Постанова № 32103497, 20.06.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 червня 2013 року № 826/3044/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Смолія І.В. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Фактор Нафтогаз”

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення від 22.11.2012 року №00006782220

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 22.11.2012 року №00006782220

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання 04.06.13р. представник відповідача до суду не з’явився, хоча був належним чином повідомлений про судовий розгляд справи, відповідно до вимог статей 35, 37 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У зв’язку із наведеним судом у судовому засіданні 06.06.13р. прийнято рішення про розгляду справи у письмовому провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

В С Т А Н О В И В:

У період часу з 20.09.2011 року по 02.11.2011 року співробітниками державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва ДПС було проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Нафтогаз» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року, валютного та іншого законодавства за період 01.07.2011 року по 30.06.2012 року, за результатами якої було складено Акт № 484/1-22-20-36134497 від 09.11.2012 року, далі - Акт.

Судом встановлено, що у висновках Акту зазначено про те, що перевіркою встановлено порушення вимог п. 138.2 ст. 138, п. п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року, №2755-VІ зі змінами та доповненнями, п. 3 підрозділу 4 Перехідних положень Податкового кодексу України із врахуванням змін внесених Законом України від 24.05.2012 року № 4834-VІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення деяких податкових норм», із змінами та доповненнями, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування по податку на прибуток на загальну суму у розмірі - 4922329,0грн, в тому числі по періодам: 2-3 квартали 2011 року на суму - 4922329,0 гривень, 2-4 квартал 2011 року на суму-4922329,0 гривень, 1 квартал 2012 року на суму - 4922329,0 гривень, 1 півріччя 2012 року на суму - 1 230 582,00 гривень.

Крім того у висновках Акту зазначено про те, що перевіркою встановлено порушення вимог статті 198.3, 198.6 ст.198, п. 201.6 ст.201 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року за №2755-VІ, із змінами та доповненнями, ТОВ «Фактор Нафтогаз» занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 489 465,00 гривень, відповідно по періодам: липень 2011- 984465,0 грн., червень 2012р-505000,0 грн.

На підставі акта від 09 листопада 2012 року № 484/1-22-20-36134497 “Про результати планової виїзної перевірки ТОВ “Фактор Нафтогаз”, код 36134497 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 по 30.06.2012 валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 30.06.2012” ДПІ у Голосіївському районі м. Києва 22.11.2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 00006782220.

Із вказаними висновками ТОВ «Фактор Нафтогаз» не погоджується та вважає їх такими, що прийняті внаслідок грубого порушення норм діючого законодавства України.

Судом встановлено, що встановлене в Акті перевірки порушення позивачем пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, мотивоване наступним: згідно акта про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача – ТОВ “Ространснафтопродукт”, останнє, згідно висновку ГВПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, має ознаки фіктивності та встановлено відсутність факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ “Ространснафтопродукт”. Враховуючи, що фінансово-господарська діяльність контрагента позивача – ТОВ «Бауштоффе» здійснюється поза межами правового поля, в свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної дієздатності ТОВ «Бауштоффе». Зважаючи на вищевикладену інформацію відповідач дійшов висновку, що поставки товарів (послуг) від ТОВ „Ространснафтопродукт" та ТОВ «Бауштоффе» підприємствам покупцям, свідчить про те, що правочини між ТОВ „Ространснафтопродукт" та ТОВ «Бауштоффе» та покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини відповідно до п.п.1, 2 ст.215, п.п.5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. А отже, ТОВ „Ространснафтопродукт,, та ТОВ «Бауштоффе» фактично не могло здійснювати поставки товару іншим контрагентам, а тому ТОВ «Фактор Нафтогаз» не могло придбати товар у ТОВ „Ространснафтопродукт,, та ТОВ «Бауштоффе», так як правочини між даними контрагентами свідчать про ненабуття належним чином цивільної праводієздаткості, а також є такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами, а тому первинні документи по господарським операціям не можуть бути прийняті до уваги.

Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятими на їх підставі податковими повідомленнями-рішеннями й мотивує позовні вимоги наступним: доводи Акта перевірки про нікчемність укладених правочинів не підтверджуються жодними доказами; спірні правочини спрямовані на реальне настання правових наслідків, підтверджуються відповідними первинним документами; покупець не може нести відповідальність за можливі порушення податкового законодавства підприємством-постачальником.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, що стали підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, виходячи з наступних мотивів.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з’ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції та установлення зв’язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між ТОВ “Фактор Нафтогаз” та контрагентами ТОВ “Ространснафтопродукт” і ТОВ «Бауштоффе» та зв’язок між фактом придбання товарів (послуг) і господарською діяльністю позивача.

Матеріали справи свідчать, що між ТОВ “Фактор Нафтогаз” (покупець) та ТОВ “Ространснафтопродукт” (постачальник) укладено договір №1507 від 15 липня 2011 року, згідно якого постачальник передає у власність покупця бензин автомобільний марки АИ-92 кількістю 480 тонн; у разі здійснення інших поставок товару, загальна кількість, асортимент, номенклатура, одинця виміру та ціна визначаються сторонами у додаткових угодах та/або видаткових накладних, які є невід’ємною частиною цього договору.

Відповідно до пункту 4.1 договору поставка товару може здійснюватись на наступних умовах поставки відповідно до міжнародних правил по тлумаченню термінів Інкотермс в редакції 2000 року: EXW – резервуари нафтобази, вказаної у відповідному додатку до договору; або FCA – станція або пункт відправлення, вказані у відповідному додатку до договору; або FCA – естакади наливу на території, вказаній у відповідному додатку до договору; або CPT – станція або пункт призначення, вказані у відповідному додатку до договору.

Факт поставки вказаного вище товару підтверджується належним чином оформленими документами бухгалтерського обліку, а саме: видатковими накладними від 16 липня 2011 року №РН-000147, від 23 липня 2011 року №РН-0000150 та від 26 липня 2011 року №РН-0000161 та відповідними актами приймання-передачі між ТОВ “Ространснафтопродукт” та ТОВ “Фактор Нафтогаз” бензину марки АИ-92.

Як зазначено в Акті перевірки та визнається сторонами, розрахунки за поставлений товар проведено у безготівковій формі.

Судом встановлено, що між ТОВ «Фактор Нафтогаз» і ТОВ «Бауштоффе» 22 червня 2012 року було укладено договір № 220612-Ц.

У пункті 1.1. вказаного вище договору зазначено, що «Постачальник» (ТОВ «Бауштоффе») передає у власність «Покупця» (ТОВ «Фактор Нафтогаз»), а «Покупець» приймає 600 тонн цукру-піску.

На виконання умов договору ТОВ «Фактор Нафтогаз» було перераховано грошові кошти у сумі 3 030 000,00 гривень.

Відповідно до ч.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Пунктом 201.10 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

На виконання вказаних вище норм законодавства України ТОВ «Бауштоффе» надало ТОВ «Фактор Нафтогаз» податкову накладну № 41 від 27.06.2012 року.

На підставі вказаних документів ТОВ «Фактор Нафтогаз» було збільшено податковий кредит на суму податку на додану вартість у розмірі 505 000,00 гривень. Вказана інформація була відображена у податковій декларації з податку на додану вартість за відповідний звітний період, яку було своєчасно подано до ДПІ у Голосіївському районі міста Києва.

Між ТОВ «Фактор Нафтогаз» і ТОВ «Бауштоффе» 02 липня 2012 року було підписано додаткову угоду про розірвання договору поставки № 220612-Ц від 22 червня 2012 року на виконання якої ТОВ «БАУШТОФФЕ» було повернуто попередню оплату, приману від ТОВ «Фактор Нафтогаз».

Крім того, ТОВ «Фактор Нафтогаз» було отримано розрахунок № 1 від 02.07.2012 року коригування кількісних та якісних показників до податкової накладної. На підставі вказаних документів ТОВ «Фактор Нафтогаз» було зменшено податковий кредит на суму податку на додану вартість у розмірі 505 000,00грн. Вказана інформація була відображена у податковій декларації з податку на додану вартість за відповідний звітний період, яку було своєчасно подано до ДПІ у Голосіївському районі міста Києва.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об’єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу встановлює, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження розрахунковими, платіжними та первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

У свою чергу Акти перевірки не містять інформації про відсутність у ТОВ “Фактор Нафтогаз” на момент його перевірки відповідних розрахункових, платіжних та первинних документів по взаємовідносинам з контрагентами - ТОВ “Ространснафтопродукт” і ТОВ «Бауштоффе».

Така підстава як висновок ГВПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва про фіктивність ТОВ “Ространснафтопродукт”, на переконання суду, не позбавляє правового значення відповідних первинних документів, виданих цим підприємством.

Вирішуючи питання пов’язаності придбаних позивачем товарів та послуг з його господарською діяльністю, суд зазначає про наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов’язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що ТОВ “Фактор Нафтогаз” здійснює діяльність у сфері оптової не роздрібної торгівлі паливом, інформація про що занесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Враховуючи викладене, на думку суду, господарські операції позивача з контрагентами - ТОВ “Ространснафтопродукт” і ТОВ «Бауштоффе» здійснювалися в межах господарської діяльності позивача, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача не мають адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов’язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов’язань, відповідачем до суду не надано.

Таким чином, суд вважає, що позивач правомірно формував витрати за перевірений період по взаємовідносинам з контрагентами - ТОВ “Ространснафтопродукт” і ТОВ «Бауштоффе» у зв’язку з придбанням товару.

Стосовно висновків Акта перевірки про нікчемність правочинів, укладених між ТОВ “Фактор Нафтогаз” та контрагентами - ТОВ “Ространснафтопродукт” і ТОВ «Бауштоффе», суд звертає увагу на наступне.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина третя цієї статті визначає ,що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним правочину, укладеного в межах спірних правовідносин між позивачем та його контрагентом, а відповідачем не надано доказів, які б свідчили, що зазначені правочини є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Слід також враховувати вимоги статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на час здійснення спірних господарських операцій ТОВ “Ространснафтопродукт” та ТОВ «Бауштоффе» були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

На думку суду, позивач, як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Враховуючи викладене, беручи до уваги придбання товарів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, висновки Акта перевірки про порушення позивачем пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України є помилковими.

Таким чином, повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 22 листопада 2012 року №00006782220 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд прийшов до висновку, що ДПІ у Голосіївському районі м. Києва не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ “Фактор Нафтогаз” підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Фактор Нафтогаз” задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва від 22 листопада 2011 року №00006782220.

3. Зобов’язати орган Державної казначейської служби України стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Фактор Нафтогаз” понесені ним витрати по сплаті судового збору шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І. В. Смолій