Постанова № 32070098, 25.06.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2013 року № 813/1848/13-а

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді - Шинкар Т.І.,

за участю секретаря судових засідань - Гуменюк В.М.,

за участю представників позивача Бакаленко О.І., Шевців Н.І., представника відповідача Дорош А.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові адміністративну справу за позовом Приватного підприємства ТФ «Гранат» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львові про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.12.2012р. № 0004082321 та № 0004092321, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство ТФ «Гранат» (далі-Підприємство) звернулося у Львівський окружний адміністративний суд з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львові (далі-ДПІ) та з врахуванням поданих уточнень, просить визнати протиправними дії ДПІ щодо збільшення сум грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств на суму 26 250,00грн. та щодо збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість (далі-ПДВ) на суму 25 000,00грн. та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.12.2012р. №0004082321 та №0004092321. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що господарські операції між Підприємством та його контрагентами ПП «Західбудстиль» та ТзОВ «Дельта-Прим» мали реальний характер, на виконання яких були виписані належні первинні документи, які були підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, як товар так і послуги були оплачені, а тому посилання на їх нікчемність є безпідставним.

В судовому засіданні представники позивача уточнений позов підтримали та просили задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав з підстав, викладених у запереченнях та зазначив, що взаємовідносини Підприємства з ПП «Західбудстиль» та ТзОВ «Дельта-Прим» мають ознаки фіктивності, оскільки не підтверджені належними документами. Так, подана до перевірки видаткова накладна від 31.01.2012р. №310103 виписана ПП «Західбудстиль» не підписана зі сторони отримувача та не скріплена печаткою; Підприємством до перевірки не надано товарно-транспорті накладні, платіжні доручення, доказів щодо складського обліку товару, подальшого використання; з пояснень директор ПП «Західбудстиль» Смоковича В.С. не можливо встановити походження (придбання) реалізованого товару на покупців, відсутні складські приміщення у підприємства, транспорт, устаткування. Щодо консультативних послуг наданих ТзОВ «Дельта-Прим» то представник відповідача зазначив, що з акта приймання-здачі виконаних робіт від 30.01.2012р. не вбачається, в який спосіб проведені консультації, яка надана допомога в складанні вихідної документації, не надано докази щодо проведення оплати за послуги; аналіз звітності, поданої до податкового органу, дає можливість дійти висновку, що відсутні основні фонди на підприємстві, відсутній кваліфікований склад працівників для надання консультативних послуг, отже податковим органом не встановлено мети реального настання правових наслідків, а встановлено отримання безпідставної податкової вигоди. Просив відмовити у задоволенні уточненого позову.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 21 червня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини Постанови.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю з наступних підстав.

Приватне підприємство ТФ «Гранат» зареєстроване 19.01.2009р. виконавчим комiтет Львiвської мiської ради, свідоцтво про державну реєстрацію № 14151020000021521, взято на податковий облік в органах державної податкової служби 20.01.2009р. за №44008, станом на момент проведення перевірки перебувало на обліку в ДПІ у Сихівському районі м.Львова. У період що перевірявся був платником податку на додану вартість та податку на прибуток.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Сихівському районі м.Львова проведено позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні взаєморозрахунків з ПП «Західбудстиль» та ТзОВ «Дельта-Прим» за весь період здійснення взаєморозрахунків, за наслідком якої складено Акт від 05.12.2012р. №2283/22-20/36312901 в якому встановлено, що Підприємством порушено вимоги п.138.4 ст.138, п.п..139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2756 з наступними змінами та доповненнями (далі-ПК України), що призвело до заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 21 000,00грн. в тому числі в І кв. 2012 року на суму 19 510,00грн., за півріччя 2012 року в сумі 21 000,00грн. та порушено п.198.3, 198.4 ст.198 ПК України, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 20 000,00грн. в тому числі за січень 2012 року на суму 8 667,00грн., за лютий 2012 року на суму 11 333,00грн.

На підставі Акта перевірки ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 25 грудня 2012 року №0004082321, яким Підприємству збільшено суму податкового зобов'язання по ПДВ на суму 21 000,00 грн. основного платежу та 5 250,00грн. штрафні (фінансові) санкції (штрафи) та від 25 грудня 2012 року №0004092321, яким Підприємству збільшено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток на суму 20 000,00 грн. основного платежу та 5 000,00грн. штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

В порядку процедури адміністративного оскарження до ДПС у Львівській області та ДПС України податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарги без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями Підприємство звернулось до суду за захистом порушених прав.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно п. 201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 ПУ України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.2. ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як передбачено п.198.3. ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, в тому числі, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Порядок створення, прийняття і відображення в бухгалтерському обліку первинних документів встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.95р. за № 168/704 (далі-Положення).

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та розділі 2 Положення зазначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У розумінні пункту 14.1.36. ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно до п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Як це передбачено п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З огляду на викладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п.1.1 Договору №100101 від 10.01.2012р., укладеного між Підприємством (Покупець) в особі директора Шевців Н.І. та ПП «Західбудстиль» (Продавець) в особі директора Смокова В.С., Продавець зобов'язується продати, а Покупець належним чином прийняти і оплатити товар в асортименті, кількості та за ціною, вказаними в накладних документах. Згідно до умов п.2.1 Договору ціна на обумовлений даним договором товар договірна і визначається в кожному окремому випадку поставки. Пунктом 4.1 Договору передбачено, що поставка товарів, обумовлених даним договором, здійснюється за домовленістю сторін.

Підприємство до перевірки та суду представило отримані від ПП «Західбудстиль» видаткові та податкові накладні (від 31.01.2012р. за №310102, №310103, №310104, №310105) на загальну суму - 95 999,08 грн., в тому числі ПДВ - 15 999,80грн. Згідно наданих до перевірки оборотно-сальдових відомостей, придбання ТМЦ по взаємовідносинах з ПП «Західбудстиль» відображено проведенями Дт рах 22 «Малоцінні та швидкозношувальні предмети» та Кт рах 6852 «Розрахунки з іншими кредиторами» на суму 36 660,00грн.; Дт рах 1531 «Придбання інших необоротних метеріальних активів» та Кт рах 6852 на суму 43 340,00грн.; Дт 6442 «Податковий кредит» та Кт 6852 на суму 16 000,00грн.

В податковому обліку Підприємство придбання ТМЦ по ПП «Західбудстиль» згідно наданої до перевірки податкової декларації з податку на прибуток за І кв. 2012 року у рядку 06.2 «Витрати на збут» віднесено в сумі 72 903,00грн. та у рядку 06.2 податкової декларації за перше півріччя 2012 року віднесено 80 000,00грн. До складу податкового кредиту згідно даних розшифровки декларації з ПДВ віднесено 15 999,67грн. в тому числі за січень 2012 року 4 666,69грн. та за лютий 2012 року 11 333,18грн.

Як зазначено в акті перевірки, розрахунки між Піжприємством та ПП «Західбудстиль» проводились у безготівковій формі, заборгованості не має.

Як вбачається з акта первірки, провести перевірки ПП «Західбудстиль» неможливо, оскільки посадові особи відсутні за податковою (фактичною) адресою. Окрім того перевіркою встановлено, що в період укладення договору, який є предметом дослідження, директором ПП «Західбудстиль» був Смоков В.С., з пояснень якого не можливо встановити походження (придбання) реалізовано на покупців товару, відсутні складські приміщення, транспортні засоби, що не дає можливості підтвердити факт реального здійснення господарської операції з Підприємством.

Відповідно до наданого суду пояснення директора Підприємства Шевців Н.І., на Підприємство завітали особи, які запропонували ряд товарів по цінах, які влаштували її як директора, товар поставлявся за рахунок ПП «Західбудстиль», транспортних документів не вимагала.

На виконання умов договору ПП «Західбудстиль» за підписом директора Смокова В.С. виписано податкові накладні, які включені до реєстру отриманих та виданих податкових накладних січня-лютого 2012 року.

Згідно поданих до перевірки та представлених суду документів (реєстри отриманих податкових накладних, податкові накладні ) внаслідок відображення в податковій звітності результатів господарських операцій з ПП «Західбудстиль» Підприємством отримано право на формування податкового кредиту, тобто право на податкову вигоду та сформувано валові витрати.

З дослідженого в судовому засіданні Договору Договору №100101 від 10.01.2012р., укладеного Підприємством з ПП «Західбудстиль» вбачається, що згідно умов поставки Договору, п.4.1 Договору поставка здійснюється за домовленістю. Проте суду не надано жодних доказів, які підтверджували б домовленість сторін Договору про умови поставки.

У розділі 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтранспорту України від 14.10.97р. №363, зареєстрованих в Мін'юсті України 20.02.1998р. за № 128/2568 зазначено, що «товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи». Здавання вантажу у пункті призначення вантажоодержувачу відповідно до п.13.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні проводиться згідно з товарно-транспортною накладною.

Відповідно п.11.7 вищевказаних Правил перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоотримувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідченні підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом) передається Перевізнику.

В порядку ст.11 КАС України судом вимагались докази в підтвердження факту транспортування ТМЦ, проте суду не надано актів приймання ТМЦ, товарно-транспортних накладних з відмітками про передачу та отримання ТМЦ, що дає суду можливості дійти висновку про те, що договір укладений між Підприємством та ПП «Західбудстиль» не спричинив реального настання правових наслідків.

Здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господатських відносин від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік. Дана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеної Постанові від 8 вересня 2009 року справа №09/143.

Суд погоджується з представником відповідача, що сторонами жодним чином не доведено факту домовленість щодо істотних умов договору, зокрема, ціни товару, що придбається, оскільки по чотирьох видаткових накладних, товару було близько ста найменувань.

Даючи аналіз Договору №100101 від 10.01.2012р., видатковим накладним, податковим накладним, які підписані Смоковим В.С. - директором ПП «Західбудстиль» - контрагентом позивача по оспорюваних господарських зобов'язаннях, суд приходить до висновку, що всі вони підписувались особою, яка не змогла пояснити походження (придбання) реалізованого товару, в тому числі на Підприємство.

Окрім того, в акті перевірки зазначено, що Підприємство на підставі Договору №100102 від 10.01.2012р. як Замовник замовило інформаційно-консультаційні послуги у ТзОВ «Дельта Принт» (Виконавець) згідно з переліку п.1.1 Договору. Відповідно до п.2 Договору, вартість послуг договірна і визначається в акті приймання-передачі виконаних робіт, підписаних сторонами.

На виконання умов цього Договору, позивачем подано акт здавання-приймання виконаних робіт від 30.01.2012р. з якого вбачається, що Виконавець виконав інформаційно-консультаційні послуги згідно Договору №100102 від 10.01.2012р. п.1.1 на суму 24 000,00грн. в тому числі ПДВ 4 000,00грн.

В бухгалтерському обліку придбані послуги відображено по Дт рах 92 «Адміністративні витрати» та Кт рах 6852 «Розрахунки з іншими кредиторами» на суму 20 000,00грн.; Дт 6442 «Податковий кредит» та Кт 6852 на суму 4 000,00грн. В податковому обліку згідно 06.1 рядка декларації з податку на прибуток за І кВ. 2012 року відображено 20 000,00грн., до складу податкового кредиту січня 2012 року віднесено 4 000,00грн.

Як до перевірки так і суду не надано належних та допустимих доказів в підтвердження наявності достатніх спеціальних знань у працівників ТзОВ «Дельта Принт», як виконавців по Договору щодо надання інформаційно-консультаційні послуги, щодо їх надання згідно переліку п.1.1 Договору: знань в галузі юриспруденції, діловодства та документообігу підприємств, бухгалтерської та податкової документації.

Слід зауважити, що Акт здавання-приймання виконаних робіт, не містить такого обов'язкового реквізиту, передбаченого ч. 1 та ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та вимог Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати» Затвердженого Міністерством фінансів України від 31.12.1999р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000р. № 27/4248 як зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, відсутня інформація про фактично понесені витрати на здійснення цих робіт.

Виходячи з вищенаведеного, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства.

В судовому засіданні представником позивача подавались для огляду посадові інструкції, які, як пояснив представник позивача, були виготовлені на виконання Договору №100102 від 10.01.2012р., проте в таких не було жодного посилання на цей договір та місце на інструкціях «затверджено наказом №», не було заповнено, а тому такі не були взяті судом до уваги.

Даючи аналіз встановленим обставинам суд вважає, що витрати по зазначеному договору не пов'язані з веденням господарської діяльності. В судовому засіданні встановлено факт безпідставного віднесення Підприємством до складу валових витрат та податкового кредиту вартості отриманих від ТзОВ «Дельта Принт» інформаційно-консультаційних послуг в сумі 24 000,00грн.

Оцінюючи докази, судом враховано, що розумні економічні причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок визначення податкового кредиту. Намір одержати доход лише в зазначений спосіб, без здійснення реальної господарської діяльності, не можна розглядати як самостійну ділову мету.

Окрім того судом взято до уваги і ту обставину, що позивач придбавав товар у особи, зареєстрований керівник якої не зміг пояснити походження (придбання) реалізованого товару, в тому числі на Підприємство, а також, що позивач та продавець працювали в одному сегменті ринку, в якому існують налагоджені стабільні зв'язки й учасники якого обізнані стосовно один одного. Суд вважає, що позивач як платник податку діяв без належної обачності й обережності і без належної відповідальності ставився до вибору контрагента.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

В статті 13 Цивільного кодексу України зазначено, що при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватись моральних засад суспільства. Не допускається зловживання правом.

За змістом частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин, спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною другою цієї статті є нікчемним. Як установлено частиною другою статті 215 того ж Кодексу, визнання судом нікчемного правочину недійсним не вимагається. Відповідно до частини першої статті 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до вимог ПК України, що у будь-яких випадках, коли платник податків згідно із законами з питань оподаткування уповноважений утримувати податок, яким оподатковуються інші особи, у тому числі податок на додану вартість, сума такого податку вважається бюджетним фондом, який належить державі та створюється від її імені.

Застосування угод та вчинення дій, які не мають іншої економічної мети крім мінімізації сплати податків - є зловживання правом на свободу підприємницької діяльності. Зазначене зловживання виражається в укладання удаваних угод, що має на меті приховати реальну угоду, яка суперечить моральним засадам суспільства (спроба ухилитись від конституційного обов'язку сплати податків).

Контролюючим органом проведеним дослідженням фінансово-господарської діяльності Підприємства встановлено, що Підприємством оплачувались кошти контрагенту без мети реального настання правових наслідків, з метою несплати податків, що призвело до втрати дохідної частини Державного бюджету, з чим погоджується суд. Даючи аналіз матеріалам справи суд приходить до переконання, що операції із придбанням товару та послуг не мали реальний товарний характер.

Оскільки встановлений судом факт заниження зобов'язань по податку на прибуток та податку на додану вартість знайшов своє підтвердження в судовому засіданні, а відтак дії ДПІ щодо їх донарахування є правомірні. Встановлення судом необґрунтованості заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди тягне за собою відмову в її задоволенні.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд приходить до висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень надав суду достатні та беззаперечні докази в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення та правомірно прийшов до висновку про донарахування податку на додану вартість та податку на прибуток, а тому наявні підстави для застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на підставі п.123.1 ст.123 ПК України.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи суд приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з дотриманням вимог Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та передбачених ст.2 КАС України принципів.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи вищевикладене суд прийшов до висновку, що вимоги позивача не підтверджені матеріалами справи, не доведені у судовому засіданні, та такі, що не підлягають до задоволення.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст. 94 КАС України, судові витрати у формі судового збору, зі сторін спору не належить стягувати.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 86, 94, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Повний текст Постанови виготовлено 01.07.2013 року.

Суддя Шинкар Т.І.