Постанова № 32116125, 22.05.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2013 р. Справа№ 5011-32/16910-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Гончарова С.А.

Чорної Л.В.

при секретарі Дмитрина Д.О.

за участю представників

від прокурора: не з'явився

від позивача: не з'явився

від відповідача 1: Слободюк О.І. дов. № 5 від 09.01.2013 року

від відповідача 2: не з'явився

від відповідача 3: Слободюк О.І. дов. № 1 від 14.01.2013 року.

від третьої особи: Мотига М.О. дов. № Б/н від 05.12.2011 року.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва

на рішення Господарського суду м. Києва від 27.02.2013р. (повний текст рішення підписано - 04.03.2013р.)

у справі №5011-32/16910-2012 (суддя - Підченко Ю.О.)

за позовом Виконуючого обов'язки прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до 1) Шевченківської районної у м. Києві ради

2) Фізичної особи-підприємця Голод Ірини Зіновіївни

3) Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської у м. Києві ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2: Щерба Сергій Миколайович

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Виконуючого обов'язки прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради до Шевченківської районної у м. Києві ради, Фізичної особи-підприємця Голод Ірини Зіновіївни, Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської у м. Києві ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні другого відповідача Щерби Сергія Миколайовича, про:

- визнання недійсним рішення Шевченківської районної у місті Києві ради від 23.11.2006 року № 119 в частині включення позицією 32 до Переліку об'єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва, що підлягають приватизації шляхом викупу, нежитлового приміщення площею 220, 49 кв. м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Прорізна, 18/1г (Літера А);

- визнання недійсним наказу Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради від 15.10.2006 року № 1053-з в частині включення позицією 4 Переліку нежитлових приміщень, що підлягають приватизації шляхом викупу, нежитлового приміщення площею 220, 49 кв. м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Прорізна, 18/1г (Літера А);

- визнання недійсним договору купівлі - продажу нежилого приміщення від 31.05.2007 року, укладеного між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської у місті Києві ради та Голод Іриною Зіновіївною та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк О.Г. щодо продажу нежилих приміщень площею 220, 49 кв. м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Прорізна, 18/1г (Літера А);

- про зобов'язання Фізичної особи-підприємця Голод Ірини Зіновіївни протягом 30-денного строку з дня набрання рішенням законної сили, вчинити дії, а саме повернути до комунальної власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ЄДРПОУ 22883141), нежилі приміщення площею 220, 49 кв. м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Прорізна, 18/1г (Літера А) за актом приймання - передачі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що приватизацію нежитлових приміщень, розташованих у м. Києві, вул. Прорізна, 18/1г (Літера А), площею 225, 70 кв. м. здійснено відповідачами поза конкурентних процедур шляхом викупу без наявності законних підстав, чим порушено права та інтереси територіальної громади міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2013 року задоволено клопотання першого відповідача про залучення до участі у справі в якості належного відповідача Шевченківської районної ради, з огляду на те, що ліквідаційна процедура не завершена та зазначена установа знаходиться в єдиному державному реєстрі, про що свідчить витяг з ЄДРПОУ, наявний в матеріалах справи.

Поряд з цим, вказаною ухвалою судом першої інстанції, з огляду на приписи ст. 24 ГПК України залучено до участі у справі Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської у м. Києві ради в якості іншого відповідача, оскільки саме цією установою видано спірний наказ від 15.10.2006 року № 1053-з. Одночасно, на підставі вимог ст. 27 ГПК України, суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні другого відповідача Щербу С.М., оскільки прийняття рішення по даній справі може вплинути на його права та обов'язки.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 27.02.2013 року у справі № 5011-32/16910-2012 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що за своїм змістом оспорюваний прокурором договір був укладений на підставі вільного волевиявлення сторін, не суперечить законодавству, не порушує права і охоронювальні законом інтереси громадян або суб'єктів господарювання, в т. ч. інтереси держави. При укладанні спірного договору сторони досягли істотних його умов, а тому, в розумінні вимог ст. 638, 655 - 697 ЦК України, та вимог ст. ст. 180, 181 ГК України він вважається укладеним, тобто подія та прагнення сторін на його укладення відбулося.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, прокурор звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 27.02.2013 року у справі № 5011-32/16910-2012, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду Ємельянова А.С. № 5011-32/16910-2012 від 03.04.2013 року враховуючи те, що відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу по справі № 5011-32/16910-2012 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Тищенко О.В., керуючись ст.. ст..4 6 , 69 Господарського процесуального кодексу України, п. 3.1.7. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30, згідно п. 2.1 рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., сформовано для розгляду апеляційної скарги по справі № 5011-32/16910-2012 колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді Гончаров С.А., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2013 року по апеляційній скарзі було порушено провадження, прийнято її до розгляду у наступному складі суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді - Гончаров С.А., Чорна Л.В. та призначено розгляд скарг на 15.05.2013 року.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2013р. враховуючи перебування головуючого судді Тищенко О.В. на лікарняному, сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Корсакова Г.В., судді Чорна Л.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2013 року розгляд справи було відкладено до 22.05.2013 року.

Розпорядженням секретаря палати Київського апеляційного господарського суду Тищенко А.І. № 5011-32/16910-2012 від 22.05.2013 року враховуючи вихід судді Тищенко О.В. з лікарняного, керуючись ст. ст. 4 6, 69 Господарського процесуального кодексу України, п. 3.1.7. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30, згідно п. 2.1 рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., розгляд апеляційної скарги по справі № 5011-32/16910-2012 доручено здійснити колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді Чорна Л.В., Гончаров С.А.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів прокурора, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні.

Представник відповідача-3 в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів прокурора, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 27.02.2013 р. у справі № 5011-32/16190-2012.

Представник третьої особи в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів прокурора, викладених в апеляційній скарзі та просив суд відмовити в її задоволенні.

Прокурор, представники позивача та відповідача-2 в судове засідання 22.05.2013 року не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності прокурора, представників позивача та відповідача.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників відповідачів 1,3, третьої особи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

10.10.2006 року, між Фізичною особою-підприємцем Голод Іриною Зіновіївною, як Орендарем, та Шевченківською міською радою в особі першого заступника начальника Управляння з питань комунального мана, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради, як Орендодавцем, було укладено Договір № 1784/1 оренди нежилих приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва, предметом якого є тимчасове платне користування (оренда) нежилого приміщення підвалу загальною площею 220, 49 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Прорізна, 18/1г.

У відповідності до п. 8.2 Договору строк дії договору встановлений з 10.10.2006 р. по 28.09.2007 р.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на приписи ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" щодо застосування такого способу приватизації як викуп та п. 51 Закону України "Про державну програму приватизації", якою передбачено, що у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, приміщення) орендар одержує право на викуп цього майна, якщо орендарем за згодою орендодавця здійснено за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менш як 25 відсотків залишкової (відновної за вирахуванням зносу) вартості майна (будівлі, споруди, приміщення). Оцінка вартості об'єкта приватизації у цьому разі здійснюється із застосуванням експертної оцінки. Таке ж право одержує орендар у разі прийняття рішення про приватизацію відповідно до законодавства України. Поряд з цим, прокурор зазначає, що Орендарем не отримувався дозвіл Орендодавця на поліпшення спірного майна, не було проведено такого поліпшення, в розумінні ст. 778 ЦК України, а приватизація нерухомого майна відбулася в порушення вимог чинного законодавства, оскільки у Фізичної особи-підприємця Голод Ірини Зіновіївни не виникло право на приватизацію спірного майна шляхом викупу.

Так, ну думку прокурора, вказані обставини порушують інтереси територіальної громади, оскільки внаслідок застосування такого способу приватизації як викуп, не визначене коло потенційних покупців були позбавлені можливості придбати цей об'єкт на конкурентних засадах, а вартість поліпшень була б включена до вартості спірного майна.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 2 статті 20 Господарського суду України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами.

За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);

- правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч.4 ст. 203)

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ „Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-ІУ), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІУ „Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви предметом даного господарського спору являється визнання недійсними позиції переліку нежитлових приміщень, що підлягають приватизації шляхом викупу та договору купівлі-продажу нежилих приміщень укладеного між відповідачем 2 та відповідачем 3.

Під час виникнення спірних правовідносин, приватизація спірного майна здійснювалась, у тому числі, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного майна», Закону України «Про Державну програму приватизації», Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Закону України «Про освіту», Закону України «Про позашкільну освіту».

Відповідно до ст.1 Закону України "Про приватизацію державного майна" Приватизація державного майна (далі -приватизація) -це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

При цьому, в силу приписів ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного майна" одним з принципів приватизації є застосування переважно конкурентних способів приватизації.

Правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу встановлює Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (далі Закон).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (в діючій на час виникнення спірних відносин редакції) об'єктом малої приватизації у тому числі є окреме індивідуально визначене майно.

Статтею 3 (діючої на час виникнення спірних відносин редакції) Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» визначено, що приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом викупу чи продажу на аукціоні, за конкурсом.

Вичерпний перелік способів приватизації державного майна визначено статтею 15 Закону "Про приватизацію державного майна", статтею 3 Закону про малу приватизацію, відповідними статтями Закону про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі та Програмою.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на безпідставність визначення органом приватизації способу приватизації, а саме шляхом викупу. На думку прокурора, до об'єктів малої приватизації викуп може застосовуватися виключно за умови проведення орендарем поліпшення майна на більш ніж 25% його вартості, посилаючись при цьому на положення пункту 51 розділу IX Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки (затверджена Законом України від 18.05.2000 N 1723-III).

Проте колегія суддів апеляційної інстанції вважає безпідставними твердження прокурора з приводу можливості викупу об'єкта малої приватизації без проведення аукціону лише за умови проведення орендарем поліпшення майна на більш ніж 25% вартості, з огляду на наступні приписи законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації:

- не проданих на аукціоні, за конкурсом;

- включених до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу;

- зданих в оренду, якщо право на викуп було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України "Про оренду державного майна";

У відповідності до листа Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів законодавства про приватизацію державного майна» від 25.04.2001 р. N 01-8/500 одним із способів приватизації державного майна є викуп його за договором оренди. Якщо договір оренди не припинив свого існування (стаття 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"), державний орган приватизації не вправі приймати рішення про приватизацію цього майна іншим крім викупу способом, а в разі прийняття такого рішення воно повинно визнаватись недійсним за позовом заінтересованої особи. Винятком з цього правила є відсутність заяви працівників орендного підприємства на його приватизацію. При цьому здійснення приватизації способом, не передбаченим чинним законодавством для даного об'єкта, є підставою для визнання угоди приватизації недійсною.

Відповідно до приписів абзацу 1 п. 5 мотивувальної частини та абзацу 2 п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного суду України від 13.12.2000 року № 4-рп/2000 у справі № 1-16/2000 доцільність застосування того чи іншого способу приватизації визначається органом приватизації самостійно, окрім випадків визначених законом.

Таким чином з огляду на вищезазначене, враховуючи проведення приватизації спірного приміщення у межах строку дії договору оренди нежилих приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва (з 10.10.2006 р. по 28.09.2007 р.), орган місцевого самоврядування в силу імперативних приписів правових норм був позбавлений можливості реалізації спірного майна іншим шляхом ніж його викуп орендарем.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про хибність посилань прокурора на положення п. 51 Державної програми приватизації, оскільки п. 51 Закону України "Про Державну програму приватизації" визначено умови, за яких орендар набуває переважне право на приватизацію орендованого майна шляхом викупу, які лише доповнюють перелік випадків, з якими законодавство пов'язує можливість приватизації майна шляхом випадку та не є визначальними в даному випадку.

Аналогічна позиція була висловлено колегією суддів Вищого господарського суду України у постанові від 24.03.2010 року справа № 3/217-36/162.

Отже п. 51 Державної програми приватизації визначає лише випадок, за умови якого орендар, який зробив поліпшення може вимагати приватизації шляхом викупу, проте не обмежує права органу приватизації самостійно обрати такий спосіб приватизації.

Отже місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що посилання прокурора на вказаний пункт програми приватизації та поліпшення майна мають похідний характер по відношенню до предмету спору та права органу приватизації застосувати приписи ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України визначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім, ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Матеріали справи не містять, а прокурором не доведено: яким вимогам чинного законодавства не відповідає рішення Шевченківської районної у місті Києві ради від 23.11.2006 року № 119 в частині включення позицією 32 до Переліку об'єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва, що підлягають приватизації шляхом викупу, нежитлового приміщення площею 220, 49 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Прорізна, 18/1г (Літера А) та які права позивача воно порушує; яким чином укладення спірного договору купівлі - продажу нежилого приміщення від 31.05.2007 року, порушує інтереси держави та права позивача; які саме права позивача, що підлягають захисту, було порушено оскарженими рішенням, наказом та договором, коли виникли ці права, та якими належними доказами (документами) вони підтверджені.

З огляду на вищезазначене колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову прокурора щодо визнання недійсним договору купівлі - продажу нежилого приміщення від 31.05.2007 року, укладеного між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської у місті Києві ради та Голод Іриною Зіновіївною щодо продажу нежилих приміщень площею 220, 49 кв. м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Прорізна, 18/1г (Літера А).

Оскільки судом не було визнано недійсним договір купівлі - продажу нежилого приміщення від 31.05.2007 року., підстави для задоволення позову в частині застосування наслідків недійсності правочину та повернення до комунальної власності територіальної громади міста Києва спірного майна у суду відсутні.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 27.02.2013 року у справі № 5011-32/16910-2012 залишити без змін.

Матеріали справи № 5011-32/16910-2012 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Тищенко О.В.

Судді Гончаров С.А.

Чорна Л.В.