Рішення № 32118733, 25.06.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С.Петлюри, 16 тел. 235-23-25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2013 р. справа № 911/1429/13

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи

за позовом заступника Білоцерківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква Міністерства оборони України, Київська обл., м. Біла Церква

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Метсобстар-ХК», Київська обл., м. Васильків

про стягнення 283 305,30 гривень

за участю представників:

від прокуратури: не з'явився

від позивача: не з'явився

від відповідача: Зініна Н.М. (довіреність №65-7 від 14.05.2013р.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

11.04.2013р. заступник Білоцерківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква Міністерства оборони України (далі-КЕВ м. Біла Церква/позивач) звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Метсобстар-ХК» (далі-ТОВ «Метсобстар-ХК»/відповідач) про стягнення 141 166,33 грн. заборгованості за договором №131 від 01.03.2012р.

Відповідач позов не визнав з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.04.2013р. порушено провадження у справі №911/1429/13 та призначено справу до розгляду на 29.04.2013р.

До початку розгляду даної справи по суті, а саме 29.04.2013р. через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про збільшення розміру заявлених позовних вимог до 354 257,60 грн. Зазначені уточнення судом прийняті.

В судових засіданнях 29.04.2013р. та 14.05.2013р. оголошувалась перерва до 14.05.2013р. та 18.06.2013р. відповідно.

14.05.2013р. через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про зменшення розміру заявлених позовних вимог до 283 305,30 грн. Зазначені уточнення судом прийняті.

18.06.2013р. через канцелярію господарського суду Київської області від заступника Білоцерківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері надійшла заява про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне відповідачу майно та грошові кошти в розмірі позовних вимог.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Пунктом 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» передбачено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Оскільки суду не надано доказів, які підтверджували б наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заявлених заходів до забезпечення позову у даній справі, судом, у відповідності до ст. 66 ГПК України, у задоволенні зазначеної заяви відмовлено з огляду на її необґрунтованість.

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.06.2013р. розгляд даної справи було відкладено на 25.06.2013р.

25.06.2013р. через канцелярію господарського суду Київської області від заступника Білоцерківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи, у задоволенні якого судом відмовлено з огляду на його необґрунтованість.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд

ВСТАНОВИВ:

01.03.2012р. між КЕВ м. Біла Церква (далі-сторона 1) та ТОВ «Метсобстар-ХК» (далі-сторона 2) було укладено договір про відшкодування вартості теплопостачання (КЕКВ 1161), спожитого в процесі надання послуг з харчування №131 (далі-договір), відповідно до якого сторона 1 забезпечує сторону 2 тепловою енергією для забезпечення надання послуг з харчування особового складу Збройних Сил України, а сторона 2 відшкодовує стороні 1 вартість теплової енергії, спожитої в процесі надання послуг з харчування для кожної військової частини, до площ яких має доступ сторона 2 згідно наказу Міністра оборони України від 01.03.2012р. №2519.

Додатком №1 до договору сторонами погоджено перелік об'єктів та розмір опалювальних площ, до яких має доступ відповідач.

У відповідності до наданих суду пояснень, на виконання умов договору протягом березня-квітня, жовтня-грудня 2012р. відповідача було забезпечено тепловою енергією для забезпечення надання послуг з харчування особового складу Збройних Сил України загальною вартістю 139 567,13 грн., що підтверджується підписами та відбитками печаток сторін на актах здачі-прийому робіт та виставленими рахунками за вказаний період. Розрахунок вартості наданих послуг здійснено з урахуванням розміру опалювальних площ, до яких має доступ відповідач згідно додатку №1 до договору.

В подальшому, на підставі телеграми тво начальника управління експлуатації Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних сил України, копія якої міститься в матеріалах справи, позивачем було здійснено перерахунок вартості теплової енергії, якою було забезпечено відповідача за договором з розрахунку штатної чисельності особового складу відповідної військової частини та повної площі опалювальних приміщень, згідно якого вартість теплової енергії, що підлягає відшкодуванню відповідачем з березня-квітня 2012р., жовтня 2012р. по грудень 2012р. становить 280 733,46 грн., а за період з січня по квітень 2013р. - 213 091,27 грн. На підтвердження вартості теплоенергії, що підлягає оплаті позивачем надано суду підписані останнім акти здачі-прийому робіт та рахунки за вказаний період.

Посилаючись на те, що відповідач свої грошові зобов'язання за договором належним чином не виконав, оплативши лише первісно виставлені рахунки за березень-квітень, жовтень-грудень 2012р. на суму 139 567,13 грн., позивач просить суд стягнути з відповідача решту вартості спожитої теплової енергії за договором з березня 2012р. по квітень 2013р. з урахуванням здійснених перерахунків, у сумі 283 305,30 грн.

Заперечуючи проти позову відповідач посилався на безпідставність виставлення позивачем рахунків на відшкодування вартості спожитої теплової енергії за 2012 рік з розрахунку штатної чисельності особового складу відповідної військової частини та повної площі опалювальних приміщень, а не з розрахунку розміру площ, до яких останній має доступ, як це погоджено сторонами за договором.

До того ж, враховуючи, що в силу вимог п.9.1 договору, строк дій останнього припинився 31.12.2012р., відповідачем зазначено про відсутність підстав для вимоги позивача про стягнення вартості теплової енергії за січень-квітень 2013р.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд встановив, що заявлена позовна вимога задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Приписами статей 173, 193 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 901, 903, 627, 629 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, у відповідності до положень пунктів 1.2, 6.1 договору сторона 1 забезпечує сторону 2 тепловою енергією для забезпечення надання послуг з харчування особового складу Збройних Сил України, а сторона 2 відшкодовує стороні 1 вартість теплової енергії, спожитої в процесі надання послуг з харчування для кожної військової частини, до площ яких має доступ сторона 2 згідно наказу Міністра оборони України від 01.03.2012р. №2519.

Відшкодування спожитого теплопостачання здійснюється згідно п. 6.1 договору.

Облік спожитої теплової енергії, спожитої стороною 2, здійснюється згідно засобів обліку. У разі відсутності засобів обліку обсяги спожитої теплової енергії визначаються стороною 1 шляхом розрахунку, виходячи з розміру фактично опалювальних площ, до яких має доступ сторона 2. при чому відшкодування вартості спожитої теплової енергії на опалення технологічних приміщень здійснювати з розрахунку повної площі цих приміщень, а теплової енергії, яка надається до місць загального користування здійснювати з розрахунку штатної чисельності особового складу військової частини згідно з наказом Міністра оборони України від 05.01.2012р. №5, яким визначаються норми розквартирування військ. Перелік об'єктів на які подається теплопостачання та розмірі їх площ наведено у додатку №1 до даного договору.

Так, судом встановлено, що протягом березня-квітня, жовтня-грудня 2012р. відповідача було забезпечено тепловою енергією загальною вартістю 139 567,13 грн., що підтверджується підписами та відбитками печаток сторін на актах здачі-прийому робіт та виставленими рахунками за вказаний період. Розрахунок вартості наданих послуг здійснено з розрахунку повної площі приміщень, до яких має доступ відповідач за додатком №1 до договору.

Зазначені акти оплачені відповідачем у повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та визнається сторонами.

Водночас, як слідує зі змісту наданих позивачем та неоплачених відповідачем актів здачі-прийому робіт за вказаний період на суму 280 733,46 грн., визначення вартості спожитої теплової енергії позивачем здійснено з розрахунку штатної чисельності особового складу військової частини, але за приміщення, які не передбачені додатком №1 до договору, а отже, до яких відповідач не має доступу.

Проте, оскільки доказів внесення змін до договору щодо переліку об'єктів та розміру опалювальних площ, до яких має доступ відповідач суду не надано, в силу наведених нормативних приписів, а також положень договору, суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов'язку по оплаті вартості спожитої теплової енергії за період з березня-квітня, жовтня по грудень 2012р. лише у розмірі 139 567,13 грн. з розрахунку повної площі приміщень, до яких останній має доступ згідно додатку №1 до договору.

Натомість, у відповідності до наданих суду платіжних доручень та банківських виписок з поточного рахунку позивача, відповідач свої договірні зобов'язання по відшкодуванню вартості спожитої протягом березня-квітня, жовтня-грудня 2012р. теплової енергії у сумі 139 567,13 грн. остаточно виконав 21.03.2013р., тобто до порушення провадження у даній справі.

У відповідності до приписів п. 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо предмет спору був відсутній до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також враховуючи те, що відповідач вартість теплової енергії, спожитої протягом березня-квітня, жовтня-грудня 2012р. у розмірі 139 567,13 грн. повністю оплатив до порушення провадження у даній, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та визнається сторонами у повному обсязі, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача вартості спожитої енергії за вказаний період.

Що ж до вимоги позивача про стягнення з відповідача вартості спожитої теплової енергії за січень-квітень 2013р. за договором слід зазначити наступне.

У відповідності до ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Пунктами 9.1, 9.2 договору передбачено, що договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк з 01.03.2012р. до 31.12.2012р., а в частині проведення остаточних розрахунків - до повного здійснення останніх.

Договір може бути пролонгований у разі укладання стороною 2 нового договору про закупівлю послуг з харчування з Міністерством оборони України з укладанням додаткової угоди.

Натомість, оскільки доказів укладання сторонами додаткової угоди до договору щодо продовження строку дії останнього суду не надано, суд дійшов висновку, що строк дії договору, в силу п. 9.1, закінчився 31.12.2012р., за виключенням зобов'язань щодо проведення остаточних розрахунків.

За таких обставин, оскільки період виникнення заборгованості з оплати вартості спожитої теплової енергії за січень-квітень 2013р. визначений за межами строку дії договору, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача вартості спожитої теплової енергії за вказаний період є необгрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Витрати про сплаті судового збору, у відповідності до ст. 49 ГПК України, у разі відмови у задоволенні позову покладаються судом на позивача.

При винесенні даного рішення судом також було враховано, що у відповідності до п. 2.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повної або часткової відмови в позові стягує судовий збір з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход Державного бюджету України.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 525, 526, 530, 901, 903 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 193 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква Міністерства оборони України, Київська обл., м. Біла Церква (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярмаркова, 1, ідентифікаційний код 08167863) на користь Державного бюджету України 5 666 (п'ять тисяч шістсот шістдесят шість) грн. 11 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 27.06.2013р.

Суддя В.А. Ярема