Постанова № 32079202, 18.06.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 червня 2013 року 14:15 № 826/8771/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Гарника К.Ю., при секретарі судового засідання Непомнящій А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " ДЦ Україна" до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000043930 від 19.02.2013

ВСТАНОВИВ:

06 червня 2013 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЦ Україна» (далі по тексту - позивач) звернулось до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі по тексту - відповідач) в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби від 19 лютого 2013 року № 0000043930; визнати протиправним та скасувати акт фактичної перевірки від 22 січня 2013 року.

Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятими на його підставі податковим повідомленням-рішенням й мотивує позовні вимоги тим, що відповідачем неправомірно застосовано до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЦ Україна» штрафні санкції, оскільки останнім порушень пункту 12 статті 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» не допущено.

Представники відповідача у судове засідання 18 червня 2013 року адміністративний позов не визнали, з посиланням на безпідставність позовних вимог просили суд відмовити у їх задоволенні. Доводи відповідача, викладені у псових запереченнях співпадають з висновками акту фактичної перевірки від 22 січня 2013 року.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЦ Україна» (ідентифікаційний код 32424255) зареєстровано як юридична особа Святошинською районною у місті Києві державною адміністрацією 09 квітня 2003 року № 1 072 120 0000 000285.

Згідно Довідки серії АА № 778187 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, до основних видів діяльності за видами КВЕД відносяться: роздрібна торгівля косметичними товарами та туалетними приналежностями в спеціалізованих магазинах (47.75.); діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту (46.19.); оптова торгівля фармацевтичними товарами (46.46.); інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (47.19.); рекламні агентства (73.11.); дослідження кон'юнктури ринку та виявлення громадської думки (73.20.).

22 січня 2013 року за результатами проведення Державною податковою службою у Харківській області фактичної перевірки в магазині ТОВ «ДЦ Україна», що розташований за адресою: м. Харків, вул. Петровського, 37, встановлено порушення пункту 12 статті 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», що виявилось у порушенні ведення встановленого законодавством порядку обліку товарних запасів за місцем реалізації та зберігання, а відсутні накладі на товар в сумі 8463,00 грн., які відображено в Акті (довідку) фактичної перевірки від 22 січня 2013 року.

Як встановлено з матеріалів перевірки, перевірка проводилась в присутності керуючого магазином Лісничій Л.В. - особи, яка уповноважена здійснювати розрахункові операції.

Крім того, у присутності Лісничій Л.В. складено відомість на двох аркушах щодо фактичних залишків товарно-матеріальних цінностей на момент перевірки на суму 8 463, 00 грн., яка підписана керуючим магазином особисто.

Не погоджуючись із такими висновками акту перевірки, позивач звернувся із запереченнями до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби, за результатами розгляду яких, рішенням від 15 лютого 2013 року № 2541/10/39-345 відмовлено у перегляді висновків спірного акту перевірки.

Податковим повідомленням - рішенням Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби від 19 лютого 2013 року № 0000043930, за порушення пункту 12 статті 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЦ Україна» застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 16 926, 00 грн.

За результатом адміністративного оскарження, скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЦ Україна» від 04 березня 2013 року залишена без задоволення, а податкове - повідомлення рішення від 19 лютого 2013 року № 0000043930 - без змін (копія рішення Міністерства доходів і зборів України від 29 квітня 2013 року № 1049/6/99-99-10-01-15 міститься в матеріалах справи).

На думку позивача, висновок акту перевірки спростовується первинною документацією, наявною в матеріалах справи, а спірне податкове повідомлення - рішення є неправомірними та підлягає скасуванню.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши встановлені обставини справи, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

Закон України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Зокрема, пунктом 12 статті 3 цього ж Закону визначено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані: вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).

Відповідно до статті 6 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» облік товарних запасів фізичною особою - підприємцем ведеться у порядку, визначеному чинним законодавством, а юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) - у порядку, визначеному відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку. Облік ведеться з урахуванням особливостей, встановлених для суб'єктів малого підприємництва. Обов'язок із ведення обліку товарних запасів не застосовується до осіб, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку придбаних або проданих товарів.

Законом, який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні є Закон України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідно до частини 2 статті 3 якого бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Пунктами 1, 3, 9 статті 9 цього Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Копії первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку можуть бути вилучені у підприємства лише за рішенням відповідних органів, прийнятим у межах їх повноважень, передбачених законами. Обов'язковим є складання реєстру документів, що вилучаються у порядку, встановленому законодавством.

З аналізу вищезазначених норм права вбачається, що дія Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Таким чином, документами, що є підставою для внесення записів до бухгалтерського обліку є накладні, витратні накладні, товарно-транспортні накладні, тощо, а відсутність відповідних первинних документів, які підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей є порушенням встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підприємство самостійно: визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку; може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства; визначає доцільність застосування міжнародних стандартів (крім випадків, коли обов'язковість застосування міжнародних стандартів визначена законодавством).

З вищевикладеного вбачається, що Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає обов'язки підприємства щодо оформлення та обліку документів, підтверджуючих рух товарно-матеріальних цінностей, поряд із цим, Закон надає право обрання форми бухгалтерського обліку з урахуванням особливостей господарської діяльності кожного підприємства.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представники позивача не спростували відсутність податкових накладних, витратних накладних, товарно-транспортних накладних в магазині ТОВ «ДЦ Україна», що розташований за адресою: м. Харків, вул. Петровського, 37, натомість зазначили, що наказом директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЦ Україна» № 1 від 01 січня 2013 року затверджено «Положення про облікову політику ТОВ «ДІД Україна», яке введено в дію на Товаристві з 01 січня 2013 року (надалі - Положення).

Відповідності до пункту 4.1. Положення, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Пункт 3.2. Положення встановлює періодичність передання документів первинного обліку, які використовуються в діяльності роздрібних магазинів, у відповідності до якого, до центрального архіву передаються: касові документи -1 раз на місяць, після закінчення облікового періоду; товарно-транспортні накладні, приходні, видаткові накладні та накладні на переміщення товару - 1 раз на два тижні; прейскуранти, відомості переоцінки - по мірі втрати актуальності, але не рідше ніж 1 раз на рік; строки передачі інших документів встановлюються окремими Наказами директора підприємства.

У відповідності до пункту 8.8. Положення, на Підприємстві використовується автоматизована форма ведення обліку, а саме бухгалтерські програми обліку товарів у роздрібній мережі «ORACLE» та «WES», яка забезпечує систематизацію, аналітичний та бухгалтерський облік інформації, що міститься у первинних документах.

У судовому засіданні встановлено та не спростовано представниками відповідача, що у Додатку до Акту № 4 «Відомість ТМЦ» працівники податкової інспекції у графі «найменування окремих груп (видів) запасів (товарно-матеріальних цінностей)» використовували коди товарно-матеріальних цінностей отриманих з електронної облікової бази товариства, що відповідають кодам продукції у всіх накладних на переміщення товару № 3052470 від 11 грудня 2012 року, № 3053112 від 18 грудня 2012 року, № 3054016 від 25 грудня 2012 року, № 3056022 від 08 січня 2013 року.

Як вбачається з матеріалів справи, зазначені у Додатку № 4 до Акту товарні запаси були поставлені контрагентом ТОВ «ДІД Україна» Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕГЗАГОН», про що свідчать копії товарно-транспортних накладних № 18219 М від 24 жовтня 2012 року, № 21980 М від 07 грудня 2012 року та № 22743 М від 14 грудня 2012 року.

Суд звертає увагу, що за вищевказаними товарно-транспортними накладними товар було відвантажено до центрального офісу ТОВ «ДЦ Україна», за адресою: місто Київ, вул. М. Краснова, 27, який (товар) у подальшому відповідно до накладних на переміщення № 3052470 від 11 грудня 2012 року, № 3053112 від 18 грудня 2012 року, № 3054016 від 25 грудня 2012 року, № 3056022 від 08 січня 2013 року було перерозподілено у магазини позивача, серед яких, магазин ТОВ «ДЦ Україна», що розташований за адресою: м. Харків, вул. Петровського, 37.

Судом встановлено, що у ТОВ «ДЦ України» відкрито понад 300 магазинів по території України для реалізації товарів, водночас, ці магазини не зареєстровані як філії товариства, податкової звітності не здають, не перебувають на податковому обліку у відповідних податкових інспекціях та їх діяльність направлена виключно на реалізацію товарів, отриманих від ТОВ «ДЦ України».

За таких обставин, на думку суду, відсутність товарно-транспортних накладних та інших первинних документів, в даному випадку, не свідчить про реалізацію товару, що не оприбуткований у встановленому законом порядку.

Представники відповідача зазначили про порушення ТОВ «ДЦ-Україна» статті 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», якою встановлено, що до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановлено порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості не облікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

За результатом аналізу вищезазначеної норми права вбачається, що стаття 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» встановлює порядок застосування фінансової санкції в разі здійснення суб'єктом господарської діяльності реалізації товарів, які не обліковані у встановлено порядку за місцем їх реалізації та зберігання.

Такі доводи представників відповідача суд відхиляє, оскільки матеріали справи містять первинні документи на підтвердження облікування товарів, які реалізовувались в магазині ТОВ «ДЦ Україна», що розташований за адресою: м. Харків, вул. Петровського, 37.

Враховуючи, що встановлені контролюючим органом порушення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме: відсутність обліку за місцем реалізації або зберігання товару, спростовується наданими позивачем первинними бухгалтерськими документами, які знаходились в бухгалтерії ТОВ «ДЦ Україна», спірне податкове повідомлення - рішення від 19 лютого 2013 року № 0000043930 підлягає скасуванню.

Аналогічна позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 09 квітня 2013 року № К/9991/392/11 та від 02 квітня 2013 року № К/9991/35430/11.

Водночас, суд не погоджується із позовною вимогою про визнання протиправним та скасування акту перевірки з огляду на наступне.

Пунктом 1.1. Податкового кодексу України встановлено, що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пунктом 75.1. статті 75 Податкового кодексу України визначено право органів державної податкової служби проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати (пункт 86.1. статті 86 Податкового кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За визначенням пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пункт 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Таким чином, до адміністративного суду можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

З наведених норм права випливає, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте, ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Разом з тим, висновки, зазначені в актах перевірки не можна вважати його рішенням, дією чи бездіяльністю, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки позивача у сфері публічно-правових відносин, є лише викладенням суб'єктивної думки посадової особи, що здійснила перевірку.

Будь-які висновки, викладені в Акті перевірки, самі по собі не можуть порушувати права, свободи чи інтереси позивача, а тому, позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.

При цьому суд вважає за необхідне роз'яснити, що позивач не позбавлений права оскаржити будь-які дії чи рішення контролюючого органу, вчинені або прийняті на підставі Акта перевірки, за умови, якщо вони потягли за собою негативні юридичні наслідки для позивача.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, податковим органом не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЦ Україна» підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЦ Україна» задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби від 19 лютого 2013 року № 0000043930.

3. В решті вимог відмовити.

4. Судові витрати в сумі 134, 85 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЦ Україна» за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник