Ухвала суду № 32154083, 20.06.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/2323/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Данилишина В.М. Суддя-доповідач: Горяйнов А.М.

У Х В А Л А

Іменем України

20 червня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Горяйнова А.М.,

суддів - Желтобрюх І.Л. та Мамчура Я.С.,

при секретарі - Доник М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арго-торгівельна мережа» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2013 року ТОВ «Арго-торгівельна мережа» звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просило скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 25 лютого 2013 року № 0002032204 та 0002042204.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 19 березня 2013 року вказаний адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення про задоволення позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема апелянт вказує на те, що позивач при формуванні податкового кредиту та витрат порушив вимоги податкового законодавства.

Під час судового засідання представник відповідача підтримав свою апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити з підстав, викладених в ній.

Представники позивача в судовому засіданні заперечували проти апеляційної скарги та просили суд відмовити в її задоволенні посилаючись на те, що судом першої інстанції було винесено законне і обґрунтоване рішення, а підстави для його зміни чи скасування - відсутні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС - залишити без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2013 року - без змін виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Арго-торгівельна мережа» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2011 року по 30 вересня 2012 року, про що складено акт від 04 лютого 2013 року № 98/22.4/32249009.

На підставі вказаного акту відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 25 лютого 2013 року № 0002032204, яким позивачу нараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 4356743 грн. 00 коп., з яких 2904495 грн. - за основним платежем та 1452248 грн. 00 коп. - штрафні (фінансові) санкції, а також від 25 лютого 2013 року № 0002042204, яким позивачу нараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 5392465 грн. 00 коп., з яких 5372458 грн. 00 коп. за основним платежем та 20007 грн. 00 коп. - штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями податкового органу ТОВ «Арго-торгівельна мережа» звернулося до суду з позовом про їх скасування.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «Арго-торгівельна мережа» суд першої інстанції виходив з того, що позивач належними та допустимими доказами підтвердив правильність формування показників податкових декларацій з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Судом встановлено, що ТОВ «Арго-торгівельна мережа» уклало з ТОВ «Севзапмедлі-К» (у зв'язку зі зміною назви - ТОВ «Монтажбудінжинірінг»), ПП «Кловські сапфіри» та ТОВ «Адва Естейт» договори поставки одягу та аксесуарів.

Також між позивачем та ТОВ «Смарт технолоджис» був укладений про виконання робіт з розробки ескізного та робочого проекту торговельного обладнання, виготовлення замовлення та його доставки і монтажу.

На підставі документів, складених у зв'язку з виконанням вказаних договорів позивач сформував податковий кредит та витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств.

Відповідач вважає такі дії позивача неправомірними з огляду на наявність ознак фіктивності в діяльності ТОВ «Севзапмедлі-К», ПП «Кловські сапфіри», ТОВ «Адва Естейт» та ТОВ «Смарт технолоджис», у звязку з чим вищезазначені договори не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Судом першої інстанції було вірно встановлено, що у податкового органу відсутні повноваження визнавати правочини недійсними.

Так, згідно з ч. 1 ст. 203, ст. 204, ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ч. 3 ст. 228 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до ст.ст. 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Таким чином, за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих за правочинами, здійсненими з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Натомість, закріплюючи висновок про недійсність укладених між позивачем та його контрагентами договорів в акті перевірки, податковий орган, вийшов за межі своїх повноважень.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. У відповідності до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, належить, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Із вказаних норм права вбачається, що обов'язковою умовою виникнення права на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, є сплата податку на додану вартість у ціні придбаного або виготовленого товару чи послуг та понесення витрат саме у зв'язку з отриманням товарів, робіт (послуг). Таким чином, під час здійснення контролю за правомірністю формування платником податку податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, підлягає перевірці фактичне придбання товару чи отримання послуги.

На підтвердження фактичного отримання товару та робіт від ТОВ «Севзапмедлі-К», ПП «Кловські сапфіри», ТОВ «Адва Естейт» та ТОВ «Смарт технолоджис» позивач надав суду копії податкових накладних, видаткових накладних, специфікацій.

У зв'язку з цим колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було зроблено правильний висновок про те, що позивачем доведено фактичне здійснення господарських операцій із вказаними контрагентами.

Підставою для зменшення позивачу суми податкового кредиту по правовідносинах з ТОВ «Диліжанс 2010» стало вставлення під час перевірки розбіжностей між сумою задекларованого позивачем податкового кредиту та сумою задекларованих ТОВ «Диліжанс 2010» податкових зобов'язань по операціях з ТОВ «Арго-торгівельна мережа».

Разом з тим, податковим органом під час винесення податкового повідомлення-рішення від 25 лютого 2013 року № 0002032204 не було враховано, що позивачем було подано уточнюючий розрахунок, яким зменшено розмір задекларованого податкового кредиту по правовідносинах з ТОВ «Диліжанс 2010».

З огляду на подачу позивачем уточнюючого розрахунку, у податкового органу були відсутні підстави для нарахування ТОВ «Арго-торгівельна мережа» податкових зобов'язань з податку на додатну вартість по взаємовідносинах із вказаним контрагентом.

Також позивачу було зменшеному суму податкового кредиту по правовідносинах з ТОВ «Іст-вест Торг». Підставою для вчинення таких дій стало встановлення факту не реєстрації податкової накладної № 34 від 27 червня 2012 року в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У відповідності до п. 201.10 ст. 201 ПК України відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

При винесенні податкового повідомлення-рішення від 25 лютого 2013 року № 0002032204 відповідач не врахував положень абз. 11 п. 201.10 ст. 201 ПК України та факту подачі ТОВ «Арго-торгівельна мережа» до податкового органу скарги на ТОВ «Іст-вест Торг».

Також позивачу було зменшено суму податкового кредиту по правовідносинах з ТОВ «Агро-Біз» у зв'язку з невірним зазначенням в реєстрі отриманих податкових накладних дати складення податкової накладної № 24 від 15 березня 2012 року (помилково було вказано дату 16 березня 2012 року).

Разом з тим, допущення зазначеної помилки саме по собі не може бути підставою для зменшення суми податкового кредиту.

Крім того, ТОВ «Арго-торгівельна мережа» 14 травня 2012 року направило до відповідача лист-повідомлення, в якому зазначалося про допущення помилки в зазначенні дати видачі податкової накладної № 24 та повідомлено, що фактичною датою видачі вказаної накладної є 15 березня 2012 року.

За таких обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правомірно задоволено позовні вимоги ТОВ «Арго-торгівельна мережа».

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи та прийнято законне і обґрунтоване рішення. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС - залишити без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2013 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

В задоволенні апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби - відмовити.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.М. Горяйнов

Судді І.Л. Желтобрюх

Я.С. Мамчур

Ухвала складена в повному обсязі 25 червня 2013 року.

Головуючий суддя Горяйнов А.М.

Судді: Желтобрюх І.Л.

Мамчур Я.С