Рішення № 32116796, 01.07.2013, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 червня 2013 р. Справа № 903/532/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ліном", м.Київ

до відповідача державного підприємства "Волиньвугілля", м. Нововолинськ, Волинська область

про стягнення 70 929,06 грн.

Суддя Вороняк А.С.

при секретарі судового засідання Чорному С.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Єфремова О.С., довіреність №2 від 17.04.2013р.;

від відповідача: Порплиця В.З., довіреність №01 від 02.01.2013р.

Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України роз'яснено право відводу судді. Відводу судді не заявлено. На підставі ст. 22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки сторін.

Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу від представників сторін не поступало.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суть спору: 30 травня 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Ліном» звернулось до господарського суду Волинської області з позовом до державного підприємства "Волиньвугілля" про стягнення 52907,27грн., з них 41922 грн. - основного боргу, 4685,52 грн. - пені, 419,20 грн. - інфляційних втрат, 1860,64 грн. - 3% річних, 4019,91 грн. -штрафу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на укладений між ТзОВ "Торговий дім "Ліном" та ДП "Волиньвугілля" договір про закупівлю №53 від 14.10.2011р., згідно якого позивач відвантажив відповідачу товар по видатковій накладній №11-05878 від 26.10.2011р. на суму 41 922 грн., а останній в супереч п.7.2. Договору №53 за поставлений товар не розрахувався. У зв'язку з цим позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 4685,52грн., штраф в розмірі 4019,91грн., як це передбачено п.10.2 Договору №53, та 419,20 грн. - інфляційних втрат, 1860,64 грн. - 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 03.06.2013р. було порушено провадження у справі, а справу призначено до розгляду на 26.06.2013р. та зобов'язано сторін надати суду ряд документів, необхідних для об'єктивного розгляду справи по суті.

14.06.2013р. на адресу господарського суду Волинської області від представника позивача надійшла заява вих.№56 від 10.06.2013р., згідно якої останній надає суду копію статуту ТзОВ «Тд «Ліном»; додаткове обґрунтування пені, штрафу, 3% річних, індексу інфляції; повідомлення про те, що у провадженні господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та немає рішення цих органів з такого спору; заяву про зменшення позовних вимог на суму стягнення з відповідача 49011,92 грн. (а.с.21-34).

В судовому засіданні 26.06.2013р. представником позивача подано пояснення згідно яких остання зазначає, що заява про зменшення позовних вимог на суму стягнення 49011,92 грн. з відповідача з доданими розрахунками до неї, є помилково поданою до суду, а розрахунки не вірні тому, просить суд дану заяву з розрахунками не брати до уваги (а.с.37). Дані пояснення не суперечать ст.22 ГПК України, заява про зменшення позовних вимог на суму стягнення з відповідача 49 011,92 грн. не приймається судом.

В судовому засіданні 26.06.2013р. представником позивача подано суду заяву за вих. №61 від 25.06.2013р. з додатками згідно якої остання просить збільшити позовні вимоги та стягнути з відповідача 70 929,06 грн., з них 41922 грн. - основного боргу; 26 727,86 грн. - штрафні санкції в тому числі: пеня - 22 386,35грн. та 4341,51 грн. - штраф; 1860 грн. - 3% річних, 419,20 грн. - інфляційних втрат (а.с.38-40).

Право позивача на збільшення суми позову передбачено ст. 22 ГПК України, а тому суд враховуючи заяву за вих..№61 від 25.06.2013р. про збільшення розміру позовних вимог приймає її та розглядає позовну вимогу про стягнення 70 929,06 грн., з них 41922 грн. - основний борг, 26 727,86 грн. - штрафні санкції,1860 грн. - 3% річних та 419,20 грн. - інфляційні втрати.

В судовому засіданні 26.06.2013р. представником відповідача подано заперечення з додатками (а.с.41-57), згідно якого позовні вимоги визнає частково у розмірі 44 201,84 грн., з них 41 922 грн. - основного боргу, 1860,64 грн. - 3% річних, 419,20 грн. - інфляційних втрат. У задоволені позовних вимог в стягненні з відповідача штрафу в розмірі 4 019,91 грн. та пені у розмірі 4685,22 грн. просить відмовити.

Представник позивача Єфремова О.С. в судовому засіданні 26.06.2013р. позовні вимоги підтримала в повному обсязі. Просила позов задовольнити, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, а судові витрати покласти на відповідача.

Представник відповідача Порплиця В.З. в судовому засіданні 26.06.2013р. подане заперечення підтримав, позовні вимоги визнав частково, а саме 41 922 грн. - основного боргу, 1860,64 грн. - 3% річних, 419,20 грн. - інфляційних втрат, всього на суму 44 201,84грн. У задоволені позовних вимог в стягненні з відповідача штрафу в розмірі 4 019,91 грн. та пені у розмірі 4685,22 грн. просить відмовити.

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд,

встановив:

14.10.2011 року між державним підприємством "Волиньвугілля" (далі - Платник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ліном" (далі - Виконавець) був укладений договір № 53 про закупівлю по результатам відкритих торгів, які відбулись 14.09.2011р. (далі - Договір) (а.с.6-7).

Судом встановлено, що в договір не вносилися зміни та доповнення, додаткові угоди щодо змін до договору не укладалися, що не спростовано жодною зі сторін документально згідно з ст.33 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до п.3.1 Договору сторони погодили, про те що виконавець зобов'язаний передати у власність Платнику продукцію, в кількості та за ціною згідно специфікації (далі - Товар), а Платник зобов'язується прийняти, здійснити оплату за Товар. Найменування, ціна, кількість, загальна вартість Товару, умови оплати за нього викладені у специфікації. Специфікація є невід'ємною частиною цього Договору.

Відповідно до п.4.1 Договору, доставка Товару здійснюється на умовах DDP (склад Платника) протягом 8 календарних днів з моменту отримання письмової заявки від Платника.

П.4.4 Договору передбачає, що Виконавець надає Платнику наступні товаросупроводжувальні документи:

- рахунок-фактуру або рахунок - 1 примірник;

- податкову накладну - 1 примірник;

- товаротранспортна накладна або товарна накладна - 1 примірник;

- сертифікат відповідності/якості і технічний паспорт;

- завірену копію дозволу Держнаглядохоронпраці заводу виробнику продукції на використання товару у випадках, якщо це передбачено діючим законодавством.

П.4.5 Договору передбачено, що датою поставки Товару вважається дата, яка вказана Платником на товаросупроводжувальних документах, наданих Виконавцем, при його прийманні.

П.8.1.1 Договору передбачено, що виконавець зобов'язаний своєчасно поставити і передати у власність Платнику Товар за накладною.

На виконання умов договору про закупівлю №53 від 14.10.2011р. позивачем поставлено, а відповідачем отримано Товар - Лукойл И-40А, 216,5л (180кг) на суму 41 922 грн., що стверджується видатковою накладною №11-05878 від 26.10.2011р. та Довіреністю №641 від 25.10.2011р. на право отримання Антонюком С.В. Товару (8-9).

Згідно ч.1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

П.7.1 Договору передбачено, що платник здійснює розрахунки з Виконавцем в національній валюті України шляхом перерахунку коштів на розрахунковий рахунок Виконавця на підставі виставленого рахунку -фактури або товарної накладної.

П.7.2 Договору передбачено. що оплата за Товар здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту отримання Товару.

П.8.2.1 Договору передбачено, що Платник зобов'язаний прийняти та оплатити Товар згідно з умовами цього Договору.

Відповідач умов Договору в частині оплати за поставлений товар не виконав, оплату в сумі 41 922 грн. не здійснив.

Станом на 31.01.2012р. між сторонами підписаний та скріплений печатками акт звірки на суму заборгованості відповідача - 41 922грн. (а.с.10).

З метою досудового врегулювання господарського спору щодо неналежного виконання ДП «Волиньвугілля» своїх зобов'язань за Договором №53, позивачем 09.04.2013р. за вих. №35 було направлено на адресу відповідача претензію про перерахування 41 922 грн. заборгованості (а.с. 12), яка отримана останнім 16.04.2013р., що стверджується повідомленням про вручення №4540200135007 (а.с.13) та залишилась останнім без задоволення.

Згідно вимог ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності з положеннями постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Отже, враховуючи вищевикладене позовна вимога щодо стягнення з державного підприємства "Волиньвугілля" 41 922 грн. - основної заборгованості за поставлений Товар є обґрунтована, підставною, не заперечується представником відповідача та підлягає до задоволення.

З приводу позовної вимоги про стягнення з відповідача 4341,51 грн. штрафу в розмірі 7% та пені в сумі 22 386,35 грн. слід зазначити наступне.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.2 ст.551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 216 та частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України передбачено, що господарсько-правова відповідальність застосовується до учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. В статті 546 Цивільного кодексу України зазначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Кваліфікуючими ознаками штрафу є:

а) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо).

б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Суд перевіривши поданий позивачем розрахунок нарахування штрафу в розмірі 7% на суму 4341,51грн. за період з 26.11.2011р. по 18.05.2013р. (а.с.39), вважає нарахування штрафу за вищезазначений період неправильним, оскільки штраф обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а не за період невиконання зобов'язання.

Суд провівши власний розрахунок штрафу у розмір 7% на суму заборгованості 41 922грн. встановив, що розмір штрафу становить 2934,54 грн. (41922*7% = 2934,54 грн.).

Отже, стягнення штрафу в розмірі 4341,51 грн. підлягає до часткового задоволення в сумі 2934,54 грн., у решті стягненні з відповідача штрафу в розмірі 1406,97 грн. слід відмовити.

Оскільки на виконання Договору позивачем поставлено товар 26.10.2011р., що стверджується видатковою накладною №11-05878 від 26.10.2011р., а оплата повинна здійснюватись протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару (п.10.2 Договору), то датою з якої необхідно нараховувати пеню є 28.11.2011р. Так згідно ст. 253 ЦК України право на нарахування у позивача виникає з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано її початок. Оскільки 26.10.2011р. та 27.10.2011р. припадають на вихідні дні, то згідно ч.5 ст.254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, тобто в даному випадку це 28.11.2011р.

Сторони п.10.2 Договору погодили, що за порушення строків виконання зобов'язання із винної сторони стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Проте розмір пені має бути обрахований з урахуванням обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України згідно із Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", через існування невиконаних грошових зобо"язань віповідача перед позивачем, незважаючи на встановлений у договорі спосіб обчислення пені (див. постанову Верховного Суду України від 24.10.2011 та постанову Вищого господарського суду України від 07.12.2011 у справі № 25/187).

Розглянувши позовну вимогу в частині стягнення з відповідача пені в сумі 22386,35 грн., перевіривши методику та періоди нарахування позивачем цієї суми, момент звернення останнього до суду з відповідним позовом (30.05.2013р.) суд вважає, що ця вимога підставна частково та підлягає до задоволення на загальну суму 3216,23 грн., що становить суму пені, нараховану за період з 28.11.2011р. по 28.05.2012р.(6 місяців з моменту виникнення зобов'язання) в межах року, а в частині стягнення 19170,12 грн. пені слід відмовити, зокрема нарахованої за період з 29.05.2012р. по 13.05.2013р. за обставин безпідставності нарахування за період понад шість місяців, як це визначено положеннями ст. 232 Господарського кодексу України.

При цьому суд виходив з того, що у відповідності до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При розрахунку пені судом було застосовано розрахунки, здійснені за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення "Ліга Закон".

Суд розглянувши позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 419,20 грн. - інфляційних втрат та 1860 грн. - 3% річних зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з представленого суду розрахунку (а.с.40), що доданий до заяви №61 від 25.06.2013р., позивачем відповідно до ст.625 ЦК України було нараховано відповідачу 419,20 грн. -інфляційних втрат за період з грудня 2011р. по квітень 2013р. та 1860,65 грн. - 3% річних за період прострочки платежів з 26.11.2011р. по 20.05.2013р.

Як вище зазначено період прострочки виконання зобов'язання розпочався з 28.11.2011р., а не з 26.11.2011р., як це зазначає позивач, і кінцевий період нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних є 20.05.2013р.

Тому суд приходить до висновку, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних слід проводити з 28.11.2011р. по 20.05.2013р.

Суд провів за допомогою програми "Ліга Закон" власний розрахунок інфляційних втрат за період з 28.11.2011р. по 20.05.2013р., який становить 83,84 грн. (сукупний індекс інфляції за даний період становить 1.002) та 3% річних за період з 28.11.2011р. по 20.05.2013р., який становить 1860,65 грн.( кількість днів прострочення 540).

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 419,20 грн. -інфляційних втрат підлягає до часткового задоволення на суму 83,84 грн., а 1860 грн. - 3% річних підлягають до повного задоволення, оскільки позивач в заяві №64 від 25.06.2013р. про збільшення позовних вимог просить стягнути з відповідача 1860 грн. - 3% річних, оскільки суд не вправі виходити за межі позовних вимог.

Таким чином з врахуванням вищезазначеного, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 41922 грн. - основної заборгованості, 3216,23 грн. -пені, 2934,54 грн. - штрафу, 83,84 грн. -інфляційних втрат та 1860 грн. - 3% річних, всього 50 016,61 грн.

Відповідності до положень ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідності до положень ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, передбачені статтею 49 ГПК України, та враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій сторін та відсутність правових підстав для звільнення позивача та відповідача від його сплати, з відповідача на користь позивача належить стягнути 1213,23 грн. судового збору, в іншій частині сплата судового збору покладається на позивача, за результатами розгляду позовної заяви, пропорційно до задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з державного підприємства "Волиньвугілля" (45400, Волинська область, м. Нововолинськ, вулиця Луцька, 1, код ЄДРПОУ 32365965) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ліном" (03113, м.Київ, Святошинський район, вулиця Дружківська, будинок 12, код ЄДРПОУ 30552539) 50016,61 (п'ятдесят тисяч шістнадцять гривень шістдесят одна копійка) грн., з них 41922 грн. - основної заборгованості, 3216,23 грн. - пені, 2934,54 грн. - штрафу, 83,84 грн. - інфляційних втрат та 1860 грн. - 3% річних та 1213,23 (одна тисяча двісті тринадцять гривень двадцять три копійки) грн. судового збору.

3. У частині позовних вимог про стягнення штрафу в сумі 1406,97 грн., пені в сумі 19 170,12 грн., інфляційних втрат в сумі 335,36 грн., всього 20912,45 грн. відмовити.

Рішення господарського суду, у відповідності до ст.85 ГПК України, набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.84 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається через господарський суд Волинської області до Рівненського апеляційного господарського суду протягом 10 днів з моменту підписання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено

01.07.13

Суддя А. С. Вороняк