вартість спірної квартири складає 241788 грн. (а.с. 8-27), що визнається сторонами.

Інше майно (меблі, побутова техніка, тощо), що придбане сторонами за час шлюбу було поділено між ними за їх згодою, коли ОСОБА_4 виїхала зі спірної квартири, що також визнається сторонами.

Таким чином, спільним сумісним майном подружжя необхідно визнати 12,81149 частин квартири, або по 6,405745 частини кожному з подружжя. Оскільки частка кожної із сторін виходить дрібною, то судова колегія вважає за можливе розподілити майно подружжя, визнавши право власності за ОСОБА_4 на 7/100 частин спірної квартири, а за ОСОБА_3 - на 93/100 частини спірної квартири.

Твердження ОСОБА_4 про те, що для придбання спірної квартири кошти в сумі 26000 грн. переказував 14.08.2007р. її брат ОСОБА_12 (а.с. 149) не знайшли свого підтвердження, нею не представлено суду відповідних доказів, що ці кошти були витрачені на придбання спірної квартири, договір позики не укладався, перекази на ім'я ОСОБА_12 позивач почала здійснювати лише з квітня 2011 року, коли вже перебувала в іншому шлюбі (а.с. 150-155).

Таким чином, задовольняючи позов ОСОБА_4 та визнаючи за нею право власності на 1/2 частину квартири, суд першої інстанцій належним чином не звернув уваги на те, що за наслідками укладення кредитного договору для придбання квартири в інтересах сім'ї, боргові зобов'язання перед кредитором виникають як для чоловіка, так і для дружини, незалежно від того, хто із подружжя отримував кредит. У такому випадку, при вирішенні спору про право власності на майно необхідно встановлювати особу, яка сплачувала заборгованість за кредитним договором. Ця обставина повинна братись до уваги при визначенні частки кожного з подружжя.

За таких обставин суд неправильно застосував норми матеріального права, в порушення норм процесуального права не встановив всіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а відтак судове рішення в частині задоволення позову ОСОБА_4 та відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя та визнання права власності, не може вважатися законним та обґрунтованим, апеляційний суд вбачає підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3 частково та ухвалення нового рішення по справі про часткове задоволення як позову ОСОБА_4, так і позову ОСОБА_3

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 5 ст. 88 ЦПК України, враховуючи, що позов ОСОБА_3 задовольняється частково, понесені ним судові витрати в суді першої та апеляційної інстанцій, які складаються із сум судового збору у розмірі 3373 грн. 11 коп. (пропорційно до розміру задоволених позовних вимог), колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_4

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 09 квітня 2013 року по цій справі скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту:

Позов ОСОБА_4 та зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 93/100 частини квартири АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 7/100 частин квартири АДРЕСА_1.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_4 та позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 3373 (три тисячі триста сімдесят три) грн. 11 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: