Ухвала суду № 32100489, 18.06.2013, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 465/2-3596/11 Головуючий у 1 інстанції: Мартинишин М.О.

Провадження № 22-ц/783/3480/13 Доповідач в 2-й інстанції: Штефаніца Ю. Г.

Категорія: 53

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2013 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Штефаніци Ю.Г.

суддів: Берези В.І., Федоришина А.В.

за участі судового секретаря: Брикайло М.В.,

представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, директора Виробничо-комерційного приватного підприємства «Меріа» ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 лютого 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Виробничо-комерційного приватного підприємства «Меріа» про стягнення заборгованої заробітної плати та моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Франківського районного суду м.Львова від 19 лютого 2013 року відмовлено у задоволені позову ОСОБА_2 до Виробничо-комерційного приватного підприємства «Меріа» про стягнення заборгованої заробітної плати за період роботи на підприємстві на посаді заступника директора ВКПП «Меріа» з березня 2002 року по липень 2009 року та компенсацію моральної шкоди.

Вказане рішення представник ОСОБА_3, яка діє від імені та в інтересах ОСОБА_2, оскаржила в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі зазначає, що при постановлені рішення суд допустив неповне з'ясування обставин справи та невірно застосував норми матеріального і процесуального права. Апелянт не погоджується з висновками суду про те, що апелянт, як колишній чоловік керівника відповідача, приховує факт виплати заробітної плати, оскільки між сторонами існує спір про поділ майна. Крім того, зазначає, що судом не взято до уваги, що відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів, тобто відповідальність в даному випадку покладена на керівника відповідача. Апелянт стверджує, що заподіяна моральна шкода обумовлюється моральними та фізичними стражданнями внаслідок порушення його законних прав, приниження честі та гідності. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги (а.с. 142-145).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_3 на обґрунтування апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу директора Виробничо-комерційного приватного підприємства «Меріа» ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, колегія суддів не знаходить достатніх підстав для задоволення скарги, виходячи з наступного.

Згідно положень ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_2 в період з березня 2002 року по серпень 2009 року працював на Виробничо-комерційному приватному підприємстві «Меріа», яке очолювала його дружина ОСОБА_4, на посаді заступника директора цього підприємства та 31 серпня 2009 року звільнився за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України.

З матеріалів справи вбачається, що шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було розірвано 26 березня 2010 року і між сторонами існує спір щодо поділу спільного майна подружжя.

Звернувшись до суду в грудні 2010 року з позовом до відповідача щодо стягнення заборгованості по заробітній платі за весь період роботи на цьому підприємстві, ОСОБА_2 зазначив, що за весь період роботи на ВКПП «Меріа» він не отримував заробітної плати і при звільненні з ним не було проведено розрахунку.

Відповідно до ст.ст. 94,110 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. При кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про загальну суму заробітної плати, розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати, що належить до виплати.

Згідно ст.ст. 115,116 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні і не рідше двох разів на місяць. При звільненні працівника виплата всіх сум проводиться в день звільнення.

Як передбачено ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідачем категорично заперечуються позовні вимоги ОСОБА_2. При цьому ОСОБА_4 стверджує що систематично виплачувала ОСОБА_2 заробітну плату продовж 2002 - 2009 років та здійснила з ним повний розрахунок при звільненні позивача в серпні 2009 року. Окрім того, відповідач зазначила, що юридична адреса та фактичне місцезнаходження ВКПП «Меріа» є адреса квартири №9 колишнього чоловіка ОСОБА_2 у АДРЕСА_1, в якій вони до розлучення проживали разом. Вся бухгалтерська документація, в тому числі відомості про виплату заробітної плати працівникам підприємства залишились у ОСОБА_2 і останній вказані документи приховує та перешкоджає в доступі до цих документів.

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_2 продовж березня 2002 року та по липень 2009 року йому здійснювались нарахування заробітної плати та відрахування пенсійних внесків з сум заробітної плати (а.с.4-5).

Як вбачається із відповіді ДПІ у Франківському районі м.Львова від 26.01.2011 року №Н-25/17-229 адресована позивачу ОСОБА_2, працівниками ДПІ проведено аналіз поданих ТзОВ "Меріа" (23265868) до податкової інспекції звітів форми №1 ДФ в яких зазначено нарахування та перерахування податку з доходів фізичних осіб та форми №15, яка відображає фактичні суми перерахованого вище зазначеного податку та за результатами проведеного аналізу не встановлено порушень щодо повноти сплати податку з доходів фізичних осіб цього підприємства (а.с.61).

В Акті перевірки №13-01-029/2067 від 02.12.2010 року Територіальної державної інспекції праці у Львівській області відображено результати проведеної перевірки Виробничо-комерційного приватного підприємства "Мерія" за скаргою ОСОБА_2 щодо невиплати йому заробітної плати, та факту порушення нарахування і видачі заробітної плати ОСОБА_2 не виявлено.

З показань свідка ОСОБА_6, яка понад 20 років пропрацювала на даному підприємстві, вбачається, що остання бачила, як ОСОБА_2 розписувався у відомостях про отримання заробітної плати.

Беручи до уваги зазначені вище обставини, та зважаючи на те, що ОСОБА_2 з підстав невиплати йому заробітної плати, в тому числі за період 2002 - 2009 років звернувся до суду лише в грудні 2010 року, та до моменту розірвання шлюбу в березні 2010 року з ОСОБА_4 в будь-які інстанції з приводу невиплати заробітної плати не звертався, що ставить під сумнів його твердження про невиплату йому заробітної плати відповідачем, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про недоведеність позивачем своїх позовних вимог, навівши у своєму рішенні відповідні обґрунтування і мотиви, з якими погоджується і колегія суддів.

Оскільки суд першої інстанції правильно і повно встановив дійсні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків оскаржуваного судового рішення, а тому підстав для скасування оскаржуваного рішення суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2. колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308, п.1 ч.1ст.314, ст.ст.315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 лютого 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Штефаніца Ю.Г.

Судді: Береза В.І.

Федоришин А.В.