Рішення № 32111335, 19.06.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.06.13 р. Справа № 914/1372/13

Господарський суд Львівської області у складі судді Р.Матвіїва, при секретарі судового засідання М.Скірі, розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «КВС-Україна», м. Київ;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю – фірма «Габен», м. Львів;

про: стягнення 105 162 грн. 02 коп.

У судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: не з’явився;

відповідача: не з’явився.

Обставини розгляду справи. Ухвалою господарського суду від 10.04.2013 року порушено провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КВС-Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю – фірми «Габен» про стягнення 105 162 грн. 02 коп. Розгляд справи призначено на 15.05.2013 року.

У судовому засіданні 15.05.2013 року представник позивача не з’явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи. Представник відповідача позов заперечив. Судом відкладено розгляд справи на 05.06.2013 року.

У судове засідання 05.06.2013 року представники сторін не з’явилися, від представника позивача надійшло клопотання про продовження строку розгляду справи, клопотання про долучення до матеріалів справи копії виписок є ЄДР сторін та клопотання про відкладення розгляду справи. Суд ухвалив продовжити строк розгляду справи на 15 днів та відкласти розгляд справи на 19.06.2013 року.

У судовому засіданні 19.06.2013 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України суд вважає, що справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті.

Відповідно до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суть спору. Спір між сторонами виник у зв’язку з невиконанням відповідачем своїх зобов’язань. Товариство з обмеженою відповідальністю «КВС-Україна» (надалі по тексту рішення – позивач, ліцензіар) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю - фірми «Габен» (надалі по тексту рішення – відповідач, ліцензіат) про стягнення 105 162 грн. 02 коп.

Між позивачем та відповідачем було укладено ліцензійний договір про право на використання озимої пшениці Кубус (надалі по тексту рішення – товар), згідно з яким відповідач мав виплачувати позивачу роялті за надані послуги. Згодом між сторонами було укладено Протокол визначення суми роялті по ліцензійному договору.

Відповідач свої зобов’язання по договору не виконав, у судові засідання не з’являвся, доказів здійснення оплати не представив, відзиву на позовну заяву не надав.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне: 25.03.2011 року між позивачем та відповідачем було укладено ліцензійний договір № VR 003/1 (надалі по тексту рішення – договір). Згідно з п. 1.1 договору, позивач є власником озимої пшениці Кубус, а також володіє всіма правами що стосуються цього сорту, надає відповідачу за винагороду в якості роялті права на використання озимої пшениці Кубус шляхом виробництва або відтворення (розмноження) на території України і продажу насіння цього сорту, в тому числі надаються рекомендації щодо технології вирощування насіння.

23.05.2011 року між позивачем і відповідачем було укладено договір № 29/15/2011 на поставку насіння сільськогосподарських культур, а саме насіння озимої пшениці Кубус.

Судом встановлено, що позивачем було передано відповідачу насіння озимої пшениці Кубус в обсязі 39 450 кг. на суму 461 981 грн. 50 коп. та 550 кг. на суму 6 122 грн. 60 коп., що підтверджується видатковими накладними № 80312540 від 15.08.2011 року та № 80314863 16.09.2011 року відповідно.

Пунктом 2.2. ліцензійного договору № VR-003/1 від 25.03.2011 року передбачено, що ліцензіат зобов'язується виплачувати ліцензіару роялті в розмірах та на умовах, визначених договором.

Згідно з п. 4.1. ліцензійного договору № VR-003/1 від 25.03.2011 року ліцензіат має виплачувати ліцензіару роялті за авторські права, надані цим договором, а також за технічну допомогу та інші послуги за репродукційне насіння сорту озимої пшениці Кубус, що сертифікується і реалізується для посіву. Загальний розмір роялті становить суму в гривнях, що еквівалентна сумі 2,50 € за 100 кг отриманого насіння першої репродукції (розмноження з еліти в першу репродукцію).

10.10.2012 року між сторонами було укладено Протокол визначення суми роялті №2/2012-WW (надалі по тексту рішення – протокол) по ліцензійному договору №VR-003/1.

Відповідно до п. 3 протоколу відповідач мав здійснити оплату роялті шляхом перерахування коштів у сумі 9 700 євро на розрахунковий рахунок ліцензіара в строк до 30.10.2012 року.

Із метою мирного та досудового врегулювання спору позивач направляв відповідачу претензію № 749 від 26.11.2012 з вимогою погасити заборгованість. Відповідач отримав претензію 03.12.2012 року, однак жодної відповіді позивачу не надав.

Судом встановлено, що відповідач свої зобов’язання по договору не виконав, оплати роялті не здійснив.

Дані факти матеріалами справи підтверджується, сторонами не заперечувались та документарно не спростовувались.

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

Як встановлено судом вище, 25.03.2011 року сторони уклали ліцензійний договір № VR 003/1, який є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків між сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Згідно з ч. 7 наведеної статті не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Судом встановлено, що позивачем виконано взяті на себе зобов'язання по договору та поставлено товар, що підтверджується відповідними накладними.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 3 протоколу визначення суми роялті №2/2012-WW за надані послуги відповідач був зобов'язаний виплатити роялті до 30.10.2012 року. Сума роялті, що визначається у відповідності до п. 4.1. ліцензійного договору, становить 9 700,00 євро.

Згідно з п. 2 протоколу, сплата роялті здійснюється у гривнях у сумі, що визначається за офіційним курсом НБУ, що діє на день сплати коштів на рахунок. Станом на 19.03.2013 року сума роялті у гривнях становить 101 458 грн. 12 коп.

Докази повної чи часткової оплати боргу відповідачем у процесі розгляду справи по суті сторони не представили.

У статті 610 Цивільного кодексу України зазначається, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошових зобов’язань не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов’язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням.

З урахуванням наведеного позивач нарахував на суму основного боргу пеню у розмірі 2 355 грн. 77 коп., інфляційні втрати в розмірі 405 грн. 83 коп. та 3 % річних у сумі 942 грн. 30 коп.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним в Україні законодавством.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У протоколі від 10.10.2012 року сторони визначили суму роялті по ліцензійному договору №VR-003/1, яка становить 9 700 євро. Сплата роялті здійснюється в гривнях у сумі, що визначається за курсом НБУ, що діє на день сплати коштів на рахунок ліцензіара.

День сплати коштів не встановлений, оскільки відповідач не здійснив оплати всупереч умовам договору та протоколу. Тому сума роялті в гривнях визначається станом на дату подання позову, тобто 19.03.2013 року.

Згідно з даними Національного банку України курс євро станом на 19.03.2013 року становить 10 грн. 33 коп. Відповідно сума роялті становить 100 201 грн. 00 коп., а не 101 458 грн. 12 коп., як зазначає позивач.

Враховуючи встановлений вище судом факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 100 201 грн. 00 коп. і здійснений судом перерахунок сум відповідно до законодавства, суд вважає за необхідне захистити порушене цивільне право позивача, стягнувши 100 201 грн. 00 коп. роялті, 200 грн. 40 коп. інфляційних втрат і 942 грн. 30 коп. 3 % річних.

Відповідно до п. п. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Як вбачається з ліцензійного договору № VR-003/1 від 25.03.2011 року, в тексті договору відсутня підстава забезпечення виконання зобов’язання у вигляді пені.

Посилання позивача в обґрунтування розміру пені на ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України є безпідставним, оскільки із змісту цієї норми випливає, що штрафні санкції, якими, відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, є неустойка, штраф, пеня, перелік яких є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає, встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, тобто, наведеною нормою визначається лише спосіб визначення розміру штрафних санкцій.

Враховуючи наведене, вимога про стягнення з відповідача пені в розмірі 2 355 грн. 77 коп. є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покласти на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в :

Позов задоволити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю – фірма «Габен» (79026, м. Львів, вул. Персенківка, 19, код ЄДРПОУ 20832731) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КВС-Україна» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 3-А, код ЄДРПОУ 31189761) 100 201 грн. 00 коп. суми роялті, 200 грн. 40 коп. втрат від інфляції, 942 грн. 30 коп. 3 % річних та 1 658 грн. 03 коп. у рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 1 257 грн. 12 коп. суми роялті, 205 грн. 43 коп. інфляційних втрат і 2 355 грн. 77 коп. пені.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91 - 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене та підписане 24.06.2013 року.

Суддя Р.Матвіїв