Постанова № 32119093, 01.07.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

01 липня 2013 року 810/3008/13-а

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Публічного акціонерного товариства «Броварське автотранспортне підприємство – 13209»

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до Публічного акціонерного товариства «Броварське автотранспортне підприємство – 13209» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у сумі 16263,52 грн.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач порушив вимоги статті 19 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» і не виконав встановленого нормативу по створенню робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, тому зобов’язаний сплатити до Фонду соціального захисту інвалідів передбачені законом адміністративно-господарські санкції та пеню. Оскільки суму адміністративно-господарських санкцій та пені відповідач добровільно не сплатив, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення сум вказаної заборгованості.

У судове засідання сторони повідомлені належним чином про розгляд справи не з’явились. Від представника позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача та у порядку письмового провадження. Відповідач, повідомлений належним чином про розгляд справи, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення рекомендованого листа № 0113315250675 від 17.06.2013, про причини неявки суд не повідомив. Клопотання про відкладення розгляду справи чи заперечення проти позову, відповідач до суду не подавав.

Відповідно до частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності належним чином повідомлених представників сторін та у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та наявні докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з таких підстав.

Публічне акціонерне товариство «Броварське автотранспортне підприємство – 13209» є юридичною особою – працедавцем, який відповідно до статті 18 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» зобов’язаний виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.

У лютому 2013 року відповідачем подано до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт за формою 10-ПІ від 14.02.2013 про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік, згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача за рік становила 122 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність – 4 осіб, а кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 4 особи.

Однак, як слідує із вказаного звіту відповідачем неправильно було розраховано кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, так як виходячи із вказаної відповідачем у звіті середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу, кількість місць призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, відповідно до 4% нормативу повинна становити – 5 осіб (122 х 0,04 = 5).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Право інвалідів на працю, їх працевлаштування реалізується шляхом створення спеціального робочого місця, адаптацією основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Статтею 18 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено обов’язок для підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», і забезпечують працевлаштування інвалідів. При цьому, згідно зі статтею 20 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Частиною другою статті 20 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрі України від 31.01.2007 № 70, роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за місцем їх реєстрації як юридичних осіб до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки національного банку України за кожний календарний день прострочення.

Через канцелярію суду представником позивача було надано суду належним чином засвідчену копію листа Броварського міськрайонного центру зайнятості від 12.06.2013 № 622/05, згідно з яким центр зайнятості повідомив позивача про те, що Публічним акціонерним товариством «Броварське автотранспортне підприємство – 13209» за 2012 рік не подавано звіт за формою 3-ПН про вільні робочі місця для інвалідів.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач не надав суду заперечень проти позову, жодних доказів того, що у 2012 році на підприємстві були створені робочі місця для інвалідів у кількості 5 місць, а не 4, як відповідач вказав у звіті, а також доказів надання відповідачем до центру зайнятості звіту № 3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів кількістю – 1-не місце.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до Інструкції щодо заповнення форм звітності № 3-ПН ця форма використовується для інформування населення про наявність вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості як такі, що шукають роботу, для підбору персоналу на замовлення роботодавців, для оцінки поточної потреби в кадрах та організації професійної підготовки населення відповідно до потреб ринку праці.

Таким чином, за своїм змістом звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів для працевлаштування.

З огляду на вказане, у разі якщо підприємство не звітує до центру зайнятості про створення нормативу робочих місця для інвалідів, у центра зайнятості відсутня відповідна інформація щодо наявності вільних вакансій для направлення інвалідів для подальшого працевлаштування.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем протягом 2012 року, не було виконані вимоги статті 18 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ щодо обов’язку створення робочих місць для інвалідів, оскільки підприємство у вказаний період не подавало звіт № 3-ПН, щодо наявності 1 – го вакантного місця для працевлаштування інвалідів. Крім того, відповідач не надав доказів виконання вимог встановлених частиною першою статті 19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» в повному обсязі за 2012 рік, а тому він зобов’язаний відповідно до закону сплатити до Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції в розмірі середньої річної заробітної плати за робоче місце, не зайняте інвалідом за даний період.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, за порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідач зобов’язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції та пеню за 2012 рік у сумі 16263,52 грн.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Заперечень проти позову та доказів того, що відповідач створив місця для працевлаштування інвалідів у кількості, встановленій чинним законодавством та звертався до центру зайнятості населення або органів місцевого самоврядування про працевлаштування інваліда відповідачем суду не надано.

Суму адміністративно-господарських санкцій відповідач добровільно до Фонду соціального захисту інвалідів не сплатив.

За таких обставин, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Оскільки спір вирішено на користь суб’єкта владних повноважень, який не надав суду доказів понесення ним судових витрат, судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Броварське автотранспортне підприємство – 13209» (код ЄДРПОУ 05538750) на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції та пеню у розмірі 16 263 (шістнадцять тисяч двісті шістдесят три) грн. 52 коп.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Терлецька О.О.