Рішення № 32151650, 02.07.2013, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа №812/10799/12

2/333/688/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2013 року м.Запоріжжя

Комунарський районний суд м.Запоріжжя у складі головуючого судді Стоматова Е.Г., при секретарі Бойко О.О., за участю представника відповідача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права власності, посилаючись на те, що він є власником квартири АДРЕСА_1, котру придбав з прилюдних торгів. Відповідачі є попередніми власниками квартири, які відмовляються добровільно виселитись із квартири та знятись з реєстрації місця проживання, чим, на думку позивача, створюють йому перешкоди у здійсненні права власності. У зв'язку з викладеним позивач просить суд усунути йому перешкоди у здійсненні права власності на квартиру АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2, ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 та зняття їх з реєстрації місця проживання за вказаною адресою.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. 27.06.2013 р. представник подав до суду письмову заяву, у якій повідомив, що підтримує позовні вимоги в повному обсязі, та через зайнятість просив провести судове засідання, призначене на 27.06.2013 р., за його відсутності.

Представник відповідачки ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнав, пояснив, що відповідно до ст.40 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Однак жодної вимоги про виселення відповідачі не отримували, тому законні вимоги для виселення відсутні. З огляду на це та на відкриття кримінального провадження за фактом продажу квартири просив суд у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 20.12.2012 року провадження у справі було зупинено до вирішення по суті цивільної справи за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4 до Комунарського ВДВС Запорізького МУЮ, ТОВ «ТД Еліт Сервіс», ОСОБА_3 про визнання договору, укладеного в результаті прилюдних торгів з реалізації квартири, та свідоцтва про право власності на квартиру недійсним. Після набрання 29.05.2013 року законної сили рішенням у зазначеній справі провадження у поточній справі було відновлено.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_3, на підставі свідоцтва, виданого 30.08.2012 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 на підставі акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, затвердженого заступником начальника Запорізького міського управління юстиції - начальником Комунарського ВДВС 29.08.2012 року, на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 загальною площею 52,78 м2.

Право власності ОСОБА_3 було зареєстроване ТОВ «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації», про що 05.09.2012 року був виданий витяг про державну реєстрацію прав №35389099.

Відповідно до акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотека від 29.08.2012 р. квартира АДРЕСА_1 належала відповідачам на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 10.02.2000 р., посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_7 за р.№441.

Квартира була реалізована з прилюдних торгів 20.08.2012 року ТОВ «ТД Еліт Сервіс».

Відповідно до протоколу №1 від 20.08.2012 року переможцем прилюдних торгів став ОСОБА_3

На час розгляду справи відповідачі фактично проживають у квартирі, їхнє місце проживання зареєстроване за адресою квартири.

Частиною 1 ст.3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася в 1997 році відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.316,317,319,321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення, будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст.16,386,391 ЦК України,

Об'єктом права власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст.ст.379,382 ЦК України).

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (ст.317 ЦК України).

Аналіз наведених вище положень цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права власності (зокрема, права користування чи розпорядження) своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі, шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у здійсненні права власності.

Згідно зі ст.150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

В силу ч.1 ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація - це внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.

Тобто правовою підставою для перебування на реєстраційному обліку місця проживання є проживання чи законне перебування в житлі за певною адресою.

Власник житла має право на підставі ст.391 ЦК України вимагати від будь-якої особи усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку. При цьому втрата права користування жилим приміщенням є наслідком втрати чи іншого припинення права власності на жиле приміщення у колишнього власника житла (титульного чи номінального).

Вирішення в судовому порядку питання про визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням, що у свою чергу є підставою для зняття їх з реєстраційного обліку, відповідно до ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», в цьому випадку не є необхідним, оскільки втрата права користування жилим приміщенням є наслідком скасування запису про реєстрацію права власності на жиле приміщення у колишнього титульного, номінального власника житла. Тобто особа, яка не має права користування жилим приміщенням, не може визнаватися судом такою, що втратила право користування цим житловим приміщенням.

Відповідачі у справі втратили право власності на спірну квартиру, оскільки відповідно до п.8 ч.1 ст.346 ЦК України їхнє право власності припинилося у зв'язку зі зверненням стягнення на майно за зобов'язаннями власників шляхом продажу з прилюдних торгів.

Відповідачі не мають особистого сервітуту щодо користування квартирою АДРЕСА_1, як це передбачено ч.1 ст.402 ЦК України, оскільки договором, законом, заповітом або рішенням суду їхнє право користування не встановлено.

Втративши право власності на квартиру, відповідачі втратили і його складову відповідно до ст.317 ЦК України - право користування житловою площею квартири.

Позивач відповідно до ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК УРСР має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї.

Відповідно до ст. 3 СК України відповідачі не є членами сім'ї ОСОБА_3 Вони спільно не проживають, не пов'язані спільним побутом та не мають взаємних прав та обов'язків.

Згідно з частиною третьою ст.33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, раніше належну відповідачам, відбулось за рішенням суду, ухваленим 18.05.2011 року.

Частина перша ст.41 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Згідно з частиною другою ст.39 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, що була чинна на день ухвалення судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки) одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Рішенням суду, яким було звернено стягнення на предмет іпотеки, питання про виселення мешканців не було вирішено.

Відповідно до частини першої ст.40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Частини друга ст.40 Закону України «Про іпотеку», на яку посилається представник відповідачки ОСОБА_2 як на підставу своїх заперечень проти позову, не поширюється на спірні відносини, оскільки стосується винятково звернення стягнення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (а не на підставі рішення суду).

Частина третя ст.40 Закону України «Про іпотеку» також не підлягає застосуванню до спірних відносин, оскільки відповідачі проживали у квартирі як власники, а не як наймачі на умовах договору найму (оренди).

Згідно з частиною третьою ст.109 ЖК УРСР звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Положення частини третьої ст.109 ЖК УРСР не поширюється на спірні відносини з тих самих причин, що і положення частини другої ст.40 Закону України «Про іпотеку».

Враховуючи те, що відповідачі втратили право власності та право користування квартирою, вони підлягають зняттю з реєстрації місця свого проживання згідно з ч.1 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та підлягають виселенню з указаної квартири на підставі ст.391 ЦК України.

Виходячи з вищевикладеного, керуючись ст.41 Конституції України, ст.ст.16,316,317,319,321,346,379,382,383,386,391,402 ЦК України, ст.ст.3,10,11,11,57,58,60,209,214-215 ЦПК України, ст.109,150 ЖК України, ст.3 СК України, ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.40 Закону України «Про іпотеку», суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 - задовольнити.

Усунути ОСОБА_3 перешкоди у здійсненні права власності на квартиру АДРЕСА_1 шляхом виселення з квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_4 та зняття з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_4.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Запорізької області через Комунарський районний суд м.Запоріжжя.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Е.Г. Стоматов