Рішення № 32137747, 02.07.2013, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа №812/5270/12

Провадження №2/333/1724/13

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

06 червня 2013 року м.Запоріжжя

Комунарський районний суд м.Запоріжжя у складі:

головуючого судді Тучкова С.С.,

при секретарі Єфімовій М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, цивільну справу №812/5270/12 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, третя особа - ОСОБА_2, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до Комунарського районного суду м.Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1, в якому просить звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором №РМL-202/100/2006 від 20.04.2006 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №ML-202/100/2006 від 20.04.2006 року в розмірі 3479363,17 гривень, посилаючись на те, що відповідно до укладеного між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк» та у зв'язку з договором купівлі-продажу кредитного портфелю, укладеного 26.11.2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та позивачем до останнього перейшло право вимоги за кредитним договором, та ОСОБА_2 кредитного договору №МL-202/100/2006 від 20.04.2006 року ОСОБА_2 отримав кредит у вигляді першого траншу у розмірі 100000 доларів США з цільовим використанням його на будівництво нерухомого майна, а саме: фінансування будівельних робіт (внутрішніх) та систем інженерного забезпечення, строком погашення не пізніше 20.04.2026 року зі сплатою відповідної платні за користування кредитом. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №МL-202/100/2006 від 20.04.2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк» та у зв'язку з договором купівлі-продажу кредитного портфелю, укладеного 26.11.2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та позивачем до останнього перейшло право вимоги за кредитним договором, та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки (майнової поруки) №РМL-202/100/2006 від 20.04.2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за №1419, згідно якого ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: земельну ділянку, площею 0,0588 гектарів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належить їй на праві приватної власності, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії ІІ-ЗП №043886, виданим Запорізькою міською радою 28.12.2001 року на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради №497/97 від 27.12.2001 року, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №836, кадастровий номер земельної ділянки - 2310100000:03:024:0008, цільове призначення земельної ділянки - будівництво та обслуговування житлового будинку і господарських будівель; об'єкт незавершеного будівництва - недобудований жилий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, зазначений в плані літерою П-2, який стане її власністю у майбутньому, та інші господарчі будівлі та споруди - вбиральня (літера Р), №5, 6, 7, 10 - паркани, №11 - водопровід, хвіртки №8, 9. Однак ОСОБА_2 вимоги кредитного договору порушує, а саме не виконує в обумовлені строки зобов'язання щодо сплати кредиту та відсотків по ньому, тому позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, надав суду заяву, в якій просив на підставі ч.2 ст.158 Цивільного процесуального кодексу України розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав повністю, проти винесення повторного заочного рішення не заперечував.

Відповідач, повідомлений судом належним чином про час та місце розгляду справи, у судове засідання повторно не з'явився і не повідомив суд про причини неявки. Оскільки суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, відповідно до вимог ч.4 ст.169 Цивільного процесуального кодексу України суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Третя особа, повідомлена судом належним чином про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилася і не повідомила суд про причини неявки.

Відповідно до положень ст.169 Цивільного процесуального кодексу України неявка відповідача та третьої особи не перешкоджає розгляду справи.

Суд, вивчивши матеріали справи та дослідивши письмові докази, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.3 ст.10 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

На підставі ст.57 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів.

Згідно ст.60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

20.04.2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк» та у зв'язку з договором купівлі-продажу кредитного портфелю, укладеного 26.11.2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та позивачем до останнього перейшло право вимоги за кредитним договором (банк), та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено кредитний договір №МL-202/100/2006 згідно умов якого банк надав позичальнику кредит у вигляді першого траншу у розмірі 100000 доларів США з цільовим використанням його на будівництво нерухомого майна, а саме: фінансування будівельних робіт (внутрішніх) та систем інженерного забезпечення, а ОСОБА_2, в свою чергу, зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит у зазначеній сумі не пізніше 20.04.2026 року, а також сплатити відповідну платню за користування кредитом в порядку, на умовах та в строки, визначені кредитним договором (а.с.7-10).

Пунктом 1.7.1 кредитного договору №МL-202/100/2006 від 20.04.2006 року передбачено, що банк здійснює видачу кредиту двома траншами: перший транш - 100000 доларів США, другий транш - 100000 доларів США.

Відповідно до п.1.5.1 кредитного договору №МL-202/100/2006 від 20.04.2006 року погашення кредиту здійснюється позичальником щомісячно у розмірі та строки, визначені у графіку повернення кредиту та сплати процентів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням, якщо цим договором не передбачено інше перерахування. На період будівництва нерухомого майна встановлюється пільговий період по погашенню кредиту строком на 12 календарних місяців з моменту видачі першого траншу. На протязі пільгового періоду позичальник сплачує лише проценти за користування кредитом.

Згідно до 1.4.1 кредитного договору №МL-202/100/2006 від 20.04.2006 року до моменту введення нерухомого майна в експлуатацію, проценти за користування кредитом розраховуються банком на основі фіксованої процентної ставки в розмірі 12% річних з розрахунку 360 календарних днів у році.

На підставі п.1.4.1.1 кредитного договору №МL-202/100/2006 від 20.04.2006 року після введення нерухомого майна в експлуатацію та належного виконання п.2.3.12 договору, проценти за користування кредитом розраховуються банком на основі фіксованої процентної ставки в розмірі 11% річних з розрахунку 360 календарних днів у році.

Відповідно до 1.4.2 кредитного договору №МL-202/100/2006 від 20.04.2006 року проценти нараховуються на залишок заборгованості і за фактичний час користування кредитними коштами, включаючи день видачі та виключаючи день повернення та сплачується позичальником відповідно до умов п.1.5 кредитного договору.

На підставі п.4.1.1 кредитного договору №МL-202/100/2006 від 20.04.2006 року за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів у визначені кредитним договором строки позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаних зобов'язань за кожний день прострочки, пеня сплачується додатково до прострочених сум.

Однак ОСОБА_2 вимоги кредитного договору №МL-202/100/2006 від 20.04.2006 року не виконує, в обумовлені строки кредит та відсотки по ньому не сплачує. Станом на 15.05.2012 року у ОСОБА_2 виникла заборгованість за кредитним договором №МL-202/100/2006 від 20.04.2006 року в сумі 3479363,17 гривень, а саме: 85526,20 доларів США, що за курсом НБУ станом на 15.05.2012 року становить 683568,15 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 7725,89 доларів США, що за курсом НБУ станом на 15.05.2012 року становить 61749,17 гривень - заборгованість по процентам за користування кредитом, 2734045,85 гривень - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором (а.с.14).

Позивач звертався до ОСОБА_2 з вимогою про сплату заборгованості по кредиту, попереджав про звернення до суду, однак останній заходів до погашення заборгованості у повному обсязі не вжив.

Заочним рішенням Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 20.06.2011 року позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором №МL-202/100/2006 від 20.04.2006 року в сумі 752564,13 гривень та судових витрат задоволено повністю, стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 677803,69 гривень - суму основного боргу за тілом кредиту, 30011, 64 гривень - проценти за користування кредитними коштами за період з 20.01.2010 року по 02.06.2010 року, 44748, 80 гривень - суму нарахованої пені по кредиту за період з 23.12.2008 року по 28.03.2010 року, а разом 752564,13 гривень солідарної заборгованості по несплаченому кредиту. Крім того зазначеним рішенням суду було стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 1700 гривень витрат по сплаті позивачем судового збору і 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Рішення суду набрало законної сили 15.02.2012 року (а.с.15-19).

Як вбачається із зазначеного рішення суду заборгованість за кредитним договором №МL-202/100/2006 від 20.04.2006 року в сумі 752564,13 гривень була станом на 02.06.2010 року. Кредитний договір на даний час розірвано не було.

У відповідності до п.п.3.1, 3.2 кредитного договору №МL-202/100/2006 від 20.04.2006 року в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк» та у зв'язку з договором купівлі-продажу кредитного портфелю, укладеного 26.11.2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та позивачем до останнього перейшло право вимоги за кредитним договором (іпотекодержатель), та ОСОБА_1 (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки №РМL-202/100/2006 від 20.04.2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за №1419, згідно якого ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: земельну ділянку, площею 0,0588 гектарів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належить їй на праві приватної власності, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії ІІ-ЗП №043886, виданим Запорізькою міською радою 28.12.2001 року на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради №497/97 від 27.12.2001 року, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №836, кадастровий номер земельної ділянки - 2310100000:03:024:0008, цільове призначення земельної ділянки - будівництво та обслуговування житлового будинку і господарських будівель; об'єкт незавершеного будівництва - недобудований жилий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, зазначений в плані літерою П-2, який стане її власністю у майбутньому, та інші господарчі будівлі та споруди - вбиральня (літера Р), №5, 6, 7, 10 - паркани, №11 - водопровід, хвіртки №8, 9 (а.с.11-13).

Відповідно до п.2.1 договору іпотеки №РМL-202/100/2006 від 20.04.2006 року іпотека забезпечує вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником (ОСОБА_2П.) кожного і всіх його зобов'язань за кредитним договором №МL-202/100/2006 від 20.04.2006 року у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в кредитному договорі з усіма змінами та доповненнями до нього.

Згідно п.3.2.1.1 договору іпотеки №РМL-202/100/2006 від 20.04.2006 року об'єкти незавершеного будівництва, розташовані на переданій в іпотеку земельній ділянці, вважаються предметами іпотеки, незалежно від того, хто є власником об'єкта незавершеного будівництва. Після завершення будівництва будівля (споруда), житловий будинок залишається предметом іпотеки відповідно до договору іпотеки. Земельна ділянка підлягає передачі в іпотеку разом з будівлями (спорудами), на якій вони розташовані. Предмет іпотеки передається в іпотеку разом з усіма приналежностями, поліпшеннями, складовими частинами та внутрішніми системами, що існують на момент укладення договору та виникнуть у майбутньому.

На підставі п.4.4 договору іпотеки №РМL-202/100/2006 від 20.04.2006 року вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем та становить 1092522,08 гривень (в тому числі вартість земельної ділянки становить 91969,08 гривень). На вимогу іпотекодержателя іпотекодавець зобов'язаний за власний рахунок (чи за рахунок третьої особи) провести незалежну оцінку предмета іпотеки та надати іпотеко держателю звіт про оцінку предмета іпотеки.

Пунктом 6.1 договору іпотеки №РМL-202/100/2006 від 20.04.2006 року передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель може задовольнити такі вимоги: всі боргові зобов'язання, не сплачені боржником, і вимоги стосовно повного відшкодування всіх збитків, завданих порушенням іпотекодавцем його зобов'язань за цим договором, а також всіх фактичних витрат, понесених іпотекодержателем у зв'язку з реалізацією його прав.

Відповідно до п.6.2 договору іпотеки №РМL-202/100/2006 від 20.04.2006 року іпотекодержатель має право задовольнити із вартості предмета іпотеки всі фактичні вимоги негайно у разі несплати боржником іпотекодержателю будь-якої суми у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в кредитному договорі, або у разі порушення іпотекодавцем будь-якого із його зобов'язань, або у разі настання інших обставин, передбачених чинним законодавством, кредитним договором або договором іпотеки.

На підставі договору купівлі-продажу від 03.08.1999 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_1, посвідченого державним нотаріусом Шостої Запорізької державної нотаріальної контори Лейко С.А., зареєстрованого в реєстрі за №3-1768, встановлено, що ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_1 купила недобудований жилий будинок, готовністю 55%, що знаходиться за адресою: м.Запоріжжя, вул.Кишинівська, буд.20, розташований на земельній ділянці, площею 604 кв.м. На земельній ділянці розташовано: недобудований жилий будинок, господарчі та побутові будівлі та споруди - підвал під літерою К-2, Л - сарай, М - навіс, №4 - паркан (а.с.22).

Відповідно до договору купівлі продажу кредитного портфелю, укладеного 26.11.2010 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (покупець) та ПАТ «ОТП Банк» (продавець), продавець продав (переуступив) покупцю права на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори (Додаток 1), а покупець прийняв такий кредитний договір та зобов'язався сплатити на користь продавця винагороду (а.с.31-42).

Згідно підпункту «а» п.3.3 договору купівлі продажу кредитного портфелю від 26.11.2010 року покупець набув усі права вимоги за кредитними договорами, що є дійсними на дату набрання чинності, включаючи, але не обмежуючись правами вимоги до боржників щодо сплати суми основного боргу, правами вимоги до боржників щодо сплати процентів, нарахованих на суму основного боргу, а також правами вимоги до боржників щодо сплати штрафних санкцій.

На підставі підпункту «б» п.3.3 договору купівлі продажу кредитного портфелю від 26.11.2010 покупець набув право нараховувати проценти та штрафні санкції на суму основного боргу за кредитними договорами з дати набрання чинності.

Відповідно до ст.514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі ч.1 ст.516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язані здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, позивач - ТОВ «ОТП Факторинг Україна» є належним правонаступником АТ «ОТП Банк», який, в свою чергу, є правонаступником АКБ «Райффайзенбанк Україна», та надав суду всі необхідні документи, що підтверджують перехід до нього права вимоги у спірному зобов'язанні.

На підставі ст.14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Боржник, який прострочив зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливості виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст.1054 Цивільного кодексу України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, тобто норми про договір позики.

На підставі ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статтею 99 Конституції України передбачено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ч.2 ст.192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановленому законом. Тобто відповідно до законодавства України, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Згідно ч.3 ст.533 Цивільного кодексу України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при розрахунках на території України по зобов'язанням допускається у випадках, порядку та умовах передбачених законом.

Статті 47 та 49 Закону «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19.02.1993 року.

З вищевикладеного вбачається, що банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Підпункт «в» п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» №15-93 від 19.02.1993 року, передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, у випадку якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Враховуючи, що такі межі законодавством не визначені, здійснення операції з надання банком кредиту в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії та не суперечить чинному законодавству.

На підставі ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною 1 ст.1056-1 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч.1 ст.1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, на підставі ч.2 якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший процентів не встановлений договором або законом.

На підставі ст.617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника відповідних коштів.

Згідно ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

На підставі ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

Статтею 7 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до ч.2 ст.5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору.

Згідно ч.4 ст.6 Закону України «Про іпотеку» якщо в іпотеку передається земельна ділянка, на якій розташовані будівлі (споруди), які належать іпотекодавцю на праві власності, така земельна ділянка підлягає передачі в іпотеку разом з будівлями (спорудами), на якій вони розташовані.

На підставі ч.5 ст.6 Закону України «Про іпотеку» об'єкти незавершеного будівництва, розташовані на переданій в іпотеку земельній ділянці, вважаються предметом іпотеки, незалежно від того, хто є власником об'єкта незавершеного будівництва.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про іпотеку» передача в іпотеку об'єктів незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва, об'єктів незавершеного будівництва та майнових прав на них.

Частиною 1 статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. При цьому частиною 2 статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

На підставі ч.3 ст.33 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 11 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.

Відповідно до ст.39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

На підставі ч.3 ст.37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Статтею 41 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до п.35 Постанови №5 від 30.03.2012 року Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» предметом іпотеки згідно із положенням частини другої статті 5 Закону України «Про іпотеку» може виступати як нерухоме майно, зокрема, якщо його будівництво ще не завершено, але яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець при укладенні договору може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому, так і майнові права на нерухоме майно, які можуть бути відчужені іпотекодавцем і на які може бути звернено стягнення.

Згідно п.3.1 договору іпотеки №РМL-202/100/2006 від 20.04.2006 року документами, що підтверджують право на набуття у власність іпотекодавця будинку - предмета іпотеки у майбутньому після завершення будівництва є: державний акт на право власності на землю серії ІІ-ЗП №043886, виданим Запорізькою міською радою 28.12.2001 року на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради №497/97 від 27.12.2001 року, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №836, договір купівлі-продажу від 03.08.1999 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1, посвідчений державним нотаріусом Шостої Запорізької державної нотаріальної контори Лейко С.А., зареєстрований в реєстрі за №3-1768, розпорядження голови Комунарської районної адміністрації Запорізької міської ради №2774р від 29.12.2005 року про надання дозволу на будівництво нового житлового будинку по АДРЕСА_1 витяг з протоколу засідання мостобудівної ради при головному управлінні архітектури та містобудування м.Запоріжжя №289 від 24.02.2004 року, робочий проект будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 замовником якого зазначена іпотекодавець, узгоджений у відповідних інстанціях, згідно діючого законодавства України, довідка №20-1, що видана іпотекодавцю 20.01.2006 року про готовність незавершеного будівництва та його вартість, акт дослідження, виданий ОП «ЗМБТІ» 11.01.2006 року на предмет визначення відсотку готовності недобудованого будинку, технічний паспорт на жилий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, в якому іпотекодавець зазначена як власник.

Відповідно до п.40 Постанови №5 від 30.03.2012 року Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» якщо предметом іпотеки є об'єкт незавершеного будівництва, то по закінченні його будівництва іпотека зберігає силу, і її предметом є будівля (споруда), зведена в результаті завершення будівництва. Якщо будівля (споруда), у тому числі й об'єкт незавершеного будівництва, що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, такий об'єкт нерухомості передається в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій він розташований (статті 5- 6, 16 Закону України «Про іпотеку). Те саме стосується й земельної ділянки, яка на час укладення договору іпотеки знаходилась у користуванні іпотекодавця, а на момент вирішення спору - в його власності. У зв'язку із цим при зверненні стягнення на будівлю (споруду) чи об'єкт незавершеного будівництва при наведених вище умовах підлягає звернення стягнення й на земельну ділянку, на якій розташовано об'єкт нерухомості.

Пунктом 9 Постанови №5 від 30.03.2012 року Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено, що задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що в ході судового розгляду справи встановлено, що на підставі кредитного договору №МL-202/100/2006 від 20.04.2006 року АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк» та у зв'язку з договором купівлі-продажу кредитного портфелю, укладеного 26.11.2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та позивачем до останнього перейшло право вимоги за кредитним договором, надав третій особі - ОСОБА_2 кредит, а ОСОБА_1 на підставі договору іпотеки №РМL-202/100/2006 від 20.04.2006 року в забезпечення виконання зобов'язань за вищезазначеним кредитним договором передала в іпотеку земельну ділянку, на якій розташовані об'єкти незавершеного будівництва.

У зв'язку з невиконанням позичальником ОСОБА_2 вимог кредитного договору №МL-202/100/2006 від 20.04.2006 року банк набув право звернути стягнення на предмет іпотеки та задовольнити всю суму зобов'язання на момент звернення стягнення, у тому числі суму заборгованості за кредитом, відсотками та пеню, незалежно від настання строку виконання боргового зобов'язання, який зазначено у кредитному договорі.

При цьому відповідно до ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Враховуючи вимоги ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, принцип справедливості та розумності, матеріальний стан відповідача, а також те, що сума неустойки значно перевищує розмір заборгованості, суд вважає за можливе зменшити пеню до суми основного боргу, а саме: до 745317,32 гривень (сума заборгованості за тілом кредиту у розмірі 683568,15 гривень + сума заборгованості за процентами у розмірі 61749,17 гривень).

Таким чином, заборгованість ОСОБА_2 перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за кредитним договором №МL-202/100/2006 від 20.04.2006 року станом на 15.05.2013 року, з урахуванням зменшеної пені, становить 1490634,64 гривень, а саме: 683568,15 гривень - сума заборгованості за тілом кредиту, 61749,17 гривень - сума заборгованості за процентами, 745317,32 гривень - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Суд вважає, що розмір заборгованості за кредитним договором співмірний із вартістю іпотечного майна.

Доводи відповідача, які містяться в заяві про скасування заочного рішення по справі (а.с.113-114), про те, що позивачем не було надіслано їй вимогу про виконання порушеного зобов'язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, спростовується матеріалами справи. Крім того, невиконання вимог ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку» про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду.

Також, доводи відповідача, які містяться в заяві про скасування заочного рішення по справі (а.с.113-114), про застосування позовної давності є необґрунтованими та такими, що суперечать обставинам справи, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

На підставі ст.17 Закону України «Про іпотеку», п.5.6 договору іпотеки №РМL-202/100/2006 від 20.04.2006 року встановлено, що іпотека припиняється у разі, зокрема, припинення основного зобов'язання.

Частиною 5 статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку» основне зобов'язання - зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.

В даному випадку основним зобов'язанням є зобов'язання за кредитним договором №МL-202/100/2006 від 20.04.2006 року. Відповідно до п.1.6.1 кредитного договору №МL-202/100/2006 від 20.04.2006 року строк виконання встановлений - не пізніше 20.04.2026 року.

В порядку, передбаченому ст.ст.651, 654 Цивільного кодексу України, зміни до кредитного договору №МL-202/100/2006 від 20.04.2006 року щодо строків погашення кредиту сторони не вносили.

Отже, банк звернувся до суду в межах дії кредитного договору №МL-202/100/2006 від 20.04.2006 року та договору іпотеки №РМL-202/100/2006 від 20.04.2006 року.

Таким чином, враховуючи обставини справи, суд вважає за можливе задовольнити позов частково.

Відповідно до ч.1 ст.88 Цивільного процесуального кодексу України, так як позов задовольняється частково, судові витрати повинні бути присуджені відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (1490634,64 х 3219 / 3479363,17 = 1379,09 гривень).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 192, 551, 599, 610, 612, 617, 625, 516, 526, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, ст.ст.2, 47, 49 Закону «Про банки і банківську діяльність», ст.ст.1, 5, 6, 7, 16, 33, 34, 38, 39, 40 Закону України «Про іпотеку», ч.4 ст.169, ст.ст.10, 11, 16, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, третя особа - ОСОБА_2, - задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» за кредитним договором №МL-202/100/2006 від 20.04.2006 року в розмірі 1490634 (один мільйон чотириста дев'яносто тисяч шістсот тридцять чотири) гривні 64 копійки - звернути стягнення на предмет договору іпотеки №РМL-202/100/2006 від 20.04.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрованого в реєстрі за №1419, а саме: земельну ділянку, площею 0,0588 гектарів, що знаходиться за адресою: Запорізька область, АДРЕСА_1, та належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії ІІ-ЗП №043886, виданим Запорізькою міською радою 28.12.2001 року на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради №497/97 від 27.12.2001 року, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №836, кадастровий номер земельної ділянки - 2310100000:03:024:0008, цільове призначення земельної ділянки - будівництво та обслуговування житлового будинку і господарських будівель; об'єкт незавершеного будівництва - недобудований жилий будинок, що знаходиться за адресою: Запорізька область, АДРЕСА_1, зазначений в плані літерою П-2, який стане власністю ОСОБА_1 у майбутньому, та інші господарчі будівлі та споруди - вбиральню (літера Р), №5, 6, 7, 10 - паркани, №11 - водопровід, хвіртки №8, 9, а у разі добудови зазначеного об'єкта незавершеного будівництва - на житловий будинок разом з усіма господарськими будівлями, що знаходяться за адресою: Запорізька область, АДРЕСА_1, та належать на праві приватної власності ОСОБА_1, шляхом продажу товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», що розташований за адресою: м.Київ, вул.Фізкультури, буд.28-Д, вказаного майна на підставі договору іпотеки №РМL-202/100/2006 від 20.04.2006 року з укладанням від імені товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» або від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, за початковою ціною, розмір якої буде визначено на підставі оцінки, проведеної в межах процедури виконавчого провадження, відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, з наданням товариству з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» права отримання державного акту на земельну ділянку, документів, що підтверджують право власності на об'єкти незавершеного будівництва, витягу про відсутність або наявність забудови на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, свідоцтва про право на власність на об'єкти нерухомого майна та всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1), на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (03680, м. Київ, вул. Фізкультури, 28-Д, п/р 26507002333333 в АТ «ОТП Банк» в м. Київ, МФО 300528, код ЄДРПОУ 36789421) 1379 (одна тисяча триста сімдесят дев'ять) гривень 09 копійок витрат по сплаті позивачем судового збору.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Копію заочного рішення надіслати відповідачу не пізніше трьох днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Запорізької області через Комунарський районний суд м.Запоріжжя. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Комунарського районного суду

м.Запоріжжя С.С. Тучков