Рішення № 32137277, 18.06.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/8346/13 18.06.13

За позовом Фізичної особи - підприємця Солдатова Германа Івановича

До Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі

Про визнання додаткової угоди № 1 до договору оренди № 1 від 07.02.2011

недійсною

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Міщук Д.І. - по дов. № 3357 від 10.12.2012

Енгель І.З. - по дов. № 3357 від 10.12.2012

Від відповідача Мельник В.В. - по дов. № 26/01-1199 від 15.08.2012

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Фізичної особи - підприємця Солдатова Германа Івановича до Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі про визнання додаткової угоди № 1 до договору оренди обладнання № 1 від 07.02.2011 недійсною.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2013 порушено провадження у справі № 910/8346/13 та призначено справу до розгляду на 23.05.2013.

Відповідач у поданому 22.05.2013 до відділу діловодства суду відзиві просить припинити провадження у справі, оскільки 20.03.2013 Господарським судом міста Києва було прийнято рішення у справі № 910/1364/13 за позовом університету до Фізичної особи - підприємця Солдатова Германа Івановича, яким вирішено стягнути з Фізичної особи - підприємця Солдатова Германа Івановича на користь Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі заборгованість з орендної плати відповідно до додаткової угоди до договору № 1 оренди обладнання від 01.02.2011 за період з 07.02.2011 по 10.07.2011 в розмірі 24 080,62 грн. Тобто, на думку відповідача судом вже прийнято рішення по спору між тими ж сторонами, про той же предмет із тих же підстав.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 23.05.2013 справу № 910/8346/13 передано на розгляд судді Трофименко Т.Ю., в зв'язку перебуванням судді Сівакової В.В. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/8346/13 від 23.05.2013 (суддя Трофименко Т.Ю.) розгляд справи призначено на 18.06.2013.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 10.06.2013 справу № 910/8346/13 передано на розгляд судді Сіваковій В.В., у зв'язку з виходом судді з відпустки.

Відповідачем в судовому засіданні 18.06.2013 заявлено усне клопотання про припинення провадження у справі на підставі п. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач в судовому засіданні 18.06.2013 проти задоволення клопотання відповідача заперечував.

Суд розглянувши дане клопотання відмовляє в його задоволенні з огляду на наступне

Стаття 80 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд припиняє провадження у справі.

Припинення провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.

Відповідно до п. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

З наданої відповідачем копії рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2013 у справі № 910/1364/13 вбачається, що предметом спору у справі № 910/1364/13 є вимоги Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі до Фізичної особи - підприємця Солдатова Германа Івановича про стягнення 57 793,49 грн. заборгованості по орендній платі, тоді як предметом спору у справі № 910/8346/13 є вимоги про визнання недійсною додаткової угоди № 1 до договору оренди № 1 від 07.02.2011.

Оскільки, у справі № 910/1364/13 вирішено спір про інший предмет, то за таких обставин провадження у справі № 910/8346/13 не може бути припинено на підставі п. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач в судовому засіданні 18.06.2013 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судовому засіданні 18.06.2013 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

В судовому засіданні 18.06.2012, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.02.2011 між Українським державним університетом фінансів та міжнародної торгівлі (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Солдатовим Германом Івановичем (орендар) було укладено договір оренди обладнання № 1 (далі - договір).

Відповідно до п.1.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування обладнання, зазначене у додатку № 1 (надалі - майно), яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Чигоріна, 57-А.

Згідно з п. 3.1. договору строк оренди складає один рік з моменту прийняття майна.

За умовами п.п. 5.2., 5.3. договору передача майна в оренду здійснюється за актом приймання-передачі. Майно, що орендується вважається переданим в оренду з моменту підписання акту прийому-передачі.

Наявний в матеріалах справи акт приймання-передачі від 01.02.2011 свідчить про передачу орендодавцем орендарю майна, що знаходиться за адресою : м. Київ, вул. Чигоріна, 57-а, перелік якого наведений в даному акті.

Відповідно до п. 4.1. договору передбачено, що розмір орендної плати за майно у цілому складає 2 039,34 грн.

Орендна плата сплачується орендарем щомісячно в безготівковій формі на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 10 числа кожного місяця (п. 4.2. договору).

Пунктом 4.3. договору визначено, що обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

В п. 9.1. договору сторонами зазначено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами

Також 01.02.2011 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду до договору оренди обладнання № 1 від 01.02.2011 (далі - додаткова угода).

Відповідно до п. 1.1 додаткової угоди сторони погодились, що позивач орендує обладнання відповідача за договором № 1 оренди обладнання від 01.02.2011 до дати фактичного укладення з Фондом державного майна України в м. Києві договору оренди нерухомого майна, яке знаходиться у державній власності та перебуває на балансі відповідача за адресою: м. Київ, вул. Чигоріна, 57-а, загальна площа - 300,65 кв. м., або отримання відмови Фонду державного майна України в такій оренді.

Відповідно до п. 1.2 додаткової угоди відповідач зобов'язується додатково сплатити до державного бюджету вартість оренди нерухомого майна, зазначеного в п. 1.1 угоди починаючи з 07.02.2011 та закінчуючи датою фактичного укладення договору оренди нерухомого майна, яке знаходиться у державній власності з Фондом державного майна України в м. Києві.

Сплата орендної плати за період, зазначений у п. 1.2 не звільняє ФОП Солдатова Г.І. від подальшої сплати орендної плати за оренду нерухомого майна, яке знаходиться у державній власності, після підписання відповідного договору з Фондом державного майна України в м. Києві (п. 1.3 додаткової угоди).

Відповідно до п. 2.3 додаткової угоди сторони узгодили, що протягом 10 календарних днів з дати підписання договору оренди нерухомого майна між Солдатовим Г.І. та Фондом державного майна України, відповідач сплачує за оренду нерухомого майна, зазначеного в п. 1.1 за весь період з 07.02.2011 до дати фактичного укладення договору оренди нерухомого майна.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що додаткова угода по суті є договором оренди державного майна, який укладено особою, що не уповноважена на укладення даного договору. Також позивач вважає, що майно, передане в оренду, не може бути об'єктом оренди.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Стаття 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначає, що орендодавцями щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва.

Зі змісту додаткової угоди вбачається, що вона укладена до договору оренди обладнання № 1 від 01.02.2011 та не є договором оренди державного майна, оскільки її умови не містять зобов'язання про передачу державного майна в орендне користування.

Додаткова угода лише доповнює умови договору оренди обладнання № 1 від 01.02.2011 та не містить вказівки про те, що умови договору оренди обладнання № 1 від 01.02.2011, в зв'язку з її укладенням, є не чинними.

Частина 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» містить перелік майна, що не може бути об'єктом оренди, до якого не входить майно, яке передано позивачу згідно договору оренди обладнання № 1 від 01.02.2011.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що в оспорюваній додатковій угоді відсутня така істотна умова, що передбачена ч. 1 ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», як орендна плата з урахуванням її індексації.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, є в тому числі: свобода договору; справедливість, добросовісність та розумність.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пункт 1 ст. 638 Цивільного кодексу України визначає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» однією із істотних умов договору оренди є орендна плата з урахуванням її індексації.

Додаткова угода є невід'ємною частиною договору № 1 від 01.02.2011 умовами пунктів 4.1. та 4.3. якого передбачено розмір орендної плати, який обчислюється з урахуванням індексів інфляції.

Посилання позивача на відсутність в додатковій угоді моменту, з якого орендар вступає в користування майном також не приймаються судом до уваги, оскільки виходячи із положень п. 3.1., 5.2. договору орендар вступає в користування майном з моменту його прийняття за актом приймання-передачі.

Крім цього, підписуючи редакцію додаткової угоди позивач фактично погодився з передбаченими нею умовами. Позивач на момент укладення додаткової угоди не скористався наданим йому законом правом за наявності заперечень щодо окремих умов додаткової угоди скласти протокол розбіжностей (ч. 4 ст. 181 Господарського кодексу України).

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що додаткова угода суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Згідно з п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Судом встановлено, що правові підстави для визнання додаткової угоди від 01.02.2011 до договору оренди обладнання № 1 від 01.02.2011 недійсною відсутні.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Солдатова Германа Івановича є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 25.06.2013.

Суддя В.В. Сівакова