Постанова № 32150879, 02.07.2013, Чернівецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2013 року м. Чернівці Справа № 824/1409/13-а

11:35

Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Боднарюка О.В.;

за участю секретаря судового засідання - Гордєєвої О.Б.;

з участю:

представника позивача - не з'явився;

представника відповідача - Калініної І.Я.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Чернівці про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ :

Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях (далі-позивач), звернувся з адміністративним позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Чернівці (далі-відповідач) про стягнення з відповідача коштів в сумі 1170,69 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що з березня по травень 2013 року для відповідача було сформовано списки осіб, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання на загальну суму, що підлягає відшкодуванню в розмірі 28341,53 грн. До заліку та відшкодування Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Чернівці взято за березень-травень 2013 року 27170,84 грн. Таким чином, відповідачем не прийнято до заліку та відшкодування всього 1170,69 грн. за березень-травень 2013 року.

Причиною відмови є отримання трудового каліцтва даними потерпілими на території СНД, тобто за межами держави України.

Позивач не погоджується із зазначеним вище, оскільки дія Угоди про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, які пов'язані з виконанням ними трудових обов'язків, яка набула чинності для України 06.10.1995 року, не може поширюватися на випадки, про які йдеться в даній справі, оскільки вищевказана Угода передбачає відшкодування шкоди працівникам роботодавцем Сторони, законодавство якої поширюється на працівника під час отримання каліцтва, іншого ушкодження здоров'я, смерті. Жодне законодавство з країн - учасниць СНД, які підписали дану Угоду, не могло поширюватися на вказаних громадян, тому що останні отримали каліцтво в період дії законодавства СРСР.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону № 1105-ХГV, особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до Закону № 1105-ХІV.

Також позивач зазначив, що згідно ст. 5 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, вона поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди. Відповідно до ст.3 даної Угоди усі витрати, пов'язані із здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення.

Відповідач подав заперечення на адміністративний позов в яких зазначив, що згідно ст.10 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсійне забезпечення громадян проводиться органами Пенсійного Фонду України, а ст.81 цього ж Закону передбачено, що призначення пенсій і оформлення документів для цих виплат проводиться органами Пенсійного Фонду України.

Правове регулювання питань відшкодування шкоди потерпілим, які отримали каліцтво за межами України і переїхали в Україну на постійне місце проживання, і не є застрахованими в Україні, здійснюється у відповідності до міжнародних угод.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори», норми міжнародних Угод мають вищу юридичну силу перед нормами національного законодавства.

Зокрема з цього питання діє Угода про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, які пов'язані з виконанням трудових обов'язків від 09.09.1994 р., ратифікованою Верховною Радою України, де зазначено що відшкодування потерпілому шкоди, вчиненої внаслідок нещасного випадку на виробництві, здійснюється стороною тієї держави, де стався страховий випадок.

Тому Фонд здійснює виплати тільки тим особам, які отримали травму на підприємствах України.

Також відповідач зазначив, що в бюджеті Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань України не закладені кошти на фінансування витрат, пов'язаних з проведенням страхових виплат потерпілим, які отримали каліцтво за межами України.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на обставини викладені в запереченні.

Судом дослідженні докази надані сторонами.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши письмові докази надані сторонами, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає, що адміністративний позов слід задовольнити повністю з таких підстав.

Судом встановлено, що позивачем в період з березня по травень 2013 року щомісяця направлялись відповідачу акти звірки витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, які підписані позивачем та відповідачем(а.с. 6-8).

Фондом за березень-травень 2013 року не було прийнято до заліку та відшкодування на виплату пенсій особам, які отримали каліцтво на території держав-учасниць СНД, тобто за межами держави України кошти в сумі 1170,69 грн.

До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення закону та робить висновки по суті спору.

Частиною 4 статті 26 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування передбачено, якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.

Враховуючи те, що пенсія по інвалідності унаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання є наслідком страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, належним страховиком, тим, хто має надавати застрахованій особі матеріальну допомогу чи соціальні послуги, відповідно до ст. 25 Основ, є Фонд соціального страхування від нещасних випадків.

Пунктом 2 статті 7 Прикінцевих положень Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» встановлено, що Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку.

Потерпілі, документи яких не передані до Фонду, продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України. При цьому кошти, виплачені потерпілому страхувальником, зараховуються Фондом у рахунок його страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а між страховиками з інших видів страхування і Фондом у подальшому відбуваються відповідні розрахунки.

Нормами ч. 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон) визначено, якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.

Сфера дії цього Закону поширюється на таку категорію інвалідів, щодо відшкодування витрат на виплату пенсій, по яким виник спір.

Положеннями ч. 2 ст. 2 Закону особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.

При цьому право на таке забезпечення, яке встановлено в Україні, не залежить від того, у якій з колишніх республік СРСР стався нещасний випадок на виробництві з застрахованою особою або виникло професійне захворювання, пов'язане з виконанням нею трудових обов'язків.

Відповідно до п. 3 розділу XI Прикінцевих положень Закону, відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків, також зазначеним у статті 8 цього Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на зазначені страхові виплати і соціальні послуги.

Згідно з абз. 3 п. 3 розділу XI Закону встановлено, що уся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності цим Законом підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної і моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника - Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

Отже, за змістом наведеної норми обов'язок Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодувати потерпілим на виробництві та членам їх сімей матеріальну і моральну (немайнову) шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, не залежить від того, чи сплачували Фонду страхові платежі підприємства, що ліквідувалися та на яких було ушкоджено здоров`я потерпілого.

Відповідно до абз. 7 п. 3 розділу XI Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків є правонаступником державного, галузевих та регіональних фондів охорони праці, передбачених статтею 21 Закону України "Про охорону праці", які ліквідуються.

Згідно із ст. 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 3 цієї Угоди встановлено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за даною Угодою, несе держава, яка надає забезпечення.

За змістом цієї норми взаємні розрахунки між державами можуть проводитися лише на підставі двосторонніх договорів.

Таким чином, страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, яка стала інвалідом від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, а в разі такої виплати органами Пенсійного фонду України - відшкодувати останньому витрати, є Фонд соціального страхування від нещасних випадків.

Положеннями ч. 1 ст. 244-2 КАС України визначено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Така ж правова позиція з даного спірного питання викладена у постановах Верховного Суду України у справах № 21-361а11 від 21.11.2011 року та № 21-333а11 від 05.12.2011 року.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В свою чергу позивач, як суб'єкт владних повноважень довів обґрунтованість позовних вимог, а тому адміністративний позов слід задовольнити повністю.

Розподіл судових витрат, у відповідності до вимог ч.4 ст.94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються, а тому суд не вирішує питання про стягнення судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 71, 76, 79, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд , -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань України в м.Чернівці кошти в сумі 1170,69 грн. на користь управління Пенсійного фонду України в м.Чернівцях, р/р25605301209540 в ВАТ "Державний ощадний банк", МФО 356334, код ЄДРПОУ 37835934.

Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова у повному обсязі складена 03 липня 2013 року.

Суддя О.В. Боднарюк