Рішення № 32153338, 02.07.2013, Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області

Справа № 739/882/13-ц

Номер провадження 2/739/233/13

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2013 року Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого - судді Наполова М.І.,

при секретарі - Лукаш Н.Я.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

третіх осіб - ОСОБА_4 та

ОСОБА_5

представника третьої особи ОСОБА_4 - ОСОБА_6.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали суду в м. Новгород-Сіверський Чернігівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Новгород-Сіверської районної санітарно-епідеміологічної станції Чернігівської області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася в суд з позовом до Новгород-Сіверської районної санітарно-епідеміологічної станції Чернігівської області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. Заявлені вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що її було незаконно звільнено з роботи, оскільки відповідач звільнив її, вагітну жінку, без працевлаштування.

В с у д о в о м у з а с і д а н н і:

позивач ОСОБА_1 заявлені вимоги підтримала в повному обсязі, при цьому пояснила, що звільнення її з роботи відбулося під час перебування на лікарняному. На час звільнення з роботи - вона була вагітна. При цьому просила суд поновити пропущений строк звернення до суду, оскільки пропустила строк з поважної причини. В обґрунтування поважності причини пропуску строку позивач пояснила, що вона тривалий час перебувала на лікарняному, а згодом - ІНФОРМАЦІЯ_1 народила дитину. Після народження, до 18.04.2013 року вона продовжувала перебувати на лікарняному та займалася доглядом за немовлям. При наявності першої можливості, вона звернулася до суду. В обґрунтування заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди, позивач пояснила, що незаконним звільненням з роботи відповідачем їй завдано моральних страждань.

Представник позивача, ОСОБА_2 висловилася про наявність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 позов не визнала та просила суд залишити позовні вимоги без задоволення, внаслідок пропущення строку звернення до суду. При цьому не заперечувала факту звільнення позивача з роботи під час перебування в стані вагітності, про що було відомо посадовим особам відповідача на час прийняття рішення про звільнення позивача. Також зазначила, що на час судового розгляду Новгород-Сіверську районну санітарно-епідеміологічну станцію не ліквідовано (процедуру ліквідації не завершено).

Третя особа ОСОБА_4 висловився про необхідність залишення позову без задоволення, оскільки позивач пропустила встановлений КЗпП України строк звернення до суду для вирішення трудового спору, зокрема у справі про звільнення. При цьому не заперечував факту своєї обізнаності про вагітність ОСОБА_1, на час підписання наказу про звільнення позивача з роботи. Також вказав, що він розумів та усвідомлював положення ст.184 КЗпП України щодо неможливості звільнення позивача без обов`язкового працевлаштування. Ним було вичерпано всі

-2-

можливості працевлаштувати ОСОБА_1, але через відсутність вакантних посад - позивача на час та після звільнення працевлаштовано не було. Також пояснив, що підписані ним та адресовані позивачу листи, щодо можливого працевлаштування ОСОБА_1 ґрунтувалися виключно на його особистому переконанні про можливість працевлаштування позивача у майбутньому. А «гарантією працевлаштування для позивача було його, ОСОБА_4, чесне слово, яке ще ніхто не ставив під сумнів». При цьому також зазначив, що «за тих конкретних обставин - ніхто не зміг би не порушити».

Представник третьої особи ОСОБА_4, ОСОБА_6 також висловився про необхідність залишення позову без задоволення, через пропуск позивачем без поважної причини строку звернення до суду. При цьому зазначив, що позивачем не доведено поважність причин пропуску строку звернення до суду.

Третя особа ОСОБА_5 висловилася про необхідність залишення позову без задоволення. При цьому пояснила, що особисто вона, на час підписання наказу про звільнення позивача з роботи, була обізнана про вагітність ОСОБА_1. Також вона розуміла положення ст.184 КЗпП України щодо неможливості звільнення ОСОБА_1 без обов`язкового працевлаштування. Але, оскільки не було практичної можливості працевлаштувати позивача, вона, ОСОБА_5, як голова ліквідаційної комісії підписала наказ про звільнення ОСОБА_1 за ст. 40 п.1 КЗпП України, на виконання наказу від 21.09.2012 року МОЗ України про ліквідацію бюджетних закладів, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України (у подальшому тексті цього рішення - Наказ), в тому числі - і про ліквідацію Новгород-Сіверської районної санітарно-епідеміологічної станції Чернігівської області. Також зазначила, що на час судового розгляду Новгород-Сіверську районну санітарно-епідеміологічну станцію не ліквідовано.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, третіх осіб, представника третьої особи та дослідивши наявні по справі докази у їх сукупності суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, з наступних підстав:

по справі судом встановлено, що позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем, працюючи на час звільнення помічником лікаря -епідеміолога (з паразитології), Новгород-Сіверської районної санітарно-епідеміологічної станції Чернігівської області.

Наказом від 19.12.2012 року № 29ОД позивача звільнено з роботи з 19.12.2012 року, за ст.40 п.1 КЗпП України.

Згідно припису ст.184 ч.3 КЗпП України звільнення вагітних жінок з ініціативи власника не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. По справі встановлено, що на час видачі наказу про звільнення позивача факт вагітності ОСОБА_1 був відомий (позивач надала необхідні медичні документи) посадовим особам, які підписали наказ про звільнення. Проте, в порушення вимог ст.184 ч.3 КЗпП України, позивача було звільнено з роботи без працевлаштування, що беззастережно свідчить про незаконність звільнення. При цьому суд не вважає обґрунтованими та юридично виваженими посилання третіх осіб, на підтвердження правомірності своїх дій щодо підписання наказу про звільнення позивача з роботи, на неможливість працевлаштування позивача у визначений у Наказі строк для ліквідації установи.

За таких встановлених судом фактичних обставин, порушені права та інтереси позивача підлягають судовому захисту, шляхом винесення судового рішення про задоволення цілком обґрунтованих позовних вимог про поновлення на роботі - яке підлягає негайному виконанню, відповідно до вимог ст.235 ч.5 КЗпП України.

Відповідно до вимог ст. 235 ч.3 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі, одночасно приймається рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Стягненню в користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу, у розмірі 2 140, 58 гривень, виходячи з наступного розрахунку: судом встановлено, що внаслідок незаконного звільнення позивача, з 19 квітня 2013 року починається відлік терміну вимушеного прогулу, який, виходячи із заявлених вимог про стягнення за період по 30 травня 2013 року - становить 26 робочих днів. Оскільки середньоденна заробітна плата позивача становить 82.33 гривни - стягненню в користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19.04.2013 року по 30.05.2013 року - у розмірі 2 140 гривень 58 копійок (82,33 х 26=2 140,58). Суд також вважає за необхідне допустити негайне виконання

-3-

рішення в цій частині, в межах стягнення за один місяць.

Разом з тим, обговорюючи питання обґрунтованості та можливості задоволення заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди суд вважає, що вказані вимоги задоволенню не підлягають, оскільки фактично не доведені позивачем в судовому засіданні.

Обговорюючи питання про поновлення строку звернення до суду, суд вважає наведені позивачем факти достатніми для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, оскільки позивачем доведено, а судом встановлено, що з дня звільнення та по ІНФОРМАЦІЯ_1 ( народження дитини) , позивач перебувала на лікарняному. Після народження немовля (пологів з ускладненнями) - позивач продовжувала перебувати на лікарняному - до 18 квітня 2013 року, включно (08 травня 2013 року вперше звернулася з позовом про поновлення на роботі, який 24 травня було залишено без розгляду за заявою, обумовленою необхідністю надання юридичної допомоги). Враховуючи фізичний стан позивача після пологів з ускладненнями, перебування на утриманні позивача ще одної неповнолітньої дитини, юридичну необізнаність позивача - суд вважає, що ОСОБА_1, за конкретних встановлених судом обставин, пропустила строк звернення до суду з поважної причини. Тому, суд вважає за необхідне поновити вказаний строк, відповідно до положень ст.234 КЗпП України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.184 ч.3, 234, 235 КЗпП України, ст.ст. 215, 367 ЦПК України суд -

В И Р І Ш И В:

Поновити пропущений ОСОБА_1 строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, у справі про звільнення з роботи.

Позов ОСОБА_1 до Новгород-Сіверської районної санітарно-епідеміологічної станції Чернігівської області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди - З А Д О В О Л Ь Н И Т И Ч А С Т К О В О.

Поновити ОСОБА_1 на роботі, на посаду помічника лікаря -епідеміолога (з паразитології) Новгород-Сіверської районної санітарно-епідеміологічної станції Чернігівської області.

Стягнути з Новгород-Сіверської районної санітарно-епідеміологічної станції Чернігівської області в користь ОСОБА_1 2 140 (дві тисячі сто сорок) гривень 58 копійок середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В решті позову відмовити, у зв`язку із недоведеністю заявлених позовних вимог.

Стягнути з Новгород-Сіверської районної санітарно-епідеміологічної станції Чернігівської області на користь держави судовий збір в розмірі 229 (двісті двадцять дев'ять) гривень 40 копійок.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах платежу за один місяць з 19 квітня 2013 року по 19 травня 2013року - підлягає негайному виконанню.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: Наполов М.І.