Ухвала суду № 32145424, 01.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" липня 2013 р. м. Київ К-675/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова на постановуХарківського окружного адміністративного суду від 25.04.2008та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2008у справі №2а-3742/08 за позовомПриватного підприємства «Прод-торг» до1. Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова 2. Головного управління Державного казначейства України у Харківській області за участюпрокурора Ленінського району м. Харковапровизнання нечинним податкового повідомлення-рішення та стягнення заборгованості по податку на додану вартість ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Прод-торг» звернулось до Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2008 з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова та Головного управління Державного казначейства України у Харківській області про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення № 0000201620/0 від 05.07.2007 та стягнення з Державного бюджету України суму заборгованості по податку на додану вартість за серпень 2006 року в розмірі 300 582,00 грн., за вересень 2006 року в розмірі 99 900,00 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2008, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2008, позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова № 0000201620/0 від 05.07.2007; стягнуто з Державного бюджету України суму заборгованості по податку на додану вартість за серпень 2006 року в розмірі 300 582,00 грн., за вересень 2006 року в розмірі 99 900,00 грн..

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач у запереченнях на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- позивач подав до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2006 року № 40150 з долученням заяви про повернення суми бюджетного відшкодування та розрахунку суми бюджетного відшкодування в сумі 300 582,00 грн.;

- ДПІ у Ленінському районі м. Харкова була проведена позапланова документальна перевірка з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, за результатами якої складено Акт № 754/23-504 від 06.11.2006 та порушень встановлено не було;

- позивач подав до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2006 року № 48224 з долученням заяви про повернення суми бюджетного відшкодування та розрахунку суми бюджетного відшкодування в сумі 99 900,00 грн.;

- ДПІ у Ленінському районі м. Харкова була проведена позапланова документальна перевірка з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, за результатами якої складено довідку № 24/23-717 від 11.01.2007 та порушень встановлено не було;

- ДПІ у Ленінському районі м. Харкова проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника в установі банку за період серпень та вересень 2006, за результатами якої складено акт №1445/16-204/33066868 від 25.06.2007;

- в акті перевірки зазначено про порушення з боку позивача п.1.8 ст.1 та пп.7.7.7 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»;

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000201620/01 від 05.07.2007, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2006 на 300 582,00 грн., за вересень 2006 на 99 900,00 грн. у зв'язку з несплатою до Державного бюджету України сум ПДВ постачальниками позивача, що виключає можливість їх віднесення до податкового кредиту з податку на додану вартість та відшкодування.

Суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим зменшення податковим органом позивачу сум бюджетного відшкодування, виходячи з того, що позивач виконав всі умови, передбачені Законом України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент спірних правовідносин) для відшкодування сум ПДВ, з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на наступне.

Підпунктом 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що сума податку, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Платник податку набуває право на бюджетне відшкодування лише у випадку, визначеному пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», коли за підсумками наступного (другого) звітного періоду від'ємне значення податку на додану вартість залишається. Однак відшкодуванню підлягає лише та частина від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому (першому) податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг). Інша частина від'ємного значення, що не потрапила під бюджетне відшкодування, включається до податкового кредиту наступного (третього) податкового періоду.

Відповідно до положень пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій в межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 названого Закону, вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Зі змісту викладених норм випливає, що умовою бюджетного відшкодування визначеного від'ємного значення суми ПДВ є його фактична сплата отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Разом з тим, відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України та не може нести відповідальність за несплату податків одним з продавців по ланцюгу поставки до вигодонабувача, порушення ним правил здійснення господарської діяльності та наявність обставин державної реєстрації, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи-платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

Судами були досліджені первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що керуючись положеннями пп.7.4, пп.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачем було сформовано податковий кредит на підставі виданих постачальниками податкових накладних та сплачено їм вартість товару з ПДВ.

За таких обставин суди дійшли обґрунтованого висновку, що позивачем дотримано всі законодавчо визначені умови для отримання бюджетного відшкодування.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, що спірне податкове повідомлення-рішення № 0000201620/0 від 05.07.2007 є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню, а невідшкодована позивачу сума бюджетного відшкодування підлягає стягненню на його користь з державного бюджету.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2008 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2008 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний