Рішення № 32125447, 25.06.2013, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа №0519/11009/2012

Провадження №2/263/156/13

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2013 року м.Маріуполь

Жовтневий районний суд м.Маріуполя Донецької області в складі:

головуючого судді Папаценко П.І.,

при секретарі Конівченко Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус ОСОБА_3, про визнання договору дарування недійсним, та права власності на квартиру, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, уточненим під час розгляду справи, в якому просив суд, на підставі ст.ст.203,229,225 ЦК України, визнати недійсним договір дарування від 20.06.2012 року, зареєстрованого в реєстрі за №635, та визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що вказану квартиру він отримав, як спадщину від матері, що померла, це його єдине житло. На теперішній час він перебуває у другому шлюбі з ОСОБА_4, спільних дітей не мають. Від першого шлюбу має двох дочок. Він є пенсіонером, ніде не працює. У червні 2012 року його відвідала молодша дочка ОСОБА_2, яка стала умовляти розпорядитися квартирою на її користь, так як вона не бажає, щоб долю від квартири отримала дружина ОСОБА_4, у випадку його смерті. З нею він погодився, що квартиру повинна успадкувати дочка. Оформлення документів та оплату з цього приводу здійснювала дочка, якій він на місяць віддав свій паспорт. Він особисто відвідав БТІ, отримав витяг з реєстру нерухомого майна, потім дочка відвезла його до офісу, де за запропонуванням підписав якийсь документ, думаючи, що це його заповіт, за яким дочка повинна успадкувати його квартиру. Про вказані дії дружині ОСОБА_4 він нічого не розповів, і до неї не звертався за отриманням документів на вказану квартиру, які остання зберігала у себе вдома. В серпні 2012 року за спільною згодою з дружиною вони здали спірну квартиру в оренд строком на 10 місяців, про що уклали договір оренди від 8.08.2012 року, самі переїхали проживати до квартири дружини, яку вона отримала у спадщину. 3 чи 4 вересня 2012 року в його квартиру навідалися обидві дочки, які зажадали від квартирантів виселення, оскільки квартира подарована ОСОБА_2 Вказана новина для нього була несподіваною, так як дарувати квартиру він нікому не збирався, про що написав заяву до прокуратури. Тільки в цей час, його дружина дізналася про укладення ним угоди. Наведене свідчить про те, що відповідач ОСОБА_2 скориставшись його слабким здоров'ям, ввела його в оману відносно дій пов'язаних із квартирою. Внаслідок зазначеного його волевиявлення при укладенні договору дарування не було вільним і не відповідало його внутрішній волі. Крім того він помилився щодо обставин, які мають істотне значення для договору дарування, оскільки нотаріус при посвідченні договору не роз'яснила йому наслідки договору дарування за яким він втрачає за життя право власності на квартиру. Також вважає, що на час укладення договору дарування він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, оскільки ніколи би не відмовився від свого єдиного житла.

В судовому засідання позивач, та його представники наполягали на задоволені позову на підставах наведених в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2, належним чином повідомлена про час, місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилася, надала суду заяви в яких повідомила, що позов нею не визнається, просила суд у задоволені позову відмовити, розглянути справу у її відсутності, за участю представника.

При вказаних обставинах суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача ОСОБА_2, за участю її представника, оскільки ОСОБА_2 під час розгляду справи була вагітна, а зараз доглядає малолітню дитину.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, вважає його таким, що не підлягає задоволенню, посилаючись на наступне. У позивача з дочкою ОСОБА_2 завжди були довірчі відносини, вони спілкувалися, ініціатором укладення договору дарування був позивач, який усвідомлював значення своїх дій, підписуючи договір дарування. Передану від батька в дар квартиру ОСОБА_2 прийняла, взявши у нього ключі від квартири, після чого зареєструвалася у спірній квартирі разом з дитиною. Вона мала намір вселитися до квартири, але там знаходились квартиранти. Про укладення договору дарування позивач свідомо не повідомив свою дружили, оскільки вона була би проти. Вважає, що позивач звернувся до суду з позовом під тиском своєї дружини ОСОБА_4

Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_3 в судовому засіданні зазначила, що нею, 20.06.2012 року, під час посвідчення спірного договору дарування перевірялося чи правильно сторони розуміють зміст вчинюваної дії, після чого сторонам проект договору був проголошений вголос, що виключало можливість його укладення всупереч волі сторони. Позивач добровільно приходив з відповідачем до неї і виявив бажання укласти договір дарування належної йому на праві власності квартири на користь відповідача. Сторони домовились, що про передачу квартири обдарованій ОСОБА_2 свідчить отримання нею документів на квартиру, та передача ключів від неї, які ОСОБА_2 отримала від батька у її присутності. При цьому жодного тиску на ОСОБА_1 ніхто не чинив, волевиявлення його було вільним. На момент посвідчення правочину дарування квартири всі вимоги законодавства були дотримані та немає законних підстав ставити питання про його недійсність.

Свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, які 20.06.2012 року, надавали допомогу нотаріусу ОСОБА_3, при укладені договору дарування, в судовому засіданні повністю підтвердили пояснення останньої, щодо законності посвідчення вказаного договору.

Свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 в судовому засіданні, засвідчили ті обставини, що позивач ОСОБА_1 хвора людина, не завжди усвідомлював свої дії, з дочками мав негарні стосунки, ніколи не мав наміру подарувати їм квартиру.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні, засвідчила ті обставини, що позивач ОСОБА_1 її батько, з яких вона та її сестра ОСОБА_2 завжди підтримували гарні стосунки. Спілкуванню з батьком перешкоджає його дружина ОСОБА_4 Батько скаржився на дружини, що вона на нього кричить, влаштовує скандали, він сам запропонував ОСОБА_2 подарувати їй квартиру, остання мала намір проживати в квартирі разом з батьком. На час укладення угоди батько не мав потреби у сторонньому догляді. На теперішній час, з приводи квартири, на нього тисне дружина ОСОБА_4, яка намагається відібрати спірну квартиру.

Суд, вислухавши доводи учасників судового засідання, допитавши свідків та дослідивши надані і долучені до матеріалів справи письмові докази, приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 об'єктивного підтвердження належними, допустимими і достатніми доказами в судовому засіданні не знайшли, а тому задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно положень ч.1 ст.718 та ч.2 ст.719 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

З договору дарування від 20 червня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_3, вбачається, що в цей день між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір, згідно якого останній подарував, а донька ОСОБА_2 прийняла у дар квартиру за АДРЕСА_1, та належала дарувальнику на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 14.01.2009 року Першою Маріупольською державною нотаріальною конторою за реєстром №1-83 (дублікат виданий 15.06.2012 року та зареєстрований у єдиному електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 18.06.2012 року за реєстровим номером 25599932)

При цьому в договорі дарування зазначено, що сторони попередньо ознайомлені з вимогами чинного законодавства щодо недійсності угод і розуміючи значення своїх дій, умов правочину та його правові наслідки, діючи добровільно, без будь-якого до того умов, зобов'язань, примушення, як фізичного так і морального уклали цей договір.

Перед посвідченням договору дарування нотаріусом встановлена дійсність намірів кожної із сторін, їх однакове розуміння умов та значення правочину, його правових наслідків для кожної із сторін та відсутність у них будь-яких заперечень до умов договору. З метою виключення стороннього впливу на них з боку другої сторони або інших осіб, нотаріусом здійснено перевірку дійсного їх волевиявлення відносно посвідчення даного правочину, за відсутності іншої сторони.

Сторони домовились, що під передачею квартири слід вважати символічну передачу речі, тобто квартира вважається переданою дарувальнику та прийнятою обдарованим з моменту підписання договору сторонами та отримання обдарованим документів на квартиру, ключів від неї, які було передано дарителем обдарованому у присутності нотаріуса під час підписання договору. Сторони усвідомлюють, що цим актом підтверджено передачу відчужуваної квартири обдарованому. Квартира вважається переданою з моменту підписання договору сторонами та отримання обдарованим документів на квартиру, ключів від неї. Ключі на квартиру було передано дарувальником обдарованому у присутності нотаріуса під час підписання договору.

Договір було підписано сторонами в присутності нотаріуса, на його робочому місті. Вказаний договір дарування нерухомості практично було зареєстровано 21.06.2012 року у Міському комунальному підприємстві «Маріупольське бюро технічної інвентаризації», що підтверджується відповідними Витягом про державну реєстрацію прав, та інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно і свідчить про його виконання.

Аналізуючи з правової точки зору вищезазначений спірний по справі правочин, суд приходить до висновку про його повну відповідність чинному законодавству України.

Так, у відповідності до ч.1 ст.317 і ч.1 ст.319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Як вбачається з вищевказаного договору, ОСОБА_1, маючи необхідний обсяг цивільної дієздатності, 20 червня 2012 року розпорядився належним йому на праві власності нерухомим майном шляхом дарування, тобто безоплатної його передачі відповідачу ОСОБА_2 При цьому ОСОБА_1 з власної волі і свідомо діяв в межах законодавчо наданих власнику прав. Договір дарування, як того і вимагають відповідні норми ЦК України, було укладено у письмовій формі і посвідчено в нотаріальному порядку нотаріусом ОСОБА_3

До тверджень позивача ОСОБА_1 в обґрунтування своїх позовних вимог про те, що під час вчинення вищезазначеного правочину: за станом свого здоров'я він не усвідомлював значення своїх дій, не міг керувати ними (посилання на ст.225 ЦК України); ОСОБА_2 скориставшись його слабким здоров'ям, ввела його в оману відносно дій пов'язаних із квартирою (посилання на ст.230 ЦК України); внаслідок зазначеного його волевиявлення при укладенні договору дарування не було вільним і не відповідало його внутрішній волі (посилання на ч.3 ст.203 ЦК України); крім того він помилився щодо обставин, які мають істотне значення для договору дарування, оскільки нотаріус при посвідченні договору не роз'яснила йому наслідки договору дарування (посилання на ст.229 ЦК України), суд відноситься критично, оскільки ці посилання позивача не відповідають дійсності, знаходяться в протиріччі один з одним.

Якщо позивач ОСОБА_1 за станом свого здоров'я не усвідомлював значення своїх дій, не міг керувати ними, то як він може стверджувати, що відповідач ОСОБА_2 ввела його в оману, що він помилився щодо обставин, які мають істотне значення для договору дарування.

Так, дійсно у відповідності до ч.1 ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Цим правом скористалась позивач ОСОБА_1

Згідно ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За ст.145 ЦПК України призначення експертизи є обов'язковим, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» зазначено, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особі перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України.

Разом з тим, вищенаведені твердження ОСОБА_1 щодо його стану в момент вчинення спірного правочину не були ним доведені в судовому засіданні належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами, хоча згідно вимог ч.3 ст.10 та ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи, що показання свідків позивача та відповідача, щодо адекватності психічного стану ОСОБА_1 на момент вчинення спірного по справі правочину, носять суперечливий характер, суд з цього приводу надає перевагу змістовним висновкам, проведеної по справі судово-психіатрична експертиза (акт №116-а/205-а від 22.04.2013 року), за якими ОСОБА_1 на час укладення ним юридичної угоди - підписання договору дарування від 20.06.2012 року психічними вадами не страждав, за психічним станом міг розуміти значення своїх дій та керувати ними. На теперішній час він психічними вадами не страждає, проявляє симулятивну поведінку (осознану симуляцію).

Оцінюючи всі здобуті по справі докази, суд приходить до висновку, що правочин був укладений особою, яка мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, відповідав вимогам законодавства та моральним засадам суспільства, а тому підстав для визнання його недійсним, за ст.225 ЦК України, суд не вбачає.

В позовній заяві позивачем також наведені інші, чітко не зазначені підстави визнання договору дарування недійсним, тому суд може тільки припускати, що ці підстави передбачені ст.ст.229,230,203 ЦК України.

Згідно статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Отже, предметом доказування в суді є те, що помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Наведені судом обставини свідчать про відсутність помилки ОСОБА_1 щодо обставин, які мали істотне значення, при укладенні договору дарування.

Дії ОСОБА_1, що передували укладенню договору дарування: не повідомлення дружини про укладення договору, не витребування у неї документів на квартиру, а їх поновлення, у поєднанні з висновками судово-психіатричної експертизи свідчать про те, що під час укладення ним договору дарування, його волевиявлення було вільним, відповідало його внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, додержання яких, за ст.203 ЦК України, є необхідним для вчинення правочину.

Враховуючи наведене, не може суд погодитись з посиланнями ОСОБА_1 на ст.230 ЦК України, про вчинення ним правочину під впливом обману зі сторони відповідача ОСОБА_2, оскільки суд знову з цього приводу посилається на висновки судово-психіатричної експертизи, за якими позивач на теперішній час проявляє симулятивну поведінку (осознану симуляцію), іншими словами може говорити неправду.

Отже доводи, наведені в позовній заяві позивачем, із вказаних підстав не є переконливими, ці підстави ґрунтуються на припущеннях, не відповідають дійсності, тому ОСОБА_1 у задоволені позову слід відмовити.

Крім того, за ст.88 ЦПК України, не підлягають стягненню на користь позивача ОСОБА_1, понесені ним судові витрати, оскільки йому відмовлено у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 10,11,60,88,209,212,214-215,218 ЦПК України , -

В И Р І Ш И В :

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування від 20.06.2012 року, зареєстрованого в реєстрі за №635, та права власності на квартиру АДРЕСА_1 - відмовити.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Донецької області через Жовтневій районний суд м.Маріуполя протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя : Папаценко П.І.