Постанова № 32131626, 26.06.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

26 червня 2013 р. № 820/3639/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Зоркіна Ю.В.

при секретарі судового засідання - Кікоян Г.О.

за участю представників сторін

позивача Перець С.В., відповідача Ємець О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Державного підприємства "Південна залізниця" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень

встановив:

Позовні вимоги заявлені до СДПІ по роботі з ВПП у м.Харкові ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень від 26.04.2013 року №№ 0000084600, 0000074600.

У судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримав, просив вимоги задовольнити пославшись на те, що порушень законодавства позивач не допускав, податки обчислював правильно, спірні податкові повідомлення-рішення суперечать ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обов'язок по оплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України. Крім того, позивач послався на безпідставність висновків податкового органу про непідтвердженість реальності господарських операцій з контрагентом, оскільки за даними операціями послуги поставлені у повному обсязі, реальність здійснення господарських операцій підтверджується належно оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Представник відповідача проти позову заперечував, зазначивши, що при проведенні перевірки позивача взятий до уваги висновок акту перевірки ДПІ, на обліку у якому знаходиться контрагент позивача, якими встановлено неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді, а отже не підтверджено реальності вчинених правочинів та як насідок неправомірно сформовані валові витрати та податковий кредит.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.

Позивач, пройшовши визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації, набув статусу суб'єкта господарювання юридичної особи та взятий на податковий облік в СДПІ по роботі з ВПП у м.Харкові (а.с.52, т.1)

У період з 25.03.2013 року по 12.04.2013 року фахівцями відповідача проведено позапланову виїзну перевірку ДП «Південна залізниця» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Квік 2006» за період жовтень, грудень 2010 року, квітень, жовтень 2011 року. За результатами перевірки складено акт від 16.04.2013 року № 206/46.0-15/01072609 (а.с.15-45, т.1), яким зафіксовані порушення положень п.3.1 ст.3, п.5.1. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 , п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України; п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.1,198.3 ст.198 ПК України.

Порушення встановлені актом перевірки стали підставою для винесення податкових повідомлень рішень від 26.04.2013 року № 0000074600, яким підприємству збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 190968,25 грн., в тому числі основний платіж 160751,00 грн., штрафні санкції 30217,25 грн. та №0000084600, яким донараховано податок на додану вартість у розмірі 124825,00 грн. та визначено штраф у сумі 31424,25 грн.

Перевіряючи оскаржувані рішення відповідача на відповідність положенням ч.3 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

За змістом положень ст.ст.3,5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Так відповідно до п.138.4,138.6 ст.138, п.14.1.228 ст. 14 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Відповідно до ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.1 -198.3. ст..198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Отже, з огляду на зазначені приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості придбаних товарів, а з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість придбаних товарів, є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів або ж призначення останніх для такого використання.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою, але не беззаперечною передумовою для визначення правильності формування податкового кредиту. Формування податкового кредиту відбувається не лише на підставі підписання договорів та виписування податкових накладних, воно має бути обумовлено фактичною поставкою товару, в іншому випадку право на податковий кредит у особи не виникає, оскільки не дотримується обов'язкова передумова його виникнення - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Враховуючи викладене вище, відповідно до приписів ч.ч. 4-5 ст.11 КАС України судом витребувані у позивача первинні бухгалтерські документи на підтвердження обставин отримання послуг за договорами із контрагентами, сплати їх вартості та подальшого використання у господарській діяльності.

Судовим розглядом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Квік 2006» укладено договори надання послуг (капітальний ремонт вузлів, агрегатів та лінійного обладнання тягового рухомого складу, контакторів) від 16.09.2010 року № ПІТ-1013221НЮ, від 25.07.20111 року № ПІТ-111181/НЮ, від 09.09.2010 року № П/НРП-101342/НЮ, від 30.12.2010 року № П/ТЧ-056 (а. с. 58-61, 125-127, 154-155, 180-181, т.1), згідно яких виконавець зобов'язаний виконаними низку робіт з ремонту обладнання, найменування та кількість якого визначена в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору

На виконання умов договору позивачеві виписані податкові накладні (а.с.69, 79, 84, 90,132,162,166,186, т.1), дослідивши вказані податкові накладні суд встановив, що вони відповідають вимогам ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", наказу ДПА від 21.12.2010 року № 969, тобто у суду відсутні підстави вважати зазначені податкові документи недійсними.

Із наявних у матеріалах справи платіжних доручень (а.с.112-124,153,168,175,178,187-190, т.1) встановлено факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Факт доцільності проведення спірних робіт, прийняття обладнання у ремонт, виконання робіт, відпуск ТМЦ для здійснення ремонтних робіт підтверджується наявними у матеріалах справи дефектними актами, актами приймання у ремонт, актами про виконання робіт, актами приймання обладнання з ремонту, актами на приймання обладнання, матеріальними звітами, накладними вимогами на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (а.с.68,70-71,77-78,80,85-86,88-89,91,94-103,133,136-147,159-160,164,170-174,191-192, т.1, а.с.3-124, т.2)

Перевезення обладнання, тобто реальність господарської операції за ознакою наявності фізичного переміщення ТМЦ, підтверджується приєднаними до матеріалів справи товарно-транспортними накладними та подорожніми листами (а.с.18-19,21,23,26,29-30,33,44-45,59-60,70-71,73-74,82,95-96,103-104,114-116, т.2)

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст. 86 КАС України, суд приходить до висновку, що позивачем доведено отримання від контрагента ТОВ "Квік 2006" послуг, оскільки останнім виконані умови укладеного договору, що підтверджують первинні бухгалтерські та податкові документи.

Щодо посилань представника відповідача на недотримання порядку оформлення первинних документів, як то відсутність дати, номеру договору у специфікаціях, як підстави не підтвердження здійснення господарської операції, суд зауважує, що на які посилається відповідач, суд зазначає, що у разі підтвердження дійсного виконання операції самі по собі недоліки правореалізуючих документів не можуть слугувати перешкодою для реалізації платником законного права на формування валових витрат та відповідно податкового кредиту Адже власне неправильність зазначених у первинних документах відомостей або їх не зазначення не є прямою ознакою недостовірності відомостей про факт поставки, що містяться у таких документах та не може розглядатися як беззаперечне свідчення відсутності поставки, оскільки документальне оформлення є лише формою представлення інформації про юридичний факт.

Щодо посилань представника відповідача на акт перевірки ТОВ «Квік 2006» від 25.12.2012 року № 168/22-12/34155688 (а.с.197-212, т.1), яким встановлено факт відсутності у підприємства об'єктів, що підпадають під визначення пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість», п.185.1 ст.185 ПК України, як підстави відмови у задоволенні позовних вимог, суд зазначає, що недотримання контрагентом позивача вимог податкового законодавства, враховуючи положення практики Європейського суду з прав людини, не може бути підставою для встановлення порушень податкового законодавства добросовісного контрагента за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що він був безпосередньо залучений до таких зловживань. Платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності (рішенні від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України", рішення від 22.01.2009 року у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії"). Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентом позивача, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Враховуючи викладене вище, суд вважає висновки податкового органу, викладені в акті перевірки позивача про відсутність реальності господарських операцій з вказаним контрагентом та відповідно неправомірність формування валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам із ним необґрунтованими, а отже оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, визначеному ст..94 КАС України

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 КАС України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов Державного підприємства "Південна залізниця" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень - задовольнити у повному обсязі

Скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.04.2013 року №№ 0000084600, 0000074600, прийняті СДПІ по роботі з ВПП у м.Харкові ДПС

Стягнути з Державного бюджету України (одержувач УДКСУ у Червонозаводському районі м.ХарковаХарківської області, ЄДРПОУ 37999628,банк одержувача ГУДКСУ в Харківській області, МФО 851011,р/р 31217206784011) на користь ДП "Південна залізниця" (вул. Червоноармійська,7, м.Харків, код ЄДРПОУ 01072609) судовий збір у розмірі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири ) грн.00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У повному обсязі постанова виготовлена 01.07.2013 року.

Суддя Зоркіна Ю.В.