Рішення № 32088671, 20.06.2013, Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/416/13-ц

Провадження № 2/307/580/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2013 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Бобрушко В.І., при секретарях Баник А.А., Герич Є.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Тячів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в оформленні права власності на земельну ділянку та визнання права на приватизацію,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в оформленні права власності на земельну ділянку та визнання права на приватизацію. Свої вимоги мотивує тим, що на підставі договору дарування житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки, посвідченого 28.08.2008 року приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу ОСОБА_3 в реєстрі за №1798, йому передано у власність в тому числі і земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,25 га, яка знаходиться в с. Калини, вул. Леніна, 135. З метою отримання правовстановлюючого документа на земельну ділянку він звернувся до землевпорядної організації ТОВ «Дубове ОСОБА_4» для виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Невідємною частиною такої технічної є акт погодження меж земельної ділянки із суміжними землевласниками та землекористувачами. Відповідачка ОСОБА_2 безпідставно, без будь-яких причин та з мотивів неприязних відносин відмовляється погодити межі земельної ділянки як сусідній землекористувач. Вважає такі дії відповідачки неправомірними, оскільки її відмова погодити межі земельної ділянки порушує вимоги чинного законодавства, які регламентують порядок виготовлення і погодження технічної документації та не дає йому можливості в повному обсязі розробити технічну документацію із землеустрою з наступним отриманням правовстановлюючого документа на земельну ділянку. Як видно з акту погодження меж земельної ділянки площа його земельної ділянки становить 0,25 га. аналогічно, як вказано в державному акті серії І-ЗК № 015518 попереднього власника ОСОБА_5, а також в договорі дарування житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки, посвідченого 28.08.2008 року приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу ОСОБА_3 в реєстрі за №1798. Вважає, що відмова відповідача в погодженні меж в натурі земельної ділянки в с. Калини, вул. Леніна, 135 є безпідставною та такою, що порушує його законні права та інтереси як субєкта землекористування.

Просить суд зобовязати відповідачку ОСОБА_2 усунути йому перешкоди в оформленні права власності на земельну ділянку площею 0,25 га. в с. Калини, вул. Леніна, 135 та визнати за ним право на приватизацію на земельну ділянку площею 0,25 га. без погодження меж вказаної земельної ділянки із власником суміжної земельної ділянки ОСОБА_2.

Відповідачка ОСОБА_2 надіслала до суду письмові заперечення, в яких зазначила, що позовна заява не підлягає задоволенню, тому що 20.08.2012 року з аналогічними до позовної заяви вимогами позивач звертався з заявою до виконкому Калинівської сільської ради. В своїй відповіді голова Калинівської сільської ради ОСОБА_6 надав позивачу вичерпне розяснення і вказав на усунення недоліків у вимогах позивача. В тому числі наголошувалося, що в акті погодження меж сусідами по вулиці ОСОБА_7 є не тільки вона, а і ОСОБА_8, ОСОБА_9, а також по вулиці Калініна Куцин Юрій і ОСОБА_10. В доданому до позовної заяви акті погодження меж немає не тільки підписів цих сусідів, але навіть відсутні деякі прізвища. А тому становиться зрозуміло, що позивачу вкрай необхідний її підпис підпис спадкоємниці батьківської земельної ділянки. Таким чином, позивач шляхом обману хоче змусити її відмовитися від права на спадщину, як єдиної спадкоємниці, на руках якої помирали батьки. Позивач не врахував обставини, що половина будинку №12, побудованого на батьківській землі по вулиці Калініна, належить ОСОБА_11 і його підпис як сусіда є також обовязковим. Вона не може зрозуміти дії свого брата ОСОБА_5, як він міг без її згоди оформити державний акт на майже весь батьківський і її город. Очевидно для того, щоб уникнути відповідальності, він подарував цю земельну ділянку разом зі старенькою батьківською хатою своєму синові, тобто позивачу ОСОБА_1 Не радячись, не шукаючи будь-якого погодження з нею, її племінник, тобто позивач, надсилає без представників сільської ради, без вихідних матеріалів, представників землевпорядних організацій, і вони всі міряли як хотіли, при цьому всі заміри різні. Жодних з них вона не бачила і ніхто не питав її згоди на проведення землевпорядних робіт чи на встановлення меж. Не спілкувалися з ним і її доньки ОСОБА_12 та ОСОБА_2 Івета, які з дітьми проживають та прописані по вулиці Калініна 12. Їй 64 роки і вона з дітьми все своє життя прожила в батьківському будинку, а потім в будинку, збудованому на цій земельній ділянці. Ні при житті батьків, ні після їхньої смерті, ніхто ніколи не вів мову про якісь межі і це був спільний сімейний город. А тепер зявився цей «сучасний землевласник», як він себе називає, не проживши в їхньому селі Калини навіть однієї хвилини і хоче забрати в неї земельну ділянку так, щоб ні їй, ні її дітям, не залишити ні клаптика ріллі, обмежити всі підїзди. Зазначила, що нехай би позивач вселився у відмерлу батьками хату і вони разом, як колись з батьками, господарювали б на цій ділянці. Всі б питання вирішились без комісій, без представників влади, без сусідів. Так, їй не зрозуміло, хто з них землекористувач, вона, що з дитинства користується цією земельною ділянкою і являється спадкоємницею першої черги, чи ОСОБА_1, який і пальцем не поворухнув, щоб утримувати цю землю в порядку при житті своїх батьків і після їхньої смерті. Вже в самому визначенні вимог позовної заяви йдеться про захист прав землекористувача, якою позивач ОСОБА_13 хоче захистити права власника земельної ділянки. Для того, щоб підтвердити свій статус землекористувача, тобто право володіти, користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою, ОСОБА_1 повинен мати правовстановлюючий документ, тобто держаний акт на право власності на земельну ділянку. На підставі договору дарування житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки, посвідченого 28.08.2008 року приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу ОСОБА_3 в реєстрі за №1798, позивачу ОСОБА_1 його батьком ОСОБА_5 передано у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,25 га., яка знаходиться в с. Калини, вул. Леніна 135. Обдарований тільки від бажання батька, не може вважати себе землевласником, так як відповідно до ст. 31 Земельного кодексу України право власності обдарованого на земельну ділянку, одержану згідно з договором дарування виникає не з моменту укладення чи нотаріального посвідчення договору дарування, а з моменту одержання державного акта на право власності на землю та реєстрацію права власності у встановленому Законом порядку. Державна реєстрація права на земельну ділянку, визначену договором дарування від 28.08.2008 року житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки, як цього вимагає останній абзац вказаного договору з посиланням на ст. 10 Цивільного кодексу України, в Тячівському районному відділі земельних ресурсів не проводилась, а тому посилання на ці документи не вмотивовані. Виходячи з вищенаведеного, у позивача відсутнє законне право землекористування, а тому мотивація про захист прав землекористувача є надуманою і спробою завести в оману суд. Попередній власник ОСОБА_5 як дарувальник за договором дарування від 28.08.2008 року і позивач ОСОБА_1 як обдарований не врахували, що пунктом «ж» ч.2 ст.132 ЗК України встановлено, що перехід права власності на земельні ділянки обовязково повинні містити кадастровий номер земельної ділянки, що відчужується з їх реєстрацією. Кадастровий номер на державний акт на земельну ділянку її брату ОСОБА_5 не може бути присвоєний органом Держкомзему тому, що цей документ є підробленим і сфальсифікованим і це підтверджується наступним. По-перше, нею як єдиною спадкоємницею, що проживала разом з батьком до його смерті, згоди на оформлення братом державного акту не надавалося, так як між ними існувала усна домовленість, що і було волею батька при житті, що після смерті батька брат успадковує будинок, а вона успадковує земельну ділянку, так як вона постійно мешкає в с. Калини і є єдиною дочкою, яка проживала разом з батьками на цій земельній ділянці, що спільно володіли нею і користувалися до їх смерті, а з 2000 року згідно волі батька користується нею з своїми дітьми, як спадкоємниця ділянки, що належала їм як спільна власність. За згодою батька в неї на цій ділянці побудований будинок, а тому на будинок батька вона не претендувала. Згідно законодавства при оформленні державного акту в 2003 році її згода повинна була бути обовязковою. Але її тоді ніхто не ставив до відома і не вимагав погодження, а про існування такого документа вона дізналася у 2008 році після появи покупців на батьківський будинок і, як вияснилося, і на земельну ділянку, якою згідно домовленості вона користується і по сьогоднішній день. По-друге, державний акт на земельну ділянку є нелегітимним, тому що для реєстрації речових прав спадкоємцями правовстановлюючим документом є свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину брат отримав 5 липня 2002 року, згідно з яким ОСОБА_5 мешканець м. Мукачево вулиця Берегівська, став власником деревяного будинку на три житлові кімнати житловою площею 52,36 кв.м., загальною площею 69,54 кв.м. розташований на земельній ділянці, площу якої не встановлено. Так записано у свідоцтві про спадщину, виданого її брату ОСОБА_5 Сесія Калинської сільської ради 8 лютого 2002 року дала згоду на приватизацію земельної ділянки площею 0,25 га. без її згоди для такого рішення і без інших підстав. Свідоцтво про право на спадщину за законом у брата не має, а це єдиний документ, на підставі якого можна було прийняти таке рішення для громадянина, який в той момент проживав у Чехії і більше сорока років не проживав на території с. Калини. Вона, як спадкоємиць першої черги, згоди не давала і не відмовлялася ні усно, ні письмово від свого права на земельну ділянку, якою вона користувалася при житті батьків та після їхньої смерті, тим більше, що брат постійно твердив, що оформляє лише будинок у спадщину. Вважає, що рішення сесії є сфабрикованим і не могло бути підставою для отримання її братом державного акту та таким, що порушило її права спадкоємця, так як в неї не було необхідності звертатися до нотаріуса. В свідоцтві про спадщину, виданому її брату 5 липня 2002 року, розмір земельної ділянки не обумовлений. Сесія Калинівської сільської ради всупереч законодавству України, не чекаючи оформлення спадщини, в лютому 2002 року приймає рішення про виділення ОСОБА_5 земельної ділянки в розмірі 0,25 га., не маючи на те жодних правових підстав. По-третє, сфальсифікований і сам державний акт на право приватної власності на землю серії І-ЗК №015518, виданий Калинською сільською радою в червні 2003 року. В передостанньому абзаці зазначено, що «Цей державний акт складено в двох примірниках, з яких перший виданий громадянину ОСОБА_5, а другий зберігається у Калинівській сільській раді». Останній абзац констатує, що акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №376. Слідів, які б вказували на існування другого примірника державного акту, або хоча б на його реєстрацію, не має. Відсутня і сама книга записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю. Відсутній також примірник вищевказаного державного акту, як і підтвердження його реєстрації в Міськрайонному управлінні Держкомзему у м. Тячів і Тячівському районі. Тому, позивач ОСОБА_1 зрозумівши, що ні Держкомзем, ні її як спадкоємицю, ні сільську раду такими нападками та погрозами не можливо змусити робити протизаконні дії, він вирішив за допомогою суду досягти цілі, приватизувати її земельну ділянку з метою вигідного продажу, погрожуючи, що доведе, хто тут господар. Протягом свого свідомого життя він жодного дня не проживав у батьковому будинку, а про примітивні роботи по догляду за хатою і земельною ділянкою цим землекористувачем не має і мови. Всю роботу по догляду за хатою та земельною ділянкою виконує вона та її діти. Це можуть підтвердити і сусіди, і родичі, які проживають в ІНФОРМАЦІЯ_1. Другим абзацом позовної заяви позивач сам визнає, що з метою отримання державного акту він звернувся до землевпорядної організації для виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання, як він пише, документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, визнаючи цим самим недійсність батьківського (дарувальника ОСОБА_5В.) державного акту, тобто те, що ні батько, а ні позивач не були і не можуть бути землевласниками до виділення земельної ділянки в натурі і її державної реєстрації. Нотаріальне посвідчення договору дарування без одноразової державної реєстрації не надає право власності на земельну ділянку обдарованому. Державна реєстрація у районному відділі Держкомзему у м. Тячів дає право власності на земельну ділянку обдарованому. Позивач, нехтуючи земельним законодавством, без вихідних даних на підставі яких будуть установлені межі земельної ділянки, тобто рішення відповідної ради про надання згоди на розробку проекту землеустрою, про надання земельної ділянки у власність, матеріали попереднього погодження, йде до землевпорядної організації. Не узгодивши вихідні дані, землевпорядники не мають права установлювати межі, просто за власним чи ОСОБА_1 бажанням. Тому і не дивно, що спеціалісти із землеустрою, піддавшись очевидно на запевнення і гарантії ОСОБА_1 самоправно виготовляють чотири різновиди актів погодження меж і всі сфальсифіковані. Не маючи жодних правових підстав навіть на отримання земельної ділянки без вихідних даних, позивач в усіх гріхах вбачає її 64 річну користувачку з дитинства цієї земельної ділянки, жодного разу не пригадавши, що вона є рідною сестрою його батька ОСОБА_5 Просить в задоволенні позову відмовити (а.с.25-29).

Представник позивача ОСОБА_7 в судовому засіданні позов підтримав, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини та додатково пояснив, що позивач ОСОБА_1 звертався до голови виконкому Калинівської сільської ради з заявою про створення узгоджувальної комісії з земельних спорів з метою погодження меж спірної земельної ділянки в с. Калини, вул.. Леніна, 135, про те дана комісія не була створена. З приводу незаконних дій чи бездіяльності виконкому Калинівської сільської ради по створенню узгоджувальної комісії до суду позивач не звертався. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_14 в судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на письмові заперечення, та додатково пояснив. що позивач ОСОБА_1 взагалі не пропонував відповідачці ОСОБА_2 погодити межі сусідньої земельної ділянки. Просить в задоволенні позову відмовити.

Дослідивши всі обставини справи, суд дійшов наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що згідно державного акту на право приватної власності на землю серії 1-ЗК №015518 від 22.03.2003 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №376, ОСОБА_5 на підставі рішення сесії Калинівської сільської ради від 8 лютого 2002 року було надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,25 га. в с .Калини, вул.. Леніна, 135, Тячівського району, для будівництва та обслуговування житлового будинку (а.с.10).

Відповідно до договору дарування житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки від 24.08.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу ОСОБА_3 в реєстрі за №1798, дарувальник ОСОБА_5 ю.В. передав у власність обдарованому ОСОБА_1 житловий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку площею 0,25 га., розташовані в с .Калини, вул.. Леніна, 135, Тячівського району (а.с.9).

З акту погодження меж земельної ділянки із сусідніми землевласниками та землекористувачами та кадастрового плану земельної ділянки в с .Калини, вул.. Леніна, 135, видно, що сусіднім землекористувачем вказаної земельної ділянки є також відповідачка ОСОБА_2 (а.с.6,7).

Згідно письмової заяви представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_7 від 20.08.2012 року останній звертався у виконком Калинівської сільської ради про створення узгоджувальної комісії з земельних спорів для погодження меж земельної ділянки в с. Калини, вул.. Леніна, 135 (а.с.30).

Листом від 18.09.2012 року за №02-9/2/9 голова Калинівської сільської ради ОСОБА_6 повідомив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7, що подані ним матеріали згідно заяви від 20.08.2012 року не відповідають вимогам законодавства (а.с.31. 32).

У відповідності до свідоцтва про право на спадщину за законом від 5 липня 2002 року, посвідченого Тячівською державною нотаріальною конторою в реєстрі за №1-1537, ОСОБА_5 є власником спадкового майна померлого ОСОБА_15, яке складається з житлового будинку з надвірними спорудами в с. Калини, вул. Леніна, 135, Тячівського району, розташованого на земельній ділянці, площу якої не встановлено, та грошового вкладу з відсотками (а.с.33)

Власниками будинку в с. Калини, вул. Калініна, 12, Тячівського району, являються ОСОБА_14 та ОСОБА_16 по ? частині, що ствкерлджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 12.10.2012 року (а.с.35).

У відповідності до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно до ст.ст.10, 11 цього ж Кодексу суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 15 ЦПК України передбачено, що суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

За змістом ст. 96 ч.1 п. г ЗК України землекористувачі зобовязані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Статтею 198 ЗК України передбачено, що кадастрові зйомки це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки; б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості; г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; ґ) виготовлення кадастрового плану.

Згідно ст.33 ч.1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища належить також і вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом, підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою.

Відповідно до п 2.1 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 року за №376, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється також на підставі розроблених та затверджених відповідно до ст.186 ЗК України технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у разі, коли власнику (користувачу) земельної ділянки видано документ, що посвідчує право на земельну ділянку, без виносу меж такої ділянки в натуру (на місцевість) та закріплення їх межовими знаками.

Пунктом 2.8 вказаної Інструкції передбачено, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає також і відомості про власників (користувачів) суміжних земельних ділянок.

Згідно п. 3.12 Інструкції закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою. Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез'явлення якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання.

Відповідно до п.4.2 та п. 4.4 Інструкції власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки встановити неможливо, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки У разі коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема зі встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Згідно вимог ст. 152 ч.2 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не повязані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Способи захисту прав громадян на земельні ділянки визначено у частині 3 цієї ж статті.

Відповідно до вимог ст. 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральноим органом виконавчої влади, що реалізовує державну політику у сфері земельних відносин. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центральну органу виконавчої влади, що реалізовує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Як встановлено в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 звернувся до землевпорядної організації ТОВ «Дубове ОСОБА_4» для виготовлення йому технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,25 га., яка знаходиться в с. Калини, вул. Леніна, 135, Тячівського району, біля якої сусіднім землекористувачем являється також і відповідачка ОСОБА_2

Згідно до ст.60 цього ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

А згідно до ст. ст. 58, 59 цього Кодексу докази повинні бути належними і допустимими.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оцінивши в сукупності зібрані по справі наведені докази, суд вважає, що вимоги позивача в судовому засіданні належними і допустимими доказами не стверджені.

Додані до позовної заяви як докази акт погодження меж земельної ділянки із сусідніми землевласниками та землекористувачами та кадастровий план земельної ділянки в с .Калини, вул.. Леніна, 135, підписані тільки позивачем ОСОБА_1 як землекористувачем та представником виконавця землевпорядних робіт ТОВ «Дубове «ОСОБА_4» ОСОБА_17, ще не свідчать про відмову від підписання акту погодження меж земельної ділянки відповідачкою ОСОБА_2 як сусіднім землекористувачем земельної ділянки позивача ОСОБА_1

Інших належних і допустимих доказів сторонами не наведено.

За таких обставин, суд вважає, що з наведених позивачем доказів, неможливо встановити факт відмови відповідачкою ОСОБА_2 від погодження меж земельної ділянки позивача ОСОБА_1 при виготовленні ним технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) в с. Калини, вул. Леніна, 135, Тячівського району, а тому в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Судові витрати в частині сплати судового збору слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, ст. 96, 152, 158, 198, ЗК України, ст.33 ч.1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пунктаи 2.1, 2.8. 3.12, 4.2, 4.4 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 року за №376, суд,

Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в оформленні права власності на земельну ділянку та визнання права на приватизацію - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської області через Тячівський районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення..

Головуючий В.І.Бобрушко