Рішення № 32109036, 17.06.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2013 р.Справа № 922/1670/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Бобрової Д.О.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України" м. Київ до Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м. Харків про стягнення 15308844,46 грн. за участю представників:

позивача - Мельник В.В., за довіреністю № 14-327 від 16.03.2012 року;

відповідача - Ващенко Т.Д., за довіреністю № 38-4055/391 від 27.10.2010 року, Фомін В.В., за довіреністю № 38-1928 від 30.04.2013 року;

ВСТАНОВИВ:

Публічне АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з КП "Харківські теплові мережі" суму основного боргу у розмірі 12481960,25 грн., пеню в розмірі 1238820,04 грн., 3% річних у розмірі 276936,15 грн., 7% штрафу у розмірі 1259437,22 грн. та суму на яку збільшився борг в наслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 51690,81 грн. Судові витрати просить покласти на відповідача. Позовні вимоги обгрунтовує невиконанням відповідачем умов договору купівлі продажу природного газу №12/1005-ПР, який було укладено між сторонами 19.01.12р.

Ухвалою суду від 19.04.3р. за позовною заявою було порушено провадження по справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

29.04.13р. представник відповідача надав відзив на позовну заяву в якому визнає суму основного боргу в розмірі 12481960,25 грн. за період з січня по липень 2012р. та просить суд зменшити розмір пені та штрафних санкцій на 85,8%, стягнувши їх в розмірі: пеню в сумі - 175912,44 грн., штраф в розмірі 175840,08 грн.

11.06.13р. в судовому засіданні оголошувалась перерва до 11:00 год до 17.06.13р.

13.06.13р. представник відповідача надав доповнення до відзиву з доказами часткової проплати заборгованості, які долучено судом до матеріалів справи.

17.06.13р. представник позивача надав письмові пояснення по справі, які долучено судом до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 17.06.13р. позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 17.06.13р. позов визнав частково, з урахуванням часткової сплати боргу, також просив суд зменшити розмір штрафу.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також те, що ухвалою суду від 29.04.13р. року сторони було повідомлено, що у разі неявки їх представників у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів, суд має право розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи позовної заяви, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, суд виходить з наступного.

19 січня 2012 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (далі - Позивач, Компанія, Постачальник) та Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" (далі - Відповідач, Покупець, КП "Харківські теплові мережі") був укладений договір № 12/1005-ПР купівлі - продажу природного газу (далі - договір) (копія додається).

Відповідно до розділу 1 Договору, в редакції додаткової угоди від 27.06.12 № 1 Продавець передає Покупцю в період з 01.01.12 по 31.12.12 природний газ у обсязі до 24 299,531 тис. м3, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ на умовах цього договору.

На виконання п.2.1 Договору Позивач поставив у січні 2012 року - липні 2012 року, а Відповідач прийняв природний газ на загальну суму 93432960,25 грн., що підтверджуються актами приймання - передачі природного газу від 31.01.12 на суму 22727764,49 грн., від 29.02.12 на суму 22510661,08 грн., від 31.03.12 на суму 21612980,67 грн., від 30.04.12 на суму 11934796,76 грн., від 31.05.12 на суму 370687,97 грн., від 30.06.12 на суму 5229418,40 грн., від 31.07.12 на суму 4046650,88 грн.

Таким чином Позивачем передано Відповідачу природний газ на суму 93 432 960,25 грн.

Пунктом 4.1. договору встановлено, що оплата за газ здійснюється виключно грошовими коштами у такому порядку:

- оплата в розмірі 30% (тридцяти відсотків) від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше ніж за 5 (п'ять) банківських днів до початку місяця поставки газу;

- оплата в розмірі по 35% (тридцять п'ять відсотків) від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15-го числа поточного місяця поставки.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа, наступного за місяцем поставки газу.

КП "Харківські теплові мережі" не повністю розрахувалось за поставлений природний газ, що підтверджується сальдо по підприємству та випискою по операціях по підприємству, а тому заборгувало Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 12481690,25 грн.

Надаючи правову кваліфікацію доказам які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт господарювання (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язків.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Під час розгляду справи відповідачем було частково сплачено заборгованість, а саме платіжними дорученнями №6739 від 29.05.13р. на суму 3000000,00 грн; №6770 від 30.05.13р. на суму 3000000,00 грн.; №6863 від 31.05.13р. на суму 1435309,37 грн.; №6864 від 31.05.13р. на суму 1564690,63 грн. на загальну суму 9000000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо: 1) спір не підлягає вирішенню в господарських судах України; 1-1) відсутній предмет спору; 2) є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав; 4) позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом; 5) сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду; 6) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб'єкта господарювання, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; 7) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом.

Пунктами 4.1. та 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.11р. №18 передбачено, що припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи. Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

На підставі вищевикладеного, суд припиняє провадження по справі у зв"язку з відсутністю предмету спору ( п.1-1 ст.80 ГПК України) в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 9000000,00 грн.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно вимогам закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував сплату заборгованості в розмірі 3481960,25 грн. за договором купівлі продажу природного газу №12/1005-ПР та визнав суму боргу, з урахуванням наданих проплат, суд вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3481960,25 грн. заборгованості за договором, правомірні та обґрунтовані, такі, що не спростовані відповідачем, тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько - правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 1238820,04 грн.; 3% річних в розмірі 276936,15 грн.; 7% штрафу в розмірі 1259437,22 грн.; інфляційні втрати в розмірі 51690,81 грн.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі порушення Покупцем умов пункту цього Договору Покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 1238820,04 грн. та штрафу в сумі 1259437,22 грн.

Пунктом 3.17.4 Постанови Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України). У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

У письмових поясненнях представника позивача, які надані до суду 17 червня 2013 року, зауважено, що предметом договору від 19.01.12 року № 12/1005-ПР є купівля газу для виробництва електричної енергії, у зв'язку з чим на думку представника позивача доводи відповідача не можуть слугувати підставою для зменшення заявленого розміру пені та штрафу, оскільки компенсація різниці можлива виключно у випадку надання послуг населенню, що не передбачено умовами спірного договору. Крім того, до пояснень представник позивача надав копію звіту про фінансові результати, посилаючись на збитковість фінансової діяльності позивача.

Слід зазначити, що основною причиною невиконання зобов'язань відповідача по договору є його тяжке фінансове становище, яке утворилося внаслідок невиконання споживачами КП "Харківські теплові мережі" зобов'язань по оплаті послуг, які надаються підприємством, а також те, що 85,8 % теплової енергії, що виробляється останнім споживається населенням, яке має багатомільйонні борги перед підприємством, тому суд вважає за можливе зменшити розмір пені на 85,8 % Крім того, сума збитків станом на початок 2013 року складала 304,8 млн. грн., та станом на 31.03.13 року збільшилась та складає 443,8 млн.грн.

Таким чином, беручи до уваги те, що підприємство є збитковим, що підтверджується балансом на 31.03.2013 року та, крім того, враховуючи часткову проплату відповідачем суми основного боргу в розмірі 9000000,00 грн., суд вважає за можливе задовольнити клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій та стягнути з відповідача 175912,44 грн. пені та 178840,08 грн. штрафу, а в іншій частині стягнення пені та штрафу відмовити.

Дана правова позиція узгоджується із практикою розгляду аналогічних справ у Вищому господарському суді України по справам № 08/369-07, 08/101-09, 58/156-10, 33/154-10, 5023/3165/12, 5023/3166/12, 5023/4764/12, 5023/5039/12, копії яких долучені до матеріалів справи у доповненні до відзиву на позов від 13.06.2013 року № 586 юр.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 276936,15 грн. та інфляційних втрат в розмірі 51690,81 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зауважити, що період нарахування позивачем визначений правільно, крім того, розрахунок 3% річних та інфляційних втрат проведений також правильно та згідно вимог діючого законодавства.

Аналіз вищевказаної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про правомірність нарахування позивачем 3% річних в розмірі 276936,15 грн. та інфляційних втрат в розмірі 51690,81 грн., а тому задовольняє позовні вимоги в цій частині.

У відповідності до ст.49 ГПК України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог, але без врахування часткової оплати відповідачем заборгованості, оскільки вона була проведенна вже після звернення позивача до суду із позовною заявою.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 509, 525, 549, 598, 599, 610- 612, 625, 629 Цивільного кодексу України; ст.ст. 173, 174, 179, 193, 216 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 47, 49, пунктом 1-1 ст.80, п.3 ст.83, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Доброхотова, 11, п.р. №26009010013856 в АТ "Банк Золоті ворота", МФО 351931) на користь Публічного акціонерного товариства "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720, р/р 260053012609 ПАТ "Промінвестбанк", МФО 300012) основний борг у розмірі 3481960,25 грн., 175912,44 грн. пені та 178840,08 грн. 7% штрафу, 3% річних в розмірі 276936,15 грн. та інфляційних втрат в розмірі 51690,81 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 68820,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення пені в розмірі 1062907,60 грн. та в частині стягнення 7% штрафу в розмірі 1080597,14 грн. відмовити.

В частині стягнення основного богу в розмірі 9000000,00 грн. провадження у справі припинити у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Повне рішення складено 17.06.2013 р.

Суддя Шарко Л.В.