Рішення № 32111282, 11.06.2013, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "11" червня 2013 р. Справа № 906/279/13-г

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Машевської О.П.

при секретарі судового засідання: Кобилінському К.П.

за участю представників сторін:

від позивача: Похилько О.С. - дов. від 01.04.12р., Кириленко В.П. - довіреність від 01.04.2011р.

від відповідача: Скиданчук І.В. - довіреність №924 від 10.08.12р., дійсна до 31.12.2013р.

Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі з оголошеною у ньому перервою 28.05.13р. в порядку ст. 77 ГПК України справу

за позовом Дочірнього підприємства ДП "Євротранс" ТОВ "Євро" (м.Коростень, Житомирська область)

до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (м. Житомир)

про стягнення 1573416,34 грн. ( згідно із заявою про зменшення розміру позовних вимог про стягнення 1 442 276 , 50 грн.)

25 лютого 2013 року Дочірнє підприємство "Євротранс" ТОВ "Євро" звернулось з позовом до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат на загальну суму 1 573 416,34 грн., що виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за Договором б/н від 16.10.2008 року.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що на виконання умов Договору б/н від 16.10.2008 року поставив відповідачу гранітну продукцію та надав послуги по її перевезенню у відповідності з погодженими кількісними та вартісними показниками на загальну суму 3 628 087,04 грн., однак, відповідач свої зобов'язання щодо оплати товару виконав з простроченням лише на суму 2 362 588,54 грн., що підтверджується двостороннім актом звірки розрахунків , складеним станом 22.01.2013року та Внаслідок порушення договірних зобов'язань щодо своєчасної оплати поставленого товару позивач вимагає також стягнути з відповідача пеню в сумі 116 727,95 грн., 3% річних в сумі 94672,89 грн. та інфляційні втрати в сумі 96517,00 грн., що грунтуються на законі.

В якості правових підстав позову позивачем визначено, серед іншого, ст.ст. 509, 526, 530, 610-612, 625 та 629 ЦК України, ст.ст. 193, 216, 222, 224, 225, 23 2 ГК України.

Ухвалою від 26.02.13 р. господарський суд порушив провадження у справі та вжив заходів щодо підготовки справи до розгляду.

До початку розгляду справи по суті позивачем не подано заяву про зміну предмета або підстави позову, а відповідачем, відповідно , не подано зустрічного позову.

У письмовому відзиві на позов відповідач просив у позові відмовити у повному обсязі з наступних підстав: спірні поставки здійснено не на підставі Договору б/н від 16.10.2008 року, оскільки з врахуванням вимог ч.3 ст. 267 ГК України, останній закінчив свою дію 16.10.2009 року ; жодна з доданих до матеріалів справи видаткова накладна не посилається на Договір, що вказує на усвідомлення сторонами спору факту його припинення; поза межами строку дії договору будь-які можливі посилання на нього є порушенням ст. 631 ЦК України; спірні поставки товару відбулися на підставі ст. 11 ЦК України та ст. 181 ГК України , тобто на підставі окремих правочинів з постачання, узгоджених сторонами у спрощений спосіб на підставі відповідних накладних , вказаних у позовній заяві; відсутність у додатках до позовної заяви заявок покупця або додаткових угод , які, відповідно до умов укладеного договору мали передувати поставці товару, додатково доводить факт поставки за правочинами, укладеними у спрощений спосіб; оскільки договір як юридичний факт виникнення спірних зобов'язань не є підставою їх виникнення, позовні вимоги невмотивовані , що є підставою для відмови в позові; дослідження довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей при поставці спірного в даній справі товару є суттєвим з позиції встановлення номеру і дати документу, на підставі якого була здійснена поставка ( наряд, договір, накладна); акти звірки розрахунків станом на 30.03.12р. , 01.08.2012р. та 22.0.13р. не є належним доказом підтвердження зобов'язань сторін за договором, на який останні не посилаються, що є додатковим доказом висновку про поставку товару за окремими правочинами; оплата товару є правом покупця , а не обов'язком; відсутність укладених сторонами додаткових угод зі встановленими чіткими строками оплати товару за поставлений товар , доводить відсутність порушення відповідачем такого зобов'язання в силу приписів ст. 612 ЦК України , що спростовує позовні вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних; розрахунок таких вимог є необгрунтованим та здійсненим в частині 3% річних та інфляційних поза межами строку позовної давності ( а.с. 207-211 Т.1).

13 травня 2005 року позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення пені , 3% річних та інфляційних втрат за поставку товару у період з 2009-2011 року у зв'язку з проведеним новим розрахунком зазначених позовних вимог. ( а.с 1-18 Т.6).

З огляду на вище викладене, на дату винесення рішення у справі спір вирішується по суті із нової ціни позову на загальну суму 1 442 276 , 50 грн., з якої : основний борг в сумі 1 265 498,50 грн., 3% річних в сумі 46 707,59 грн., інфляційні втрати в сумі 63 968,24 грн., пеня в сумі 66 102, 17 грн.

В ході вирішення спору сторони подавали додаткові письмові пояснення по суті вимог та заперечень, а також додаткові докази, як на свій розсуд, так і на вимогу суду. В порядку ст. 38 ГПК України судом було витребувано у Житомирської філії ПАТ "Укртелеком" необхідні суду докази, а також оглянуто матеріали господарської справи № 3/5007/682/12, що розглядалась господарським судом у спорі між тими ж сторонами та на підставі того ж Договору б/н від 16.10.2008 року.

В засіданні суду 11 червня 2013 року представником відповідача заявлено клопотання застосувати строки позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій , 3% та інфляційних втрат ( а.с. Т.12).

Ухвалою від 16.04.13 року строк спору було продовжено до 13.05.13року включно.

З врахуванням конкретних обставин цієї справи, спір вирішено у строк більший, ніж передбачено ст. 69 ГПК України , однак з дотриманням критеріїв розумності строку, визначених у практиці Європейського суду з прав людини ( п. 31 Рішення Європейського суду з прав людини від 1 лютого 2007 р. у справі «Макаренко проти України», п. 27 Рішення Європейського суду з прав людини від 8 квітня 2010 року у справі "Гутка проти України", ухвала у справі "Малицька - Васовська проти Польщі" (від 5 квітня 2001 року, N 41413/98).

В засіданні суду уповноважені представники позивача позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позові, з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог та у додаткових поясненнях до них, що виникали по суті спору. Уповноважений представник відповідача проти позову заперечила також з підстав, викладених у відзиві на нього та додаткових доповненнях, що виникали по суті спору.

Оскільки відповідно до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України господарський суд створив сторонам у справі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, у судовому засіданні представникам сторін оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду в порядку ст. 85 ГПК України .

Заслухавши уповноважених представників сторін спору та дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

16.10.2008р. сторони спору уклали Договір, згідно якого позивач як постачальник взяв на себе зобов'язання передати відповідачу як покупцю у власність товар, а саме: щебінь різних фракцій - 600 тис. м.куб.; відсів - 300 тис. м. куб., а відповідач зобов'язався прийняти його і оплатити на умовах, визначених у цьому договорі (далі за текстом - Договір) (а.с. 10-12 Т.1).

Ціна на товар, як домовились сторони у п. 2.1 Договору, встановлюється в межах регіональних граничних цін. Вартість транспортних послуг при доставці товару не повинна перевищувати 50 коп. за 1 т/км. Остаточна ціна за окрему одиницю товару, обсяг, умови поставки і загальна вартість кожної партії товару визначаються в Додаткових угодах до Договору або у заявках покупця, прийнятих постачальником до виконання , які є невід'ємною частиною даного Договору.

Згідно п. 2.3 Договору, термін оплати за товар встановлюється в строк 30-90 календарних днів з моменту відвантаження та обговорюється в Додаткових угодах. Покупець зобов'язаний оплатити товар в порядку, на умовах та в строки, визначені в Додаткових угодах до Договору (п. 2.4).

Постачальник здійснює поставку товару після підписання сторонами Додаткової угоди до Договору щодо окремої партії товару або по факту приймання до виконання заявки покупця , де обов'язково має зазначатись ціна товару, умови поставки, повні відвантажувальні реквізити покупця та умови оплати (п. 3.2 Договору). Кількість кожної партії товару визначається відповідними Додатковими угодами до Договору або заявками покупця , прийнятими до виконання постачальником ( п.3.3 Договору).

Як обумовлено у п.4.1.2 Договору товар вважається таким, що переданий та прийнятий за кількістю згідно з вагою, визначеною, зокрема, у товарно-транспортній накладній, та є остаточною та обов'язковою для сторін.

Відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань передбачена сторонами в розділі 5 даного Договору.

Так, відповідно до п.5.2 Договору у випадку порушення строків оплати товару покупцем останній сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період зазначеного порушення, від вартості товару, що має бути оплачений, за кожен день такого порушення строків.

Окрім того, покупець несе безпосередню відповідальність за правильність наданих постачальнику відвантажувальних реквізитів для виконання обов'язків останнього за даним Договором ( п. 5.5. Договору).

За умовами п.9.1 Договору останній набирає чинності з моменту його підписання представниками сторін та діє до 31.12.2013 року.

В розділі 10 Договору "Інші умови" сторони домовились також про таке:

- всі Додаткові угоди до даного Договору , так само як й прийняті до виконання замовлення покупця, є його невід'ємною частиною. Зазначені Додаткові угоди та замовлення покупця набувають чинності з моменту їх підписання представниками сторін або отримання та підписання уповноваженим представником постачальника до виконання замовлення покупця та припиняють свою дію по проведенні остаточних розрахунків, про що складається акт звірки розрахунків;

- при виконанні даного Договору, Додаткових угод до нього, а також при складанні та прийнятті до виконання замовлень покупця сторони керуються та визнають Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної палати (ІНКОТЕРМС) в редакції 2000 року;

- даний Договір укладений при повному розумінні сторонами його предмету.

01.07.2011р. між сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору № б/н від 16.10.2011р., згідно якої сторони внесли зміни до п.2.1 Договору в частині збільшення вартості транспортних послуг при доставці товару до 0,65 грн. за 1 т/км з ПДВ, одночасно обумовивши про те, що на протязі дії Договору ціна на товар та транспортні послуги може корегуватися відповідно до зміни кон'юнктури ринку . Всі інші умови Договору не змінені та не доповнені залишаються дійсними у попередній редакції та сторони підтверджують по ним свої зобов'язання ( а.с. 4 Т.2).

07.07.2011р. між сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору №б/н від 16.10.2011р., згідно якої сторони внесли зміни до п.п. 1.1.1 Договору, доповнивши предмет поставки новим товаром - бітумом марок БНД 60/90 (БНД 90/130) загальною кількістю 5000 тон, а також до п.2.1 Договору в частині збільшення вартості транспортних послуг при доставці щебеневої продукції до 75 коп. за 1 т/км з ПДВ, одночасно обумовивши про те, що вартість транспортних послуг при доставці бітуму визначатиметься постачальником. Всі інші умови Договору не змінені та не доповнені залишаються дійсними у попередній редакції та сторони підтверджують по ним свої зобов'язання (а. с. 13 Т.1).

Факт поставки позивачем товару, а саме бітуму марок БНД 60/90 (БНД 90/130) у 2011 році на загальну суму 962 588, 54 грн. та його не оплати відповідачем у 2012 році встановлено рішенням суду від 13.08.12р. у справі № 3/5007/ 682/12 та, як підтверджується її матеріалами, виконано відповідачем у повному обсязі у період з 14.09.2012 року по 15.01. 2013 року включно в ході здійснення виконавчого провадження за наказом господарського суду у цій справі. Окрім того, відповідачем сплачено на користь позивача також 16019, 29грн. - пені та 19572, 14 грн. судового збору, стягнутих в судовому порядку за цим рішенням суду.

Таким чином, в межах вирішення спору у цій справі, позивачем пред'явлені до відповідача вимоги про стягнення 3% річних за допущену прострочку в оплаті бітуму за період з 30.01.12р. по 14.01.13р. в сумі 15899,88 грн. , а також пені в сумі 15479, 35 грн. за період з 01.04.12р. по 12.09.12р. за 165 днів прострочки ( а.с. 2, 9 та 18 Т.6).

Судом встановлено, що оскільки станом на 01.01.12 року борг за поставлений відповідачу бітум на загальну суму 962 588, 54 грн. ще не був сплачений , його сума увійшла до складу дебіторської заборгованості в загальній сумі 1 326 428,79 грн. ( початкове сальдо згідно акту звірки взаємних розрахунків станом на 22.01.13р.) ( а. с. 73 Т.1). Різницю в сумі дебіторської заборгованості становив борг за поставлений відповідачу щебінь та відсів, а також витрати на їх перевезення у 2011 році в сумі 363 840, 25 грн. , який повністю оплачений відповідачем у період з 12.03.12 року по 30 05.12 року платіжними дорученнями №№ 67 та 121 на загальну суму 350 000,00 грн. та на суму 13 840,25 грн. платіжним дорученням № 153 від загальної суми платежу у розмірі 250 000,00 грн. (а.с. 102-105 Т.1).

Відповідач у справі наполягав на тому, що в складі загальної суми заборгованості 1 573 316,34 грн. ( первісна ціна позову у цій справі) міститься заборгованість за поставлений позивачем товар не тільки по Договору б/н від 16.10.2008 року, але й по Договору № 3/1 від 26.01.2006 року, який було укладено філією відповідача "Кошарищська промислова база" ДП "Житомирський облавтодор" в сумі 225 546,99 грн. (а. с. 1 Т.2).

Судом встановлено, що 26 січня 2006 року між позивачем у справі та філією відповідача "Кошарищська промислова база" ДП "Житомирський облавтодор" було укладено Договір № 3/1 про поставку гранітної продукції ( товару): щебеню фракцій 5-20 , 5-10, 10-20 та 20-40 по 200 000т. кожного та відсіву 400 000, 00 т. зі строком його дії до 31.12.2010р.

Тим самим, відповідач доводив, що у період з 16.10.2008 року по 31.12.2010 року поставки щебеню різних фракцій та відсіву здійснювались за обома договорами, при цьому за договором 2006 року заборгованість в сумі 225 546,99 грн. обліковувалась ще станом на 01.06.2011 року та внаслідок часткової оплати 04.07.2012 року в сумі 100 000,00 грн. зменшилась до суми 125 546,99 грн. ( а.с. 3 Т.2).

Господарським судом за даними актів звірки розрахунків, що є в матеріалах справи, встановлено, що поставка товару позивачем здійснювалась у 2008 році -2012 роках , яку сторони конкретизувати не за договорами, а за видатковими накладними, актами на перевезення, банківськими виписками, а кошти, сплачені відповідачем, зараховували в рахунок погашення боргу за поставками попередніх періодів.

За цим позовом, позивач стягує борг виключно за поставку товару у 2012 році, оскільки , як встановлено судом, дебіторську заборгованість в сумі 1 326 428,79 грн. станом на 01.01.12 року відповідачем погашено у повному обсязі впродовж 2012 року. Зважаючи на вище викладене, господарський суд не встановив обставин наявності у відповідача боргу перед позивачем за договором 2006 року в межах заявлених підстав позову.

Факт поставки товару ( щебеню обох фракцій та відсіву ) власним та залученим до перевезення транспортом у 2012 році на загальну суму 2 301 658,25 грн. позивачем підтверджено товарно-транспортними накладними, видатковими накладними та актами виконаних робіт, що є в матеріалах справи ( томи з 1 по 12).

Відповідачем проведено розрахунки з позивачем у 2012 році на загальну суму 2 362 588,54 грн., з яких 1 326 428,79 грн. зараховані позивачем в рахунок погашення дебіторської заборгованості станом на 01.01.12р. та в сумі 1 036 159,75 грн. - в рахунок оплати товару , отриманого у 2012 році.

Станом на 22.01. 13 року залишок боргу за поставлену у 2012 році щебеневу продукцію в сумі 1 265 498, 50 грн. ( 2 301 658,25 грн. - 1 036 159,75 грн.) підтверджено двостороннім актом звірки розрахунків, підписаним особами з правом першого підпису : керівниками та головними бухгалтерами підприємств (а.с. 73-74 Т.1).

Згідно автоматизованого співставлення Додатку 5 "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту " в розрізі контрагентів на рівні ДПА України не встановлено розбіжностей між задекларованими податковими зобов'язаннями позивача та податковим кредитом відповідача ( а.с. 141 -207 Т.1).

З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією № 1 від 12.02.13 року на суму боргу 1 265 498,50грн., який просив перерахувати в 10-ти денний термін на його розрахунковий рахунок, одночасно попередивши відповідача про право вимагати в судовому порядку сплати штрафних санкцій, передбачених чинним законодавством.

Відповідач, отримавши претензію позивача, залишив її без задоволення, чим зумовив позивача звернутися з цим позовом до господарського суду з вимогами про стягнення основного боргу в сумі 1 265 498,50грн., пені в сумі 116 727,95 грн, розрахованої за період з 24.08.12р. по 20.02.12р. за прострочку в оплаті товару поставленого у 2012 році, 3% річних на суму 94 672,89 грн., розрахованих за період з 21.02.10р. по 20.02.13 р. за прострочку в оплаті товару , поставленого у 2009 -2012 роках, інфляційних втрат на суму 96 517,00 грн., розрахованих за період з 01.02.10р. по 31.01.13 р. за прострочку в оплаті товару , поставленого у 2009 -2012 роках ( а.с. 78-87).

В ході вирішення спору по суті, позивач зменшив розмір позовних вимог в частині стягнення пені , 3% річних та інфляційних втрат за поставку товару у період з 2009-2011 року у зв'язку з проведеним новим розрахунком зазначених позовних вимог. Відповідно до цієї заяви 3% річних розраховані в сумі 46 707,59 грн., інфляційні втрати в сумі 63 968,24 грн., пеня в сумі 66 102, 17 грн. ( а.с 1-18 Т.6).

Спростовуючи доводи відповідача посиланням на ч.3 ст. 267 ЦК України, позивач доводив, що за умовами укладеного Договору :

- загальний обсяг щебеню різних фракцій 600 000,00 м.куб. = 852 000,00 т ; середня вантажопідйомність автомобіля 25 т ; для перевезення 852 000,00 т щебеню необхідно використати 34 080, 00 раз автомобілі з вантажопідйомністю 25 т;

- загальний обсяг відсіву 300 000,00 м. куб. = 405 000,00 т ; середня вантажопідйомність автомобіля 25 т ; для перевезення 405 000,00 т відсіву необхідно використати 16 200, 00 раз автомобілі з вантажопідйомністю 25 т;

- загальний обсяг поставленого щебеню за період з жовтня 2008 року по грудень 2009 року становить 9591,88т , а відсіву - 16111,7 т;

- загальний обсяг поставленого щебеню за період з жовтня 2008 року по жовтень 2012 року становить 19201,91 т , а відсіву - 65114,12 т;

- за накладною № 3 від 28.03.2012 року, використану в якості прикладу, відповідачу поставлено відсів кількістю 640,56 т , що дорівнює 474,48 м. куб, щебеню фракції 5-20 - 64,27 т, що дорівнює 44,63 м. куб, щебеню фракції 5-10 - 58,08 т, що дорівнює 41,19 м. куб ( а. с. 90-91 Т. 12).

Доводи відповідача про не підтвердження фактів виконання зобов'язань щодо поставки товару та надання послуг з його перевезення відповідно до розділу 3 Договору "Умови та порядок поставки товару" позивач спростовував наступним:

- прийняття заявок покупця та узгодження істотних умов поставки окремих партій товару ( ціна договору, умови поставки, повні відвантажувальні реквізити покупця та умови оплати) здійснювались у телефонному режимі та відображались в змісті первинних документів, що складались під час проведення господарських операцій з поставки товару та надання послуг з перевезення та які узгоджені сторонами в повному обсязі;

- перевірка кількісних та якісних показників товару здійснювалась представниками відповідача під час прийняття в місцях його розвантаження ; претензії щодо цих показників у відповідності до п. 5.4 Договору не надходило;

- у відповідності до вимог ст. 93 ЦК України та ст. 9 Закону України " Про бухгалтерський облік в Україні" первинні документи, що засвідчують рух ТМЦ ( товару) складались на місці відпуску товару ( офісні та складські приміщення продавця);

- повноваження на складання первинних документів на відпуск товару мають керівник та головний бухгалтер підприємства, підписи яких містяться в змісті видаткових накладних, актів виконаних робіт , податкових накладних;

- під час поставки товару, його приймання-передачі відповідальними особами постачальника (водіями) на місці приймання - передачі оформлювались документи з відповідальними особами отримувача товару, в розпорядженні яких були штампи та печатки отримувача товару та попередньо в телефонному режимі узгоджені прізвища, які зазначались в змісті довіреностей ( а.с. 90 Т.12);

- доказами про прийняття відповідачем всіх поставок товару з наданими послугами по їх перевезенню є дані бухгалтерського та податкового обліку підприємств, перевіреними контролюючими органами ( а.с. 21 -50 Т.2, а.с. 19-98 Т.6, Т. 7 в цілому ).

У вигляді таблиці позивач довів факт поставки товару (щебеню та відсіву ) власним або залученим транспортом відповідачу за місцем знаходження його структурних підрозділів - філій за товарно-транспортними накладними на кожну окрему партію товару, оформлену в подальшому однією видатковою накладною ( а.с. 52- 62 Т.2).

Так, на прикладі накладної № 3 від 28.03.2012 року, суд встановив, що щебінь фракції 5-10 загальною кількістю 58,08 т поставлено відповідачу за товарно-транспортними накладними від 22 та 23 березня 2012 року за місцем знаходження філії Житомирський ДЕД автомобілем FAW AM 4314 BA (водій Музичук О.В ) ; щебінь фракції 5-20 загальною кількістю 64,27 т поставлено відповідачу за товарно-транспортними накладними від 21 березня 2012 року за місцем знаходження філії Житомирський ДЕД автомобілем FAW AM 4314 BA (водій Музичук О.В ) та за місцем знаходження філії Кошарищська промбаза автомобілем IBEKO 1259 ( водій Клименко) ( а.с. 55 Т.2).

На спростування доводів відповідача в частині передання товару (щебеню та відсіву) не уповноваженим особам відповідача, позивач надав до матеріалів справи всі наявні у нього довіреності на отримання ТМЦ (товару).

Натомість відповідач, надавши до матеріалів справи письмові пояснення Солов'юка Олександра Анатолійовича , що обіймає посаду завідувача господарством з повною матеріальною відповідальністю, у яких останній заперечує підписання ним у 2011-2012 роках накладних на отримання у позивача товару , витягом із Журналу реєстрації довіреностей за 2011 -2012 роки підтвердив, що зазначеній особі видавались довіреності зі строком дії з 28.03.12 по 31.03.12р., з 05.06.12р. по 30.06.12р., з 25.07.12р. по 05.08.12р., з 10.08.12р. по 31.08.12р. , з 13.09.12р. по 30.09.12р., з 15.10.12р. по 31.10.12р. ( а.с. 112- 121 Т. 12).

В свою чергу, відповідач, додатково заперечуючи проти доводів позивача, наголошував на такому:

- відповідно до вимог ст. 180 ГК України, Договір вважається не укладеним, оскільки у п. 2.1 Договору сталої або ж навіть динамічної ціни не зазначено, а остаточну ціну за окрему одиницю товару сторонами спору не визначено або в Додаткових угодах або заявках покупця, прийнятих постачальником до виконання не по телефону , а у формі невід'ємної частини договору;

- Правила ІНКОТЕРМС в редакції 2000 року , посилання на які здійснено у п. 10.2 Договору, підлягають застосуванню у спірних правовідносинах в частині п. Б.1 Сплата ціни; в решті ( умови поставки та прийняття товару) - ні , у зв'язку з відсутністю посилання у Договорі на торгівельні терміни та додаткових угод до нього;

- заборгованість по оплаті за товар - відсутня , а Договором не передбачено обов'язок покупця відшкодовувати вартість транспортних послуг , які не включені в остаточну ціну загальної вартості кожної партії товару ; нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат на вартість послуг перевезення товару є безпідставним;

- у розрахунок пені включено суму 15479,35 грн. за неоплачену поставку бітуму по видатковій накладній № 85 , тоді як позов заявлений про стягнення боргу за поставку щебеню та відсіву;

- розрахунок інфляційних втрат зроблено без врахування строку позовної давності ( а.с. 93 Т. 12).

З врахуванням доводів відповідача судом встановлено, що рішенням суду від 13.08.12р. у справі № 3/5007/ 682/12 за прострочку в оплаті бітуму за видатковою накладною № 85 від 05.12.11 року на суму 228906,73 грн. стягнуто пеню в сумі 1619,85 грн. за 17 днів прострочки за період з 15.03.12р. по 31.03.12р. включно. За цим позовом позивачем пеня нарахована за період з 01.04.12р. по 12.09.12р. за 165 днів прострочки на суму 15479.35 грн. Загалом пеня нарахована за період, що становить 182 дні (17 +165) , що не перевищує 6 місяців.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, на підставі ст.ст. 4-7 , 33 , 43 ГПК України господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Оскільки Договір за змістом його умов є договором поставки, тому спірні відносини, окрім умов самого договору, регулюються главою 30 розділу 1 ГК України, главою 54 розділу 3 ЦК України (ч.6 ст. 265 ГК України ), Правилами ІНКОТЕРМС у відповідній редакції, а також чинним на сьогодні Положенням про поставки продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.88 р. № 888 в частині, що не суперечить вимогам чинного законодавства України ( п.1 Роз'яснення ВАСУ N 01-6/1205 від 12.11.93 р.)

Так, за змістом ч.1 ст. 264 , ч.ч. 1 та 3 ст. 265 ГК України та ч. 1 ст. 712 ЦК України сторонами договору поставки є виключно суб'єкти господарювання, при цьому, постачальник товару не завжди є його виробником, а покупцю товар потрібний для використання у своїй підприємницькій діяльності. За змістом ч.ч. 2 та 4 ст. 265 ГК України договір поставки укладається на розсуд сторін, які вправі для визначення його умов використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій.

За визначенням поняття договору поставки наведеним у ч. 1 ст. 265 ГК України, постачальник бере на себе зобов'язання постачати товар покупцю у зумовлені договором строки, а покупець, відповідно , приймати товар і сплачувати за нього певну грошову суму.

Строки поставки товару постачальником здійснюються в межах строку дії самого договору поставки, що випливає із змісту ч.1 ст. 267 ГК України про те, що строк дії договору поставки товару може становити рік або більше року. Навіть за умови відсутності в договорі поставки строку його дії , останній вважатиметься таким, що укладений на один рік. За змістом ч. 3 цієї статті договір поставки також вважатиметься таким, що укладений на один рік, незалежно від домовленості сторін про його довгостроковість, якщо кількість поставки товару визначено сторонами лише на рік або менший строк, а в договорі не передбачений порядок погодження сторонами строків поставки на наступні періоди до закінчення строку дії договору.

Саме на положеннях ч. 3 ст. 267 ГК України відповідач заперечував існування довгострокових договірних відносин з позивачем , та, зокрема, у спірний період виникнення боргу з оплати поставленого товару.

Заперечення відповідача в цій частині судом відхиляються, оскільки сторонами спору загальну кількість товару визначено у п. п. 1.1.1. Договору, що відповідає вимогам ч. 4 ст. 180 ГК України та не суперечить ч. 2 ст. 266 цього Кодексу. Доводи відповідача про те, що у спірний період виникнення боргу з оплати поставленого товару, останній поставлявся позивачем без укладеного договору поставки , а у відповідності зі ст.11 Цивільного кодексу України на підставі окремих правочинів, укладених в спрощений спосіб, судом також відхиляються, оскільки згідно ч. 5 ст. 265 ГК України поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом. Однак позивач не довів , яким законом такий випадок та порядок передбачені, і що саме цим законом сторони керувалися у спірний період поставок товару.

В свою чергу, позивачем доведено, що загальна кількість товару, визначена у п. п. 1.1.1 Договору є такою, що за строками поставки його окремих партій розрахована у будь-якому разі на строк більше одного року. В свою чергу, відповідач не довів, що у період першого року строку дії договору поставки, а саме з 16.10.2008 року по 16.10.2009 року отримав від позивача щебінь різних фракцій загальною кількістю 600 тис. м.куб та відсіву 300 тис. м.куб., у зв'язку з чим сторони зобов'язані були погодити нову кількість товару, його ціну та строки поставки на наступні роки строку дії Договору.

Не довів відповідач також і тих обставин, що отримав загальну кількість товару від позивача протягом другого - четвертого року строку дії договору, а тому у 2012 році поставки відбувалися вже не на його підставі. Натомість подані позивачем до справи докази підтверджують ті обставини, що поставки щебеневої продукції відповідачу здійснювались ритмічно протягом перебігу другого року строку дії договору у період з 16.10.2009 р. по 16.10.2010 року, протягом третього року строку дії договору у період з 16.10.2010р. по 16.10.2011 року, протягом четвертого року строку дії договору у період з 16.10.2011р. по 16.10.12 року.

Більше того, Додатковими угодами , укладеними 01 та 07 липня 2011 року , сторони підтвердили дію самого Договору та свої зобов'язання за всіма його умовами.

Судом відхиляються у повному обсязі доводи відповідача про те, що при укладанні Договору сторони не погодили його ціну, а тому останній, відповідно до вимог ст. 180 ГК України , є не укладеним.

Насамперед, господарський суд звертає увагу, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами ( п. 2.6 Постанови ВГСУ від 29.05.2013 № 11"Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними"). Це правило поширюється на договори, укладені у простій письмовій формі, в тому числі, у спрощений спосіб.

Більше того, відповідач, заперечуючи договірні поставки товару з відповідною йому ціною у період після 16.10.2009 року, визнає факт поставок за договорами (правочинами), укладеними в спрощений спосіб , до яких ч.3 ст. 180 ГК України встановлені загальні вимоги в частині наявності трьох обов'язкових істотних умов господарського договору: предмет, ціна та строк дії договору. Тим самим, відповідач сам собі суперечить.

У частині 2 ст. 189 ГК України додатково визначено, що ціна є істотною умовою господарського договору та зазначається у гривнях.

Згідно ч.1 цієї статті під "ціною" слід розуміти виражений у грошовій формі еквівалент одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

У частині 5 ст. 180 ГК України передбачено, що ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

У частині 4 ст. 632 Цивільного кодексу України визначено, що якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно ч.3 ст.189 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих.

Укладаючи Договір, сторони у п. 2.1 дійшли одностайної згоди про те, що ціна на товар встановлюється в межах регіональних граничних цін, отже , усвідомлювали значення вжитого терміну. Вартість транспортних послуг при доставці товару сторони прямо визначили в розмірі 50 коп. за 1 т/км. Домовились сторони також і про те, що на протязі дії Договору ціна на товар та транспортні послуги може корегуватися відповідно до зміни кон'юнктури ринку.

Так, відповідач визнав, що на замовлення Служби автомобільних доріг в Житомирській області здійснює експлуатаційне утримання доріг місцевого та державного значення , капітальний ремонт доріг та вулиць населених пунктів по області для чого використовує відсів та щебінь ( а.с. 93 Т.12).

Отже, у відносинах із Службою автомобільних доріг в Житомирській області відповідач виступає підрядником будівництва.

Варто відзначити, що згідно статті 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Згідно п.2.5 ВБН Д.1.1-218-1-2003 «Правила визначення вартості робіт з експлуатаційного утримання автомобільних доріг загального користування», затвердженого та введеного в дію з 01.01.2004р. Наказом Державної служби автомобільних доріг України від 05.08.2003р. №374 встановлено, що поточні ціни на трудові та матеріально-технічні ресурси приймаються за вихідними даними замовника, які не повинні перевищувати ціни, встановлені Державною службою автомобільних доріг України. Вихідні показники для складання кошторисів приймаються замовником по дорожній організації у районі виконання дорожніх робіт.

Вище наведеним підтверджується , що у п.2.1 Договору сторони обумовили спосіб визначення ціни товару, в основу якого поклали регіональні граничні ціни, які , з врахуванням ВБН Д.1.1-218-1-2003, не повинні перевищувати ціни, встановлені Державною службою автомобільних доріг України.

Однак відповідач не спростував належними та допустимими доказами невідповідність застосованої позивачем ціни товару регіональним граничним цінам, а лише доводив про те, що остаточна ціна за окрему одиницю товару, загальна вартість кожної його партії , не погоджені сторонами у додаткових угодах або у письмових заявках відповідача, прийнятих позивачем до виконання як невід'ємних його частинах. З цих підстав відповідач також заперечував погодження сторонами обсягу поставки окремої одиниці товару, загальної кількості кожної партії товару, умов її поставки, повних відвантажувальних реквізитів покупця та умов оплати товару.

В ході вирішення спору судом встановлено, що додаткові угоди , окрім вище викладених, сторонами дійсно не укладались. Письмові заявки відповідача на поставку окремих партій товару із всіма вище зазначеними реквізитами позивачем в якості підстав позову не подано. Використання стаціонарних телефонів, зазначених у Договорі, як засобів зв'язку між сторонами для передачі такої інформації у 2012 році , не встановлено.

Однак господарський суд, на підставі інших встановлених обставин, прийшов до наступного висновку.

У п.п. 2.2, 3.2, 3.3. , 10.1, 10.2 та 10.7 Договору сторони спору в якості альтернативи додатковій угоді в частині погодження поставок окремих партій товару обрали заявку покупця, прийняту постачальником до виконання. У п. 10.1 Договору дійшли згоди, що прийняті до виконання замовлення покупця , є його невід'ємною частиною та набувають чинності з моменту отримання та підписання уповноваженим представником постачальника та припиняють свою дію по проведенні остаточних розрахунків, про що складається акт звірки взаєморозрахунків.

Вище викладені умови Договору вказують на те, що сторони погодили письмову форму заявок покупця, прийнятих до виконання постачальником як окремі правочини на його виконання.

У ч. 3 ст. 206 Цивільного кодексу України передбачено, що правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону. У частині 2 ст. 205 цього Кодексу передбачено, що правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Оскільки для заявок покупця законом не встановлена обов'язкова письмова форма, то останні могли вчинятися відповідачем усно, а доказом їх вчинення та прийняття позивачем до виконання слід вважати наступні дії сторін спору.

Постачальник, як це прямо випливає із змісту ч.1 ст. 265 ГК України, зобов'язаний доставити товар покупцеві, навіть якщо про це в договорі прямо не обумовлено. Зобов'язання з доставки товару постачальник виконує самостійно, якщо має відповідну ліцензію або залучає для цього співвиконавця (перевізника).

Судом встановлено, що у відносинах поставки позивач виступив як постачальник щебеневої продукції , придбаної у виробника та одночасно як її перевізник , що відповідає видам його діяльності за КВЕД-2010 (а.с. 90 Т.1). Окрім того, товар поставлявся позивачем також транспортними засобами інших перевізників.

У п. 4.1.2 Договору сторони домовились про те, що товар за кількістю - вагою, приймається, зокрема, за товарно-транспортною накладною, яка є обов'язковою для сторін. Отже сторони обрали автомобільний транспорт для доставки товару, що узгоджується з положеннями ч. 5 ст. 267 ГК України та товарно-транспортну накладну як форму документального оформлення поставки товару.

За визначенням п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні , затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.97 N 363 , товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

У ч.1ст. 664 ЦК України зазначено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, серед іншого, у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар. Аналогічне правило містить стаття 197 ГК України .

У п. 5.5 Договору сторони домовились, що покупець несе безпосередню відповідальність за правильність наданих постачальнику відвантажувальних реквізитів для виконання обов'язків останнього за даним Договором.

Позивачем у повному обсязі доведено факт належного виконання зобов'язання з поставки товару позивачу у належному місці , а саме у місці знаходження філій відповідача , яке випливало із суті зобов'язання з поставки такого товару як щебінь та відсів, необхідного для поточного ремонту і утримання автодоріг, що є основною діяльністю відповідача та його структурних підрозділів за КВЕД .

Згідно ст. 95 ЦК України філією визнається відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Через філії, як це випливає із змісту ч.1 ст. 93 цього Кодексу, відповідач набуває цивільних прав та обов'язків.

У статті 689 ЦК України закріплено обов'язок покупця прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Всі наявні у справі товарно-транспортні накладні засвідчують прийняття товару філіями відповідача без будь-яких претензій за кожною окремою одиницею товару ( щебінь різних фракцій, відсів), її кількістю та якістю. За сукупністю окремих ТТН можна визначити загальну кількість кожної партії товару, на які оформлені видаткові накладні ( а с. 52-62 Т.2). Так, у 2012 році відбулось 27 поставок партій товару , оформлених видатковими накладними, що відповідає вимогам ч. 1 ст. 9 Закону України " Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2.2 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., про те, що первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з пунктом 2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1996р., сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувача.

Видаткова накладна є двостороннім документом, яка підписується обома сторонами договору, і повинна передбачати та конкретизувати основні умови поставки продукції згідно договору. Окрім того, видаткова накладна фіксує ціну товару та розмір податку на додану вартість.

Передання позивачем товару (щебеню та відсіву) уповноваженим особам відповідача за довіреностями, зокрема, Солов'юку Олександру Анатолійовичу, що обіймає посаду завідувача господарством, підтверджується матеріалами справи. Заперечення відповідача про те, що останній не підписував особисто видаткові накладні не приймаються судом до уваги, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами (наприклад, висновком судової почеркознавчої експертизи).

Однак незалежно від особи, яка підписала видаткові накладні від імені товариства з посиланням на реквізити довіреностей, виданих Солов'юку Олександру Анатолійовичу, відповідач повністю схвалив дії з прийняття товару позивача за визначеними цінами, що додатково спростовує заперечення відповідача в цій частині ( ст. 241 ЦК України, п.3.4 Постанови ВГСУ від 29.05.13р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

З врахуванням домовленостей сторін про доставку товару позивачем, заперечення відповідача в частині обов'язку відшкодовувати витрати останнього на перевезення також є безпідставними. Судом встановлено, що для сторін спору домовленість про відшкодування покупцем витрат продавця на транспортування товару є усталеною, про що свідчить п. 6.2 Договору від 26 січня 2006 року № 3/1, укладеного між позивачем та філією відповідача "Кошарищська промислова база" ДП "Житомирський облавтодор", на який відповідач посилався в цьому спорі ( а.с. 5 Т.2).

У п. 34 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.88 р. № 888 також обумовлено, що транспортні витрати відносяться на постачальника або покупця у відповідності до прейскуранта цін на продукцію або інших обов'язкових правил, а при їх відсутності - у відповідності з договором.

У п.2.1 Договору сторони погодили вартість транспортних послуг при доставці товару в розмірі 50 коп. За 1 т/км та , в подальшому , в розмірі 75 коп. За 1 т/км. Такі витрати сторони погодили відшкодовувати перевізнику незалежно від особи останнього.

Включення до Договору умов про поставку товару позивачем автомобільним транспортом не суперечить ч. 2 ст. 628 ЦК України, яка визначає право сторін укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Оскільки згідно ч.1 статті 627 ЦК України сторони є вільними у визначенні умов договору, тому виокремлення обов'язку покупця відшкодовувати продавцю вартість транспортних послуг , які не включені в остаточну ціну загальної вартості кожної партії товару не суперечить чинному законодавству України. Тим більше, що для позивача транспортні перевезення є основною статутною діяльністю , а поставка товару - супутнім видом підприємницької діяльності.

Таким чином, умови Договору про поставку товару позивачем автомобільним транспортом є складовими відносин поставки, а тому відшкодування транспортних витрат позивачу є обов'язком відповідача, що виникає із укладеного Договору.

Не заслуговують на увагу доводи відповідача в частині відсутності боргу з оплати поставленого товару на суму в сумі 1 265 498,50грн., оскільки матеріали справи доводять протилежне.

Всупереч змісту ст. ст. 509, 530, 538 та 692 Цивільного кодексу України та умов укладеного Договору, відповідач доводить, що оплата товару є правом покупця , а не обов'язком, а відсутність укладених сторонами додаткових угод зі встановленими чіткими строками оплати товару за поставлений товар , доводить відсутність порушення ним такого зобов'язання в силу приписів ст. 612 ЦК України.

Однак до спірних відносин ст. 612 ЦК України застосуванню не підлягає, виходячи з наступного.

У частині 4 цієї статті передбачено, що прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора. У частині 2 ст. 613 ЦК України зазначено, що якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

За загальним правилом, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару ( ст. ст. 538 , 692 ЦК України).

У п. 2.3 Договору сторони домовились про відстрочку платежу за фактично переданий товар тривалістю від 30 до 90 календарних днів з моменту його відвантаження.

Судом встановлено, що позивач жодного разу не вимагав у відповідача оплати товару після закінчення 30 - денного строку відстрочки, а навпаки , приймав в якості останнього дня виконання грошового зобов'язання 90 -й календарний день відстрочки.

Відповідач, як свідчать матеріали справи, частково оплачував поставки товару, тим самим визнаючи свій обов'язок з його оплати, незалежно від наявності чи відсутності додаткових угод щодо чітких строків оплати товару за кожну окрему партію.

У п.10.3 Договору сторони засвідчили, що даний Договір укладений при повному розумінні ними його предмету та який визначає обов'язок покупця прийняти та оплатити товар на умовах, визначених даним Договором, а не додатковими угодами до нього.

Належне виконання зобов'язання - це виконання зобов'язання, обумовленого, насамперед, в договорі чи акті цивільного законодавства способом, предметом, у встановлений строк та в певному місці, належній особі та належною особою.

При цьому, частина перша статті 229 ГК України та частина перша ст.625 ЦК України встановлюють виняток із загального правила статей 218 ГК України та 614 ЦК України , які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Відповідальність боржника означає можливість як стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання, так і стягнення сум, право на яке виникає у кредитора на підставі ч.2 ст.625 ЦК України . Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

З врахуванням вище викладеного, та встановлених судом обставин, вимога позивача про стягнення основного боргу за поставлений у 2012 році щебінь різних фракцій та відсів , а також витрат на їх перевезення в загальній сумі 1 265498,50 грн. грн. підтверджена належними доказами та підлягає задоволенню в повному розмірі.

Згідно частини першої статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідальність відповідача як покупця за Договором у вигляді сплати пені та її розмір (подвійна облікова ставка НБУ за кожен день прострочки) визначена у п. 5.2 Договору.

За приписами ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У ст. 253 ЦК України зазначено, що перебіг строку починається з наступного дня після календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У ч. 5 ст. 254 ЦК України зазначено, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до ст. 255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Окрім того, згідно ч.1 статті 255 ЦК України у разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

У ч. 5 статті 261 Цивільного кодексу України зазначено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Отже, визначення останнього дня строку виконання грошового зобов'язання є необхідною умовою для визначення початку прострочки у його виконанні, періоду для нарахування пені та перебігу строку позовної давності для її стягнення в судовому порядку.

У зв'язку з цим, слід зазначити, що перебіг позовної давності за вимогою про стягнення грошової суми в зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання починається з дня закінчення погодженого сторонами строку платежу. Перебіг позовної давності за вимогою про стягнення пені починається у кожен день, за який нараховується пеня. Відповідно позовна давність обчислюється щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову ( п. 4.3 Постанови ВГС від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Господарським судом при перевірці правильності нарахування пені не встановлено обставин її застосування позивачем поза межами строку позовної давності. Першим днем для розрахунку пені є 28 лютого 2012року , отже днем закінчення строку позовної давності для пені, нарахованої за цей день є 28 лютого 2013 року. Позов подано про її стягнення - 25 лютого 2013 року.

З врахуванням вище викладеного, позовна вимога про стягнення пені на загальну суму 66 102,17 грн. підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Згідно з ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З врахуванням ст. 257 ЦК України про загальний строк позовної давності та ч.5 ст. 261 ЦК України про початок її перебігу, вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 63968,24 грн. та 3% річних в сумі 46707,59 грн. заявлені позивачем в межах трьохрічного строку позовної давності. Зазначені позовні вимоги обгрунтовані та підлягають до стягнення у заявленому позивачем розмірі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 129 Конституції України закріплено принцип свободи сторін спору в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 34 ГПК України судові докази повинні бути належними та допустимими.

Позивач довів своє право вимоги в частині, що визнана судом обгрунтованою . Відповідач вимог позивача не спростував.

У відповідності до ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог. В решті - на позивача, який внаслідок неправильного розрахунку вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних завищив ціну позову.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-7, 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства " Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" ( 10003, вул. Перемоги, 75 , м. Житомир, код ЄДРПОУ 32008278) на користь Дочірнього підприємства "Євротранс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро" (11500, вул. Білокоровичське шосе , 3 , м. Коростень, Житомирська область, код ЄДРПОУ 31780974) - 1265498, 50 грн. основного боргу, 46707,59 грн. суми 3 % річних, 63968,24 грн. суми інфляційних втрат , 66101,17 грн. пені, 28845, 53 грн. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 01 липня 2013 року.

Суддя Машевська О.П.

Віддрукувати: 1 - у справу

2-3 сторонам на вимогу нарочним