Рішення № 32078213, 07.06.2013, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 185/5234/13-ц

07 червня 2013 рокум. Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Бабій С. О.,

секретаря судового засідання Кізенко С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені суду цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 Антонієвича

до ОСОБА_2 акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" ,

відшкодування моральної шкоди заподіяної ушкодженням здоровя на виробництві, -

В С Т А Н О В И В:

17.05.2013 р. позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача 10.000,00 (десять тисяч) грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної йому внаслідок ушкодження здоровя на виробництві. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що він із червня 1986 р. по жовтень 1995 р. працював на шахті «Дніпровська» відповідача і за цей час, при виконанні своїх трудових обовязків, 19.06.1995 р. з позивачем трапився нещасний випадок. Відповідачем було складено акт про нещасний випадок; також згідно довідки МСЕК від 26.10.1995 р. позивачу встановлено другу групу інвалідності безстроково та 70 % втрати працездатності. Позивач зазначає, що у звязку з втратою професійної працездатності йому спричинена моральна шкода, оскільки фізичний біль, душевні страждання, переживання, викликані як під час травмування, так і за його подальшими наслідками стали невідємною частиною його існування, він втратив професійну працездатність.

В судове засідання позивач не з'явився, у своїй заяві від 05.06.2013 р. просив справу розглядати без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача позов не визнав, просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що, законодавство, діюче на час отримання позивачем виробничої травми, обмежувало розмір моральної шкоди сумою, яка дорівнює 120 грн., зазначав про зміну законодавства, за якими відшкодування шкоди, завданої працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я при виконанні трудових обов'язків, у тому числі моральної було покладено на Фонд СС НВ ПЗУ, просив застосувати наслідки спливу позовної давності.

Суд, вислухавши доводи представника відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства ДТЕК Павлоградвугілля, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи, а саме ксерокопії: акту № 109 про нещасний випадок на виробництві від 20.06.1995 р. (а.с.10), виписки із акту огляду Павлоградської міжрайонної МСЕК серії МСЕ № 046639 від 26.10.1995 р. (а.с. 14-15), медичного направлення (а.с. 16), медичних епікризів (а.с. 17-51), трудової книжки (а.с. 7-9 вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 11.06.1986 з 21.07.1986 р. працював учнем гірничого робочого на на шахті «Дніпровська» виробничого об'єднання Павлоградвугілля (правонаступником якого є ПАТ ДТЕК Павлоградвугілля) з повним робочим днем, 21.07.1986 р. був направлений на курси гірничих робочих, з 25.08.1986 р. переведений підземним гірничоробочим, а з 09.04.1990 р. працював підземним гірничим робочим очисного забою 5 розряду. Згідно запису № 13 у трудовій книжці позивач був звільнений з роботи 26.10.1995 р. за станом здоровя на підставі п.2 ст. 40 КЗпП України (а.с.8). Зазначені факти сторонами визнано та не оспорювались.

При виконанні трудових обов'язків 19.06.1995 р., внаслідок раптового обрушення пород крівлі позивач отримав травму голови та обличчя, що підтверджується актом про нещасний випадок на виробництві № 109 від 20.06.1995 р. (а.с.11).

Згідно виписки із акту огляду Павлоградської міжрайонної МСЕК № 046639 від 26.10.1995 р. позивачу встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 70 % та визнано інвалідом другої групи (а.с.14).

Суд вважає, що внаслідок втрати професійної працездатності у позивача наявна моральна шкода, оскільки він втратив працездатність, стан його здоров'я незадовільний, він не може працювати. Багато часу проводить на лікуванні, що підтверджується медичними епікризами (а.с. 17-51), за якими позивач за наслідками важкої черепно-мозгової травми змушений щорічно проходити медичні обстеження та стаціонарне лікування у медичних закладах. Із змісту вказаних епікризів випливає, що за наслідками лікування стан здоровя позивача істотно не змінюється, покращення носить тимчасовий або несуттєвий характер. Вказані обставини обумовлюють необхідність позивачу пристосовуватися та організовувати своє повсякденне життя з огляду на обмеження, що диктуються його станом здоровя, й свідчать про заподіяння позивачу моральної шкоди.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Згідно п. 1 ст. 9 ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникли у сфері трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Дія положень Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 року, яким було встановлено обов'язок Фонду СС НВ ПЗУ про відшкодування моральної шкоди наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому, набув чинності після події нещасного випадку на виробництві, із яким позивач повязує свої вимоги, а відтак не поширюється на правовідносини, що виникли між сторонами до часу його введення в дію.

Згідно ст. 153 КЗпП України і ст. 6 Закону України «Про охорону праці» умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування й інших засобів виробництва, стан засобів колективного й індивідуального захисту, використовуваних працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Ст.13 Закону України «Про охорону праці» зобов'язує роботодавця створити на робочому місці в кожнім структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити дотримання вимог законодавства про права працівників в області охорони праці, що було порушено відносно позивача при виконанні ним трудових обовязків на шахті Дніпровська відповідача.

Оскільки невиконання відповідачем своїх обов'язків з укладеного ним трудового договору за ст. 153 КЗпП України прямо спричинило настання обставин, що призвели до ушкодження здоров'я і душевних страждань позивача, а підприємство не довело вжиття зі свого боку всіх можливих заходів для створення безпечних і нешкідливих умов праці для запобігання таким обставинам, не спростувавши презумпцію своєї вини за ст. 614 ЦК України, то при вирішенні цього трудового спору слід застосувати ст. 237-1 КЗпП України, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. п. 6, 13 постанови № 4 від 31.03.1995 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен вправі заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, що забезпечується в тому числі належними, безпечними і здоровими умовами праці, в продовження чого ст. 2 КЗпП України відносить до прав працівника з трудового договору про роботу, серед іншого, право на здорові і безпечні умови праці, якому кореспондує обов'язок роботодавця за ст. ст. 29, 153 КЗпП України до початку роботи, зокрема, проінформувати працівника під розписку про умови праці, наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, а також забезпечувати безпечні і нешкідливі умови праці з впровадженням сучасних санітарно-гігієнічних засобів для запобігання виникненню професійних захворювань.

Згідно з ч. 1 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, спричиненої їй внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суд вважає, що доводи відповідача про відсутність медичного висновку щодо спричинення позивачу моральної шкоди та відсутність доказів її спричинення не можуть бути взяті до уваги, оскільки наявність такого висновку не є обов'язковою для суду, а факт спричинення моральної шкоди та моральних страждань, завданих останньому у зв'язку з отриманим ним професійним захворюванням, підтверджується встановленими доказами, яким суд може дати оцінку відповідно до вимог ст.212 ЦПК України.

Крім того, посилання відповідача на сплив позовної давності щодо виробничого ушкодження, яке трапилося з позивачем у 1995 році, суд не приймає до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 83 Цивільного кодексу Української РСР позовна давність не поширюється на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав.

Також відповідно до ч. 1 ст. 440-1 Цивільного кодексу Української РСР (якою кодекс було доповнено згідно Закону України від 06.05.1993 р.) моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Ушкодження здоров'я позивача відповідачем у вигляді професійного захворювання, виробничого ушкодження є нічим іншим як порушення немайнового права - здоров'я.

Згідно із абз. 2 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до п. 1, п. 3 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється: на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав; на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Тобто, нещасний випадок на виробництві, що трапився з позивачем хоча й сталася до набрання чинності Цивільним кодексом України, але обов'язок щодо відшкодування шкоди роботодавцем, відповідачем не вичерпався набранням чинності Цивільним кодексом України.

З ознаки наведеного, позовна давність не поширюється на вимоги, що випливають із порушення особистих немайнових прав, про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я ні за Цивільним кодексом Української РСР, ні за Цивільним кодексом України.

Вирішуючи питання про розмір завданої позивачу моральної шкоди, суд виходить з того, що позивач отримав хронічне професійне захворювання, що призвело до значних тяжких змін його життєвих звязків, змусило щорічно проходити стаціонарне медичне лікування, враховуючи ступінь втрати ним професійної працездатності, глибини фізичних та душевних страждань, їх тривалість, погіршення здібностей потерпілого та позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин справи, з урахуванням вимог розумності і справедливості, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди суму 8 000,00 (вісім тисяч) грн.

Крім зазначеного, відповідно до ст. 88 ЦПК України, ст.ст. 4, 5 Закону України Про судовий збір підлягає до стягнення з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 114 грн. 70 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 8, 22, 58 Конституції України, ст. ст. 83, 440-1 ЦК УРСР, ст.ст. 268, 1167, 1168 ЦК України, ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 10, 11, 60, 88, 179, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 Антонієвича до ОСОБА_2 акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля», про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля», місцезнаходження: вул. Леніна, 76, м. Павлоград, Дніпропетровська область, ЄДРПОУ 00178353, на користь ОСОБА_1 Антонієвича, ІНФОРМАЦІЯ_1, що мешкає за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, в рахунок відшкодування моральної шкоди 8 000, 00 ( вісім тисяч) грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля», місцезнаходження: вул. Леніна, 76, м. Павлоград, Дніпропетровська область, ЄДРПОУ 00178353, на користь держави судовий збір у розмірі 114 (сто чотирнадцять ) грн. 70 коп. на рахунок 31215206700032, отримувач коштів УДКСУ у місті Павлоград, код отримувача 37936856, банк отримувача ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, МФО 805012, код класифікації доходів бюджету: 22030001.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана апеляційному суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя С. О. Бабій