Рішення № 3215191, 03.02.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 4/500

03.02.09

За позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави, в особі Міністерства праці та соціальної політики

до 1. Відкритого акціонерного товариства «Лисичанськвугілля»

2. Міністерства вугільної промисловості України

про стягнення 1 368 900 грн.

Суддя Борисенко І.І.

Представники:

від прокуратури: Гаврилова І.А. –посв.

від позивача: Кузнєцова І.М. –дов.

від відповідача-1: не з’явились

від відповідача-2: Козій Д.О. –дов.

Обставини справи:

Заступник прокурора міста Києва звернувся до суду в інтересах держави в особі Міністерства праці та соціальної політики України з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Лисичанськвугілля»та Міністерства вугільної промисловості України про стягнення 1368900 грн. заборгованості.

Представник відповідача-2 проти позову заперечує та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, заявлених відносно відповідача-2.

Відповідач-1 надав відзив на позовну заяву, в якому повідомив суд, що ВАТ «Лисичанськвугілля»здійснило часткове перерахування коштів на погашення бюджетної позики згідно договору № 18 від 22.10.2004р. на загальному сумі 727000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1046 від 05.11.2008р. та № 1173 від 04.12.2008р.

03.02.2009р. від позивача до суду надійшла Заява від 30.01.2009р. за №0512-7413-08 про зменшення суми позову, у зв’язку з частковим погашенням боргу. Позивач просить стягнути з відповідачів солідарно заборгованість в розмірі 641900грн.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22 жовтня 2004 року між Міністерством праці та соціальної політики України (позивач) та Відкритим акціонерним товариством «Лисичанськвугілля»(відповідач-1) було укладено Договір № 18 безвідсоткової, цільової бюджетної позики на погашення заборгованості із виплати заробітної плати .

Відповідно до умов Договору (п. 1.1.) позикодавець зобов’язується надати позичальнику безвідсоткову цільову бюджетну позику, а останній зобов’язується використати її за цільовим призначенням і повернути у визначений даним Договором строк.

Відповідно Додатку 1 до даного Договору сума позики становить 15 500 000,00 грн. (розділ 3 Договору).

Строк надання позики позичальнику становить 3 роки, з моменту переказу грошей позикодавцем на рахунок позичальника, відкритий в органі Державного казначейства за місцем розташування останнього (п. 5.1. Договору).

Згідно п. 6.1. Договору, позичальник зобов’язується повернути суму позики у строк, вказаний в п. 5.1. даного Договору.

Позичальник зобов’язується здійснювати повернення позики щомісячно, починаючи з 1 січня 2005 року, рівними частками, згідно графіку її повернення, викладеному у Додатку 2, що є невід’ємною частиною даного Договору (п. 6.2. Договору).

Відповідно до п.6.3., позика повертається у безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом переказу необхідних коштів на рахунок позикодавця у Державному казначействі України.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, заступник прокурора міста Києва зазначив, що на виконання умов Договору позивач платіжним дорученням № 19 від 25.10.2004р. (копія в матеріалах справи) перерахував відповідачу-1 безвідсоткову цільову бюджетну позику в сумі 15 500 000,00 грн.

Проте, в порушенні умов Договору, відповідач-1 взяті на себе зобов’язання щодо повернення позики належним чином не виконував.

У зв’язку з чим, заборгованість відповідача-1 перед позивачем становить 1 368 900 грн.

Спір по справі виник з причини несплати Відповідачем заборгованості перед Позивачем за договором.

У відповідності до п. 8 Договору, забезпеченням зобов’язань позичальника за даним Договором є: гарантійне зобов’язання Міністерства палива та енергетики України, що є невід’ємною частиною даного Договору.

Відповідно до Гарантійного зобов’язання № 1 від 18.10.2004р. Міністерство палива та енергетики України (відповідач-2) надає гарантію позикодавцю про виконання відповідачем-1 своїх зобов’язань по поверненню ним безвідсоткових бюджетних позик на погашення заборгованості із заробітної плати, відповідно до договорів, укладених між позичальником і позикодавцем.

Пунктом 2 Гарантійного забезпечення передбачено, що гарант несе солідарну з позичальником відповідальність перед позикодавцем за виконання зобов’язань по Договорах про надання безвідсоткової, цільової бюджетної позики на погашення заборгованості із виплати заробітної плати по сумах, зазначених у пункті 1 Гарантійного зобов’язання.

Дія цього Гарантійного зобов’язання припиняється після виконання всіх зобов’язань по Договорах із позичальниками, зазначеними у пункті 1 цього Гарантійного зобов’язання (п. 4 Гарантійного зобов’язання).

У разі ліквідації, реорганізації гаранта всі права на гарантію повністю переходять до правонаступника (п. 6 Гарантійного зобов’язання).

Указом Президента України від 25.07.2005 “Про заходи щодо вдосконалення державного управління вугільною промисловістю” Міністерство палива та енергетики України реорганізовано шляхом виділення із його складу Міністерства вугільної промисловості України.

Таким чином, на думку Заступника прокурора міста Києва відповідач-1 та відповідач-2 є солідарними боржниками перед позивачем.

Відповідач-1 проти позову заперечував. У відзиві на позов зазначив наступне.

Платіжними дорученнями № 1046 від 05.11.2008р., № 1173 від 04.12.2008р. відповідачем-1 було частково погашено заборгованість в сумі 727000 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача-1 перед позивачем станом на 20.01.2009р. становить 641900 грн.

Відповідач-2 проти позову заперечував. У відзиві на позов зазначив наступне.

Міністерство вугільної промисловості України є державною установою, яка утримується за рахунок бюджетних коштів, що мають цільове призначення і використовуються відповідно до затвердженого кошторису.

Згідно ст. 560 Цивільного кодексу України гарантом у зобов’язанні може бути виключно банк, інша фінансова установа або страхова організація.

Міністерство вугільної промисловості України не є ні фінансовою установою, ні страховою організацією, а тому не може виступати гарантом у зобов’язанні.

ВАТ «Лисичанськвугілля»є юридичною установою, та згідно ст. 96 Цивільного кодексу України, самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями.

Відповідно до ст. 75 Господарського кодексу України держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов’язаннями, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Позивач у письмових запереченнях на відзив на позов відповідача-2 зазначив, що позики надавались відповідно до Порядку перерахування та використання коштів державного бюджету від приватизації державного майна, що надходять понад обсяги, визначені статтею 26 Закону України “Про Державний бюджет України на 2004 рік”, на погашення заборгованості із заробітної плати на умовах безвідсоткових бюджетних позичок підприємствам державної форми власності, затвердженого спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства фінансів України від 20.09.2004р. № 231/576.

Пунктом 3 вказаного Порядку визначені умови надання позики, відповідно до яких у разі отримання позичальником бюджетних коштів за бюджетними програмами, затвердженими Законом України “Про Державний бюджет України на 2004 рік”, які щорічно мають передбачатися на виконання затверджених загальнодержавних програм, за погодженням з Мінфіном України, гарантом може виступати центральний орган виконавчої влади, до сфери управління якого відноситься позичальник, в межах коштів, що виділяються (або будуть виділятися у 2005 році та наступних роках) йому у державному бюджеті за бюджетними програмами.

Крім того, Міністерство вугільної промисловості України, листом від 25.03.2008р. № 249/03/04-02 повідомило, що з метою погашення бюджетної позики Законом України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” передбачені кошти за бюджетною програмою “Державна підтримка вугледобувних підприємств (включаючи підприємства з видобутку вугілля) на часткове покриття витрат із собівартості продукції, у тому числі забезпечення гарантійних зобов’язань по поверненню бюджетних позик, а також погашення простроченої заборгованості за електричну енергію, яка утворилась у минулих роках та на виконання цієї програми складено графіки погашення бюджетної позики протягом 2008 року.

В процесі розгляду справи представником прокуратури була надана заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої останній просить зменшити розмір позовних вимог, у зв’язку з тим, що відповідачем-1 була здійснена часткова сплата заборгованості, та стягнути грошові кошти в сумі 641900 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

У відповідності до ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України).

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

В процесі розгляду справи представником прокуратури була надана заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої останній просив зменшити розмір позовних вимог, у зв’язку з тим, що відповідачем-1 була здійснена часткова сплата заборгованості, та стягнути грошові кошти в сумі 641900 грн.

Таким чином, позовні вимоги Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства праці та соціальної політики України в частині стягнення суми заборгованості в розмірі 727000,00 грн., підлягають припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України

Як вбачається з матеріалів справи, на момент пред’явлення позову та розгляду справи в судовому засіданні, відповідач-1 свої зобов’язання за Договором № 18 від 22.10.2004р. щодо повернення безвідсоткової цільової бюджетної позики виконав частково, суму заборгованості у розмірі 641900грн. не сплатив.

Згідно наданих суду доказів, відповідачем-1 були порушені договірні зобов’язання щодо повернення безвідсоткової цільової бюджетної позики на у встановлений Договором строк.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем-1 не були надані суду докази на спростування викладеного в позові.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства праці та соціальної політики України підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача-1 заборгованості в розмірі 641900 грн.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги до відповідача –2 не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 560 Цивільного кодексу України гарантом у зобов'язанні може бути виключно банк, інша фінансова установа або страхова організація.

Відповідач-2 не являється ні фінансовою установою, ні страховою організацією, а тому не може виступати гарантом у зобов'язанні.

Таким чином, позовні вимоги Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства праці та соціальної політики стосовно відповідача-2 є необґрунтованими, документально не підтвердженими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Витрати по оплаті державного мита, інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача-1 пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 75, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Лисичанськвугілля»(93100, Луганська область, м. Лисичанськ, вул.. Малиновського, 1, код ЄДРПОУ 32359108) на користь Міністерства праці та соціальної політики України (01001, м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10, код ЄДРПОУ 00013669) 641 900 (шістсот сорок одну тисячу дев’ятсот) грн. заборгованості за договором № 18 від 22.10.2004р.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Лисичанськвугілля»(93100, Луганська область, м. Лисичанськ, вул.. Малиновського, 1, код ЄДРПОУ 32359108) в доход Державного бюджету України, 6419 (шість тисяч чотириста дев’ятнадцять) грн.. державного мита, 55 (п’ятдесят п’ять) грн. 33 коп. витрат на інформаційно–технічне забезпечення судового процесу.

Накази видати відповідно до ст.. 116 ГПК України.

В частині позовних вимог про стягнення суми заборгованості в розмірі 727000 грн. провадження у справі припинити.

2. В задоволенні позовних вимог стосовно відповідача-2 відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя І.І.Борисенко