Постанова № 32120258, 20.06.2013, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2013 року о 17 год. 07 хв.Справа № 808/3348/13-а м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Мінаєвої К.В.

за участю секретаря судового засідання Плєшкова Д.В.

за участю представників

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - Гончаренка А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

27 березня 2013 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Державної податкової служби (далі - відповідач), в якому позивач просить суд скасувати податкові повідомлення - рішення від 15.03.2013 року №0000331720 та №0000341720.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставність висновків податкового органу, яких він дійшов за результатами позапланової невиїзної перевірки позивача по взаємовідносинах позивача з ТОВ «Дидактика», оскільки послуги, отримані від ТОВ «Дидиктика» використовувалися в господарській діяльності позивача, під час перевірки надані всі документи, які підтверджують фактичне здійснення вказаних операцій. Таким чином, податковим органом безпідставно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість. В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.

Відповідач проти позову заперечує. Зазначає, що при перевірці контрагента позивача ТОВ «Дидактика» з питань дотримання вимог податкового законодавства України, співробітники ДПІ у Бабушинському районі м. Дніпропетровськ дійшли висновку про відсутність об'єктів оподаткування по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам-покупцям у період з грудня 2011 року по червень 2012 року. Зазначене свідчить, що операції від імені ТОВ «Дидактика» не мали факту реального вчинення. Таким чином, позивачем до складу податкового кредиту безпідставно включено суми податку на додану вартість з операцій по придбанню товарів, послуг у ТОВ «Дидактика» та занижено податок на доходи фізичних осіб по операціях з ТОВ «Дидактика». Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) є фізичною особою - підприємцем та зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії НОМЕР_2.

ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єкта підприємницької діяльності позивача за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р., за результатами якої складено акт №121/1720/НОМЕР_1 від 28.02.2013 р. Вказаною плановою виїзною перевіркою встановлено порушення ФОП ОСОБА_3 вимог:

- пп.198.3, 198.4 ст.198 Податкового кодексу України позивачем до складу податкового кредиту безпідставно включено суми податку на додану вартість з операцій по придбанню товарів, послуг у ТОВ «Дидактика» (код ЄДРПОУ 34735238) у грудні 2011 р., січні 2012 р., які не пов'язані з веденням фінансово-господарської діяльності на загальну суму 35525,00 грн.;

- пп.138.1.1 п.138.1 ст.138, пп.139.1.1, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування періоді, що перевірявся на загальну суму 26913,68 грн.;

- пп.16.1.3 п.16.1 ст.16, п.49.2 ст.49, пп.49.18.2 п.49.18 ст.49, п.51.1 ст.51 Податкового кодексу України, в результаті чого не надано податковий розрахунок сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку за формою 1 ДФ за перший квартал 2012 р.

07 березня 2013 року позивачем до податкового органу подано заперечення на акт перевірки №121/1720/НОМЕР_1 від 28.02.2013 року. 14.03.2013 року на адресу позивача надійшла відповідь на заперечення до акту перевірки, відповідно до якої висновки, викладені в акті перевірки №121/1720/НОМЕР_1 від 28.02.2013 року відповідають вимогам чинного законодавства.

15 березня 2013 року ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя на підставі акту перевірки №121/1720/НОМЕР_1 від 28.02.2013 прийнято податкове повідомлення - рішення №0000331720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 44406,25 грн., в т.ч. за основним платежем 35525,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 8881,25 грн. та податкове повідомлення - рішення №0000341720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 33642,10 грн., в т.ч. за основним платежем 26913,68 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 6728,42 грн. Не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями - рішеннями, позивач звернувся до суду.

Суд, вважає за необхідне відмітити наступне.

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу. Згідно до пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Отже, суми витрат для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Положеннями п. 198.2 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Згідно п. 201.10 ст. 201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Пунктом 201.6 ст. 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Отже, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем податку на додану вартість у ціні товару.

Відповідно до п. 198.6 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 №969 (який набрав чинності з 10.01.2011), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Згідно п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством України. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Суд вважає за необхідне зазначити, що податкові накладні, наявні в матеріалах справи, виписані ТОВ «Дидактика» для документального оформлення виконання умов договору, містять відомості про адресу місцезнаходження покупця та продавців, одиниці виміру товару, кількість товару, ціну товару, тому відповідають вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності. Будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних не встановлено, зауваження до змісту та форми зазначених документів відсутні, що не заперечується і відповідачем в акті перевірки. За таких обставин, немає підстав для невключення сум ПДВ по вказаних податкових накладних до складу податкового кредиту позивача.

Згідно п. 198.3 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.4 ст.198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Суд зазначає, що відповідно до ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

За матеріалами справи, підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань став висновок податкового органу про відсутність фактичного здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ «Дидактика». При розгляді справи встановлено, що між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Дидактика» укладено договір від 05.12.2011 р. №1205, згідно якого продавець - ТОВ «Дидактика» зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в договорі поставити автомобільні запчастини, супровідні матеріали, інші товари, а покупець - ФОП ОСОБА_3 зобов'язується прийняти та оплатити товар (а.с. 74, т.1). Відповідно до п.4.1 Договору №1205 оплата товару здійснюється в безготівковій формі. На підтвердження здійснення господарської операції до матеріалів справи надані податкові накладні, товаро-транспортні накладні, видаткові накладні (а.с. 76-102, т.1).

Крім того, між позивачем та ТОВ «Дидактика» укладено договір №1205 на технічне обслуговування та ремонт автомобілів, відповідно до умов якого замовник - ФОП ОСОБА_3 доручає, а виконавець - ТОВ «Дидактика» бере на себе технічне обслуговування та ремонт легкових та вантажних автомобілів відповідно до списку, що додається до договору. Відповідно до п.2.1 договору технічне обслуговування та дрібний ремонт здійснюються на місці замовника. На підтвердження здійснення господарської операції до матеріалів справи надані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), акти виконаних робіт, податкові накладні, замовлення (а.с. 105-123, 185-193, т.1). На підтвердження факту здійснення оплати за вищевказаними договорами до матеріалів справи надано виписки з банку (а.с. 124-130, т.1).

Також, позивачем до матеріалів справи надано видаткові накладні, акти приймання-здачі робіт, акти на надання послуг з технічного обслуговування та ремонту на підтвердження подальшого використання позивачем отриманих від ТОВ «Дидактика» (а.с. 131-167, т.1).

На підтвердження використання в господарській діяльності позивача отриманих від ТОВ «Дидактика» матеріальних цінностей до матеріалів справи надано договір №7562/12-Д (УСиСР) на поставку товару від 18.06.2012 року (а.с. 60-62, т.2). Відповідно до умов договору ФОП ОСОБА_3 зобов'язується передати у власність обладнання, а покупець ПАТ «Мотор Січ» прийняти та оплатити його на умовах вказаного договору. Пунктом 5 вказаного договору вказано, що умови платежу вказуються у специфікаціях, які є невід'ємною складовою даного договору. На підтвердження виконання умов договору №7562/12-Д (УСиСР) від 18.06.2012 року до матеріалів справи надано видаткові накладні, рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), акти про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту (а.с. 63-104, т.2)

В судовому засіданні з пояснень представника позивача встановлено, послуги з обслуговування та ремонту автомобілів здійснювалися співробітниками ТОВ «Дидактика» безпосередньо на території та в приміщеннях ПАТ «Мотор Січ». Щодо відсутності трудових ресурсів, об'єктів нерухомого майна, земельних ділянок, власних транспортних засобів у ТОВ «Дидактика», суд зазначає, що чинне законодавство не містить заборони використовувати залучені трудові ресурси та орендувати приміщення, транспортні засоби. Крім того, отримання від ТОВ «Дидактика» послуг на технічне обслуговування та ремонт автомобілів, не потребує наявності у контрагента штатних працівників, транспортних засобів, складських приміщень, офісних приміщень, земельних ділянок, технічних потужностей.

Таким чином, суд дійшов висновку, що наявність первинних документів є достатньою підставою для відображення вказаних операцій в бухгалтерському обліку, а так як дані податкового обліку базуються на даних бухгалтерського обліку, що зумовлює відсутність підстав для висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій, а висновок відповідача про безпідставність включення сум податку на додану вартість з операцій по придбанню товарів, послуг у ТОВ «Дидактика» та заниженню податку на доходи фізичних осіб по операціях з ТОВ «Дидактика» є необґрунтованим.

Також, судом встановлено, що висновок податкового органу про відсутність факту реального вчинення господарських операцій базується на даних акту перевірки ТОВ «Дидактика» №7209/22-4/34735238 від 21.12.2012 з питань дотримання вимог податкового законодавства України. Зі змісту даного акта перевірки податковим органом зроблено висновок про відсутність факту реального здійснення господарських операцій та відсутність об'єктів оподаткування по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам - покупцям у період з грудня 2011 року по червень 2012 року.

Суд вважає за необхідне відмітити, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Суд зазначає, що при дослідженні факту здійснення господарських операцій, що були підставою для формування витрат платника податків, оцінювати слід відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх ланок постачання товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між конкретними контрагентами. В разі наявності у органу державної податкової служби інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватися саме щодо цієї особи. В ході розгляду справи відповідачем не надано до суду доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб контрагентів позивача.

В ході розгляду справи відповідачем не надано до суду доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб ТОВ «Дидактика» та наявності рішення суду про визнання угод недійсними. Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Зазначене узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08 та від 01 червня 2010 року у справі № 21-573во10.

Згідно ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковим для правозастосування органами правосуддя.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03) визначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що оскільки податковим органом безпідставно збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб, то і нарахування штрафних санкцій з податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб є безпідставним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Крім того, з матеріалів справи встановлено, що ФОП ОСОБА_3 в період до 01.01.2011 р. перебував на спрощеній системі оподаткування та з набранням чинності Податковим кодексом України, з 11.01.2011 р. перейшов на загальну систему оподаткування, що не заперечується податковим органом та підтверджується актом перевірки.

Пунктом 6 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України передбачено, що не застосовуються фінансові санкції до платників податку на прибуток підприємств та платників податків, що перейшли на загальну систему оподаткування, за порушення податкового законодавства за наслідками діяльності у другому - четвертому календарних кварталах 2011 року.

Суд не приймає посилання представника відповідача на те, що вищевказана норма Податкового кодексу поширюється виключно на платників податків на прибуток та тільки у разі застосування фінансових санкцій з податку на прибуток, оскільки вказана норма звільняє від застосування фінансових санкцій дві категорії платників податків, а саме платників податку на прибуток підприємств та платників податку на прибуток підприємств та платників податків, що перейшли на загальну систему оподаткування.

Крім того, суд зазначає, що за відсутності відповідних обмежень у пункті 6 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України установлене цією нормою звільнення поширюється на будь-які порушення податкового законодавства, вчинені особами, які раніше перебували на спрощеній системі оподаткування, а не лише на порушення цими особами правил справляння податку на прибуток. Таким чином, особи, які перейшли зі спрощеної на загальну систему оподаткування, на підставі пункту 6 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України звільняються від фінансових санкцій за порушення податкового законодавства за наслідками діяльності у другому - четвертому кварталі 2011 року, незалежно від видів податків, норми щодо справляння яких порушені.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не доведено правомірність прийнятих рішень.

Враховуючи наведене, позивач діяв у відповідності до норм Податкового кодексу України, а податковий орган при прийнятті рішення дійшов хибного висновку про порушення позивачем положень Податкового кодексу України, відповідач дійшов такого висновку з огляду на обставини діяльності інших осіб, а не позивача, що є помилковим, так як позивач не несе відповідальності за їх дії.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій, бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. При розгляді справи встановлено, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень - рішень відповідач діяв необґрунтовано, тобто без врахування всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог фізичної особи - підприємця ОСОБА_3.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 71, 86, 158-163, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Державної податкової служби від 15.03.2013 року №0000331720 та №0000341720.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 780,50 грн. (сімсот вісімдесят гривень 50 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.В.Мінаєва