Рішення № 32101303, 28.05.2013, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/5565/13-ц

н/п 2/640/1895/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2013 року Київський районний суд м. Харкова

в складі: головуючого судді Зуб Г.А.

за участю секретаряХлистун Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Регіон-Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позички та виселення, -

ВСТАНОВИВ:

02 квітня 2013 року представник позивача звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати недійсним Договір позички нежитлового приміщення від 01 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, та стягнути з ОСОБА_1 безпідставне збагачення у розмірі 293 683, 00 гривень, виселити з нежитлових приміщень 1-го поверху №№ 1-1; 1-2; 1-3; 1-4; 1-5; 1 -6; 1-7; 1-8, загальною площею 106,6 м.кв. в літері А-4 за адресою: м. Харків, вул. Ольмінського, 8 ОСОБА_1 та вселити у ці приміщення позивача, стягнути судовий збір.

21 травня 2013 року представником позивача до суду було подане клопотання, яким позивач просив позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача безпідставного збагачення в розмірі 293 683,00 гривень залишити без розгляду та повернути суму сплаченого судового збору за вимоги майнового характеру у сумі 2 936, 83 грн., інші позовні вимоги просили задовольнити повністю.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 оголосила письмові пояснення, в яких просила позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, вказавши, що вважає договір поновленим та не бажає виселятися.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, оскільки вона ніякого відношення до ПАТ «Регіон-Банк» не має та на момент укладення договір був законним.

Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази в їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, з 02 грудня 2010 року Позивачу належать на праві приватної власності приміщення 1-го поверху №№ 1-1; 1-2; 1-3; 1-4; 1-5; 1 -6; 1-7; 1-8, загальною площею 106,6 м.кв. в літері А-4 за адресою: м. Харків, вул. Ольмінського, 8, що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав № 28221265, виданим Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 02.12.2010 року. (а.с. 7).

Умовами наданого до суду договору позички нежитлового приміщення від 01 березня 2008 року, сторонами якого виступають ОСОБА_2 та ОСОБА_1, передбачено його укладання строком на 35 місяців, тобто до 01.02.2011р., та у випадку, якщо позичкодавець не звільнить приміщення у строк до 01.02.2011р., з 02.02.2011 року вважається укладеним новий договір на таких самих умовах і на такий же 35-місячний строк.

Положеннями чинного законодавства України не передбачений такий автоматичний порядок укладення договорів.

Статтею 764 Цивільного кодексу України передбачене поновлення договору найму на строк, який був раніше встановлений договором, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, та за умови відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця.

Оскільки дана стаття говорить про "поновлення" договору, тобто про продовження його на новий термін, у випадку, якщо загальний строк найму перевищує встановлений Цивільним кодексом України строк для укладення договорів найму в простій письмовій формі, такий договір повинен бути укладений з додержанням положень ч. 2 ст. 793 Цивільного кодексу України стосовно обов`язкового нотаріального посвідчення такого договору, що в свою чергу не було виконано Відповідачами при укладенні Договору, що свідчить про те, що вони уклали між собою Договір всупереч приписів ст. 793 Цивільного кодексу України, а також ч. 3. ст. 828 Цивільного кодексу України, яка вимагає укладення Договору позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини) у формі, яка визначена відповідно до статті 793 цього Кодексу.

Відповідачами також недодержано при укладенні Договору положень ст. 794 Цивільного кодексу України про державну реєстрацію права користування нерухомим майном, яка повинна проводитись у випадку якщо договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладено на строк не менш як три роки.

Недотримання вимоги про нотаріальне посвідчення договору тягне за собою нікчемність такого договору ст. 220 Цивільного кодексу України, відповідно до ч. 1. якої, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Тобто, договори, щодо яких сторонами не додержана встановлена згідно з вимогою закону нотаріальна форма, є нікчемними.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Верховний Суд України своїм Листом від 24.11.2008 року «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» наголошує на тому, що відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам законодавства. Такий правочин є недійсний з моменту його вчинення незалежно від того, чи визнав його таким суд. Тобто, у випадку, якщо особа вважає що її конституційні права і свободи були порушені таким договором, навіть якщо недійсність його передбачена законом, вона може звернутися за захистом своїх конституційних прав і свобод до суду.

Пункт 4 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року N 9 чітко відносить договори, укладені з порушенням вимоги закону про їх нотаріальне посвідчення (нікчемні правочини) до недійсних правочинів, недійсність яких встановлена законом.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Непорушність права власності гарантується Конституцією України, відповідно до абз. 4 ст. 41 якої, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Згідно абз. 3 ст. 8. Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Ч. 1. ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Право на звернення до суду є невід'ємним особистим правом. Від цього права особа не може відмовитися. Це право не може бути обмежене правочином. В силу ч. 3 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України така відмова є недійсною.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, судом встановлено, що з боку відповідача було порушено, передбачене законом, право власності, непорушність якого встановлена Конституцією України, а тому суд вважає, що позовні вимоги позивача є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України суд стягує з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача витрати, повязані зі сплатою ним при предявленні позову судового збору у сумі 114,70 грн. за вимоги немайнового характеру.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5-8, 10, 11, 27, 31, 57-58, 60, 88, 209, 212-215, 218, 222-223 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 13, 15, 16, 203, 215, 220, 793-794, 828 Цивільного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року N 9, а також Конституцією України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства «Регіон-Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позички та виселення задовольнити.

Визнати недійсним договір позички нежитлового приміщення 1-го поверху №№ 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, 1-6, 1-7, 1-8, площею 106.6 кв.м в літ. «А-4» будинку № 8 по вулиці Ольмінського в м. Харкові від 01.03.2008 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, з моменту його укладення, тобто з 01 березня 2008 року

Виселити з належних на праві власності Публічному акціонерному товариству «РЕГІОН-БАНК» нежитлового приміщення 1-го поверху №№ 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, 1-6, 1-7, 1-8, площею 106.6 кв.м в літ. «А-4» будинку № 8 по вулиці Ольмінського в м. Харкові Колмакова ОСОБА_4 та вселити у ці приміщення Публічного акціонерного товариства «Регіон-Банк» як законного власника цих приміщень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Регіон-Банк» (рах. 29092022 в АТ «РЕГІОН-БАНК», код банку 351254, код ЄДРПОУ 09620081), судовий збір у розмірі 114 (сто чотирнадцять) гривень 70 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області, через Київський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів після його проголошення.

Головуючий -