Постанова № 32130110, 21.06.2013, Луганський окружний адміністративний суд

11.5

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 червня 2013 року Справа № 812/4724/13-а

Луганський окружний адміністративний суд:

у складі головуючого судді Захарової О.В.,

за участю

секретаря судового засідання Білоконя Д.І.,

та

представників сторін:

від позивача - Конаков Р.М.(довіреність від 22.01.2013 № 13/1-12/601),

від відповідача - Забродній Є.О. (довіреність від 11.02.2013),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом Луганської митниці до Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції про визнання незаконними дій, скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 01 листопада 2012 року ВП № 34980400,-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 24 травня 2013 року відкрито провадження у справі №812/4724/13-а за адміністративним позовом Луганської митниці до Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції про визнання незаконними дій, скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 01 листопада 2012 року ВП № 34980400.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог послався на те, що постановою відповідача від 01 листопада 2012 року ВП № 34980400 відмовлено позивачеві у відкритті виконавчого провадження за постановою Луганської митниці від 27 вересня 2012 року про стягнення з громадянина ОСОБА_3 штрафу за порушення митних правил у сумі 17 000 грн. Підставою відмови стало те, що у виконавчому документі не зазначено повне місце мешкання боржника, по-друге, місце мешкання боржника не відповідає територіальній юрисдикції, правомочній Україні. Позивач вважає, що вказана постанова відповідача не відповідає вимогам закону та прийнята з порушення норм діючого законодавства, оскільки виконавчий документ - Державної митної служби від 27 вересня 2012 - містить всі необхідні відомості, передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» та Митним кодексом України. На підставі ст.ст.511, 542 Митного кодексу України вважає, що у відношенні особи, яка не має в Україні постійного місця проживання, здійснюється примусове виконання виконавчих документів у загальному порядку та за рахунок майна, яке знаходиться на території України. В постанові Луганської митниці від 27 вересня 2012 року зазначено, що автомобіль, що належить громадянину ОСОБА_3, згідно ч.1 ст.511 Митного кодексу України був вилучений для забезпечення стягнення штрафу.

Тому позивач просить визнати дії відповідача щодо відмови у відкритті виконавчого провадження незаконним та скасувати постанову відповідача від 01 листопада 2012 року ВП № 34980400 про відмову у відкритті виконавчого провадження.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, надав пояснення, аналогічні викладеному у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, про що надав письмові заперечення на адміністративний позов (а.с.15-16), пояснив, що постанова Луганської митниці №515/70200/12 від 27.09.2012 не відповідає вимогам ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: у виконавчому документі відсутній ідентифікаційний код боржника, не зазначено адресу прописки боржника в Україні, зазначено, що боржник проживає на території Німеччини, що не відповідає територіальній юрисдикції, правомочній Україні. У зв'язку із чим виконання зазначеної постанови є неможливим.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон України «Про виконавче провадження».

Стаття 17 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює, що примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до частини 2 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: 1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; 2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 3) судові накази; 4) виконавчі написи нотаріусів; 5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу; 8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу; 9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Отже, з приписів статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що за загальним правилом постанова Державної митної служби України підлягає виконанню державною виконавчою службою як виконавчий документ.

У відповідності до статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.

Судом встановлено, що Луганською митницею за результатами розгляду справи про порушення митних правил, громадянин України ОСОБА_4 був притягнутий до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 469, ч.3 ст.481 Митного кодексу України з накладенням на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу на користь держави у сумі 17 000 грн., про що винесено постанову в справі про порушення митних правил №515/70200/12 від 27 вересня 2012 року (а.с. 3).

Постановою Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції від 01.11.2012 ВП № 34980400 на підставі пункту 6 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» відмовлено позивачеві у відкритті виконавчого провадження за вказаною постановою Луганської митниці про стягнення з ОСОБА_3 суми штрафу (а.с.4)

Підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження, як зазначено в оскаржуваній постанові від 01.11.2012 ВП № 34980400, стало те, що у постанові не вказано повне місце мешкання боржника; місце мешкання боржника не відповідає територіальній юрисдикції, правомочній Україні (а.с.4).

Суд вважає, що у даному випадку у відповідача не було підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження з огляду на таке.

Державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження за наявності підстав, передбачених частиною 1 статтею 26 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються: 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб)

стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо.

В свою чергу, частиною 2 статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

Суд вважає, що висновки державного виконавця щодо необхідності зазначення у постанові Луганської митниці від 27 вересня 2012 року повного місця мешкання боржника та невідповідності зазначеного у постанові місця мешкання боржника територіальній юрисдикції, правомочній Україні, є помилковими.

Судом встановлено, що справа про порушення митних правил ОСОБА_3 розглянута Луганською митницею у межах своїх повноважень та в порядку встановленому Митним кодексом України, постанова в справі про порушення митних правил №515/70200/12 від 27 вересня 2012 року прийнята за результатами розгляду справи, набрала чинності.

Відповідно до статті 459 Митного кодексу України суб'єктами адміністративної відповідальності за порушення митних правил можуть бути громадяни, які на момент вчинення такого правопорушення досягли 16-річного віку, а при вчиненні порушень митних правил підприємствами - посадові особи цих підприємств.

Стаття 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення містить перелік вимог, який має містити постанова про адміністративне правопорушення, а саме: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, що до якої розглядається справа; викладення обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

У поставові в справі про порушення митних правил №515/70200/12 від 27 вересня 2012 року вказані відомості стосовно ОСОБА_3, щодо якого розглядається справа, в тому числі його місцезнаходження, а саме як зазначено в постанові останній не має постійного місця проживання на території України, постійно мешкає на території Німеччини, зазначення адреси мешкання в Німеччині в постанові міститься (а.с.5).

З огляду на зазначене, така підстава відмови у відкритті виконавчого провадження як відсутність у виконавчому документі повного місця мешкання боржника необґрунтованою.

Щодо доводів відповідача про невідповідності зазначеного у постанові місця мешкання боржника територіальній юрисдикції, правомочній Україні, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 534 Митного кодексу України постанови митних органів про накладення адміністративних стягнень за порушення митних правил є обов'язковими для виконання.

Статтями 539 та 540 Митного кодексу України визначено, що штраф повинен бути сплачений особою, яка вчинила порушення митних правил, не пізніше 15 днів з дня вручення або надіслання їй копії постанови митного органу про накладення штрафу, а в разі оскарження постанови або внесення на неї подання прокурора - не пізніше 15 днів з дня залишення скарги (адміністративного позову) або подання без задоволення.

У разі якщо штраф не буде сплачено у строки, встановлені статтею 539 цього Кодексу, постанова митного органу або суду (судді) надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання або роботи порушника або за місцезнаходженням його майна.

Статтею 542 Митного кодексу України передбачений порядок виконання постанови митного органу про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил на осіб, які проживають або перебувають за межами України.

Постанова митного органу про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил на осіб, які проживають або перебувають за межами України, виконується за рахунок майна цих осіб, що знаходиться на території України (частина 1 статті 542 Митного кодексу України).

Відповідно до статті 80 Закону України «Про виконавче провадження» під час виконання рішень щодо іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб, які відповідно проживають (перебувають) чи зареєстровані на території України або мають на території України власне майно, яким володіють самостійно або разом з іншими особами, застосовуються положення цього Закону.

Під час судового розгляду встановлено, що з метою забезпечення стягнення штрафу, Луганською митницею був вилучений автомобіль, що належить на праві власності ОСОБА_3, про що зазначено у постанові в справі про порушення митних правил №515/70200/12 від 27 вересня 2012 року.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства та обставини справи, суд приходить до висновку про те, що визначені відповідачем підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження в даному випадку є лише формальною підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження, що може призвести до безпідставного затягування виконання рішення митного органу, оскільки у виконавчому документі конкретно визначено місце мешкання боржника по справі, що виключає неможливість його виконання.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 2 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний здійснювати заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (виконавчому документі), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Таким чином суд зазначає, що знаходження боржника на території іншої держави, ускладнює здійснення виконавчих дій, але не унеможливлюють їх.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відмови у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 6 частини першої цієї статті державний виконавець роз'яснює заявникові право на звернення до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із вимогами статті 18 цього Закону.

Однак, у разі відсутності інформації в справі про порушення митних правил, з приводу якої відмовлено у відкритті виконавчого провадження, митний орган не зможе оформити іншого виконавчого документа, оскільки не наділений повноваження збирати інформацію після закінчення розгляду справи.

Водночас державний виконавець відповідно до статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» з метою захисту інтересів стягувача має право одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що відсутність даних про посне місцезнаходження боржника може бути усунута в процесі виконавчого провадження без винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження.

Врахувавши вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога щодо скасування постанови Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції про відмову у відкритті виконавчого провадження від 01 листопада 2012 року ВП № 34980400 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Позовна вимога щодо визнання незаконними дій відповідача щодо відмови у відкритті виконавчого провадження, залишається судом без задоволення з огляду на таке.

Вчинення дій суб'єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій суб'єкту владних повноважень. Самі по собі дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несуть акти індивідуальної дії, у даному випадку постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження. Саме вони мають вплив на його права та інтереси. Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для фізичної особи прав (чи інтересів).

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню через відсутність порушення прав діями відповідача, а обраний позивачем спосіб захисту в цій частині не відповідає об'єкту порушеного права.

Зважаючи на обставини справи, суд вважає за необхідне скасувати постанову Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції про відмову у відкритті виконавчого провадження від 01 листопада 2012 року ВП № 34980400 з примусового виконання постанови Луганської митниці в справі про порушення митних правил №515/70200/12 від 27 вересня 2012 року про стягнення з ОСОБА_3 суми штрафу на користь Держави, оскільки саме такий спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об'єкту порушеного права і, на думку суду, у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.

Питання по судових витратах не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому порядку, а статтею 94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 21 червня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 25 червня 2013 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись ст. ст. 11, 71, 94,159-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Луганської митниці до Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції про визнання незаконними дій, скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 01 листопада 2012 року ВП № 34980400,- задовольнити частково.

Скасувати постанову Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції від 01 листопада 2012 року ВП № 34980400 про відмову у відкритті виконавчого провадження по примусовому виконанню постанови Луганської митниці в справі про порушення митних правил №515/70200/12 від 27 вересня 2012 року про стягнення з ОСОБА_3 суми штрафу на користь Держави.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови складено та підписано 25 червня 2013 року.

Суддя О.В. Захарова