Рішення № 32102429, 25.06.2013, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 2025/6090/2012

Номер провадження 2/629/40/2013

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2013 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі головуючого судді Смірнової Н.А., за участю секретаря Криворотенко М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Лозова Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про припинення дії, що порушує право на відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання недійсним кредитного договору та зобовязання здійснити перерахунок, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом до закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про розірвання кредитно-заставного договору, посилаючись на те, що 27 лютого 2008 року позивач уклав кредитний договір № DN81АR56230187 з ЗАТ КБ «Приватбанк» та отримав кредит у розмірі 62839 гривень 80 копійок. За рахунок вказаних коштів ними було придбано легковий автомобіль марки CHERY A15 AMULET, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1. В якості забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором був укладений договір застави вищевказаного автомобіля. Відповідно до умов кредитного договору позивач повинний сплачувати суми кредиту та відсотки. Умови кредитного договору виконувалися своєчасно та належним чином, але в січні 2009 року ПАТ КБ «Приватбанк» в односторонньому порядку та без повідомлення збільшив розмір відсотків за кредитним договором, а тому щомісячний платіж повинний складати іншу суму, яка вказана в графіку погашення кредиту. Відповідач неодноразово звертався до нього з листами щодо оплати суму кредиту. Крім цього відповідач в 2009 році надав йому ксерокопію страхового договору, згідно умов якого в 2009 році необхідно було сплатити 2800 гривень, в 2010 році 2755 гривень, але страхові поліси так позивачу і не надавалися. Всі ці неодноразові звернення та погрози відповідача, щодо повернення суми кредиту створили моральні страждання в родинні. Дружина позивача не витримала тиску відповідача та 04 квітня 2011 року померла. В звязку з чим просить розірвати спірний договір, визнавши п. 6.3.1 даного договору, повідомлення банку від 06.01.2009 року б/н за договором щодо збільшення процентної ставки недійсним. Крім цього просить всі проплати (штрафи), які ним були здійснені, повернути на погашення кредиту, згідно до графіка погашення кредиту за кредитним договором з наданням довідки відповідачем про погашення позивачем заборгованості. Також позивач просить стягнути з відповідача по справі на його користь 4734 гривні 15 копійок, як не підтвердженні страховими полісами, судові витрати та моральну шкоду у розмірі 15000 гривень.

У подальшому позивач уточнив свої вимоги та просив суд визнати недійсним розділ 5 кредитно-заставного договору № DN81АR56230187 від 27.02.2008 року, що був укладений між ним та відповідачем по справі, а також визнати частково недійсним додаток № 1 «Графік погашення заборгованості» за вищевказаним кредитним договором. Крім цього просить визнати незаконними дії відповідача по справі щодо підняття в односторонньому порядку процентної ставки за кредитним договором, зобовязавши відповідача здійснити перерахунок погашення заборгованості за спірним кредитним договором з 01.02.2009 року відповідно до процентної ставки, яка існувала на момент укладання кредитного договору, тобто у розмірі 9,6 % річних. Також просить розірвати кредитно-заставний договір № DN81АR56230187 від 27.02.2008 року, укладений між ним та відповідачем по справі, поклавши на відповідача сплату судових витрат.

В подальшому позивач неодноразово, а саме 27.02.2013 року, 18.03.2013 року, 03.04.2013 року, 15.05.2013 року, 17.05.2013 року та 19.06.2013 року надавав суду заяви в яких просив залучити до матеріалів справи роздруківки його рахунку щодо списання відповідачем по справі коштів на оплату кредитного договору, врахувавши їх при постановленні рішення та повернувши безпідставно списані кошти на його рахунок.

Позивач в судове засідання не зявився, але надав суду свою заяву в якій просить розглянути справу за його відсутності та винести рішення на базі наданих ним доказів, враховуючи його вимоги викладені в заяві, та уточненій заяві.

Представник відповідача публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» в судове засідання не зявився, але надав суду свою заяву в якій просить розглянути справу за його відсутності та винести рішення на підставі наявних у справі доказів. Проти задоволення уточнених позовних вимог заперечує в повному обсязі та просить відмовити в їх задоволенні.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши докази, суд приходить до висновку, що уточнені позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтями 1, 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, можуть зокрема бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення та інші.

Відповідно до ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Відповідно до ст.208 ч.1 п.3 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених ч.1 ст.206 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 209 ч.1 та 4 ЦК України правочин, вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлений законом або за домовленістю сторін. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти, а позивальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Відповідно до ч.1 ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Ч.1 ст.1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст.1049 ЦК України передбачено обовязок позичальника повернути позикодавцеві позику у строки та в порядку, встановлені договором.

Наслідки порушення договору позичальником передбачені ст.1050 ЦК України, зокрема сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України.

До договору кредиту згідно ст. 1054 ЦК України застосовуються загальні положення про договір позики.

Отже, кредитодавець зобовязується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За ч. 1 ст. 625 ЦК України, Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що 27 лютого 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитно-заставний договір № DN81AR56230187, згідно з яким Банк зобов'язався надати позичальникові кредит в розмірі 62839 гривень 80 копійок зі сплатою за користування кредитом 9,60 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 26 лютого 2013 року, на наступні цілі: 57620 гривень на купівлю автомобіля, 576 гривень 20 копійок для оплати перших страхових платежів за договором страхування на перший рік дії кредиту, 34 гривні для оплати коштів за реєстрацію предмета застави в державному реєстрі, 4609 гривень 60 копійок для сплати винагороди за надання фінансового інструменту.

Даним договором № DN81AR56230187 від 27.02.2008 року в забезпечення виконання умов договору була передбачена застава рухомого майна, згідно з якою ОСОБА_1 передав у заставу банку автомобіль марки CHERY A15 AMULET, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1.

Свої зобов'язання за кредитним договором Банк виконав в повному обсязі, надавиш ОСОБА_1 кредитні кошти в повному обсязі. Натомість ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором щодо сплати щомісячних платежів належним чином не виконує, в результаті чого має заборгованість за кредитом.

Виходячи з положень ч. І ст. 651 ЦК України та ч. 1 ст. 652 ЦК України законодавець не забороняє односторонню зміну умов договору, в разі закріплення цього положення в договорі і якщо це не заборонено законом.

Так, відповідно до п.п. 6.3.1 кредитного договору, банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, при зміні конюктури ринку грошових ресурсів в України, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладання даного договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). Збільшення відсоткової ставки Банком у вищевказаному порядку можливо в межах кількості пунктів, на які збільшилась ставка НБУ, розмір відрахувань в страховий фонд, середньозважена ставка за кредитом або пропорційно збільшення курсу долара США.

Тому, в звязку зі змінами відсоткових ставок за депозитами, збільшенням облікової ставки НБУ, коливанням курсу долара США більше ніж на 10%, з метою забезпечення ліквідності банку, можливістю проводити своєчасні розрахунки з вкладниками банку, ПАТ КБ «ПриватБанк»» було прийнято рішення та 05.01.2009 року був виданий наказ, затверджений Головою правління ПриватБанку ОСОБА_2 про підняття відсоткової ставки за кредитним договором № DN81AR56230187 від 27.02.2008 року з 9,6% до 21% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Про прийняття нової відсоткової ставки за кредитним договором позивач повідомлявся шляхом направлення 06.01.2009 року на його адресу відповідного листа, який доданий позивачем до позовної заяви.

Частиною 2 статті 5 ЦК України, закріплено правило, згідно з яким акти цивільного законодавства не мають зворотньої дії у часі.

Законом України № 661-17 від 12.12.2008 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», який набрав чинності з 10.01.2009 року. Але, враховуючи те, що в кредитному договорі, укладеному між сторонами по справі, передбачено право банку на підвищення відсоткової ставки в односторонньому порядку, та ніяких законодавчих обмежень на вчинення такого правочину станом на 27.02.2008 року не було, суд приходить до висновку, що дії Банку щодо підвищення процентної ставки за Кредитним договором є законними та правомірними.

Крім цього, необхідно зазначити, що п.28 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року "Про застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", зазначено, що всі рішення банку в будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку є неправомірними лише з 10 січня 2009 року.

Згідно з п.п. 3.1.3., 3.4, 3.4.1. Кредитного договору, укладеного між Банком та ОСОБА_1. позичальник звернувся до банку про надання йому кредиту на сплату чергових страхових платежів відповідно до Договорів особистого страхування та страхування наземного транспорту, письмово узгоджених з Банком, тобто візою уповноваженого представника Банку, і доручив банку щорічно перераховувати необхідну для цього суму коштів згідно з договорами страхування. А у випадку надання Позичальником документів, що підтверджують сплату чергових страхових платежів за рахунок інших джерел до дат їхньої сплати, таке доручення не підлягає виконанню. Перерахування кредитних коштів Банк зобов'язуються провадити у випадку не предявлення Позичальником документів, що підтверджують сплату чергових страхових платежів за рахунок інших джерел, до дат їхньої сплати, передбачених Договорами страхування. При цьому Позичальник надає Банку належним чином оформлені Договір особистого страхування та договір страхування наземного транспорту.

Пунктом 6.2.11. кредитно-заставного договору № DN81AR56230187 від 27.02.2008 року передбачений обовязок заставодавця ОСОБА_1А, застрахувати предмет застави на користь Заставодержателя і надати йому договір страхування та докази сплати страхового платежу. Страхування Предмета застави здійснюється у страховій компанії узгодженій з займодержателем, не пізніше дня укладення цього договору. Не пізніше дати закінчення договору страхування, продовжити строк його дії або укласти повий договір страхування на користь Заставодержателя у страховій компанії, погодженій з ним та надати йому докази сплата страхового платежу в той же строк, до повного виконання ОСОБА_1 зобовязань за кредитним договором вигодонабувачем за договором врахування є Банк/Заставодержатель.

З матеріалів справи вбачається, що з 26.02.2008 року по 25.02.2009 року ОСОБА_1 застрахував предмет застави в ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант», про що свідчить договір № 19G-0138350, та самостійно сплатив страховий платіж за перший рік дії договору. Відповідно до умов цього договору, він діє до дати вказаної як дата припинення дії договору, тобто до 25.08.2009 року, та не лонгується якщо страхувальник завчасно не сплатить страховий платіж за наступний рік.

На виконання умов кредитно-заставного договору між ОСОБА_1 та СК «Інгосстрах» 26.02.2009 року був укладений договір особистого страхування, а також договір страхування наземного транспорту на строк з 26.02.2009 року до 24.02.2010 року. А у разі сплати чергових страхових платежів дія договорів лонгується на той же строк. Вигодонабувачем за договорами страхування є ПАТ КБ «ПриватБанк».

Таким чином, Банк у виконання взятих на себе зобовязань за кредитно-заставним договором, щорічно за рахунок кредитних коштів сплачує чергові страхові платежі за дорученням позичальника ОСОБА_1 за договором особистого страхування та за договором страхування наземного транспорту, починаючи з 2009 року.

Позивач погодив з Банком страховика предмету застави з метою забезпечення виконання умов Кредитного договору, договору застави рухомого майна.

Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страхування наземного транспортного засобу є обов'язковим, тому Банку з дня виконання зобов'язань за кредитним договором необхідно мати відомості про страховика, умови страхування, строки та розміри сплати страхового платежу та ін..

Суд вважає, що права ОСОБА_1 щодо вільного вибору контрагента, свободи укладення договору ніяким чином не порушені, він був вільний у реалізації своїх прав, ніяким чином не обмежений у ньому ані законом, ані будь-яким договором, мав та здійснив свої права на власний розсуд. Але, позивач не скористався своїм правом щодо укладення нового договору страхування на строк з 24.02.2010 року і самостійно не сплатив страхові платежі за договором страхування наземного транспорту та договором особистого страхування, укладеними з СК «Інгосстрах», а надав відповідне доручення ПриватБанку, за яким ПриватБанк, як добросовісна сторона за кредитно-заставним договором, враховуючи положення ст. 14, 526, 530 ЦК України виконує свої зобов'язання щодо щорічної сплати чергових страхових платежів своєчасно та належним чином.

Що стосується позовних вимог про розірвання кредитно-заставного договору суд вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, оскільки при укладенні спірного договору позичальник ОСОБА_1 був вільним у виборі укладення чи не укладення договору з ПАТ КБ «ПриватБанк» чи з іншим контрагентом, мав можливість обрати зручну для себе систему кредитування, погодив всі істотні умови договору, тобто даний договір є укладеним за добровільною згодою сторін з додержанням вимог ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 652 ЦК України договір може бути змінений або розірваний тільки за згодою сторін у разі істотної зміни обставин договору.

Так, позивач вважає, що підвищення відсоткової ставки за кредитним договором є достатньою підставою для розірвання кредитного договору в односторонньому порядку на підставі ст. 652 ЦК України, але це помилкова уява, так як при укладанні спірного договору позивач повинен був усвідомлювати, що економіка країни, і зокрема її національна грошова одиниця України гривня вкрай нестабільні, через те, що держава України перебуває в стані переходу до ринкової економіки.

Позовні вимоги позивача стосовно визнання розділу 5 кредитно-заставного договору недійсним також не підлягають задоволенню, оскільки при укладенні спірного договору сторони погодили, що частини кредиту в розмірі 4609 гривень 60 копійок є винагородою за надання фінансового інструменту та сплачується одразу. Окрім цього розділом 17 даного договору встановлена комісія (винагорода) за надання фінансового ресурсу, що сплачується щомісячно в розмірі 0,5% від суми виданого кредиту.

Розділ 5 кредитно-заставного договору врегульовує порядок резервування кредитних ресурсів та сплати винагороди. Так, ПАТ КБ «ПриватБанк» зобовязується зарезервувати кредитні ресурси у вигляді 17286 гривень відкритої кредитної лінії на сплату страхових платежів, якими позичальник має право скористатись на протязі дії договору, тобто Банк надає послугу з вільного доступу до кредитних ресурсів. За вказану послугу Банком було встановлено винагороду, її розмір та порядок її сплати, оскільки надання споживачам кредитів не є обовязком банків, а субєктивним правом і предметом підприємницької діяльності, яке Банк здійснює на власний розсуд і має право встановлювати за це плату у вигляді відсотків, винагород, комісій або інших платежів.

А тому, суд вважає, що розділ 5 кредитно-заставного договору є дійсним, не порушує права позивача, а тому не може бути визнаний недійсним.

Вимога позивача про визнання частково недійсним Додатку № 1 до кредитно-заставного договору № DN81AR56230187 від 27.02.2008 року не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до п. 17.16 умов даного договору Додаток № 1 є невідємною частиною договору.

Суд також не може погодитися з доводами повивача щодо неправомірності списання з його карткових рахунків грошових коштів для погашення заборгованості за кредитно-заставним договором, так як відповідно до п.п. 4.6 зазначеного Договору ОСОБА_1 доручив Банку списувати з усіх всіх поточних рахунків кошти для погашення заборгованості за кредитом.

Таким чином, дії Банку щодо списанням грошових коштів є цілком правомірними та не суперечать діючому законодавству, оскільки письмово погоджені з позичальником.

Позовні вимоги щодо стягнення судових витрат, понесених при подачі позовної заяви до суду суд вирішує у відповідності до ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 5, 15, 16, 205, 208, 209, 526, 625, 652 ЦК України, Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року "Про застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про припинення дії, що порушує право на відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання недійсним кредитного договору та зобовязання здійснити перерахунок залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Харківської області через Лозівський міськрайонний суд Харківської області суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СуддяН.А. Смірнова