Постанова № 3211547, 07.10.2008, Львівський окружний адміністративний суд

                                          ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД      

                                                                                ПОСТАНОВА

                                                                          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2008 року                                                                                                                        Справа №2а-305/08                                         

Львівський окружний адміністративний суд в складі

головуючого-судді                                                              Костіва М.В.

при секретарі судового засідання                                    Мельникович Л.В.

у відкритому судовому засіданні у м. Львові

розглянувши справу за позовомЛьвівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

доТзОВ «Українська перспектива ЛТД»

пропро стягнення штрафних санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів

з участю представників:

від позивача : не з’явився;

від відповідача :не з’явився,

В С Т А Н О В И В :

                Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до адміністративного суду з позовною заявою до ТзОВ «Українська перспектива ЛТД»  про стягнення штрафних санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів в 2007 році в розмірі  2 882,84 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, зокрема, що відповідно до  наявного у справі статистичного звіту відповідача за 2007 рік середньооблікова чисельність працюючих становила 11 осіб, що зобов’язувало його створити 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів. Фактично інваліда працевлаштовано не було, та не сплачено відповідні штрафні санкції, чим порушено норми ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

В попередніх судових засіданнях представник позивача позов підтримав з мотивів, зазначених у позовній заяві.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, не повідомив суд про причини такої неявки, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду спору, тому справа розглядається на основі наявних доказів, у відповідності до вимог ч.6 ст.71 КАС України.

В попередньому судовому засіданні Відповідач подав заперечення проти позову, в якому посилається на указ Президента України №727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності малого підприємництва» від 03.07.1998 року, в якому вказано, що суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків, зокрема внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів (п.14), тому що ці податки і збори передбачені у єдиному податку.  

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд,даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.

                Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів відповідно до частини другої статті 19 Закону покладається на керівників підприємств. А в разі, коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (частина перша статті 20 Закону).

Щодо посилання відповідача на указ Президента України №727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності малого підприємництва» від 03.07.1998 року, суд зазначає наступне. Статтею 92 Конституції України встановлено принцип пріоритету закону в регулюванні податкових відносин, зокрема у встановленні системи оподаткування, податків і зборів.

Частиною сьомою статті 1 Закону України "Про систему оподаткування" встановлено, що податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, сплаті не підлягають.

Внесок до відділень Фонду не відповідає визначенню поняття "податку і збору (обов'язкового платежу) до бюджетів та державних цільових фондів", наведений в частині першій статті 2 Закону України "Про систему оподаткування" і не міститься в переліку податків та зборів (обов'язкових платежів), наведених в статтях 14, 15 зазначеного Закону.

Спрощена система оподаткування за своєю природою є економічним явищем і полягає в заміні сплати передбачених звичайною системою оподаткування податків сплатою єдиного податку, а тому Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 28.06.1999 № 746/99 не розповсюджується на спірні правовідносини, які виникають між відділеннями Фонду та роботодавцями, що обрали спрощену систему оподаткування.

                Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі - Положення), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 N 314, визначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (пункт 1); робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).

Разом з тим, частиною першою статті 18 Закону передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів.

Також пунктом 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 р. N 314, із змінами та доповненнями, (далі - Положення) визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Обов'язок такого працевлаштування виникає у вказаних органів лише після виконання підприємствами приписів п. 14 Положення, а саме поінформування державної служби зайнятості та місцевих органів соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Судом встановлено що середньооблікова чисельність працівників на підприємстві відповідача у 2007 р. складала 11 осіб, відповідно норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів становив 1 особу. Однак фактично працевлаштовано не було жодного інваліда, а будь-яких доказів щодо інформування вищевказаних державних органів про готовність та наявність можливості працевлаштування  особи-інваліда  на  своєму підприємстві суду не надано.

Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.98 р. N 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.98 р. за N 464/2904, затверджено форми державної статистичної звітності з питань працевлаштування й зайнятості населення та інструкції щодо їх заповнення. Зокрема, підприємства, установи і організації щомісячно в повному обсязі подають державній службі зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках".

Відповідно до пункту 2.1 Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках", затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998 № 244: звіт за формою N 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно; ... у графі 4 (з графи 2) проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно до статті 5 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про зайнятість населення", для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під такими шифрами: ... 14 - інваліди.

У звітах форми 3-ПН відповідач не подавав, листів про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів органам зайнятості не направляв. Отже,  відповідні органи зайнятості були позбавлені можливості направити для працевлаштування інваліда.

Враховуючи те, що відповідач не створив умов для можливості працевлаштування інвалідів, не виконав норматив створення робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2007 р., суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення штрафних санкцій  та пені за одне незайняте інвалідом робоче місце у 2007 році в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (п.п. 4,5,11 Порядку сплати підприємствами (об”єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року №1767).

З огляду на викладене, позов про стягнення 2882, 84 грн. підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, зокрема, частини 4, судові витрати у формі судового збору, з відповідача не належить стягувати.

Враховуючи наведене, та керуючись Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, ст.ст. 51, 71, 86, 94, 158, 160, 163, 167 КАС України, суд - 

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з ТзОВ «Українська перспектива ЛТД», що знаходиться за адресою: Львівська область, Миколаївський район, смт. Розділ, вул. Мазепи, 9 ( ідентифікаційний код  31210138) на користь Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, що знаходиться за адресою: м. Львів, пл. Маланюка, 6 (ідентифікаційний код 23949066) 2882, 84 грн. штрафних санкцій та пені за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів.

3. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається,  що постанова суду не набрала законної сили.

4. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                                                                                                    М.В. Костів