Ухвала суду № 32133998, 25.06.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2013 р.Справа № 2а-5861/12/1470

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Зіньковський О. А.

Одеський апеляційний адміністративний суду у складі колегії:

головуючого судді -Кравченко К.В.,судді -Лукянчук О.В.,судді -Вербицькій Н.В.при секретарі -Конончук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 січня 2013 року по справі за позовом селянського фермерського господарства «Волощакевич» до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби про скасування рішень, -

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2012 року селянське фермерське господарство «Волощакевич» (надалі - позивач, Господарство) звернулось до суду із адміністративним позовом до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, ОДПІ), в якому, з урахуванням заяви від 06.12.2012 року, виклало наступні позовні вимоги:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ОДПІ від 29.10.2012 року №0000222301, яким позивачу нараховані зобов'язання з податку на додану вартість на суму 9461344,50 грн., з яких 6307223,00 грн. - за основним платежем та 3154121,50 грн. - за штрафними санкціями;

- визнати протиправним та скасувати рішення №1 від 02.11.2012 року (№2477) про виключення позивача з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування.

Спірні рішення винесені за результатами проведеної ОДПІ документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.07.2012 року, результати якої оформлені актом №130/22/31853167 від 12.10.2012 року (надалі - акт перевірки).

За висновками акту перевірки позивачем, як сільгосптоваровиробником, що перебуває на спеціальному режимі оподаткування ПДВ, не дотримано вимог ст.8-1 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст.209 Податкового кодексу України, і в період 01.04.2011 року по 30.09.2011 року позивач неправомірно перебував на спеціальному режимі оподаткування ПДВ, оскільки реалізована ним сільгосппродукція була вирощена на землях, які позивач використовував на підставі укладених договорів «Про спільний обробіток землі», які не є договорами оренди землі. З цих підстав ДПІ вважає, що відображені позивачем у скорочених деклараціях з ПДВ протягом перевіреного періоду показники податкового кредиту та податкових зобов'язань повинні були бути відображені у загальних деклараціях з ПДВ. Також ДПІ вказує на ненадання позивачем до перевірки документів за період з 01.10.2011 року по 31.07.2012 року, в зв'язку з чим визначення зобов'язань з ПДВ за цей період здійснено відповідачем без врахування податкового кредиту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вирощування сільгосппродукції на землях, які використовуються на підставі договорів «Про спільний обробіток землі» не позбавляло його права перебування на спеціальному режимі оподаткування ПДВ. Також позивач вказав на те, що ним правомірно не були надані документи за період з 01.10.2011 року по 31.07.2012 року, оскільки ДПІ не мало правових підстав для перевірки цього періоду.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.01.2013 позовні вимоги задоволені повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, ОДПІ подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати та винести нову постанову про відмову у задоволені позову.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи, позивач перебував на спеціальному режимі оподаткування ПДВ з 05.02.2009 року та був платником фіксованого сільськогосподарського податку.

За змістом п.209.6 ст.209 та п.301.1 ст.301 Податкового кодексу України платником ФСП та платником ПДВ на спецрежимі можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, в яких питома вага вартості реалізованих сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

У п.3.1 акту перевірки ОДПІ зазначила, що за перевіряємий період, тобто з 01.10.2010 року по 31.07.2012 року,не встановлено порушень податкового законодавства щодо перебування позивача в статусі платника ФСП.

В той же час, у п.3.2.1 акту перевірки ОДПІ вказує на неправомірність перебування позивача на спеціальному режимі оподаткування ПДВ в період з 01.04.2011 року по 30.09.2011 року внаслідок недотримання позивачем 75 відсоткової частки реалізованої продукції власного виробництва.

Отже, за своїм змістом п.3.1 та п.3.2.1 акту перевірки суперечить один одному.

До висновку про неправомірність перебування позивача на спеціальному режимі оподаткування ПДВ ОДПІ прийшла на підставі аналізу укладених позивачем договорів про спільний обробіток землі від 04.08.2009 року з в/ч А1890, від 01.11.2010 року з в/ч А1890, №1 від 20.02.2009 року з в/ч А1571, №31 від 04.03.2011 року №34 від 20.10.2010 року з ПТУ №34 та договору від 01.11.2010 року із школою - інтернатом.

ДПІ вважає, що оскільки такі договори не є договорами оренди, то позивач не підпадає під встановлені ст.8-1 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст.209 Податкового кодексу України критерії сільськогосподарського підприємства, яке має право перебувати на спеціальному режимі оподаткування ПДВ.

Окремо у п.3.3 акту перевірки ОДПІ наводить причини збільшення позивачу зобов'язань з ПДВ за період з 01.10.2011 року по 31.07.2012 року на суму 6307223,00 грн., яка і становить суму основного платежу спірного повідомлення-рішення.

Аналіз змісту пункту 3.3 та його підпункту 3.3.1 свідчить про те, що сума 6307223,00 грн. складається з самостійно задекларованих позивачем в період з 01.10.2011 року по 31.07.2012 року сум податкових зобов'язань з ПДВ за спеціальним режимом у скорочених деклараціях з ПДВ, які ОДПІ перенесла із скорочених декларації до загальних.

ОДПІ вважає, що позивач зависив податкові зобов'язання з ПДВ у скорочених деклараціях на суму 6307223,00 грн. та відповідно занизив на цю ж суму податкові зобов'язання у загальних деклараціях, оскільки в порушення п.209.2 ст.209 ПКУ включені до скорочених декларацій обсяги продажу сільгосппродукції вироблені не на власних чи орендованих потужностях (стор.36 акту перевірки).

Тобто, збільшення податкових зобов'язань за період з 01.10.2011 року по 31.07.2012 року на суму 6307223,00 грн. також пов'язано із висновками ОДПІ щодо неправомірного перебування позивача на спеціальному режимі оподаткування ПДВ внаслідок реалізації продукції, яка вирощена на землях, що використовувались позивачем на підставі вищезазначених договорів про спільний обробіток землі.

Оскільки позивач відмовився надавати документи за період з 01.10.2011 року по 31.07.2012 року, вважаючи незаконним проведення відповідачем позапланової перевірки за цей період, то ОДПІ спірним повідомленням-рішенням нарахувала позивачу суму зобов'язань з ПДВ за основним платежем виключно в розмірі суми самостійно задекларованих позивачем податкових зобов'язань з ПДВ без врахування податкового кредиту.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач цілком правомірно перебував на спеціальному режимі оподаткування ПДВ, а тому виключення позивача з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування та нарахування позивачу податкових зобов'язань з ПДВ здійснено безпідставно.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п.209.2 ст.209 ПКУ згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей. Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Отже, перебування сільськогосподарського підприємства на спеціальному режимі оподаткування податком на додану вартість не передбачає сплати цього податку до бюджету.

Пунктом 209.6 ст.209 ПКУ України визначено, що сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Згідно п.209.7 ст.209 ПКУ сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1 - 24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Відповідно до п.308.4 ст.308 ПКУ дохід сільськогосподарського товаровиробника, отриманий від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки включає, зокрема доходи від реалізації продукції рослинництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування.

Зі змісту цих норм ПКУ випливає, що якщо виготовлені товари відповідають визначеним товарним групам та створені у процесі діяльності, визначеної п.209.17 ст.209 ПКУ, вони є сільськогосподарськими і повинні враховуватися при визначенні питомої ваги сільськогосподарських товарів для цілей застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість. Для цілей визначення статусу платника ФСП та платника ПДВ на спеціальному режимі землі, що використовуються сільськогосподарським товаровиробником для виробництва продукції рослинництва, повинні знаходитися у власності чи користуванні такого виробника.

Оскільки податкове законодавство не встановлює вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки, то будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, хоч би з яких підстав не виникало таке право, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва при визначенні статусу платника ФСП та платника ПДВ на спеціальному режимі.

Такі висновки узгоджуються з правовими позиціями, які викладені в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 28.12.2012 року №2614/12/13-12, і полягають в наступному:

- для цілей розрахунку частки с/г товаровиробництва враховуються доходи від реалізації продукції рослинництва, яка вироблена (вирощена) на угіддях, що належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування;

- ПКУ не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки;

- будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, хоч би з яких підстав не виникало таке право, є належним для підтвердження частки с/г товаровиробництва для цілей справляння фіксованого с/г податку;

- для розрахунку доходів від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва як таких, що можуть враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва, можуть включатися доходи від продажу продукції рослинництва, вирощеної (виробленої) на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні особи на будь-яких умовах.

- податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди (власності, користування) земельної ділянки, як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника;

- податкові органи наділені повноваженнями контролювати дотримання платниками податків норм податкового та окремих норм господарського законодавства у випадках, прямо передбачених законом. Функції контролю за дотриманням норм земельного законодавства до повноважень органів державної податкової служби не належить. Відповідно, порушення (на думку податкових органів) платниками норм іншого законодавства, дотримання якого не контролюється органами державної податкової служби, не можуть бути підставою для застосування відповідальності, передбаченої нормами ПК України;

- податковими органами не може бути прийнято рішення про скасування реєстрації платника фіксованого с/г податку з тих підстав, що платником не дотримано вимог щодо реєстрації договорів оренди (користування, власності тощо) земельних ділянок, які використовуються для вирощування с/г продукції рослинництва. Так само с/г продукція рослинництва, вирощена платником фіксованого с/г податку на будь-яких використовуваних ним земельних ділянках, незалежно від стану державної реєстрації відповідних договорів, не може оподатковуватися за іншими правилами, ніж у режимі фіксованого с/г податку. Аналогічним чином, відсутні підстави для визначення особі податкових зобов'язань із податку на додану вартість за правилами загального режиму в разі, якщо такою особою дотримано питому вагу сільськогосподарських товарів у загальному обсязі реалізації.

Таким чином, реалізація позивачем сільгосппродукції, яка вирощена позивачем на землях, що використовувались ним на підставі вищезазначених договорів про спільний обробіток землі, жодним чином не позбавляла позивача права перебувати на спеціального режиму оподаткування.

З огляду на викладене, рішення №1 від 02.11.2012 року (№2477) про виключення позивача з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування є неправомірним.

З цих же підстав є неправомірним і податкове повідомлення-рішення від 29.10.2012 року №0000222301, оскільки нарахована цим рішенням сума ПДВ за основним платежем в розмірі 6307223,00 грн. була неправомірно перенесення відповідачем зі складу податкових зобов'язань скорочених декларації з ПДВ за період з жовтня 2011 року по липень 2012 року до складу податкових зобов'язань загальних декларацій цього періоду.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ч.5 ст.254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 січня 2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 26 червня 2013 року.

Головуючий суддя:К.В. Кравченко Суддя: Суддя: О.В. Лукянчук Н.В. Вербицька