Рішення № 32111261, 26.06.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26.06.2013р. Справа № 905/3491/13

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Колесника Р.М.

при секретарі судового засідання Петраченко К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду матеріали справи

за позовною заявою: товариства з обмеженою відповідальністю «Мегапром», м. Макіївка

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «Група ТВР», м. Донецьк

про стягнення заборгованості у розмірі 1 800 000,00 гривень, пені у розмірі 61 619,16 гривень, індексу інфляції у розмірі 5 040,00 гривень та 3% річних у розмірі 24 647,67 гривень

Представники сторін:

Від позивача: Тимошина О.А.

Від відповідача: Стеценко О.С.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мегапром» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Група ТВР» про стягнення заборгованості у розмірі 1 800 000,00 гривень, пені у розмірі 61 619,16 гривень, індексу інфляції у розмірі 5 040,00 гривень та 3% річних у розмірі 24 647,67 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем грошових зобов'язань за договором безвідсоткової позики б/н від 20.07.2012р.

Позивач в судовому засіданні підтримав вимоги, викладені в позовній заяві.

Відповідач в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував. Відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав, повідомив, що через перебування усіх працівників у відпустці надання відзиву та витребуваних судом документів є неможливим, просив відкласти розгляд справи. Зазначене клопотання відповідача розглянуто та відхилене через його безпідставність, отже справа розглядається за наявними в ній матеріалами, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розгляд справи на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України відкладався.

Перед початком розгляду справи по суті представники сторін були ознайомлені з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 78, 80 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених в процесі розгляду справи, вислухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ

20.07.2012р. позивачем (позикодавцем) та відповідачем (позичальником) укладено договір безвідсоткової фінансової допомоги б/н, відповідно до п. 1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, позикодавець передає позичальнику у власність грошові кошти у розмірі 1500000,00 гривень (надалі - «позика»), а позичальник зобов'язується повернути позику у визначений цим договором строк. Позика надається позикодавцем траншами протягом липня-серпня 2012р. Сторони встановили, що позикодавець може надати позичальнику у власність грошові кошти в меншому розмірі, ніж встановлено у цьому пункті договору.

Додатковою угодою від №1 від 20.07.2012р. сторони внесли зміни в п. 1 договору б/н від 20.07.2012р., визначивши, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, позикодавець передає позичальнику у власність грошові кошти у розмірі 1800000,00 гривень (надалі - «позика»), а позичальник зобов'язався повернути позику у визначений цим договором строк. Позика надається позикодавцем траншами протягом липня-жовтня 2012р. Сторони встановили, що позикодавець може надати позичальнику у власність грошові кошти в меншому розмірі, ніж встановлено у цьому пункті договору.

Відповідно до п.2 позика передається позикодавцем позичальнику у безготівковому вигляді, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позичальника.

У пункті 9 договору зазначено, що факт, що підтверджує надання позичальнику позики, вважається момент перерахування позикодавцем грошових коштів на рахунок позичальника відповідно до реквізитів, вказаних у цьому договорі.

Платіжними дорученнями №1455 від 20.07.2012р., №1644 від 20.08.2012р., №1687 від 28.08.2012р., №1770 від 05.09.2012р., №1811 від 11.09.2012р., №1933 від 24.09.2012р., №1938 від 25.09.2012р., №2207 від 25.10.2012р., позивач перерахував відповідачу безвідсоткову позику за договором б/н від 20.07.2012р. загалом на суму 1800000,00 гривень.

Згідно із п. 3 договору позика за цим договором є безпроцентною.

Пунктом 5 договору (в редакції додаткової угоди від №1 від 20.07.2012р.) передбачено, що постачальник розпочне повернення позики з 1.09.2012р. і продовжуватиме повертати її щомісячними рівними частинами по 360000,00 гривень протягом п'яти місяців шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позикодавця. У випадку, якщо позикодавець надає у липні-жовтні 2012р. позичальнику позику в меншому розмірі, ніж встановлено у п. 1 цього договору, позикодавець повертає таку позику протягом п'яти місяців, щомісячними рівними частинами, виходячи із загальної отриманої від позикодавця суми.

Пунктами 13, 14 договору встановлено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту передання позики позичальникові. Строк договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 13 договору, та визначається часом, достатнім для належного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

27.04.2013р. позивач направив на адресу відповідача вимогу №105-юр від 26.04.2012р. про сплату заборгованості за договором безвідсоткової позики б/н від 20.07.2012р. у розмірі 1800000,00 гривень у строк до 13.05.2013р.

У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань з повернення суми позики позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом, вимагаючи стягнення з відповідача разом із заборгованістю у розмірі 1800000,00 гривень пені у розмірі 61 619,16 гривень, індексу інфляції у розмірі 5 040,00 гривень та 3% річних у розмірі 24 647,67 гривень.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання грошових зобов'язань.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями, Цивільним кодексом України та умовами договору безвідсоткової позики б/н від 20.07.2012р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

За своєю правовою природою договір б/н від 20.07.2012р. є договором позики, правовідносини за яким регулюються параграфом 1 глави 71 Цивільного кодексу України.

Як встановлено ч.1 ст. 1046, ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, в контексті зазначених норм, укладений між позивачем та відповідачем договір безвідсоткової позики б/н від 20.07.2012р. є належною підставою для виникнення у останнього зобов'язань, визначених умовами цього договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України про обов'язковість договору для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, відповідач не мав жодних підстав для ухилення від виконання грошових зобов'язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Між тим, відповідачем грошові кошти повернуті не були, що підтверджено довідками банківських установ, в яких позивач мав відкриті поточні рахунки, жодних доказів на спростування зазначених обставин, всупереч вимог ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем не надано.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 1800000,00 гривень підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 61619,16 гривень, індекс інфляції у розмірі 5040,00 гривень та 3% річних у розмірі 24647,67 гривень.

Надаючи належну юридичну оцінку доводам позивача в цій частині суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний уплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.216- 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язань. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 11 договору передбачено, що у разі порушення термінів повернення позики, передбачених п. 5 цього договору, позичальник сплачує позикодавцю пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, суд, перевіривши відповідність наданих позивачем розрахунків, дійшов висновку про можливість часткового задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені, індексу інфляції та 3% річних, а саме:

- пені у розмірі 56780,02 гривень;

- індексу інфляції у розмірі 4320,00 гривень;

- 3% річних у розмірі 22709,51 гривень.

Різниця у розрахунку утворилася за рахунок невірного визначення періоду нарахування (кількості днів, за які може бути нарахована пеня та 3% річних).

Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 49 Господарського процесуального Кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 43, 49, 75, 77, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Мегапром» до товариства з обмеженою відповідальністю «Група ТВР» задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Група ТВР» (83050, м. Донецьк, вул. Університетська, 36а, код ЄДРПОУ 37901996) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Мегапром» (86118, м. Макіївка, вул. Стадіонна, 2, код ЄДРПОУ 31023892) заборгованість у розмірі 1800000,00 гривень, пеню у розмірі 56780,02 гривень, індекс інфляції у розмірі 4320,00 гривень, 3% річних у розмірі 22709,51 гривень, судовий збір у розмірі 37676,19 гривень.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 26.06.2013р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 01.07.2013р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Р.М. Колесник