Рішення № 32111192, 20.06.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.06.2013 Справа № 905/3829/13

Господарський суд Донецької області, у складі судді Огороднік Д.М., при секретарі судового засідання Зіборовій Т.Є. розглянувши матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримська водочна компанія"доФізичної особи-підприємця ОСОБА_1простягнення 32593,08грн.Представники сторін: від позивача: від відповідача: Шатохін Р.В.- представник за довіреністю; не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримська водочна компанія" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 32593,08 грн., у тому числі основного боргу у розмірі 25398,82 грн., пені у розмірі 1762,08 грн., штрафу у розмірі 5079,76 грн., 3% річних у розмірі 352,42 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконав умови договору поставки №0147 від 23.11.2010 в частині своєчасної та повної сплати вартості поставленого товару, у зв'язку з чим заборгованість відповідача становить 32593,08грн.

На підтвердження вказаних обставин, позивач надав належним чином завірені копії: договору поставки №0147 від 23.11.2010; доручення на отримання товару; видаткової накладної №РН-23-022697 від 14.11.2012; видаткової накладної №РН-23-022698 від 14.11.2012; видаткової накладної №РН-23-023159 від 20.11.2012; видаткової накладної №РН-23-0023446 від 27.11.2012; видаткової накладної №РН-23-023441 від 28.11.2012; видаткової накладної №РН-23-023445 від 28.11.2012; видаткової накладної №РН-23-023527 від 28.11.2012; акту звірки взаєморозрахунків від 30.11.2012, акту звірки взаєморозрахунків від 05.04.2013; свідоцтва про державну реєстрацію Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1; претензійного листа №31/08-42М/14-052 від 04.04.2013, виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та Фізичних осіб підприємців Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримська водочна компанія", чека № ПК-23-022159 від 27.11.2012р.

Позивач у судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та вказав на те, що розмір заборгованості відповідача не зменшився під час розгляду справи судом.

Відповідач відзив на позов не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час, дату та місце судового розгляду був повідомлений належним чином. Ухвали суду, позовна заява були надіслані відповідачу на адресу, що значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. В матеріалах справи наявне повідомлення про вручення відповідачу ухвали суду.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами, господарський суд,

Представники позивача та відповідача клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляли, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши його пояснення, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

23.11.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кримська водочна компанія", як продавцем (позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, як покупцем (відповідач) було укладено договір поставки № 0147 (далі-Договір).

Відповідно до п. 1.1 договору продавець передає у власність покупця, а покупець приймає та оплачує алкогольні та безалкогольні напої, далі по тексту іменовані як продукція та/або товар , в асортименті, партіями, згідно накладних, на умовах цього договору.

Погоджена сторонами кількість, асортимент та ціни продукції (партії продукції), яка продається за даним договором у видаткових (товарних або товарно-транспортних) накладних вказується в специфікаціях, які є невід'ємними частинами договору.

Згідно з п. 2.7 договору покупець оплачує вартість кожної партії поставленої продукції шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника або шляхом внесення грошових коштів до каси постачальника. Підстави для оплати продукції, отриманої покупцем за даним договором, є витратна накладна, або ТТН № 1-ТН/алког/, або даний договір.

Покупець зобов'язується оплачувати кожну партію продукції, що набувала за даним договором, не пізніше 7 календарних днів з моменту її передачі (п. 2.9. Договору).

Відповідно до п. 2.14. договору моментом виконання зобов'язань покупця по оплаті продукції вважається дата зарахування грошових коштів в повному обсязі на поточний рахунок Постачальника.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2012. Строк дії даного договору автоматично продовжується на додаткові однорічні терміни у випадку, якщо не менше за 30 днів до закінчення чергового терміну дії жодна із сторін не повідомила іншу письмово про свій намір припинити подальшу співпраці.

На виконання умов договору, позивач передав відповідачу продукцію на загальну суму 26755,26 грн., на підставі наступних видаткових №РН-23-022697 від 14.11.2012р. на суму 1427,04грн., №РН-23-022698 від 14.11.2012р. на суму 4593,48грн., №РН-23-023159 від 20.11.2012р. на суму 686,52грн., №РН-23-0023446 від 27.11.2012р. на суму 767,04грн., №РН-23-023441 від 28.11.2012р. на суму 389,82грн., №РН-23-023445 від 28.11.2012р. на суму 18443,76грн., №РН-23-023527 від 28.11.2012р. на суму 447,60грн.

Поставлену згідно вищезазначених видаткових накладних продукцію на підставі довіреностей б/н від 01.09.2012, 01.11.2012 на отримання алкогольних напоїв з боку відповідача було прийнято уповноваженою особою, що підтверджується підписом останньої на вказаних видаткових накладних.

З представлених видаткових накладних вбачається, що вони підписані обома сторонами без жодних зауважень, містить усі необхідні відомості про продукцію, а також містить відомості про фактичне отримання продукції. Тобто, за своїми ознаками такі видаткові накладні є підтвердженням передачі позивачем та приймання відповідачем спірної продукції.

Позивачем також до матеріалів справи надано копії податкових накладних та декларації з ПДВ в підтвердження відображення поставки відповідачу товару у податковому обліку.

Оскільки відповідачем отримано товар, відповідно до вищезазначених видаткових накладних, у позивача без будь-яких зауважень, оплата повинна здійснюватись в терміни, передбачені сторонами у договорі.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору, відповідач перерахував позивачу кошти на загальну суму 1356,44грн., що підтверджується копією чеку № ПК-23-022159, доданої позивачем до матеріалів справи.

Відповідачем жодних заперечень щодо отримання товару від позивача на підставі договору, не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що передача продукції позивачем відповідачу на підставі вищевказаних видаткових накладних здійснювалась на виконання договору поставки №0147 від 23.11.2010.

Таким чином, матеріали справи свідчать про часткове виконання відповідачем зобов'язань з оплати вартості отриманої продукції за договором, заборгованість відповідача становить 25398,82грн.

Оцінивши зміст даного договору, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Як визначено положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення умов договору, вартість продукції отриманої за вищезазначеними видатковими накладними оплатив частково, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем становить 25398,82грн.

Позивачем до матеріалів справи надано копії претензійного листа №31/08-42М/14-052 від 04.04.2013, в якому позивач вимагає від відповідача у трьохденний строк погасити заборгованість за поставлену продукцію у розмірі 25398,82грн. Відповідач відповіді не надав, кошти не перерахував.

Відповідачем не надано жодних доказів в підтвердження перерахування відповідачу коштів у розмірі 25398,82грн., а матеріали справи таких не містять.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 25398,82грн. суми основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, позивач на підставі п. 4.1 договору просить стягнути з відповідача пеню за період з 22.11.2012 по 20.05.2013, розрахунок якої здійснений по кожній накладній окремо, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ та з урахуванням часткової оплати, у розмірі 1762,08грн., а також штраф у розмірі 5079,76 грн.

Відповідно до п. 4.1 договору у випадку порушення строків оплати, вказаних в п. 2.9 договору, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі 0,1% від вартості неоплаченої продукції за кожний день прострочки. У випадку, коли про строчка оплати становить більше 30 календарних днів покупець, окрім того, зобов'язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 20% від вартості партії продукції, оплата якої прострочена.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання;

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Вказана позиція висвітлена в постанові Верховного суду України від 07.11.2011 №5002-2/5109-2010.

Перевіривши розрахунок пені позивача, суд визнає його не вірним, оскільки позивачем не враховано, фактичну кількість днів у 2012 році.

За розрахунком суду, розмір пені становить 1761,27 грн. який і підлягає задоволенню.

Перевіривши розрахунок штрафу наданий позивачем, суд визнає його вірним, тому вимоги про стягнення штрафу у розмірі 5079,76 грн. підлягають задоволенню.

Враховуючи несвоєчасну оплату відповідачем отриманої продукції, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період з 22.11.2012 по 20.05.2013, розрахунок якої здійснений по кожній накладній окремо та з урахуванням часткової оплати, у розмірі 352,28грн.

Матеріалами справи доведено, що строки виконання грошового зобов'язання відповідачем порушені, так як до пред'явлення позивачем позову щодо стягнення 3% річних фактично залишилось невиконаним грошове зобов'язання відповідача перед позивачем.

Стаття 625 Цивільного кодексу України не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, за вимогою кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних позивача, суд визнає його не вірним, оскільки позивачем не враховано, фактичну кількість днів у 2012 році.

За розрахунком суду, розмір 3% річних становить 352,28 грн. який і підлягає задоволенню.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Беручи до уваги викладене суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню частково.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (87508, АДРЕСА_1, ІН НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримська водочна компанія" (97530, Автономна Республіка Крим, Сімферопольський район, село Мазанка, вул.Садова, 19, ЄДРПОУ 36499654) основний борг у розмірі 25398,82 (двадцять п'ять тисяч триста дев'яносто вісім) грн. 82 коп., пеню у розмірі 1761 (одна тисяча сімсот шістдесят одна) грн. 27 коп., штраф у розмірі 5079 (п'ять тисяч сімдесят дев'ять) грн. 76 коп., 3% річних у розмірі 352 (триста п'ятдесят дві) грн. 28 коп., судовий збір у розмірі 1720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 45 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення повного рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя Д.М. Огороднік

Дата складення повного рішення 25.06.2013.