Постанова № 32108421, 11.06.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 червня 2013 року 12:09 № 826/7479/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі Паньків В.В., розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомДержавного дослідного підприємства інституту продовольчих ресурсів Національної академії аграрних наук Українидо Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової службипро визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 22.02.2013р. №0001632220, №0001642220 та №0000042240.

за участю представників сторін:

від позивача: Лущинська Л.А., Риженко А.М.

від відповідача: Колодяжна Л.В.

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 11.06.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Державного дослідного підприємства інституту продовольчих ресурсів Національної академії аграрних наук України, звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання недійсним податкове повідомлення - рішення від 22.02.2013 року № 0001632220 Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва ДПС; визнати недійсним податкове повідомлення - рішення від 22.02.2013 року № 0001642220 Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва ДПС; визнати недійсним податкове повідомлення - рішення від 22.02.2013 року № 0000042240 Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва ДПС.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що в ході перевірки встановлено, що Позивачем придбано товар у осіб, які не сплачували податки, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємства контрагента позивача, наявні пояснення посадових осіб щодо фіктивності підприємств.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, зазначає наступне.

Співробітниками Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва ДПС було проведено планову виїзну перевірку Державного дослідного підприємства інституту продовольчих ресурсів Національної академії аграрних наук України з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 р. по 30.09.2012 р. За результатами якої складено акт перевірки від 04.02.2013р. №434/22-222-24367290.

В акті перевірки зазначено наступні порушення вимог законодавства: пп.5.2.1 п.5.2 ст.5, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.94р. №374/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» із змінами та доповненнями та пп. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 87909 грн., у тому числі за 4 квартал 2009 року в сумі 9000 грн., за 1 квартал 2010 року в сумі 14000 грн., за півріччя 2010 року в сумі 21375 грн., за 3 квартали 2010 року в сумі 28375 грн., за 2010 рік в сумі 41000 грн., за 1 квартал 2011 року в сумі 21250 грн., за 2 квартал 2011 року в сумі 13835 грн., за 2-3 квартали 2011 року в сумі 13851 грн., за 2-4 квартали 2011 року в сумі 16192 грн., за 1 квартал 2012 року в сумі 467 грн., за півріччя 2012 року в сум 467 грн., за 3 квартали 2012 року в сумі 467 грн.; пп. 7.4.1 та пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» із змінами та доповненнями та п. 198.1, п. 198.3 та 1.198.6 ст. 198. п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 135016 грн. у тому числі: за жовтень 2009 року на загальну суму 500 грн., за листопад 2009 року на загальну суму 6700 грн., за січень 2010 року на загальну суму 5600 грн., за березень 2010 року на загальну суму 5600 грн., за травень 2010 року на загальну суму 5900 грн., за серпень 2010 року на загальну суму 5600 грн., за листопад 2010 року на загальну суму 10100 грн., за січень 2011 року на загальну суму 6000 грн., за лютий 2011 року на загальну суму 6000 грн., за квітень 2011 року на загальну суму 6944 грн., за травень 2011 року на загальну суму 1926 грн., за червень 2011 року на загальну суму 8160 грн., за серпень 2011 року на загальну суму 14 грн., за листопад 2011 року на загальну суму 2036 грн., за січень 2012 року на загальну суму 13601 грн., за лютий 2012 року на загальну суму 18644 грн., за березень 2012 року на загальну суму 19153 грн., за квітень 2012 року на загальну суму 12538 грн.; п. 1. п.5 ет.203. п. 1. п.2 ст.215, п.1 ст.216, ст.228, ст.626, ст.629, ст.650, ст.655, ст.658, ст.662 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ДДП ПІР НААН з зазначеними у акті перевірки постачальниками ТОВ «Луріс», ТОВ «Тіал Альянс», ТОВ «Техно-Лайф», ТОВ «Декос Альянс», ТОВ «Карбонові Технології», ТОВ «Колмир», АТЗТ «Група «ФОРТО»; «г» пп.4.2.9 п.4.2.9 ст.4 .п.7.1 ст.7. п.17.1 ст. І 7. пп."а" п.19.2 ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003р. № 889-1V (зі змінами та доповненнями): пп. 164.2.17 п. 164.2 ст.164.4 п. 68.4, п.167.1 ст.167, пп.168.1.2 п.168.1 ст.168. пп.168.4.4 п. 68.4 ст. 168."а" п.176.2 ст. 176 Податкового кодексу України № 2755-УІ від 02.12.10 із змінами та доповненнями), внаслідок чого занижено податок на доходи фізичних осіб на суму 2418,51 грн. (в т.ч. по роках: у 2009 році - 833,65грн., у 2011 році - 1584,86 грн.); вимог ст. 6 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів, інших самохідних машин і механізмів» № 1963-ХП від 11.12.91, зі змінами та доповненнями, які діяли до 01.01.11: під час перевірки питання щодо правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджету податку з власників транспортних засобів встановлено: заниження суми податкового зобов'язання, заявленої в розрахунку податку з власників транспортних засобів на 2010 рік. на суму 115.00 грн.; вимог ст.5 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів, інших самохідних машин і механізмів» № 1963-ХІІ від 11.12.91 зі змінами та доповненнями, які діяли до 01.01.11: під час перевірки виявлено несвоєчасне подання розрахунку податку з власників транспортних засобів за придбані у 2010 році транспортні засоби; вимог п. 2.8 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні затвердженого Постановою правління НБУ від 15.12.2004р. №637 із змінами те доповненнями. За вищезазначені порушення передбачено застосування штрафних (фінансових) санкцій відповідно абз. 2 ст.1 Указу Президента України «Про застосування штрафи їх санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки); від 12.06.1995р. №436/95 із змінами та доповненнями.

На підставі висновків акту перевірки Податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: від 22.02.2013 р. №0001642220, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в сумі 122 216 грн. (+ 122 216 грн. - основний платіж, 46 594 грн. - штрафні (фінансові) санкції); від 22.02.2013 р. №0001632220, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на прибуток в сумі 78 909 грн. (+78 909 грн. - основний платіж, 20734,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції) та від 22.02.2013 р. №0000042240, яким позивачу нараховано штрафні санкції за порушення п. 2.8, п. 3.5 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні в сумі 24361,78 грн.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

По-перше. В частині щодо прийняття податкових повідомлень-рішень: від 22.02.2013 р. №0001642220, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в сумі 122 216 грн. (+ 122 216 грн. - основний платіж, 46 594 грн. - штрафні (фінансові) санкції); від 22.02.2013 р. №0001632220, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на прибуток в сумі 78 909 грн. (+78 909 грн. - основний платіж, 20734,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції), суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що між Позивачем (Покупець), з одного боку, та ТОВ «Луріс», ТОВ «Тіал Альянс», ТОВ «Техно-Лайф», ТОВ «Декос Альянс», ТОВ «Карбонові Технології», ТОВ «Колмир», АТЗТ «Група «ФОРТО» (Постачальник), з іншого боку, були укладені усні угоди на придбання товарів.

Зобов'язання сторін за Договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується рахунками-фактури, видатковими накладними, прибутковими накладними, податковими накладними, банківськими виписками, актами списання матеріальних цінностей, вимогами, картками рахунків, відомостями витрат матеріалів на продукцію, що випускається по заказам, оборотно-сальдовими відомостями та інші документи (оригінали були дослідженні та залучені до матеріалів справи).

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".

Оскільки матеріали справи містять податкові накладні, надані позивачу його контрагентами, відповідачем в акті перевірки та відзиві на позов не зазначено жодних посилань щодо несплати ними податку на додану вартість до бюджету, судом вбачаються неправомірними посилання відповідача, викладені в акті перевірки.

Згідно ст. 206 Цивільного кодексу України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

У відповідності ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідачем зроблено висновок, що господарські зобов'язання за договорами, укладеними між Позивачем та його контрагентами не спрямовні на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором.

Згідно з вимогами ст.241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

Отже, виходячи з вищенаведеного, на час розгляду даної справи не встановлено наявність умислу у директора Товариства на укладення угод, спрямованих на ухилення від сплати податків.

Суд звертає увагу, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи Відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагенти Позивача були ліквідовані або припинено підприємницьку діяльність даних підприємств під час укладання та виконання договорів.

Також, акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемним правочином, в чому саме, на думку відповідача, дані угоди порушують публічний порядок.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Суд звертає увагу на те, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З врахування викладених норм права Суд вважає, що податковим органом не доведені обставини на підтвердження того, що укладаючи оскаржені договори сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Крім того, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9. Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.п. 7.4.1. п.7.4 ст.7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97р. не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст.7 цього ж Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, при цьому платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Пункт 1.32 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" встановлює, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР, валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) - сума будь - яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою (п. 1.32 ст. 1 цього Закону).

Згідно п.п.5.2.1, п.5.2. ст.5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

В силу п.п.5.3.9. п.5.3. цієї ж норми Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, за змістом наведених норм для формування валових витрат, обов'язковою передумовою, за виключенням обмежень, установлених пунктами 5.3.- 5.7. ст.5 Закону, є фактичне подальше використання таких витрат у власній господарській діяльності позивача та документальне підтвердження належності таких витрат складу валових витрат.

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні» від 16.07.1999р № 996-XIY. Частина 2 ст. 9 вказаного Закону висуває до первинних документів такий обов'язковий реквізит як зміст та обсяг господарської операції.

Крім того Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не містить норми про обов'язкове підтвердження валових витрат матеріальними носіями рекламної продукції.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 198.3 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому згідно із статтею 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори були укладено з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Крім того, Суд звертає увагу, що в матеріалах справи містяться докази використання отриманої продукції Позивачем в своїй господарській діяльності.

Аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до переконання про безпідставність висновків податкового органу, що викладені в акті перевірки.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача в частині щодо скасування повідомлень-рішень від 22.02.2013 р. №0001642220, №0001632220 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Аналогічна позиція викладена в Постанові ВАСУ від 19 грудня 2012 р. К/9991/64526/12; Постанові ВАСУ від 05 вересня 2012 року К/9991/42479/12; Ухвалах ВАСУ: від 07 листопада 2012 К/9991/48571/12; від 22 жовтня 2012 р. К/9991/52018/12; від 01 жовтня 2012 р. К/9991/42373/12.

По-друге. В частині щодо порушення вимог п. 2.8, п. 3.5 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні затвердженого Постановою правління НБУ від 15.12.2004р. №637 із змінами та доповненнями та податкового повідомлення-рішення від 22.02.2013 року № 0000042240 про сплату штрафних (фінансових) санкцій 24361,78 грн. відповідно підпункту 54.3.3 пункту 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, абз. 2 ст. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995р. №436/95 із змінами та доповненнями, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що кошти, зазначені у видаткових відомостях (відомостях на виплату грошей) від 29.10.2010р. №БК-0000024 (5658, 31 грн.) та від 30.11.2011 р. №БК-0000054 (662,32 грн.), були отримані Позивачем в банку для виплат, пов'язаних з оплатою праці 29.10.2010 р та 30.11.2011р. відповідно, що підтверджується копіями прибуткового касового ордеру № 119 від 29.10.2010 р., грошового чеку № ЛА 0076532 від 29.10.2010 р., прибуткового касового ордеру № 95 від 30.11.2011 р. та грошового чеку № ЛЄ 0134627 від 30.11.2011 р. (копії містяться в матеріалах справи).

Згідно з п. 2.10 Положення № 637 підприємства мають право зберігати у своїй касі готівку, одержану в банку для виплат, що належать до фонду оплати праці, а також пенсій, стипендій, дивідендів (доходу), понад установлений ліміт каси протягом трьох робочих днів, уключаючи день одержання готівки в банку. Тому, навіть наявність цієї понадлімітної готівки у касі підприємства у зазначені в Акті перевірки дані не є порушенням норм з регулювання обігу готівки, зокрема п. 2.8 Положення № 637.

Позивач зазначає, що вище зазначені кошти фактично були видані працівникам підприємства ОСОБА_4 (видаткова відомість від 29.10.2010 №БК-0000024 на 5658, 31 грн.) та ОСОБА_5 (видаткова відомість від 30.11.2011 №БК-0000054 на 662,32 грн.), які помилково не поставили свої підписи у вказаних видаткових відомостях.

Вищезазначені обставини підтверджуються витягами з касової книги Позивача від 29.10.2010 р. та від 30.11.2011 р. (копія міститься в матеріалах справи).

Також Позивач зазначає, що 17.02.2010 р., 27.04.2012 р., 14.09.2012 р. відповідні суми готівки були видані працівникам підприємства ОСОБА_6 та ОСОБА_7 для закупівлі господарських товарів на потреби, пов'язані з діяльністю підприємства, згідно з видатковими касовими ордерами: від 17.02.2010 №20, від 27.04.2012 №28, від 14.09.2012 №60.

В матеріалах справи містяться докази використання коштів, а саме: звітом ОСОБА_6 про використання коштів, наданих на відрядженню або під звіт № БК-0000022 від 18.02.2010 р.; прибутковим касовим ордером № 17 від 18.02.2010 р.; витягом з касової книги від 17.02.2010 р.; витягом з касової книги від 18.02.2010 р.; звітом ОСОБА_6 про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт № БК-0000038 від 25.04.2012 р.; прибутковим касовим ордером № 21 від 28.04.2012 р.; витягом з касової книги від 27.04.2012 р.; витягом з касової книги від 28.04.2012 р.; прибутковим касовим ордером № 48 від 17.09.2012 р.; витягом з касової книги від 14.09.2012 р.; витягом з касової книги від 17.09.2012 р., копії яких додаються.

Пунктом 3.1 глави 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України передбачено, що касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням платіжних карток, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Відповідно до п. 3.5 глави 3 згаданого Положення у разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору. Для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача.

У свою чергу, приймання одержаної з банку готівки в касу та видача готівки з каси для здавання її до банку оформляються відповідними касовими ордерами (прибутковим або видатковим) з відображенням такої касової операції в касовій книзі (п. 3.7 глави 3 Положення).

Зміст наведених положень у їх системному зв'язку свідчить на користь висновку, що при оцінці питання дотримання позивачем порядку ведення касових операцій визначальне значення має встановлення факту видачі або отримання (повернення) готівкових коштів, а не тільки правильність складання відповідних звітних документів.

З аналізу матеріалів справи та норм законів, суд приходить до висновку, що відсутність підписів посадових осіб Товариства на ордерах не дозволяє не врахувати ці документи як докази оформлення видачі готівки з каси за умови доведеності факту такої видачі.

Аналогічна позиція викладене в Ухвалі ВАСУ від 20 травня 2010 р. К-6121/07.

Відносно видаткового касового ордера від 17.02.2010 р. №20 та видаткових відомостей від 29.10.2010 р. №БК-0000024, від 30.11.2011 р. №БК-0000054, Суд зазначає наступне.

За своєю правовою природою штрафна санкція за порушення правил здійснення касових операцій є адміністративно-господарською санкцією, оскільки є заходом майнового характеру, який застосовується органом державної влади за порушення суб'єктом господарювання встановлених законодавчим актом правил здійснення господарської діяльності та спрямований на припинення правопорушення і ліквідації його наслідків, тобто підпадає під критерії визначення адміністративно-господарської санкції, наведені у статті 238 Господарського кодексу України.

А відтак стягнення зазначеного штрафу є, по суті, притягненням суб'єкта господарювання до відповідальності за вчинене правопорушення в сфері господарської діяльності, що є можливим лише в межах строків, встановлених статтею 250 зазначеного Кодексу, тобто не пізніше шести місяців з дня виявлення порушення і не пізніше року з дня його вчинення.

З огляду на дату прийняття оспорюваного рішення про притягнення позивача до відповідальності у вигляді штрафу (17.02.2010 р., 29.10.2010 р., 30.11.2011 р.) застосування штрафних санкцій за перевищення ліміту залишків готівки у касі підприємства за 17.02.2010 р., 29.10.2010 р., 30.11.2011 р. відбулося поза межами зазначеного строку, що виключає законність накладення цього штрафу у відповідній сумі.

Аналогічна позиція викладена в Постанові ВАСУ від 08.08.2012 р. (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25581396).

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача в частині щодо скасування повідомлення-рішення від 22.02.2013 р. № 0000042240 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 22.02.2013 року № 0001632220 Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва ДПС.

3. Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 22.02.2013 року № 0001642220 Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва ДПС.

4. Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 22.02.2013 року № 0000042240 Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва ДПС.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук