Рішення № 32132965, 26.06.2013, Липовецький районний суд Вінницької області

Справа № 136/1202/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"26" червня 2013 р. м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Кривенка Д. Т.

за участю секретаря Марчук Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Липовець цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Липовецької районної санітарно - епідеміологічної станції про стягнення компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги та матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі 1819,34 гривень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Липовецького районного суду Вінницької області із позовом до Липовецької районної санітарно - епідеміологічної станції про стягнення компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги та матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі 1 819,34 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує у позовній заяві на те, що в період з 21.12.2009 року по 26.12.2012 року він працював на посаді опалювача в Липовецькій районній санітарно - епідеміологічній станції. Згідно наказу Міністерства охорони здоров'я України №176-0 від 21 вересня 2012 року та наказу обласної СЕС №205-мер. з 03.10.2012 року у Вінницькій обласній санітарно-епідеміологічній станції здійснено скорочення штату працівників через ліквідацію закладу, а тому на підставі наказу головного лікаря Липовецької СЕС № 132 від 25.12.2012 року він був звільнений з посади опалювача за п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України. При звільнені, всупереч вимогам ст. ст. 47, 116 Кодексу законів про працю України, з ним не було проведено повний розрахунок згідно вимог чинного законодавства України, зокрема: не було виплачено компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 93,42 грн., матеріальну допомогу на оздоровлення в сумі 963,90 грн., та вихідну допомогу при звільненні в сумі 762,02 грн., а всього не виплачено 1819,34 грн., що підтверджується довідкою виданою Липовецькою СЕС за № 3. На даний час Липовецька СЕС в передбаченому чинним законодавством порядку не ліквідована, а її розрахункові рахунки не закриті, що підтверджується відповідями Управління державної казначейської служби та державного реєстратора на запит Липовецької районної прокуратури, а тому просив суд стягнути з відповідача належні йому до виплати суми в примусовому порядку.

В судове засідання позивач не з'явився, однак надав суду заяву, відповідно до якої позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити, а розгляд справи проводити у його відсутності.

Представник відповідача Липовецької районної санітарно - епідеміологічної станції в судове засідання також не з'явився, хоча про день та час розгляду справи по суті був оповіщений в установленому законом порядку за адресою зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, клопотання про відкладення розгляду справи за наявності поважних причин чи розгляду справи у його відсутності до суду не направили.

Враховуючи те, що позивач скористався своїм правом врегульованим ч.2 ст.158 ЦПК України, а представник відповідача не з'явився в судове засідання без поважних причин, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, що передбачені ст.169 ЦПК України, а тому проводить розгляд справи на підставі доказів, що містяться у справі.

Дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Як вбачається із трудової книжки серія НОМЕР_1 (а.с.5), ОСОБА_1 21.12.2009 року був прийнятий на роботу в Липовецьку райсанепідемстанцію на посаду опалювача. 26.12.2012 року ОСОБА_1 був звільнений із вказаної посади за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, у зв'язку із ліквідацією закладу в силу наказу №132 від 26.12.2012 року.

Статтею ст.44 КЗпП України, передбачено, що у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, чи банкрутством, перепрофілюванням підприємства, установи, скороченням чисельності або штату працівників (п. 1 ст. 40 КЗпП) працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Відповідно до ст.83 КЗпП України, передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. Наведене узгоджується також з положеннями ст.24 Закону від 15.11.1996, № 504/96-ВР "Про відпустки".

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2011 року № 524 "Питання оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери", передбачено виплату допомоги на оздоровлення медичним і фармацевтичним працівника державних і комунальних закладів охорони здоров'я у розмірі посадового окладу під час надання основної щорічної відпустки.

Матеріальна допомога на оздоровлення виплачується в сумі не більше ніж один посадовий оклад на рік, відповідно до пункту "б" п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298, та п. 5.11 Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення", затверджених спільним наказом Мінпраці та МОЗ від 05 жовтня 2005 року № 308/519, де керівникам надано право надавати працівникам матеріальну допомогу на оздоровлення в межах фонду заробітної плати, затвердженого в кошторисах доходів і видатків.

Із здобутих у справі доказів судом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем ОСОБА_1 з виплати компенсації за не використану відпустку становить 93,42 гривні; матеріальну допомогу на оздоровлення в сумі 963,90 грн., та вихідну допомогу при звільненні в сумі 762,02 грн., всього на загальну суму 1819,34 гривень, що підтверджується довідкою виданою Липовецькою районною санітарно - епідеміологічною станцією за №3 (а.с.2).

Розмір належної позивачеві суми, сторонами спору не оспорювався.

У визначений в ухвалі суду від 17 червня 2013 року строк відповідачем заперечення проти позову не були надані.

Обов'язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, врегульований ст.47 КЗпП України.

Зі змісту ст. 116 КЗПП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" сама по собі відсутність коштів у роботодавця не звільняє його від відповідальності.

Судом також встановлено, що згідно повідомлень Управління Державної казначейської служби України у Липовецькому районі Вінницької області від 11.06.2013 року за №01-60/469 та державного реєстратора Липовецької районної державної адміністрації у Вінницькій області за №04-2/14 від 07.06.2013 року (а.с. 8,9), Липовецька районна санітарно - епідеміологічна станція на даний час не ліквідована як юридична особа, в Єдиному реєстрі розпорядників та одержувачів бюджетних коштів її не вилучено, в Управлінні Державної казначейської служби України у Липовецькому районі Вінницької області є в наявності відкриті рахунки.

Згідно Витягу з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 26.06.2013 р. Липовецька районна санітарно - епідеміологічна станція значиться у вказаному реєстрі, відомості про припинення юридичної особи відсутні, перебуває в стані припинення діяльності. Для проведення ліквідації Липовецької районної санітарно-епідеміологічна станції створена ліквідаційна комісія, головою якої є Шамшур В.М.

Відповідно до положень ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Таким чином, на час розгляду справи в суді Липовецька районна санітарно-епідеміологічна станція наділена статусом юридичної особи, не вважається такою, що вже припинилася, а тому в силу ст. 96 ЦК України, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Отже, законом, обов'язок виплати належних позивачу при звільненні сум, покладено в даному випадку на Липовецьку районну санітарно-епідеміологічну станцію, яка є належним відповідачем по справі.

З огляду на викладене та у контексті приведених правових норм регулювання предмета спору, суд вважає, що позивачем доведено належними та допустимими доказами обставини викладені ним у позовній заяві стосовно невиплати йому всіх належних йому сум при звільненні, що гарантовані йому нормами чинного законодавства, а тому його позовні вимоги підлягають до задоволення.

Вирішуючи питання судових витрат, суд керується нормами ст.88 ЦПК України, відповідно до якої якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від оплати судового збору, він стягується із відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.43 Конституції України, ст.ст.41, 44, 83, 116 КЗпП України, ст.24 Закону України "Про відпустки", Постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2011 року № 524 "Питання оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери", пунктом "б" п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298, п. 5.11 Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення", затверджених спільним наказом Мінпраці та МОЗ від 05 жовтня 2005 року № 308/519, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", ст.ст.10, 11, 58 - 60, 88, 158, 169, 174, 208, 209, 213-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з Липовецької районної санітарно - епідеміологічної станції (місцезнаходження: 22500 вул. Некрасова, 4 м. Липовець Вінницької обл.; р/р №35211001000208, р/р №35221002000208; МФО 802015, код 05413161, р/р 29245055302002, ВАТ "Приват банк", МФО 302689 код 21724222) на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену компенсацію за невикористану відпустку в сумі 93,42 грн.; матеріальну допомогу на оздоровлення в сумі 963,90 грн., вихідну допомогу при звільненні в сумі 762,02 грн., всього на загальну суму 1 819(одна тисяча вісімсот дев'ятнадцять) гривень 34 коп.

Стягнути з Липовецької районної санітарно - епідеміологічної станції в дохід держави судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 229 (двісті двадцять дев'ять) гривень 40 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Д. Т. Кривенко