Рішення № 32075086, 10.06.2013, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 0827/10790/12

Пр. № 2/336/399/2013

Р І Ш Е Н Н Я

ИМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 червня 2013 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого - судді Щасливої О.В.,

при секретарі Морозової В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Український графіт» про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з публічного акціонерного товариства «Український графіт» моральної шкоди, зумовленої отриманим на виробництві каліцтвом.

В позові зазначив, що перебував із відповідачем в трудових відносинах з 24 липня 2006 року до 28 травня 2009 року, коли звільнився за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. Під час перебування у трудових відносинах з відповідачем, а саме: 20 червня 2007 року, стався нещасний випадок на виробництві, через який він отримав важку закриту хребтово-спинномозкову травму, забій поперекового відділу спинного мозку другого ступеню, нижній пара парез, порушення функцій тазових органів, внаслідок якого за результатами висновку останнього обстеження медико-експертної комісії від 21.12.2011 року йому встановлено третю групу інвалідності з 50 відсотками втрати професійної працездатності безстроково. Зазначений нещасний випадок стався з вини відповідача через незадовільний технічний стан вантажно-підйомного крану, внаслідок чого відбулося руйнування металевого настилу тамбура кабіни крану за контуром зварного з'єднання, що є порушенням «Правил улаштування та безпечної експлуатації вантажно-підйомних кранів». Через трудове каліцтво порушено нормальні життєві зв'язки позивача, він позбавлений можливості реалізувати повною мірою свої звички та бажання. Таке самопочуття, яке зумовлено низкою хронічних захворювань у зв'язку з виконанням професійних обов'язків, коли позивач не може належним чином організувати свою життєдіяльність, завдає йому емоційних страждань. Вважаючи, що моральні переживання з приводу каліцтва, є наслідком винної поведінки відповідача, який не забезпечив для позивача безпечні умови праці, просить стягнути з нього на свою користь 100000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

В судовому засіданні позивач підтримав вимоги позову, просить про його задоволення.

Представник позивача просить про ухвалення рішення на користь свого довірителя. Пояснив, що розмір відшкодування у 100000 грн. - це сума, що є результатом множення однієї мінімальної заробітної плати на 50 відсотків професійної працездатності, яких позбавився ОСОБА_1

Представник відповідача заперечує проти задоволення позову.

В основу заперечень, які висловила в судовому засіданні представник відповідача, покладені міркування про пропуск давності звернення до суду за захистом права, виходячи з того, що спір між сторонами регулюють трудові правовідносини, а ст. 233 КЗпП України передбачає тримісячний строк для звернення для захисту порушеного трудового права. Крім того, представник вважає, що небезпечність та шкідливість умов праці, на які посилається позивач, не може бути підставою для покладення на відповідача відповідальності за моральну шкоду позивача через професійне захворювання, оскільки під час виконання трудових обов'язків він вільно обрав умови праці, працевлаштувався за власним розсудом, був обізнаним про умови своєї праці, користувався пільгами. Що стосується поведінки відповідача за умови каліцтва, отриманого позивачем, ОСОБА_1 неодноразово отримував матеріальну допомогу, направлення на лікування в санаторії, як той, що перебуває на балансі відповідача, так і в санаторії Автономної Республіки Крим. Після каліцтва позивач був переведений на роботу з неважкими та безпечними умовами праці, а його звільнення зумовлено виключно його бажанням припинити трудові відносини з відповідачем.

На підставі викладеного просить про відмову у задоволенні позову.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд знаходить позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних міркувань.

Судом встановлено, що позивач перебував із відповідачем в трудових відносинах з 24 липня 2006 року до 28 травня 2009 року, коли звільнився за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України (а. с. 5). 20 червня 2007 року, стався нещасний випадок на виробництві, через який ОСОБА_1 отримав важку закриту хребтово-спинномозкову травму, забій поперекового відділу спинного мозку другого ступеню, нижній пара парез, порушення функцій тазових органів (а. с. 6-9). В якості причини нещасного випадку в акті спеціального розслідування нещасного випадку (а. с. 10-17) зазначено незадовільний технічний стан вантажно-підйомного крану, внаслідок чого відбулося руйнування металевого настилу тамбура кабіни крану за контуром зварного з'єднання, що є порушенням п. п. 10.4.1, 10.4.18 «Правил улаштування та безпечної експлуатації вантажно-підйомних кранів». Відповідно до довідки МСЕК про результати визначення ступеня страти професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги від 21.12.2011 року (а. с. 19) ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності безстроково, приписана додаткова допомога у вигляді стаціонарного лікування у урологічному відділенні, лікування за призначенням у невролога, терапевта, уролога, санаторно-курортне лікування в санаторно-медичних закладах.

За змістом ст. 133 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці, забезпечення яких покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовується працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-побутові умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Відповідно до ст. 173 КзпП України шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Згідно із ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, а відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

В силу ст. 2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Вирішуючи позов на користь позивача, суд враховує його право, що передбачене ст. 173 КЗпП України, на відшкодування шкоди, яка пов'язана з виконанням трудових обов'язків, реалізація якого врегульована положеннями Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» № 1105-ХІК від 23.09.1999 року, а також те, що з настанням стійкої втрати працездатності за висновком МСЕК він набув права на отримання страхових виплат, передбачених зазначеним Законом.

В силу ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», в редакції що діяла на момент настання права позивача на отримання страхових виплат, страховими виплатами є грошові суми, які Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Зазначені суми складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні потерпілого); 3) страхової пенсії по інвалідності потерпілому; 4) страхової виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника; 5) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 6) страхових виплат на медичну та соціальну допомогу.

При вирішенні спору суд виходить з того, що на час настання стійкої втрати професійної працездатності позивачем Законом України від 23.02.2007 року № 717-У «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», який набрав чинності з 30 березня 2007 року, із Закону № 1105-ХІК від 23.09.1999 року виключено положення, які передбачали право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.

Разом з тим в рішенні Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08.10.2008 року міститься висновок про відповідність Конституції України зазначених змін в Законі «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», оскільки право потерпілих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, так як ст. 1167 ЦК України і ст. 2371 КЗпП України надають їм право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Суд вважає, що право працівника на роботу в безпечних і нешкідливих умовах, яке гарантоване наведеною статтею 153 КЗпП України, у зв'язку із настанням професійного захворювання, пов'язаного із стійкою втратою професійної працездатності, порушено з вини відповідача, тому воно підлягає захисту, а грошові суми у відшкодування моральної шкоди - стягненню з суб'єкта господарювання, з яким позивач перебував у трудових відносинах.

Дійшовши висновку про те, що право позивача підлягає захисту, суд вважає за необхідне навести міркування про давність звернення до суду, яка, на думку представника відповідача, пропущена позивачем.

Відповідно до ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Згідно із ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

При вирішенні питання про застосування правил зазначеної статті про строки звернення до суду, суд враховував висновки Конституційного Суду України у рішенні № 4-рп/2012 від 22.02.2012 року у справі за конституційним поданням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 2371 цього кодексу.

Відповідно до зазначеного рішення в аспекті конституційного звернення положення частини першої ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Виходячи із змісту рішення Конституційного Суду України положення про строк звернення до суду повинні застосовуватися до вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і пов'язаної із несвоєчасною виплатою моральної шкоди.

Що стосується вимог про виплату сум у відшкодування моральної шкоди, пов'язаної з набуттям трудового каліцтва або професійного захворювання, ухваливши рішення про їх стягнення, суд керувався правилами ст. 233 КЗпП та згаданої раніше ст. 238 КЗпП про задоволення грошових вимог, пов'язаних з порушенням законодавства про працю, без обмеження будь-яким строком, а також положеннями п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України, в силу якого позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном.

Таким чином, не застосовуючи положення про строки при стягненні моральної шкоди, суд виходив з того, що моральна шкода за заявленими позивачем вимогами відшкодовується у зв'язку із отриманням ушкодження і стійкою втратою працездатності, а не у зв'язку із несвоєчасною виплатою належних звільненому працівнику сум.

Згідно із ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодування, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до роз'яснень п. 16 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Вирішуючи питання про розмір морального відшкодування, суд вважає за необхідне знизити розмір сум, що підлягають відшкодуванню, виходячи з того, що: по-перше, позивач, обізнаний про умови праці, на протязі виконання трудових обов'язків отримував компенсацію емоційних страждань, користуючись передбаченими законодавством гарантіями та пільгами за роботу в шкідливих умовах праці; по-друге, через відсутність доказів на підтвердження саме такого розміру немайнових витрат, при цьому посилання позивача, що в основу цього розміру він поклав міркування його домірності розміру, кратному величині втрати професійної працездатності, суд знаходить хибними, так як в силу закону моральна шкода не пов'язана з розміром відшкодування майнової шкоди.

Крім того, суд враховує ступінь вини відповідача, яка характеризується необережністю, а також приймає до уваги надані представником докази систематичного надання з боку підприємства позивачеві допомоги у лікуванні, оздоровленні в добровільному порядку.

У зв'язку з викладеним, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд вважає, що 10000 грн. у відшкодування моральних страждань через отримання професійного захворювання є домірними як обставинам заподіяння шкоди, так і глибині душевних переживань позивача.

Відповідно до правил цивільного процесуального законодавства суд ухвалює про покладення на відповідача судових витрат, від сплати яких звільнено позивача, та про стягнення їх у доход держави у розмірі, пропорційному розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 23, 1167 ЦК України, ст. ст. 153, 173, 233, 2371, 238 КЗпП України, ст. ст. 3, 10, 59, 60, 212-215, 292, 294 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Український графіт» задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Український графіт» на користь ОСОБА_1 10000 грн. у відшкодування моральної шкоди, розрахунковий рахунок 26007203778005 в ЗФ КБ «Приватбанк», МФО 313399, ОКПО 00196204.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Український графіт» у доход держави 229 грн. 40 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області шляхом подання в суд першої інстанції апеляційної скарги протягом десяти днів після його проголошення, а особами, які беруть участь у справі, але не були присутні в залі судового засідання під час проголошення рішення, - в той же строк з дня отримання копії рішення.

Суддя О.В. Щаслива