Постанова № 32140539, 18.06.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

18 червня 2013 р. № 820/2881/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Панова М.М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Каряки С.Г.,

представників сторін:

позивача - Швець Р.П.,

відповідача - Клюєва Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Соллі Плюс" до Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Соллі Плюс" звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до відповідача - Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби та просив скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000260225, № 0000270225, № 0000280225, № 0000290225 від 01.02.2013р.

В обґрунтування заявленого позову зазначив, що згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень позивачу визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 527681,00 грн. (податкове повідомлення рішення № 0000280225), з податку на прибуток у розмірі 445182,00 грн. (податкове повідомлення-рішення № 0000260225), зменшено розмір від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 284412 грн. (податкове повідомлення-рішення № 0000270225), зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 13119 грн. (податкове повідомлення-рішення № 0000290225).

З даними рішеннями позивач не погоджується, вважаючи їх незаконним та необґрунтованим. В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, що викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та просив в його задоволенні відмовити через безпідставність. При цьому пояснив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі проведеної перевірки, якою виявлено порушення позивачем вимог податкового законодавства. За таких обставин вони є цілком обґрунтованими та законними.

Заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши матеріали справи, суд доходить висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та необхідність їх задоволення, керуючись наступним.

Судом встановлено, що позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Соллі Плюс», пройшов передбачену законом процедуру державної реєстрації, набув статусу суб'єкта господарювання, ідентифікаційний код 35244815, місцезнаходження: Харківська обл., Харківський район, с. Циркуни, відділення «Кутузівка», буд. 32. Підприємство зареєстроване Харківською районною державною адміністрацією 22.06.2007 р. за № 1471100005024392.

Підприємство взято на податковий облік 25.06.2007 року Харківською ОДПІ за № 8180. ТОВ «Соллі Плюс» є платником ПДВ згідно свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ № 100299633 від 07.02.2008 р., індивідуальний податковий номер 352448120236.

Судом встановлено, що фахівцями Харківської об'єднаної ДПІ у період з 20.11.2012р. по 29.12.2012р. проведено виїзну документальну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 р. по 30.09.2012 р.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем було складено акт № 7/220-35244815 від 09.01.2013 року «Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Соллі Плюс», код за ЄДРПОУ 35244815 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 по 30.09.2012», за висновками якого встановлені порушення позивачем:

пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI із змінами та доповненнями, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування по податку на прибуток у розмірі 284412 грн., в т.ч. за 4 квартал 2011р. - 284412 грн., до заниження суми податку на прибуток на загальну суму 313431 грн., в тому числі у 4 кварталі 2011 року на 49932 грн., у 1 кварталі 2012р. - 43821 грн., у 2 кварталі 2012р. - 123064 грн., у 3 кварталі 2012р. - 96615 грн.;

п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6. ст.198 та розділу V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2155- VI із змінами та доповненнями, що призвело до заниження суми податку на додану вартість до сплати на загальну суму 124348 грн., в тому числі у травні 2012р. 170809 грн., у червні 2012р. - 56096 грн., у липні 2012р. - 124348 грн. та до завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 22 - рядок 23) у травні 2012р. у розмірі 13119 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000260225, № 0000270225, № 0000280225, № 0000290225 від 01.02.2013р.

Судом встановлено, що доходячи висновку про наявність виявлених перевіркою порушень відповідач виходив з того, що в ході перевірки ТОВ «Соллі-Плюс» не надано у повному обсязі документів, які підтверджують реальність проведених господарських операцій з контрагентами ТОВ «Топделгрупп», ТОВ «Від» та ТОВ «Пост Медіа Тіві», а також з того, що позивачем віднесено до складу валових витрат та податкового кредиту сум витрат та сум ПДВ, які були нараховані при здійснення господарських операцій, які реально не відбулися. При цьому, при проведенні перевірки відповідачем було враховано податкову реєстраційно-звітну інформацію стосовно вищенаведених контрагентів позивача та зроблено висновок про неможливсть цими підприємствами-контрагентами реального здійснення господарських операцій з ТОВ «Соллі Плюс».

Проте суд з такими висновками відповідача не погоджується з наступних підстав.

З пояснень представника позивача, а також наявних у справі документів, вбачаеться що господарська діяльність ТОВ «Соллі Плюс» повязана з продажем автомобілів, автомобільних запчастин, а також з виконанням робіт по технічному обслуговуванню, поточному та капітальному ремонту вантажних та легкових автомобілів, та наданням інших послуг на автомобільному ринку. Досліджуючи надані докази, суд переконався, що підприємство позивача має всі необхідні умови для здійснення зазначеного виду діяльності, а саме відповідні основні засоби, у тому числі нежитлові будівлі, виробничі активи, трудові ресурси. Господарська діяльність позивача включає в себе продаж автомобілів, а також здійснення робіт по ремонту і технічному обслуговуванню автотранспорта.

Судом встановлено, що саме в межах провадження вказаної господарської діяльності між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Топделгрупп», ТОВ «Від» та ТОВ «Пост Медіа Тіві» були укладені господарськи правочини.

Так, між ТОВ «Соллі-Плюс» та ТОВ «Топдеднрупп» були укладені договори № 1/03 від 12.03.2012р. та № 28 від 01.10.2011 р.

За умовами договору № 1/03 від 12.03.2012 р. ТОВ «Топделгрупп» надавало на адресу ТОВ «Соллі Плюс» клінінгові послуги, а саме послуги з прибирання приміщень, які належать позивачу на праві власності та використовуються у його господарській діяльності.

Виконання робіт підтверджуються належним чином оформленими первинними документами: актами виконаних робіт від 13.03.2012р., від 17.03.2012 р., від 20.03.2012 р., від 24.03.2012р., від 30.03.2012р. та податковими накладними № 537 від 13.03.2012р., № 541 від 17.03.2012р., № 542 від 20.03.2012 р., № 545 від 24.03.2012р., № 552 від 30.03.2012 р., які додані до матеріалів справи.

За умовами договору № 28 від 01.10.2011 р. ТОВ «Топделгрупп» виготовило на замовлення ТОВ «Соллі Плюс» поліграфічну продукцію, яка пов'язана з господарською діяльністю позивача та має рекламний характер. Виконання робіт підтверджуються належним чином оформленими первинними документами: актом виконаних робіт від 29.12.2011р. № 449 та податковою накладною № 188 від 29.12.2011р.

Приєднані до справи платіжні доручення № 4476 від 19.02.2013 р. на суму 251355 грн. та № 2568 від 20.04.2012р. на суму 50000 грн. засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за вказаними правочинами з ТОВ «Топделгрупп» шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на рахунок цього контрагента, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату виконаних робіт визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом господарських операцій.

Також за наявними в матеріалах справи письмовими доказами судом встановлено, що позивачем були укладені посередницьки договори з контрагентами ТОВ «Від» та ТОВ «Пост Медіа Тіві» за умовами яких вказані підприємства представляли інтереси ТОВ «Соллі Плюс» на ринку надання послуг та виконання робіт по ремонту автомобільного транспорту та продажу автомобілів, пошуку споживачів на автомобільному ринку, веденню переговорів та укладання договорів по реалізації автомобілів, автомобільних запасних частин. Фактично вказані послуги здійснювалися шляхом пошуку вказаними контрагентами для позивача споживачів послуг з ремонту автотранспорта та покупців автомобілів.

Позивачем до суду надані копії посередницьких договорів № 28 від 01.10.2011р. і № 1/03 від 01.01.2012 р., укладених з ТОВ «Від» та посередницьких договорів № 1/06 від 01.06.2012р. і № 1/07 від 01.07.2012р., укладених з ТОВ «Пост Медіа Тіві», які викладені у формі єдиного письмового документу, підписано сторонами та скріплено їх печатками. Виконання умов вказаних договорів підтверджується актами приймання-сдачи виконаних робіт № 950 від 29.12.2011р., № 1248 від 16.03.2012р., № 1249 від 19.03.2012р., № 1250 від 23.03.12р., № 1251 від 26.03.12р., № 1252 від 30.03.12р., № 260 від 04.06.2012р., № 293 від 07.06.2012р., № 340 від 12.06.12р., № 373 від 15.06.12р., № 415 від 19.06.12р., № 444 від 22.06.2012р., № 485 від 26.06.12р., № 628 від 30.06.12р., № 706 від 02.07.2012р., № 720 від 04.07.2012р., № 741 від 06.07.12р., № 767 від 09.07.12р., № 805 від 13.07.12р., № 812 від 16.07.2012р., № 855 від 20.07.12р., № 865 від 23.07.12р., № 902 від 27.07.2012р, № 939 від 30.07.2012р., а також звітами про виконану роботу від 29.12.2011р., від 30 червня 2012 р., № 1 від 16.03.2012р., № 2 від 19.03.2012р., № 3 від 23.03.12р., № 4 від 26.03.12р., № 5 від 30.03.12р., від 30 червня 2012 р. та від 31 липня 2012 р., в яких було відображено зміст проведеної роботи по представленню інтересів ТОВ «Соллі Плюс» на автомобільному ринку, розрахована вартість наданих посередницьких послуг, а також наведено перелік споживачів та покупців, які були залучені ТОВ «Від» та ТОВ «Пост Медіа Тіві».

Витребувані судом на виконання вимог ст.11 КАС України та приєднані до справи договори та акти виконаних робіт, укладені між позивачем та громадянами і організаціями, які були залучені за результатами проведених ТОВ «Від» та ТОВ «Пост Медіа Тіві» робіт по пошуку клієнтів для ТОВ «Соллі Плюс» свідчать про економічно обґрунтовані причини, в зв'язку з якими виникла необхідність отримання послуг за вказаними посередницькими договорами, а також відображено економічний ефект отриманий від наданих посередницьких послуг. Наявними у матеріалах справи письмовими доказами підтверджується, що за результатами роботи ТОВ «Від» та ТОВ «Пост Медіа Тіві» позивачем було здійснено продаж автомобілів та надані послуги з ремонту автотранспорту на адресу залучених цими підприємствами споживачів. Зміст наданих посередницьких послуг по пошуку нових споживачів та покупців співвідноситься з основним видом господарської діяльності позивача.

При цьому суд зазначає, що саме на досягнення позитивного економічного ефекту та отримання прибутку спрямована діяльність суб'єктів господарювання. Отже, укладаючи господарські угоди суб'єкт господарювання слідує меті досягнення позитивного економічного ефекту, що встановлено в даній справі.

Судом встановлено, що позивачем включено до складу податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Від» та ТОВ «Пост Медіа Тів» суми ПДВ по податковим накладним: № 403 від 29.12.2011, № 760 від 16.03.2012р., № 761 від 19.03.2012р., № 762 від 23.03.12р., № 763 від 26.03.12р., № 764 від 30.03.12р, № 30 від 04.06.2012р., № 95 від 07.06.2012р., № 185 від 12.06.12р., № 276 від 15.06.12р., № 343 від 19.06.12р. № 429 від 22.06.2012р. № 502 від 26.06.2012р., № 944 від 30.06.2012р., № 08 від 02.07.2012р., № 62 від 04.07.2012р., № 129 від 06.07.12р., № 192 від 09.07.12р., № 310 від 13.07.12р., № 336 від 16.07.2012р., № 460 від 20.07.12р., № 495 від 23.07.12р., № 606 від 27.07.2012р, № 640 від 30.07.2012р.

Наявність виписаних податкових накладних та їх належне документальне оформлення відповідачем у справі не заперечується.

Приєднані до матеріалів справи платіжні документи, а саме платіжні доручення № 2018 від 02.02.2012р., № 2487 від 09.04.2012р., № 2504 від 11.04.2012р., № 2528 від 13.04.2012р., № 3325 від 21.08.2012р., № 4477 від 19.02.2013 р., № 4478 від 19.02.2013 р., підтверджують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості послуг за вищевказаними правочинами з ТОВ «Від» та ТОВ «Пост Медіа Тіві» шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" суд робить висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та вказаних в акті перевірки контрагентів позивача спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

У зв'язку з наведеним суд зауважує, що в даній справі доводи відповідача про відсутність реального характеру відповідних операцій суду не доведено та вони не підтверджуються матеріалами справи. Матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами при здійсненні наведених угод взаємоузгоджених дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом, при виконанні вимог ст.11 КАС України, не виявлено.

Судом встановлено, що позивачем отримано від його контрагентів - ТОВ «Топделгрупп», ТОВ «Від» та ТОВ «Пост Медіа Тіві» належним чином оформлені податкові накладні на всю кількість послуг, яка оплачена позивачем в повному обсязі грошовими коштами, в тому числі з урахуванням суми податку на додану вартість. Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця і суму бюджетного відшкодування. Тобто покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця, а наявність порушень ведення бухгалтерського обліку, вимог податкового обліку або інші порушення умов ведення господарської діяльності контрагента не може бути підставою для позбавлення права добросовісного платника податку на додану вартість на віднесення сплачених ним у ціні наданих послуг відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту за умови, що він виконав усі передбачені законом умови щодо цього.

Згідно приписів п.п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Відповідно до п.п. 198.3 зазначеної статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписує у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При цьому, відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

З аналізу положень Податкового кодексу України судом встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту витрати зі сплати податку за відсутності податкової накладної, або за наявності податкової накладної, оформленої з порушенням положень Податкового кодексу.

Згідно ст. 201 Податкового кодексу України підставою для відповідальності платника податків є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку чинне законодавство не передбачає.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем податковий кредит в даній справі сформований на підставі сплачених сум ПДВ від господарських операцій, які підтверджені документально та належним чином виконані.

Щодо встановленого відповідачем порушення пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу України, слід зазначити наступне:

Відповідно до приписів п.14.1.27 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобовязань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Визначення господарської діяльності закріплене і в п. 14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України, відповідно до якого це діяльність особи, що повязана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з абз.1 п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об"єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із приписами абз.1 п.139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України до витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов"язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Слід зазначити, що відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 № 996-XIV (із змінами та доповненнями) податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Первинний документ це документ, який містить відомості про господарські операції та підтверджує факт їх здійснення (ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 №996-XIV), тобто це письмове свідоцтво, що фіксує та підтверджує господарську операцію, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

До первинних документів бухгалтерського обліку належать видаткові накладні, акти виконаних робіт, платіжні доручення, касові ордери тощо. Всі ці документи містять відомості про відповідні господарські операції та підтверджують факт їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що позивачем законно та обґрунтовано віднесено до складу валових витрат витрати, повязані з виконанням підприємствами-контрагентами ТОВ «Топделгрупп», ТОВ «Від» та ТОВ «Пост Медіа Тіві» на користь позивача робіт згідно умов вищенаведених договорів, адже надані до матеріалів справи акти прийому-передачі, платіжні доручення мають всі обов'язкові реквізити, які визначені діючим законодавством, є в наявності у позивача та свідчать про те, що отримані позивачем роботи задовольняли потреби позивача виключно в здійсненні ним своєї господарської діяльності.

Згідно ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч. 1 ст. 19 Конституції України).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Згідно з ч. 1 ст. 6 ГК України загальними принципами господарювання в Україні є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Посилання відповідача про встановлення у результаті аналізу лише податкової реєстраційно-звітної інформації неможливості ведення контрагентами позивача господарської діяльності не спростовують доказів, досліджених судом, які підтверджують реальність виконання господарських угод, за якими позивачем в подальшому сформовано податковий кредит та валові витрати.

В зв'язку з наведеним суд відзначає, що будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято таке рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обгрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілямі, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, перевіривши оскаржувані в даній справі рішення відповідача з урахуванням наведеної норми, суд дійшов висновку, що відповідачем при його прийнятті, невірно застосовано норми чинного законодавства при неповному та неправильному встановленні всіх дійсних обставини справи, в зв'язку з чим воно підлягає скасуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 11, 71, 94, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Соллі Плюс" до Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень- задовольнити в повному обсязі.

Cкасувати податкові повідомлення - рішення Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби № 0000260225 від 01.02.2013 року, № 0000270225 від 01.02.2013 року, № 0000280225 від 01.02.2013 року, № 0000290225 від 01.02.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України (отримувач: УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова, код 37999628, банк ГУДКСУ у Харківській області, МФО 851011, рахунок 31217206784011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Соллі Плюс" (адреса: Харківська область, Харківський район, с. Циркуни, відділення "Кутузівка", буд. 32, код 35244815) ) 2328,41 грн. витрат зі сплати судового збору.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня його проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАСУ, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 25 червня 2013 року.

Суддя Панов М.М.